Фізіологічні особливості вегетативних функцій 1 страница

Функціональний стан організму визначається діяльністю усіх його фізіологічних систем. Різноманітні впливи на організм людини через нервовому систему змінюють діяльність його органів та тканин. Особливо чутливим є організм дитини, що розвивається. Навіть відносно слабкі подразники, що не викликають особливих змін у діяльності організму дорослої людини, можуть істотно змінювати функціональний стан дитячого, а при тривалій дії – порушувати узгоджувальну діяльність його фізіологічних систем та гальмувати розвиток дитини.

Тому, вивчення особливостей функціонування вегетативних систем людини, особливо дитячого організму, на різних етапах онтогенезу, є дуже важливим.

Вікові особливості крові. У процесі індивідуального розвитку людини поступово формується система крові, що об’єднує органи кровотворення, кров, яка циркулює по судинах, лейкоцити, що виходять із кров’яного русла в тканини, органи, в яких відбувається руйнування формених елементів крові, а також механізми регуляції цієї системи.

Кровотворення (гемопоез) – процес виникнення і дозрівання формених елементів крові. Органи, в яких відбувається гемопоез, називають органами кровотворення.

Кров, тканинна рідина, лімфа утворюють внутрішнє середовище організму і безпосередньо приймають участь у процесах обміну речовин і підтримці гомеостазу організму. Разом з нервовою системою кров встановлює зв’язок між окре­мими органами, завдяки чому організм функціонує як єдине ціле.

Кров – рідка тканина внутрішнього середовища, що забезпечує життєдіяльність організму. Функції крові: дихальна, транспортна, трофічна, видільна, регуляторна, терморегуляторна, гомеостатична, захисна.

Кров складається з рідкої частини – плазми (55–60%) і форме­них елементів – еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів (40–45%).

У кровоносних судинах циркулює не вся кров, частина її міститься у кров’яних депо – печінці (20%), селезінці (16%), шкірі (10%), за рахунок яких підтримується постійна кількість циркулюючої крові. Клітини крові живуть певний час, після чого руйнуються. У крово­творних органах (кістковому мозку, лімфатичних вузлах, селезінці) відбувається безперервне утворення нових клітин крові.

Об’єм крові. Абсолютний об’єм крові з віком збільшується: у новонароджених він складає 0,5 л, у дорослих – 4–6 л. У співвідношенні з масою тіла об’єм крові (мл/кг) з віком, навпаки, знижується: у новонароджених цей показник становить 150 маси тіла (14,7%), в 1 рік – 110 (10,9%), у віці від 6-ти до 12–16 років – 70 мл/кг (7%), у дорослих – 50 (7–8%) маси тіла.

Об’єм циркулюючої крові (ОЦК). На відміну від дорослих, у яких ОЦК складає 2/3 від загального об’єму крові, а 1/3 знаходиться в депо, у дітей майже вся кров циркулює, тобто показник ОЦК наближається до об’єму крові. Наприклад, ОЦК у 7–12-річних дітей складає 70 мл/кг маси, а у дорослих – 50–60 мл/кг маси тіла.

Гематокритне число. Співвідношення між об’ємом формених елементів і об’ємом плазми оцінюється спеціальним показником – гематокритом. Гематокрит – це виражене у відсотках визначення об’єму крові. У чоловіків середня величина гематокриту – 45%, у жінок – 40%. Це означає, що у чоловіків формені елементи складають 45%, а плазма – 55% загального об’єму крові, у жінок відповідно – 40 і 60%. Статеві особливості гематокриту зумовлені тим, що у чоловіків кількість еритроцитів у крові більше ніж у жінок.

У новонароджених частка формених елементів складає 57% від загального об’єму крові, в 1 місяць – 45%, в 1–3 роки – 35%, у 5 років – 37%, в 11 років – 39%, у 16 років, як і у дорослих, – 42–47%. Таким чином, у дітей частка формених елементів нижча, ніж у дорослих.

