Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

ОРГАНІВ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ




Нервова система (НС) регулює, поєднує, узгоджує діяльність органів і систем організму, зумовлює його оптимальне функціонування та адаптацію до змін зовнішнього середовище.

Нервова система виконує наступні найважливіші функції:

· володіє здатністю сприймати, передавати та переробляти інформацію –сенсорна функція, завдяки якій здійснюється зв’язок із зовнішнім і внутрішнім середовищем, забезпечуючи адаптацію до умов існування;

· регулює рухові (моторні) функції органів і систем організму людини;

· забезпечує швидку й узгоджену взаємодію між органами, завдяки чому організм людини функціонує як єдине ціле;

· з діяльністю центральних відділів нервової системи пов’язані вищі психічні функції – відчуття, навчання, пам’ять, свідомість, мова і мислення, – з допомогою яких люди спілкуються, пізнають довкілля та впливають на нього.

Основною структурною і функціональною одиницею нервової системи є нейрон – складно побудована нервова клітина, що сприймає, переробляє подразнення та передає їх до різних органів тіла. Тіла нейронів, які з’єднуються одне з одним своїми відростками, утворюють окремі скупчення, які називаються ядрами і нервовими центрами. Мільярди взаємозв’язаних нейронів, які формують нервову систему, перебувають під захистом та в оточенні нейроглії.

Скупчення відростків нервових клітин (нервових волокон) вкрите зверху сполучнотканинною оболонкою і називається нервом. Розрізняють чутливі нерви (аферентні, доцентрові), по яких збудження поширюється в напрямку до центральної нервової системи (ЦНС), рухові нерви (еферентні, відцентрові), які передають збудження від ЦНС до периферичних органів, та змішані нерви, до складу яких входять чутливі та рухові волокна.

Топографічно нервову систему людини поділяють на центральну і периферичну.

До центральної нервової системи відносять головний і спинний мозок. Головний мозок міститься всередині мозкового черепа, спинний – у хребетному каналі. Головний і спинний мозок складаються із сірої (утвореної тілами нейронів та їх відростками – дендритами) і білої (утвореної скупченнями нервових волокон – аксонами) речовини.

До периферичної нервової системи належать 12 пар черепно-мозкових нервів і 31 пара спинномозкових нервів, їх сплетення, нервові вузли або ганглії (невеликі скупчення тіл нейронів, що лежать в різних частинах тіла) та нервові закінчення.

Нервова система людини за функцією поділяється на соматичну та автономну (вегетативну).

Соматична нервова система забезпечує іннервацію, головним чином, тіла (шкіри, скелетних м’язів), а також встановлює взаємозв’язок із зовнішнім середовищем: сприймає подразнення (дотик, чуття, біль, температуру), формує усвідомлені (підпорядковані свідомості) скорочування скелетних м’язів (захисні та інші рухи).

Автономна (вегетативна) нервова система – регулює обмінні процеси в усіх органах і тканинах, ріст та розмноження, іннервує всі внутрішні органи, ендокринні залози, гладенькі м’язи органів, в тому числі і судин, шкіри, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі (травлення, дихання, виділення, кровообіг тощо) та становлять внутрішнє середовище організму. Автономна нервова система справляє трофічний вплив на цент­ральну нервову систему.

Автономна (вегетативна) нервова система поділяється на симпатичну і парасимпатичну. Симпатична частина автономної нервової системи сприяє інтенсивній діяльності організму, особливо в екстремальних умовах, коли потрібне напруження сил. Парасимпатична частина автономної нервової системи сприяє відновленню втрачених організмом ресурсів, забезпечує нормальну життєдіяльність людського організму у стані спокою та під час сну (уповільнює скорочення серця та зменшує їх силу, звужує зіниці, знижує кров’яний тиск).

Обидва відділи вегетативної нервової системи регулюються вегетативними центрами, розташованими в гіпоталамусі та лімбічних нервових структурах. Найвищий контроль здійснює кора головного мозку (лобово- скронева зона).

