Методи оцінки

У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки. Зв'язок між підходами і методами оцінки представлений у табл. 2. Перелік наведених методів не є вичерпним.

Метод прямого відтворення активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, ком­плектуючих виробах, інформації, а також на середньогалу-зевій вартості робочої с певної кваліфікації. Метод пря­мого відновлення є переважним методом розрахунку вар­тості унікальних нематеріальних активів.

Таблиця 2

Зв'язок між підходами до оцінки об'єктів інтелектуальної власності та методами оцінки

Підхід до оцінки Витратний підхід	Метод оцінки
Метод прямого відтворення Метод заміщення Метод вихідних витрат
Порівняльний (ринковий) підхід	Метод порівняння продажів
Дохідний підхід	Метод прямої капіталізації доходів Методи непрямої капіталізації доходів: надлишкового прибутку; роялті; звільнення від роялті.

 

Метод заміщення використовує принцип, який стверджує, що максимальна вартість власності визнача­ється мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити під час придбання активу аналогічної корисності або з аналогічною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, який є еквівалентним за функціональними можли­востями і варіантами його використання, але не обов'язко­во подібного об'єкта інтелектуальної власності, що заміщу­ється.

Метод вихідних витрат базується на фактично на­ведених витратах, що вибрані з бухгалтерської звітності підприємств за кілька останніх років. Особливо треба звер­нути увагу на дві обставини: Їх розмір і строк створення ак­тиву. Витрати, які були проведені раніше, за необхідності повинні бути скореговані у відповідному напрямку, а потім проіндексовані з врахуванням їх строку давності.

Витратний метод найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не беруть участі в фор­муванні майбутніх прибутків і які не приносять прибутку на цей час, наприклад, коли нематеріальні активи, що оціню­ються, мають соціальне значення або беруть участь в обо­ронних програмах, програмах безпеки державного або ре­гіонального значення.

Метод порівняння продажів по суті співпадає з по­рівняльним підходом. Визначена за цим методом ціна об'­єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об'єктів інтелектуа­льної власності, недоступність баз даних про результати продажу об'єктів інтелектуальної власності тощо) цей ме­тод практично не використовується.

Метод прямої капіталізації' заснований на переве­денні прибутку від комерційного використання об'єкта інте­лектуальної власності у вартість останнього. Цей метод використовують найчастіше як експрес-метод для розраху­нку залишкової вартості, а іноді — для оцінки активів, строк життя яких практично не визначений. Процедура цього ме­тода включає, по-перше, виявлення джерел і розмірів чис­того прибутку, по-друге, виявлення ставки капіталізації, і, по-третє, визначення вартості активу як добутку від ділен­ня чистого прибутку на ставку капіталізації.

Метод надлишкового прибутку заснований на при­пущенні того, що продукція, яка виготовлена з використан­ням об'єкта інтелектуальної власності, приносить до­датковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготов­ляється без використання цього об'єкта інтелектуальної власності. Розрахунок вартості проводиться за формулою:

де: PV - розрахункова вартість об'єкта інтелектуа­ льної власності;

l - розрахунковий період (роки);

С_i - грошовий потік (надлишковий прибуток) в періоді l;

i - ставка дисконту (зменшення).

Метод роялті визначає вартість об'єкта інтелектуа­льної власності як частку від бази роялті (доходу, прибутку, вартості основної сировини). Розмір цієї частки має назву ставки роялті:

де: C_i - грошовий потік (база роялті), грн.;

R - ставка роялті, %.

Метод звільнення від роялті передбачає розраху­нок вартості об'єкта інтелектуальної власності за форму­лою:

де: С_i - грошовий потік (база роялті), грн.

i - ставка дисконту, %.

4.3.4 Послідовність оцінки

Принципова схема, що відображає послідовність оцінки прав на об'єкти інтелектуально! власності, пред­ставлена на рис. 6.

Процес оцінки розпочинається з ідентифікації об'єк­та інтелектуальної власності, тобто зі встановлення факту його юридичної правомочності та правовласника. Наступ­ним кроком є визначення мети оцінки. Коли встановлені об'єкти оцінки і мета оцінки, визначають базу оцінки. Під базою оцінки розуміють вид вартості, що буде використа­ний під час оцінки.

Оцінка проводиться із застосуванням бази, що від­повідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. До неринкових видів вартості відносяться: залишкова вар­тість заміщення, вартість у використанні, інвестиційна вар­тість тощо.

Наступним кроком е вибір підходу до оцінки. Вибір підходу обумовлюється видом об'єкта інтелектуальної вла­сності, метою і базою оцінки. Після того як буде обрано той або інший підхід у його рамках вибирають метод оцінки. І, нарешті, проводять розрахунок вартості прав на об'єкт ін­телектуальної власності. Бажано виконати розрахунок не менш ніж двома методами. Процедура оцінки завершуєть­ся оформленням звіту про оцінку, в якому повинна бути ві­дображена всебічно обґрунтована вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерсь­кого обліку 8 "Нематеріальні активи" об'єкти інтелектуаль­ної власності визнаються нематеріальними активами і пе­редбачається (ст. 5) проведення бухгалтерського обліку для таких груп об'єктів інтелектуальної власності:

права на знаки для товарів і послуг (товарні зна­ки, торговельні марки, фірмові найменування й ін.);

права на об'єкти промислової власності (право:

на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

авторського і суміжні з ними права (право на лі­тературні і музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних і ін.).

Придбаний або отриманий на безоплатній основі об'єкт інтелектуальної власності відображається на ба­лансі, якщо існує ймовірність одержання в майбутньому матеріальної вигоди, пов'язаної з її використанням, а його вартість може бути вірогідно визначена. Таким чином, для того, щоб поставити об'єкт інтелектуальної власності на оухгалтерський облік, необхідно визначити його вартість.

Ще однією умовою постановки об'єкта інтелектуальної власності на бухгалтерський облік е те, що термін вико­ристання прав на об'єкт інтелектуальної власності повинен бути не менше одного року, або не менше операційного циклу, якщо він перевищує один рік.

Використання інтелектуальної власності як немате­ріального активу в господарській діяльності підприємств і відображення в бухгалтерському обліку операцій руху та­ких об'єктів дозволяє:

документально підтверджувати довгострокові майнові права за допомогою обліку їх у балансі підприємства та створювати відповідні фонди амортизаційних відрахувань;

одержувати додатковий прибуток від передачі прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, а також забезпечувати (у залежності від обсягу переданих прав) обґрунтоване регу­лювання цін на інноваційну продукцію підприєм­ства;

виплачувати фізичним особам авторські вина­городи, минаючи фонд заробітної плати, з від­несенням витрат по виплаті авторської винаго­роди на статтю собівартості продукції "Інші ви­трати", тобто без обмеження розмірів виплат і без традиційних відрахувань у страхові та інші фонди.

Таким чином, постановка інтелектуальної власності на бухгалтерський облік є одним із варіантів введення ін­телектуальної власності до господарського обороту і дає можливість підприємству отримати додатковий прибуток.