Кількість еритроцитів. Основну масу формених елементів крові складають еритроцити – високо спеціалізовані без’ядерні клітини, головна функція яких – транспорт кисню і вуглекислого газу. Окрім того, еритроцити здатні адсорбувати і транспортувати гормони, токсичні продукти обміну білків. Відома роль еритроцитів у ферментативних процесах розщеплення білків, жирів та вуглеводів.

У нормі в 1 мм³ крові у чоловіків міститься 4,5–5,0 млн., у жінок – 4,0–4,5 млн. еритроцитів; 95% сухого залишку еритроцитів становить гемоглобін, решта 5 % – припадає на інші білки, ліпіди, глюкозу, мінеральні солі.

При народженні кількість еритроцитів складає 5,8 млн., у перший день життя їх кількість збільшується до 7,2 млн., у 1 місяць – 4,7 млн., на 6-му місяці – 4,1 млн., з 2-ох до 4-ох років – 4,6млн., від 10-ти до 15 років – 4,8 млн., а в 16–18 років досягає значень, характерних для дорослих, – 4,5–5 млн.

Велику кількість еритроцитів при народженні пов’язують з недостатнім постачанням киснем плода в останні дні ембріонального розвитку. Після народження умови газообміну поліпшуються. Частина еритроцитів зростає, а гемоглобін, що міститься в середині їх, перетворюється на пігмент білірубін. Утворення великої кількості білірубіну може стати причиною так званої жовтяниці новонароджених, коли шкіра і слизові оболонки забарвлюються у жовтий колір.

Середній діаметр еритроцита у новонароджених становить 8,12мкм; у 1 місяць – 7,83 мкм; у 1 рік – 7,35 мкм; у 3–5 років – 7,30 мкм; у 10 років – 7,36 мкм; у 14–17 років (як і у дорослих) – 7,50 мкм.

Тривалість життя еритроцита у немовляти складає 12 днів, на 10-му дні життя – триває 36 днів, а в один рік, як і у дорослих, – 120 днів.

Осмотична стійкість еритроцитів. У новонароджених мінімальна резистентність еритроцитів нижча, ніж у дорослих (0,48–0,52% розчин NaCl порівняно з 0,44–0,48%); проте, вже до 1-го місяця вона набуває властивостей, як у дорослих.

Гемоглобін. У новонароджених рівень гемоглобіну складає 215 г/л, в 1 місяць – 145 г/л, в 1 рік –116 г/л, в 3 роки – 120 г/л, у 5 років – 127 г/л, у 7 років – 127 г/л, в 10 років – 130 г/л, до 14 років – 120 – 140г/л, а до 17 років рівень гемоглобіну сягає рівня дорослих – 140–160 г/л. Заміна фетального гемоглобіну (HbF) на гемоглобін дорослого (НЬА) відбувається до 3 років.

Кольоровий показник при народженні становить складає 1,2; у 1 місяць – 0,85; у 1 рік – 0,80; у 3 роки – 0,85; у 5 років – 0,95; у 10 років – 0,95; у 14–17 років, як і у дорослих, – 0,85–1,0. Таким чином, у дітей має місце нижчий вміст гемоглобіну в еритроциті, ніж у дорослих.

Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ). При стоянні крові в пробірці з антикоагулянтом спостерігається осідання формених елементів крові. При цьому кров ділиться на два шари – прозорий (верхній) і непрозорий темно-червоний (нижній). Зменшення ШОЕ спостерігають, коли збільшується кількість еритроцитів на одиницю об’єму крові – при еритремії та вторинному еритроцитозі.

Збільшення ШОЕ спостерігають при інфекційних, запальних, онкологічних захворюваннях, некрозі тканини, анемії, інтоксикації, під час вагітності та інших захворюваннях, що зумовлено наявністю в крові патологічних білків – парапротеїнів.

У нормі ШОЕ у жінок 2–15 мм/год., у чоловіків 1–10 мм/год., у новонароджених від 0,5 до 2 мм/год., у грудних дітей – 4–8 мм/год., у дітей до З років – 2,7 до 17 мм/год.

