Промислового перевороту

Основні тенденції розвитку

Зарубіжної культури в умовах завершення

промислового перевороту

Буремні роки революції і соціальних потрясінь мали безпосередній вплив на розвиток культури: змінювались світоглядні основи, стилі, напрями в мистецтві, реформаційних змін зазнала система освіти, що являла собою ланцюг між різними рівнями духовного життя суспільства.

Суспільний розвиток другої половини XIX — початку XX ст. характеризувався глибинними змінами у всіх сферах життя: в європейських країнах завершився промисловий переворот, спостерігалося не лише кількісне зростання виробництва продукції та обсягів світової торгівлі, а й якісні зрушення в технології і структурі промисловості.

У духовному житті панувала думка про величезні можливості техніки, яка породжувала звичку до постійних змін, уявлення про мінливість світу, динамізм навколишньої дійсності.

 

У німецькомовній частині Австро-Угорщини обов'язкова початкова освіта введена ще у XVIII ст., у Швеції — у 1842 р., Швейцарії — в 1848 р. Безплатна, хоч і не обов'язкова початкова освіта існувала май­же в усіх штатах США, де повністю неписьменними залишалися лише «кольорове» населення і велика частка емігрантів. У 1877 р. обов'язко­ва початкова освіта запроваджується в Італії, Бельгії, 1878 р. — Голландії, 1881 — у Франції. Якщо у 1872 р. 43 % французів не вміли читати, то у 1911 р. — лише 11 %.

Проте середня освіта залишалася недосяжною для основної маси населення. Практично скрізь вона була платною. У 1914 р. в Європі середню школу відвідувало лише 3 % підлітків.

Поступово у школах поширювалося викладання дисциплін природ­ничого циклу. У шкільні програми включалися фізика і хімія, скорочува­лося викладання класичних мов, гуманітарних дисциплін, хоча вже в ті часи діячі культури попереджували про можливість однобічного роз­витку дітей, про небезпеку, що у духовному світі молоді «місце Гомерн займе Гекслі» (наступник Дарвіна, ім'я якого для англійців символізу­вало науку того часу). Внаслідок значного розширення учнівського контингенту на початок XX ст. сформувався значний прошарок гумані­тарної інтелігенції — вчителя.

Технічний переворот на рубежі ХІХ~~ХХ ст. змінив матеріальне середовище, в якому жили люди, суттєво вплинув на спосіб їхнього життя. З появою електрики змінився характер освітлення вулиць, приміщень, з'явилися трамвай, метро (Лондон, 1861), приміський електротран­спорт. Внаслідок розвитку засобів зв'язку у Західній Європі не залишилося такої «глибинки», звідки не можна було б швидко дістатися до столиці своєї держави. Це забезпечувало мобільність головної частини міського і сільського населення, сприяло активному спілкуванню людей а різних регіонів.

Взагалі технічна революція демонструвала могутність людського ро­зуму, створюючи одне чудо за іншим: електричний струм, телефон, радіо­зв'язок, кіно, автомобілі та ін. Винаходи виникали в різних країнах, але швидко ставали відомими всьому світові, допрацьовувалися, багато з них входили у побут — спочатку для верхівки суспільства, а потім і для всіх інших.

З історико-культурної точки зору особливе місце належить техніч­ним винаходам, які безпосередньо пов'язані з передаванням інформації. У 60-х роках XIX ст. був прокладений трансатлантичний кабель, постій но вдосконалювалися телеграфні лінії, апаратура і комунікації. Регуляр­ними надходженнями інформації скористалася преса. Розширення і прискорення потоку інформації стало чинником культурного прогресу,

На початку XX ст. перші кроки зробив кінематограф — мистецтво, найбільш іюв язане з технікою. Його винахід був результатом творчого пошуку інженерів, учених, винахідників Франції, США, Росії, Англії, Ні­меччини впродовж 80—90-х років. Тому дата, з якої прийнято почина­ти історію кіно, — 28 грудня 1895 р. має значною мірою умовний характер. У цей день брати Луї та Огюст Люм'єр провели в одному 8 паризьких кафе демонстрацію кількох фільмів. Це був скоріше атрак­ціон, ніж мистецтво Проте важливим було не те, що відтворювалося на екрані, а сам факт зображення рухомих тіл. Поява кінематографа, ство­рений необхідної апаратури, студій, оволодіння засобами натурних зйомок і відкриття художніх можливостей кіно були видатним загально-людським культурним досягненням. Кіно мало переваги перед іншими видами мистецтва в тому, що могло досягти найбільш віддалених куточків будь-якої країни, легко знаходило шлях до глядачів інших країн, тим більше, що спочатку воно було німе.

