Теорії особистості

Поняття особистості є однією з базових категорій психології і визначає певну системну якість, якої набуває індивід у процесі конкретної предметної діяльності і спілкування і яка характеризує його з позицій включеності у суспільні відносини.

 

” Особистість ” являє собою багатовимірну і багаторівневу систему психологічних характеристик, які забезпечують індивідуальну своєрідність, часову і ситуативну стійкість поведінки людини (за В.М. Дружиніним) [51].

 

У сучасній психологічній науці сформувалося сім основних підходів (теорій) до вивчення особистості. Для кожного з цих підходів характерними є свої теоретичні підвалини, кожен відрізняється своїми уявленнями про структуру особистості її характерні якості та визначенням рівня їх розвитку.

Під теорією особистості прийнято розуміти певну сукупність гіпотез та уявлень про природу і механізми розвитку особистості, які дозволяють не тільки пояснювати, але й передбачати поведінку людини у тій чи іншій ситуації [51].

Прийнято виділяти такі теорії особистості: психодинамічну, аналітичну, гуманістичну, когнітивну, поведінську, діяльнісну та диспозиційну [51]. Можна розглядати кожну теорію з позиції визначення механізмів розвитку зрілої особистості, що є передумовою забезпечення ефективної управлінської діяльності в публічній організації.

 

ПСИХОДИНАМІЧНОЇ ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ (З.ФРЕЙД)

В рамках теорії розглядаютьсяспеціальні „захисні механізми", які функціонують несвідомо і приховують справжній зміст мотивів її поведінки, виступаючи цілісними якостями особистості. Кожній людині притаманна своя сукупність захисних механізмів, які відіграють позитивну роль у збереженні цілісності та гармонійності особистості, якщо вони носять ситуативний характер.

Прикладами таких механізмів можуть бути:

· витискування, або переведення думок і почуттів, що спричиняють людині страждання, у сферу підсвідомого;

· проекція, або приписування людиною власних неприйнятних думок і почуттів іншим людям з метою перекласти на них відповідальність за свої недоліки, помилки чи промахи;

· заміщення, або переадресування агресії від більш загрозливого об'єкта на менш загрозливий;

· раціоналізація або хибне пояснення і аргументація;

· реактивне утворення, або придушування неприйнятних спонукань і їх заміна у реальних вчинках і поведінці на протилежні спонукання;

· регресія або повернення до дитячих моделей поведінки (образи, капризи, імпульсивність);

· заперечення – або відмова признати неприємні події;

· сублімація, або заміна неприйнятних сексуальних чи агресивних прагнень на соціально прийнятні форми поведінки з метою їх адаптації до суспільних вимог.

 

АНАЛІТИЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ (К.ЮНГ)

Цілісність особистості, з позиції даної теорії забезпечується дією особливого архетипу ( успадковані від батьків готові первісні ідеї ) самість", головна мета якого полягає в індивідуалізації людини шляхом виходу її з колективного несвідомого. Цей вихід „досягається завдяки тому, що „ самість " організує, координує, інтегрує всі структури психіки людини у єдине ціле і створює унікальність, неповторність життя кожної окремої людини. У самості існує два способи, дві установки такої інтеграції:

· екстраверсія - установка, яка полягає у тому, щоб наповнити природжені архетипи зовнішньою інформацією (орієнтація на об'єкт);

· інтроверсія - орієнтація на внутрішній світ, на власні переживання (на суб'єкт).

 

Г УМАНІСТИЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ (К.РОДЖЕРС)

Тенденція до самоактуалізації є процесом розвитку особистості за г уманістичним підходом (К.Роджерс), в результаті якоговідбувається формування особливої особистісної структури „ Я ", яка містить підструктури „ідеального Я " і „реального Я". Ці підструктури перебувають у складній взаємодії, у процесі якої їхні відносини можуть варіюватися від цілковитої гармонії (або конгруентності) до повної дисгармонії і внутрішньоособистісного конфлікту.

Реалізація особистісного потенціалу людини істотною мірою залежить від трьох чинників (за К.Роджерсол):

1. Емпатія ( емоційне співпереживання з партнером у процесі взаємодії ).

2. Прийняття (без оціночне спілкування з партнером, прийняття його таким який він є).

3. Конгруентність (співпадання вербальної та невербальної поведінки, що проявляється в щирості та поєднанні слова та діла).

Цілісність особистості досягається шляхом наближення „реальногоЯ " до „ідеального Я ". Цілісну особистість характеризує:

1. прагне до встановлення емоційного психологічного контакту з іншими людьми,

2. орієнтація на справу і вирішення проблем;

3. позитивне ставлення до людей;

4. загальна інноваційна спрямованість;

5. експресивність та щирість;

6. реальне сприйняття життєвих ситуацій;

7. моральні стандарти та публічна спрямованість (бажання допомогти людству).