Лейкоцити – безколірні ядерні клітини розміром 8–20 мкм. Основною функцією лейкоцитів є фагоцитоз і синтез антитіл. Також лейкоцити стимулюють регенеративні процеси в організмі, прискорюючи загоєння ран, беруть участь в процесах руйнування відмерлих клітин, токсинів білкового походження, мутантних клітин. Тривалість життя більшості форм лейкоцитів 2–4 дні.

Розрізняють зернисті або гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли і базофіли), і незернисті або агранулоцити (моноцити, лімфоцити) лейкоцити.

Нейтрофіли (65–75% від усіх лейкоцитів крові) залежно від фази зрілості розрізняють юні, паличкоядерні, сегментоядерні нейтрофіли. В кровоносних судинах нейтрофіли довго не затримуються (6–8 год.) і швидко мігрують в слизовій оболонці, фагоцитують хвороботворні бактерії, виконуючи неспецифічну захисну функцію. Руйнуються бактеріальними клітинами, а також продуктами розпаду тканин.

Базофіли (0,5 % всіх лейкоцитів крові) функціонують в кровоносних судинах близько 12 годин. Містять гепарин, тобто речовину, яка запобігає зсіданню крові.

Середньодобова норма еозинофілів – 2–4%: зранку та під вечір приблизно на 20 % менше, а опівночі – на 30 % більше. Такі коливання корелюють з рівнем глюкокортикоїдів наднирникових залоз – чим вищій рівень глюкокортикоїдів в крові, тим менший вміст еозинофілів і навпаки. Основна функція – фагоцитоз і руйнування токсинів білкового походження.

Моноцити (4–8 %) – найбільші лейкоцити, округлої форми, здатні до фагоцитозу. Моноцити часто збільшуються і стають макрофагами, які швидко рухаються і поглинають 100 і більше бак­терій, відіграють роль в опірності організму до хронічних інфекційних хвороб.

Лімфоцити (20–30%о) – найменші лейкоцити. Розрізняють Т- лімфоцити, що виробляються в тимусі, та В-лімфоцити – в кістковому мозку, в лімфовузлах, мигдалинах, селезінці, апендиксі. Т- лімфоцити. У новонародженого на частку Т-лімфоцитів припадає 33–56% від усіх форм лімфоцитів, починаючи з 2-річного віку, показник становить, як і у дорослих – 60–70%.

Лімфоцити можуть перетворюватись в моноцити, макрофаги, беруть участь в утворенні антитіл, циркулюють у крові 100–200 днів. Живуть 20 і більше років. Вони формують специфічний імуні­тет і здійснюють функцію імунного нагляду.

У 1 літрі крові у новонародженого – 30 х 10⁹ лейкоцитів, з другої доби кількість зменшується до – 12,1 х 10⁹, в 1 рік – 10,5 х 10⁹, в 3–10 років – 8–10 х 10⁹, в 14–17 років, як і у дорослих, – 5–8 х 10⁹. Таким чином, чим менший вік дитини, тим її кров містить більше незрілих форм лейкоцитів.

Тромбоцити – безбарвні, без’ядерні клітини діаметром 2–4 мкм (в 1мм³ крові їх міститься близько 200–400 тис). Основна функція пов’язана з процесами зсідання крові: володіючи здатністю прилипати до неадекватної (чужорідної) поверхні (адгезивність) і один до одного (агрегація), тромбоцити започатковують перебіг складних процесів згортання крові, утворення кров’яного згустку і його стягування (ретракцію). Відома також захисна (фагоцитарна) функція тромбоцитів. Циркулюють у крові протягом 1–2-ох тижнів, руйнуються в печінці і селезінці.

У новонароджених тромбоцитів від 150 тис. до 350 тис. в 1 мм³ крові, у немовлят – 150–424 тис. у віці від 1-го до 16 років кількість тромбоцитів сягає значень, як у дорослих осіб – 200–300 тис. Кількість тромбоцитів у крові змінюється: вдень їх більше, вночі – менше, після важкої роботи спостерігається підвищення їх кількості у 3–5 разів.