Головна особливість наукових відкриттів другої половини XIX — початку XX ст. полягала в тому, що вони докорінно змінювали уявлення про будову матерії, простір, час, походження життя на Землі та ін. Видатним науковим досягненням XIX ст. була еволюційна теорія Ч. Дарвіна. Все це зруйнувало традиційну механістичну картину світу. Новітня революція в природознавстві розпочалася з фізики, а період 1895— 1916 рр. здобув назву її «героїчної стадії». Результати досліджень І. Полюя, К. Рентгена, подружжя Кюрі, Н. Бора, Е. Резерфорда, М.Планка, А. Ейнштейна та інших мали величезний вплив на суспільну свідомість, передусім особливою складністю, незбагненністю висновків. Популярний парадокс: «Найбільш незрозуміле в світі це те, що він зрозумілий» А. Ейнштейна був дійсним лише для обмеженого кола вчених. Одним із наслідків наукової революції було те, що наука в цей період почала окупати себе, це підвищило становище вчених у суспільстві, сприяло формуванню нового специфічного загону інтелігенції. Науковці, загальна чисельність яких у світі ледве досягла 50 тис, були оточені ореолом загальної уваги та інтересу. Хоча вчений, як професія, і не стала масовою, проте образ вченого з'явився в літературі, а наукова фантастика здобула популярності завдяки романам Ж. Берна і Г. Уелса.

У цей період виникає широка мережа лабораторій та науково-дослідних інститутів: Кавендишська лабораторія у Кембріджі та Пастеровський іди ний інститут у Парижі, Імперський фізико-технічний інститут у Берліні та ін. Велику комерційну вигоду принесло створення перших науково-дослідних лабораторій у промислових фірмах. Серед перших на потреби холодильної промисловості почала працювати кріогенна лабораторія Лондонського університету, лабораторія американської монополії «Дженерал електрик».

Надзвичайно швидкі темпи розвитку технічної основи культури тих часів, поширення культури «вшир» багатьма культурологами розглядалися як фатальне явище для культури. О. Шпенглеру належить думка про те, що саме цей період є епохою «закостеніння» творчих начал культури, характерною особливістю якої є поява так званої масової культури. К. Ясперс це явище розглядав як ознаку катастрофічної злиденності духа, людяності і творчих сил. X. Ортега-і-Гассет, А. Ле­то, Е. Фромм масову культуру розцінювали як вияв великої концентрації політичної та соціально-економічної влади в руках правлячих еліт, які цинічно використовують культурні попити мас. Масова культура- це крайній вияв духовної несвободи, стандартизації й уніфікації особистості, яка виникає в умовах кризи традиційних демократичних цінностей. Характерно, що масова культура знаходить родючий грунт там, де ще не розвинена національна культура.

 

Друга половина XIX ст. — це період еволюції провідного буржу­азного стану, його інтересів, системи цінностей, моральних принципів та ідеалів. Порушення стабільності внаслідок революційних потрясінь спри­чинило дезінтеграцію духовного життя.

 

Поступово набувають популярності «філософія життя» Ф. Ніцше а ідеєю формування культу сильної людини та психоаналіз З. Фрейда про творчо спонукальну роль несвідомого і сексуального почуття, що згодом набуло поширення в практиці психоаналітичного дешифрування художніх образів.