Функціонально уже на першому році життя дитини формується вегетативна нервова система, розвиток і вдосконалення якої відбувається тривалий час, одночасно з розвитком ЦНС. У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку відмічено неврівноваженість симпатичного і парасимпатичного відділів НС щодо їх впливу на іннервовані органи. Так, до 7-ми років життя переважає вплив пара­симпатичної нервової системи, чим можна пояснити часті порушення ритму дихання і серцевої діяльності, звуження зіниці, підвищену пітливість, особливо у фізично ослаблених дітей і хворих. Проте, є діти, у яких переважає вплив симпатичної нервової систе­ми, тому спостерігається підвищена збудливість нервів, що регулюють діяльність серця і кровоносних судин. Характерною ознакою таких дітей є блідність і сухість шкіри та слизових оболонок, мерзлякуватість.

Основні етапи розвитку нервової системи. Розвиток центральної нервової системи відбувається гетерохронно, відповідно до загальнобіологічного закону: філогенетично древніші частини мозку розвиваються швидше молодших і в певній послідовності – спинний мозок, далі – довгастий, середній, проміжний і кора великих півкуль мозку.

Мозок людини розвивається з ектодерми, що розташована над хордою, в період ембріонального розвитку. З 11-го дня внутріутробного розвитку в головному відділі зародка відбувається закладка нервової пластинки, яка до 4–5-го тижня замикається в нервову трубку. Одночасно на межі нервової трубки й ектодерми виникають парні полоски, з яких формуються гангліонарні пластинки (нервові гребені). З них розвиваються чутливі та вегетативні ганглії, периферична нейроглія (шваннівські клітини), клітини, що формують оболонки черепно-мозкових і спинно-мозкових нервів, нейрони вегетативної нервової системи, клітини надниркових залоз, пігментні клітини шкіри й ін.

Передній кінець нервової трубки потовщується, тут надалі формується головний мозок; з каудальної (хвостової) частини трубки розвивається спинний мозок. На 4-му тижні внутріутробного розвитку на головному кінці нервової трубки утворюються три розширення – первинні мозкові міхури: передній, середній і задній. Внаслідок нерівномірного росту відділів нервової трубки утворюються її вигини: тім’яний, потиличний і мостовий. У результаті повздовжнього поділу переднього і заднього мозкових міхурів (середній залишається без змін) утворюється п’ять міхурів головного мозку – п’ятиміхурова стадія – кінцевий, проміжний, середній, задній і довгастий. Порожнини цих міхурів зберігаються в мозку дорослої людини у видозміненій формі і називаються шлуночками мозку.



На 6–7-му тижнях внутріутробного розвитку з переднього міхура утворюються великі півкулі (кора і базальні ганглії), а з каудального – проміжний мозок (таламус, гіпоталамус). З кожної сторони проміжного мозку виростає очний міхур, в стінці якого формуються нервові елементи сітківки ока. З випинань проміжного мозку виникають шишкоподібне тіло, або епіфіз, і задня частка гіпофіза. На третьому місяці ембріонального розвитку формується мозоли­сте тіло, яке з’єднує праву і ліву півкулі. До 6 місяців півкулі повністю покривають мозок. На цей час усі відділи мозку добре виражені.

У постнатальний період у процесі розвитку змінюється маса головного мозку. У новонародженого вона відносно велика: 340–400 г (у хлопчиків на 15–20 г більше), що складає 1/8–1/9 маси тіла, тоді як у дорослої людини – 1/40. Маса мозку інтенсивно збільшується до 7-річного віку, потім цей процес сповільнюється (максимальні значення встановлюються до 20–30 років). За весь період росту людини маса мозку збільшується приблизно в 4 рази, тоді як маса тіла – в 20 разів. У перші 2 роки життя головний мозок росте швидше спинного, надалі спостерігається зворотне співвідношення. Зі збільшенням об’єму мозку продовжується формування нервових сіток і зв’язків, що лежать в основі розвитку емоцій, здібностей і пам’яті.

Основні параметри розвитку мозку визначені генетично: зокрема, ті нервові зв’язки, що узгоджують діяльність окремих органів і систем органів (серцево-судинної та дихальної систем). Вважається, що у формуванні нервової системи бере участь половина з 80000 генів.