Лейкоцитарна формула. У крові підтримується відносна постійність кількісного співвідношення усіх форм лейкоцитів. Це співвідношення, виражене у відсотках, називають лейкоцитарною формулою. Вона має вікові особливості, пов’язані із вмістом нейтрофілів і лімфоцитів.

У новонароджених, як і у дорослих, на частку нейтрофілів доводиться 68%, а на частку лімфоцитів – 25 %; на 5–6-ий день після народження виникає так званий „перший перехрест” – нейтрофілів стає менше (до 45%), а лімфоцитів – більше (до 40%). Таке співвідношення зберігається приблизно до 5–6 років (“другий перехрест“). Наприклад, упродовж на 2–3-го місяць частка нейтрофілів складає 25–27%, а частка лімфоцитів – 60–63%. Це вказує на істотне підвищення інтенсивності специфічного імунітету у дітей перших 5–6 років. Після 5–6-ти до 15 років співвідношення, характерне для дорослих, поступово відновлюється.

Продукція імуноглобулінів. Вже внутріутробний плід здатний синтезувати Ig М (12 тижнів), Ig G (20 тижнів), Ig А (28 тижнів). Від матері плід одержує Ig G. На першому році життя дитина продукує в основному Ig М і практично не синтезує Ig G і IgА. Відсутність здатності продукувати IgА пояснює високу сприйнятливість грудних дітей до кишкової флори. Рівень “дорослого” стану досягається за Ig М у 4–5 років, за Ig G – у 5–6 років і за IgА – в 10–12 років. В цілому, низький вміст імуноглобулінів у перший рік життя пояснює високу сприйнятливість дітей до різних захворювань органів дихання і травлення. Виключенням є перші три місяці життя – в цей період має місце майже повна несприйнятливість до інфекційних захворювань, тобто виявляється своєрідна ареактивність.

Показники неспецифічного імунітету. У новонародженого фагоцитоз наявний, але він „неякісний”, оскільки у нього відсутній завершальний етап. Рівня „дорослого” стану фагоцитоз досягає після 5 років. У новонародженого лізоцим наявний у слині, слізній рідині, крові, лейкоцитах; причому рівень його активності вищий, ніж у дорослих. Вміст інтерферонів у крові новонароджених є високим, як у дорослих, проте, в наступні дні знижується, залишаючись таким від 1-го до 10–11-ти років; з 12–18 років досягає значень, характерних для дорослих. Система комплементу у новонароджених по своїй активності складає 50 % від активності дорослих; до 1 місяця вона стає такою ж, як у дорослих. У цілому, гуморальний неспецифічний імунітет у дітей майже такий же, як у дорослих.

Система гемостазу. Число тромбоцитів у дітей всіх років, включаючи новонароджених, таке ж, як і у дорослих (200–400 × 10⁹ в 1 л). В середньому, швидкість згортання у дітей, включаючи новонароджених, така ж, як і у дорослих (5–5,5 хв., за Бюркером), аналогічно – тривалість кровотечі (2–4 хв. за Дюком), час рекальцифікації плазми, толерантність плазми до гепарину. Виняток становлять протромбіновий індекс і протромбіновий термін – у новонароджених вони нижчі, ніж у дорослих. Здатність тромбоцитів до агрегації у новонароджених теж виражена слабше, ніж у дорослих. Після року вміст чинників згортання й антикоагулянтів у крові такий же, як і у дорослих.

Фізико-хімічні властивості крові. У перші дні життя питома вага крові більша (1060–1080 г/л), ніж у дорослих (1050–1060 г/л), але згодом досягає цих значень. В’язкість крові у новонародженого вища в’язкості води в 10–15 разів, а у дорослого – в 5 разів; зниження в’язкості до рівня дорослих відбувається до 1-го місяця. Для новонародженого характерна наявність метаболічного ацидозу (рН 7,13–6,23), хоча вже на 3–5-у добу рН досягає значень дорослої людини (рН =7,35–7,40). Упродовж всього дитинства спостерігається понижена кількість буферних основ, тобто має місце компенсований ацидоз. Вміст білків крові у новонародженого досягає 51–56 г/л, що значно нижче, ніж у дорослого (70–80 г/л), в 1 рік – 65г/л. Рівень „дорослого” стану спостерігається в 3 роки (70 г/л). Співвідношення окремих фракцій, подібно „дорослому” стану, спостерігається з 2–3-річного віку (у новонароджених відносно висока частка γ-глобулінів, що потрапили до них від матері).