Наприкінці XIX ст. виникає модернізм, як реакція на нездій­сненність естетичних ідеалів, що пропонувалися реалістичним мис­тецтвом. Це спроба відійти від бездіяльного мистецтва і наблизитися до мистецтва «безпосереднього впливу», зачепити хоча б одну із струн людської душі. Проте такі мистецькі пошуки супроводилися розпалом образної форми мислення. Деякі напрями модернізму абсолютизували об єктивний зміст образу (натуралізм), інші — емоційну насиченість (ім­пресіонізм), ідею мистецтва як чистої форми розробляли кубісти та ін.

Найбільш стійкою літературно-мистецькою течією цієї епохи був символізм (С. Малларме, Е. Мане, Ш. Ж. Гюісманс). Символ — це концентроване відбиття певної ідеї, явища, образу. Символом може бути вчинок, квітка, порух. Об'єктом зображення стає ірреальний світ, світ мрії, таємності. У символістській поезії домінували мелодійні вірші, дуже суб'єктивні і почасти не зрозумілі:

Взгрустнулось месяцу. В дымящихся цветах

Мечтая, ангельї на мертвенных альтах

Играли, а в перстах и взмах, и вскрик

смычковьш

Скользил, как блеклый плач, по сини лепестковой

С. Малларме «Видение»)

Символізм приваблював митців пошуками витончених засобів пере­давання складних почуттів. Найбільш завершену форму він набув у Франції завдяки творчості П. Гогена, О. Редона і П. Фора.

Досить суперечливу роль у духовному житті Заходу відіграв натура­лізм — течія в мистецтві останньої третини XIX ст., що потребувала ретельного відтворення подробиць і фактів життя. Його провідним тео­ретиком був Е. Золя.

Художня концепція натуралізму полягала в тому, що людина сама по собі заслуговує на увагу в кожному своєму прояві, всі подробиці про неї мають велике значення. Ледь не з науковою ретельністю натуралісти намагалися «спіймати» дійсність у тенета мистецтва, перетворюючись регістраторів мільйонів даних.

Технократичний характер суспільства кінця XIX — початку X ст. знайшов відбиття у розвитку такої течії, як кубізм, — авангардистського напряму, представники якого намагалися виявити геоме-иу структуру об'єму, наближаючи предмет до найпростіших тіл — конуса, куба, кулі та ін. Кубізм з'явився близько 1910 р. в ранніх працях Ж.Брака і П. Пікассо. Багатоманітність життя зводилася до елементів тригонометричних і геометричних моделей. Людину уявляли як конструкцю кубів, циліндрів, пірамід. Прикладом цього може слугувати робота Пікассо «Авіньонські дівчата», де жіночі образи настільки загеометризовані, що перетворилися у схеми. Мистецькі засоби кубізму були настільки несподіваними, що М. Бердяєв оцінив цей напрям як найбільш повну і радикальну художню революцію з часів Ренесансу, наголошуючи на тому, що кубізм змінив характер і сутність образотворчого

мистецтва.

Технократичні принципи кубізму були притаманні й іншим мистецьким напрямам, передусім конструктивізму. Саме в ньому найбільш повну ідеалізацію здобули ідеї техніцизму, які підносили техніку на більш високий щабель, ніж особистість. Одним з найбільш яскравих представників цього напряму був французький архітектор Л. Корбюз'є, який мріяв створити принципово іншу природу із сталі і бетону. Старовинну формулу архітектури «користь — міцність — краса» він перетворив у тріаду «конструкція — функція — форма», новому змісту якої ікднонідали не лише нові будівельні форми, а й нові риси особистості — у^Сіпиінованої, динамічної, діяльної*.

 

Отже, у другій половині XIX — початку XX ст. внаслідок стрім­кого розвитку науки і техніки виникла своєрідна неповторна ситуація у культурному процесі. Впродовж життя одного покоління сформувалися не тільки нові галузі науки та виробництва, а й нові соціальні верстви населення, значно збільшився інтелектуальний по­тенціал суспільства. Нові можливості для культурного піднесення створилися внаслідок удосконалення матеріальної бази культури. Гліоха породила оригінальні літературно-мистецькі течії, які відбива­ли сум'яття почуттів, нестабільний характер тогочасного суспільства. У суперництві і співпраці митці шукали істину та високе при­значення людини, створюючи підвалини для культури XX ст.