Вибір модему

Для сполучення комп'ютерів із середовищем передачі даних модем (назва складається з двох слів модулятор/демодулятор) перетворить цифрові сигнали в аналогові сигнали, придатні для передачі по телефонних лініях. А його «напарник» на іншому кінці лінії робить зворотну операцію перетворюючи (демодулюючи) вхідний сигнал у його цифровий еквівалент. Усі ці дії описуються спеціальними протоколами, що визначають тип модуляції, швидкість передачі даних і багато чого іншого. Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ) поступово розробив і впровадив кілька протоколів передачі даних. Серед них: V.34 (33,6 Кб/с) і V.90 (56 Кб/с до користувача і 33,6 Кб/с - від нього). Наприкінці 2000 року був також прийнятий стандарт V.92 (56 Кб/с до користувача і 48 Кб/с - від нього).

На передачу модемом сигналу по лінії, що комутується, впливає безліч факторів, серед яких загасання, шум, імпульсні перешкоди, нелінійні перекручування, луно-сигнали і затримка в каналі передачі інформації.

У таких умовах модему буває важко підтримувати максимальну швидкість. Тому багато пристроїв автоматично вибирають найбільш придатну в даний момент швидкість і протокол зв'язку. Саме з цієї причини драйвери сучасних модемів підтримують багато ранніх протоколів передачі даних. Але навіть якщо взяти у вітчизняній телефонній мережі практично ідеальну лінію - це ще не буде гарантувати роботу модему V.90 на максимальній швидкості. Справа в тім, що через конструкції діючих вітчизняних АТС не усі з них можуть забезпечити швидкість передачі даних 56 Кб/с. Електронні (цифрові) і, при гарних умовах, координатні (аналогові) АТС цілком це забезпечують, але в Україні установлені вони далеко не скрізь (табл. 2.1).

Таблиця 2. 1. Типи АТС.

У той же час це не означає, що для певної частини користувачів межею стане 33,6 Кб/с. Ситуацію трохи полегшує ще одна категорія протоколів - протоколи стиску (V.42 bis і MNP-5 ) і корекції помилок (MNP-3, MNP-4 і V.42).

Користувацькі модеми по конструктивному виконанню можна розділити на внутрішні (інтерфейс РСІ) і зовнішні (дорожчі, передбачають підключення до портів COM, LPT, USB).

Внутрішні модеми сьогодні робляться у вигляді звичайної РСІ-карти розширень для ПК, і в такий спосіб не вимагають додаткового місця на робочому столі. Застосування внутрішнього модему буде виправдано, коли немає необхідності підключати його постійно до інших ПК, а також коли з'єднання з провайдером досить якісне, і немає необхідності частого настроювання модему в ході його роботи.

У залежності від конкретної моделі, внутрішній модем різною мірою використовує ресурси ПК, у тому числі і процесорні, що також необхідно враховувати.

Вартість внутрішніх модемів у залежності від виробника знаходиться в межах $15-30. На українському ринку така продукція представлена компаніями Acorp, D-Link, Genius, Lucent, Motorola, Planet і З COM.

Зовнішні модеми випускаються в окремому корпусі, мають вбудований чи винесений блок живлення (USB–модеми живляться від USB–шини), а також додаткові органи управління на корпусі (регулятор голосності, скидання і т.д.). Такий пристрій незамінний, коли модем потрібно підключати по черзі до різних комп'ютерів, або коли установка внутрішнього модему спричинить значне споживання ресурсів конкретного ПК. Але необхідно буде виділити місце на робочому столі, що передбачає охолодження модему.

Вибір серед таких пристроїв більш ніж багатий як за цінами ($35-200), так і по виробниках: Acorp, D-Link, GVC, IDC, Motorola, Planet, Tainet, 3 COM і ZyXEL.

Отже, при виборі модему слід звернути увагу на наступні параметри:

швидкість передачі модему;

стандарт модемного зв'язку;

конструкція модему;

використання новітніх технологій (перевірка пропускної здатності телефонної лінії).