 

Інволюційні зміни. При старінні організму не відмічено істотної зміни в’язкості крові. Загальний вміст білків залишається сталим, проте змінюється співвідношення між альбуміном і глобулінами: вміст альбуміну падає, а глобулінів – зростає. З віком у кістковому мозку знижується кількість клітин, що мають ядро; а частка жирових клітин збільшується (так, після 65 років 2/3 кісткового мозку зайнято жиром).

У літніх людей збільшується об’єм еритроцитів, що пояснюється порушенням стану їх мембран під впливом продуктів перекисного окислення. Макроцитоз особливо виражений в осіб, котрі зловживають алкоголем та нікотином. Тривалість життя еритроцитів збільшується до 145 днів; знижується кількість ретикулоцитів у периферичній крові, що вказує на зменшення інтенсивності еритропоезу. У багатьох літніх людей спостерігається дефіцит заліза, фолієвої кислоти та вітаміну В₁₂, тобто провідних чинників еритропоезу. Проте, в цілому, число еритроцитів і рівень гемоглобіну зменшуються незначно – відповідно до 5×10¹² г/л і 135–120 г/л. Незначно підвищується з віком ШОЕ, що спричинене збільшенням вмісту глобулінів у крові; осмотична резистентність еритроцитів зростає, а кислотна знижується.

Поряд з цим знижується інтенсивність лейкопоезу. Вміст лейкоцитів в периферичній крові зменшується, при цьому знижується частка еозинофілів і паличкоядерних нейтрофілів. Інволюції піддаються органи, багаті на лімфоїдну тканину (селезінка, лімфатичні вузли, мигдалини). Для старих людей характерне явище імунодефіциту – зниження активності клітинних і гуморальних чинників імунітету. Зокрема, при старінні знижується абсолютне число лімфоцитів, вміст Т-хелперів, імуноглобулінів G і А; у крові з’являються аутоантитіла.

Після 40 років згортання крові проходить інтенсивніше за рахунок підвищення рівня фібриногену та фактора VIII, завдяки чому зростає ймовірність внутрішньо-судинного тромбоутворення. Одночасно збільшується фібринолітична активність крові, а також вміст антикоагулянту гепарину. При старінні знижується синтез простациклінів в ендотелії судинної стінки, що сприяє підвищенню тромбоутворення. Вміст тромбоцитів в периферичній крові спадає, що, з одного боку, знижує тромбоутворення, а з іншого – зменшує їх вплив на ендотелій судин.

Вікові зміни системи крові впливають на структуру захворюваності у старих людей. Серед захворювань крові у людей після 70 років найпоширенішими є лейкози (до 55 % серед захворювань системи кровообігу). У літніх людей часто зустрічаються анемії, що мають важкий перебіг і складні у лікуванні. Найчастіше розвиваються залізодефіцитні анемії, пов’язані з дефіцитом фолієвої кислоти, та проявляються гіпоксією, серцево-судинною недостатністю, м’язевою слабкістю, трофічними розладами (ламкість нігтів, сухість шкіри), зміною смаку та нюху. У випадку дефіциту фолієвої кислоти і вітаміну В₁₂ виникає мегалобластна анемія, що супроводжується розладами ходьби, діареєю, набряками, симптомами декомпенсації серцевої діяльності. У літніх людей понижена функція кісткового мозку призводить до апластичних анемій, пов’язаних з імунними механізмами, що проявляються у гіпоксії, кровоточивості ясен, проявах інфекційно-запальних процесів.

Вікові особливості кровообігу. Серцево-судинна система включає серце, магістральні судини (аорту, легеневу артерію), периферійні судини (артерії, вени), капіляри. Органи кровообігу підтримують гомеостаз організму, виконують функцію транспорту кисню та поживних речовин до всіх органів і тканин, а також функцію виведення вуглекислого газу, продуктів обміну з тканин та органів.