Проте, на розвиток нейронних систем мозку людини впливає „досвід“, що набувається в ранньому дитинстві. Уже в перший місяць життя число синапсів зростає в 50 разів (з 20 до 1000 млрд.) за рахунок численних сигналів, що надходять у мозок. Якщо синапси бездіяльні, тобто до них не поступає збудження, вони дегенерують. Тому, дуже важливими є розвиваючі ігри та заняття з перших років життя (ігри з кубиками, рухові ігри і т.д.).

Формування синапсів у різних ділянках мозку відбувається не одночасно. В корі півкуль інтенсивне утворення синапсів починається з 2-го місяця життя дитини, в цей час частина вроджених рухових реакцій поступово зміняється цілеспрямованими рухами. У 3-місячної дитини інтенсивний розвиток синаптичних зв’язків відділів кори півкуль мозку, пов’язаних з сенсорною інформацією, зумовлює розвиток зорової функції: немовля може зосередити погляд на предметах. До 8–9-го місяців розвиток синаптичних зв’язків гіпоталамуса впорядковує зберігання інформації в складній системі мозку: немовлята починають „запам’ятовувати“ рухи, зокрема, як поводитися з іграшками. Впродовж першого року життя інтенсивно утворюються синаптичні зв’язки у лобовій частці головного мозку, з якою пов’язано прогнозування поведінки, тобто уміння передбачати і відповідно розраховувати свої дії, а також логічне мислення. Формування синапсів, яких до 10–12 місяців життя дитини удвічі більше, ніж в мозку дорослої людини, супроводжуються посиленим споживанням енергії.

Разом з високим рівнем пристосувальних можливостей (пластичності) мозку дитини, слід зазначити її надзвичайну схильність до психічних травм. Так, у відповідь на загрозливі подразники дитина переживає стрес, що супроводжується нейрохімічними реакціями мозку, які негативно впливають на ріст і розвиток його структур. Психічна травма підвищує рівень гормонів, зокрема кортизолу, під впливом яких скорочується число синапсів, що вже утворилися, та нейронів. При цьому порушується робота кори великих півкуль мозку, зокрема, лімбічної системи, яка відповідає за емоції, що забезпечують дитині відчуття довіри та відповідальності. У травмованих дітей пластичність мозку на 20–30 % менш виражена.

Розвиток нейрона. Велика частина нервових клітин утворюється з клітин нервової трубки на ранніх стадіях ембріонального розвитку. Клітини нервової трубки диференціюються в двох напрямах; з одних утворюються нейробласти, що дають початок нейронам, з інших – спонгіобласти, що перетворюються на клітини глії. Збільшення числа нейронів відбувається з різною швидкістю: від 1-го до 3-го місяця постнатального розвитку їх кількість збільшується, до 6-го місяця – дещо зменшується за рахунок вибіркової загибелі нейронів; до 6 років число нейронів зростає майже в 2 рази, порівняно з новонародженими. Ділення клітин-попередників нейронів триває до 21 року, надалі їх кількість залишається практично постійною. Встановлено, що збільшення числа нейронів в таких відділах мозку, як гіпокамп і нюхова цибулина, пов’язане з навчанням і розвитком пам’яті. У старості частина нервових клітин гине.

На ранніх стадіях розвитку нейробласти характеризуються наявністю крупного ядра, яке оточене невеликою кількістю цитоплазми. В процесі розвитку із збільшенням розмірів клітини відносний об’єм ядра зменшується. На третьому місяці внутріутробного розвитку починається ріст довгого відростка – аксона. Аксони мотонейронів ростуть у напрямку до периферії аж до органу-мішені – м’язового волокна або залозевої клітини. Аксони нейронів, що лежать в межах ЦНС, підростають до інших нейронів і утворюють з ними синаптичні контакти. На кінці аксона, що росте, розташований конус росту.

У ЦНС синапси утворюються в результаті контакту конусу росту одного нейрона з тілом іншого; при цьому конус росту стає пресинаптичним утворенням. На першому етапі розвитку синапсу диференціюються пре- і постсинаптична мембрани, потім у пресинаптичному відділі утворюються мітохондрії та везикули, кількість яких швидко збільшується, синаптична щілина розширюється. Функціональна активність нейрона (генерація і проведення збудження) починається з моменту формування синаптичних контактів з іншими нейронами або органами-мішенями.