Кровообіг плоду. З 20–21-го дня внутріутробного розвитку в ембріона починає функціонувати жовточний кровообіг, при якому серце виганяє кров у жовточні судини. З моменту утворення плаценти, тобто з 8–9-го тижня, і до народження плоду функціонує плацентарний кровообіг. При цьому серце плоду за своєю будовою, в порівнянні з серцем дитини після його народження, має наступні відмінності – наявність овального отвору в перегородці між правим і лівим передсердям і наявність боталової протоки, що сполучає між собою легеневий стовбур з низхідною гілкою аорти. За допомогою овального отвору і боталової протоки відбувається перехід крові з правої половини серця в ліву в умовах не функціонуючого у плоду малого кола кровообігу. Судинні русла плоду і матері контактують між собою через плаценту, де відбувається обмін газами, поживними речовинами і кінцевими продуктами метаболізму плоду. Від плаценти до плоду йде пупкова вена, що несе у собі артеріальну кров, а від плоду до плаценти венозна кров притікає по двох пупкових артеріях. Ці судини об’єднуються в пупковий канатик, що тягнеться від пупкового отвору плоду до плаценти. Пупкова вена біля воріт печінки плоду розділяється на дві гілки – одна з них впадає в комірну вену, по якій артеріальна кров прямує в печінку. Пройшовши через печінку, тепер уже венозна кров, вливається в нижню порожнисту вену. Друга гілка пупкової вени – венозна (аранцієва) протока – вливається в нижню порожнисту вену. Таким чином, на рівні нижньої порожнистої вени у плоду відбувається перше змішування артеріальної крові, що йде від плаценти, з венозною кров’ю, яка надходить від нижніх кінцівок і тулуба плоду.

Після першого змішування кров (артеріально-венозна) по нижній порожнистій вені поступає в праве передсердя, куди надходить венозна по верхній порожнистій вені. Проте, велика частина крові з нижньої порожнистої вени проходить через овальний отвір з правого передсердя в ліве та далі прямує по звичному шляху великого кола кровообігу – в лівий шлуночок і аорту. По висхідній гілці і дузі аорти кров поступає в судини голови, серця і верхніх кінцівок. Таким чином, головний мозок плоду і верхня частина тіла одержують кров практично після її першого змішування з венозною кров’ю. Кров, яка не пройшла через овальний отвір нижньої порожнистої вени в правому передсерді та правому шлуночку повністю змішується з венозною кров’ю з верхньої порожнистої вени – це друге змішування крові. З правого шлуночку кров після другого змішування поступає в легеневий стовбур, з якого по боталовій протоці поступає в низхідну частину аорти, де і відбувається третє змішування крові. По низхідній гілці аорти кров надходить до м’язів, органів тулуба та до нижніх кінцівок.

Таким чином, в результаті даного розподілу крові у плоду, його печінка одержує чисту артеріальну кров, головний мозок, голова, шия, серце і верхні кінцівки – практично кров після першого змішування, тулуб і нижні кінцівки – кров після її третього змішування.

Пройшовши по судинах великого кола кровообігу через м’язові структури і через органи тіла, венозна кров по пупкових артеріях підходить до плаценти, де і відбувається обмін дихальними газами, поживними субстратами і продуктами обміну між кров’ю плоду і матері. В кінці вагітності частота серцевих скорочень плоду досягає 120–140уд./хв., хвилинний об’єм кровотоку – 750 мл, причому 65% об’єму призначено для плацентарного обміну, і лише 35% – безпосередньо для плоду. У цей період для серця характерна адренергічна регуляція.

При народженні за рахунок перев’язки пуповини і початку дихання виникають наступні зміни. Перш за все, припиняється плацентарний кровообіг. У судинах великого кола опір зростає в 2 рази, у зв’язку з чим тиск в лівому передсерді і лівому шлуночку також підвищується. З цієї причини в передсерді закривається овальний отвір і одночасно знижується перехід крові з боталової протоки в аорту. У цей період в легеневих клітинах у великих кількостях утворюється брадикінін, що разом з підвищенням вмісту кисню в альвеолах, викликає розслаблення гладких м’язів кровоносних судин малого кола кровообігу і зниження в ньому, як і у правому серці, тиску. Це призводить до початку функціонування малого кола кровообігу. Спадання (облітерація) артеріальної (боталової) протоки відбувається на 1–8-у добу після народження (за рахунок зростання скоротливої активності гладких м’язів протоки у відповідь на підвищення вмісту в крові кисню), анатомічне заростання відбувається до 5–7-го місяця. Венозна протока облітерується в перші 5 хвилин після народження в результаті спазму гладких м’язів, а заростає до 2-ох місяців після народження. У новонародженого хвилинний об’єм кровотоку досягає майже 490 мл, частота серцевих скорочень –140 уд./хв.

Вікові особливості серця і перикарду. Серце новонародженого має кулеподібну форму, що пов’язано з недостатнім розвитком шлуночків і відносно великими розмірами передсердя. Вушка передсердь великі, вони прикривають основу серця. Передня і задня міжшлуночкові борозни визначені добре, верхівка серця заокруглена. Міжпередсердна перегородка має отвір, що прикритий зі сторони лівого передсердя тонкою ендокардіальною складкою.

Довжина серця у новонародженого 3,0–3,5 см, ширина – 2,7–3,9 см. Об’єм правого передсердя 7–10 см³, лівого – 4–5 см³. Ємність кожного шлуночка 8–10 см³. Маса серця у новонародженого 20–24 г, тобто 0,8–0,9% маси тіла (у дорослих 0,5%). Об’єм серця від періоду новонародженості до 16-річного віку збільшується в 3–3,5 рази.

Росте серце найшвидше протягом перших двох років життя, надалі у 5–9 років і в період статевого дозрівання. До 2-ох років лінійні розміри серця збільшуються в 1,5 рази, до 7 років – у 2 рази, а до 15–16 років – у 3 рази. Ріст серця в довжину проходить швидше, ніж у ширину (довжина подвоюється до 5–6 років, а ширина – до 8–10 років). Маса серця подвоюється до кінця першого року життя, потроюється – до 2–3 років, до 6-ти років зростає в 5 разів, а до 15-ти років збільшується в 10 разів у порівнянні з періодом новонародженості. Маса серця у дорослої людини 250–350 г.

Вага серця хлопчиків упродовж постнатального розвитку більша, ніж у дівчаток, за винятком періоду від 12 до 14 років. У цей період у дівчаток серце росте інтенсивно і досягає більших розмірів, аніж у хлопчиків.

У новонароджених на внутрішній поверхні передсердь вже наявні трабекули, видно дрібні, різноманітної форми соскоподібні м’язи. Міокард лівого шлуночка розвивається швидше, до кінця другого року його маса вдвоє більша, ніж у правого, таке співвідношення зберігаються і надалі. У дітей першого року життя м’ясисті трабекули покривають майже всю внутрішню поверхню стінок шлуночків. Найсильніше розвинені м’ясисті трабекули в юнацькому віці (17–20 років). Після 60–75 років трабекулярна сітка шлуночків згладжується, та її сітчастий характер зберігається лише у ділянці верхівки серця.

У новонароджених і дітей всіх вікових груп передсердно-шлуночкові клапани еластичні, стулки блискучі. В 20–25 років стулки цих клапанів ущільнюються, їх краї стають нерівними. В старечому віці відбувається часткова атрофія соскоподібних м’язів, у зв’язку з чим може порушуватись функція клапанів.