Дендрити ростуть значно пізніше за аксон. Спочатку на протилежному аксону полюсі клітини з’являється верхівковий дендрит у вигляді простого виросту аксоплазми, внаслідок чого нейробласт стає біполярним. Потім відростають інші дендрити, і нейробласт перетворюється на мультиполярний. Здатність проводити збудження в дендриті з’являється значно пізніше, ніж у аксона (який функціонує вже у внутріутробному розвитку), – після народження, коли на них з’являються вирости – шипики. В процесі розвитку збільшується число галужень дендриту і кількість шипиків на них. У корі великих півкуль їх кількість зростає разом із збільшенням числа функціональних зв’язків. Таким чином, із ростом шипиків пов’язана взаємодія центральних структур.

Ріст мієлінової оболонки веде до підвищення швидкості проведення збудження по нервовому волокну – зростає збудливість нейрона. Мієлінізація, насамперед, відмічається в периферичних нервах, потім поширюється на волокна спинного мозку, стовбурну частину головного мозку і, пізніше, на волокна великого мозку. Рухові нервові волокна спинного мозку вкриті мієлінової оболонкою ще до моменту народження.

Після народження дитини в першу чергу відбувається мієлінізація спинномозкових нервів, потім провідних шляхів спинного мозку і стовбура головного мозку. До 3-ох років основна маса нервових волокон мієлінізована, частина завершує цей процес до 6-річного віку; мієлінізація тангенціальних волокон кори півкуль великого мозку триває до 30–40 років. У головному мозку швидше інших мієлінізуються аферентні шляхи і сенсорні ділянки, а рухові – на 5–6 місяцях (деякі значно пізніше) життя. У процесі мієлінізації відбувається концентрація іонних каналів в ділянці перетяжки Ренв’є, піддвищується збудливість і лабільність нервових волокон. Так, у новонароджених нерв здатний проводити лише 4–10 імп./сек., в той час як у дорослих – 300–1000 імп./сек.

У процесі розвитку мозку у формуванні впорядкованих зв’язків між мільярдами нервових клітин вирішальна роль належить активності самих нейронів, а також зовнішнім чинникам. Хоча людина народжується з повним набором нейронів, які утворюються в ембріональний період, мозок новонародженого по масі складає 0,1 дорослого мозку. Збільшення маси мозку відбувається за рахунок збільшення розмірів нейронів, а також числа і довжини їх відростків.

Важлива особливість нервової системи дорослої людини – точність міжнейронних зв’язків, але для її досягнення необхідна постійна, з раннього дитинства, стимуляція мозку. Діти, які провели перший рік життя в обмеженому, бідному інформацією оточенні, розвиваються повільно. Для нормального розвитку мозку дитина повинна одержувати із зовнішнього середовища різні види сенсорних стимулів: тактильні, зорові, слухові, обов’язково мовні. Разом з тим позитивна роль „надстимуляції“ в розвитку нервової системи не доведена.

Зв’язки між центральними нейронами найактивніше формуються в період від народження до 3 років. Від того, як нейрони з’єднуються один з одним на початкових етапах формування мозку, чому залежать його індивідуальні особливості. Інформація, що надходить у мозок, створює нові зв’язки між нейронами, так у освічених людей, що постійно поповнюють свої знання, число зв’язків між нейронами зростає. Інтенсивне навантаження мозку до похилого віку захищає його від передчасної деградації.

Так, після народження кожен нейрон впродовж життя зберігає здатність до росту та утворення відростків, а також нових синаптичних зв’язків, особливо за наявності інтенсивної сенсорної інформації. Під її впливом синаптичні зв’язки можуть перебудовуватися і змінювати медіатор, що лежить в основі процесів навчання, пам’яті, адаптації до мінливих умов зовнішнього середовища, відновних процесів у період реабілітації після різних захворювань і перенесених травм.