У новонароджених і дітей грудного віку серце розташовується високо і лежить майже поперек. Перехід серця із поперекового положення до косого починається в кінці першого року життя дитини, у 2–3-річних дітей переважає навкісне розташування серця. Нижня межа серця у дітей до 1-го року розташована на один міжреберний проміжок вище, ніж у дорослих, верхня межа знаходиться на рівні другого міжребер’я. Верхівка серця проектується в четвертому лівому міжреберному проміжку назовні від середньоключичної лінії. Права межа серця найчастіше розташовується по правому краю грудини або на 0,5–1,0 см правіше від неї. Проекція клапанів у новонародженого знаходиться вище, ніж у дорослих. Правий передсердньо-шлуночковий отвір і трьохстулковий клапан проектуються на середину грудини на рівні прикріплення до грудини ІV ребра. Лівий передсердньо-шлуночковий отвір і двохстулковий клапан розташовані біля лівого краю грудини на рівні третього реберного хряща (у дорослих – відповідно на рівні V і VІ ребер). Правий і лівий артеріальні отвори і півмісяцеві клапани лежать на рівні ІІІ ребра, як і у дорослих.

Перикард. Форма перикарда у новонароджених кулеподібна. Об’єм порожнини перикарду малий, він щільно прилягає до серця. Верхівка перикарду розташовується високо – по лінії, що з’єднує грудино-ключичні сполучення. Нижня межа перикарду проходить на рівні середини п’ятих міжребер. Грудино-реберна поверхня перикарду на значній відстані покрита тимусом. Задній відділ межує зі стравоходом, трахеєю, бронхами, аортою, блукаючими нервами. Нижня стінка перикарду зрощена із сухожильним центром і м’язевою частиною діафрагми. До 14 років межа перикарду і взаємовідношення його з органами середостіння відповідають таким у дорослого.

Вікові особливості кровоносних судин. Артерії та мікроциркуляторне русло. Після народження дитини, в міру збільшення віку, окружність, діаметр, товщина стінок артерій і їх довжина збільшуються. Також змінюється рівень витоку артеріальних гілок від магістральних артерій і тип їх галуження. Діаметр лівої коронарної артерії більший за діаметр правої коронарної артерії спостерігається в осіб, незалежно від віку. Найбільш суттєві відмінності в діаметрі цих артерій відмічаються у новонароджених і дітей 10–14 років.

Діаметр загальної сонної артерії у дітей раннього віку становить 3–6 мм, у дорослих – 9–14 мм; діаметр підключичної артерії найбільш інтенсивно збільшується від моменту народження дитини до 4-ох років. До 10-річного віку середня мозкова артерія має найбільший діаметр.

У ранньому дитячому віці артерії кишечнику приблизно однакового розміру. Різниця між діаметром магістральних артерій і діаметром їх гілок 2-го та 3-го порядку спочатку невелика, однак, в міру збільшення віку дитини, ця різниця також збільшується. Діаметр магістральних артерій росте швидше, ніж діаметр їх гілок. Упродовж перших 5-ти років життя дитини діаметр ліктьової артерії збільшується більш інтенсивно, ніж променевої; в подальшому діаметр променевої артерії переважає. Товщина стінок висхідної аорти зростає надто інтенсивно до 13 років, а товщина стінок загальної сонної артерії стабілізується після 7 років. Інтенсивно зростає площа просвіту висхідної аорти – з 23 мм² у новонароджених до 107 мм² у 12-річних, що узгоджується із збільшенням розмірів серця і серцевого викиду крові.

Довжина артерії зростає пропорційно росту тіла і кінцівок. Наприклад, довжина висхідної частини аорти до 50 років збільшується в 4 рази, при цьому довжина грудної частини наростає швидше, ніж черевної. Артерії, що постачають кров до мозку, найбільш інтенсивно розвиваються до 3–4-річного віку, за темпами випереджаючи інші судини. Найшвидше росте в довжину передня мозкова артерія. З віком подовжуються також артерії, що постачають кров до внутрішніх органів, і артерії верхніх та нижніх кінцівок. Так, у новонароджених дітей грудного віку нижня брижова артерія має довжину 5–6 см, а у дорослих – 16–17 см.

Рівні галуження гілок від магістральних артерій у новонароджених і дітей, як правило, розташовуються проксимальніше, а кути, під якими відходять ці судини, у дітей більші, ніж у дорослих. Змінюється також радіус кривизни дуг, що утворюються судинами: так, у новонароджених і дітей до 12 років дуга аорти має більший радіус кривизни, ніж у дорослих.