У процесі онтогенезу за рахунок розвитку гальмівних нейронів формуються гальмівні механізми ЦНС, раннім проявом яких є постсинаптичне (гіперполяризаційне) гальмування, пізніше формується пресинаптичне гальмування (зворотнє, колатеральне та інші види). Завдяки формуванню гальмівних механізмів істотно підвищується здатність до концентрації збудження, обмежується іррадіація збудження в ЦНС, властива новонародженим, з’являються індукційні відносини. Безумовні рефлекси з появою гальмівних механізмів стають точнішими, локалізованішими.

Домінантне вогнище у дитини виникає швидше і легше, ніж у дорослих, але для нього характерна низька стійкість до зовнішніх подразників. З цим у значній мірі пов’язана нестійкість уваги у дітей: нові подразники легко викликають нову домінанту. У віці з 3 до 5 років зростає сила нервових процесів і починають розвиватися чіткі індукційні відносини між процесами гальмування і збудження, з 5 до 7 років істотно підвищується рухливість нервових процесів. Координаційні механізми в ЦНС досягають своєї зрілості тільки до 18–20 років.

Розвиток спинного мозку.Протягом перших трьох місяців внутріутробного розвитку спинний мозок займає хребетний канал на всю його довжину. В подальшому хребет росте швидше, ніж спинний мозок, нижній кінець спинного мозку піднімається в хребетному каналі. У новонародженої дитини нижній кінець спинного мозку знаходиться на рівні ІІІ поперекового хребця, у дорослої людини – на рівні І–ІІ поперекових хребців. Ріст хребта випереджає ріст мозку, унаслідок чого каудальний кінець спинного мозку поступово переміщується вверх, тому корінці спинномозкових нервів подовжуються, приймають навкісне, а в нижніх відділах – вертикальне положення. Корінці спинномозкових нервів, які йдуть до крижових отворів, утворюють навколо кінцевої нитки пучок – “кінський хвіст”. Ріст окремих сегментів спинного мозку проходить нерівномірно: швидше ростуть сегменти грудного відділу, повільніше – крижового і поперекового відділів. Спинномозкові вузли (ганглії) на ранніх стадіях ембріонального розвитку розташовуються в каналі хребта досить глибоко, потім вони переміщаються в міжхребцеві отвори.

Ще в ембріональному періоді змінюється форма спинного мозку: з’являються шийне і поперекове потовщення, що пов’язане з розвитком кінцівок. Шийне потовщення розвивається швидше поперекового, оскільки верхні кінцівки розвиваються раніше. У новонародженого обидва потовщення добре виражені, але найбільшого розвитку вони досягають протягом перших років життя. Діаметр решти ділянок спинного мозку збільшується поволі, до 12 років він подвоюється.

У 6–7-місячного плоду в спинному мозку багато ще нерозвинених клітин, різних за формою і розташуванням. До народження всі нервові та гліальні клітини спинного мозку розвинені добре і по структурі майже не відрізняються від клітин 6-річних дітей. Після народження збільшуються розміри нейронів, а також товщина мієлінової оболонки нервових волокон.

До моменту народження дитини спинний мозок є найрозвиненішим відділом ЦНС. Довжина спинного мозку новонародженого становить 14 см, до 2 років довжина досягає 20 см, до 10 років – довжина мозку подвоюється. Найшвидше ростуть грудні сегменти спинного мозку. Маса спинного мозку у новонародженого становить близько 5,5 г, у дітей 1-го року – 10 г, до 3 років – 13 г, до 7 років – в середньому 19 г, до 20 років маса мозку є як у дорослого, при цьому вона у 8 разів більша, ніж у новонародженого. У немовляти центральний канал ширший, ніж у дорослого, зменшення його просвіту завершується до 1–2 років і пізніше, коли проходить збільшення маси сірої та білої речовини. Об’єм білої речовини спинного мозку зростає швидко за рахунок власних пучків сегментарного апарату, формування якого відбувається в більш ранні періоди в порівнянні з періодами формування провідних шляхів, що утворюють надсегментарний апарат мозку.

Розвиток рефлекторної функції. Рефлекторна функція спинного мозку починає здійснюватися внутріутробно – на 7–8-му тижнях. Рухова активність плоду, що реалізовується за участю спинного мозку, є основою для розвитку головного мозку, зокрема кори великих півкуль.

Рух плоду і скорочення серця сприяють мієлінізації волокон і розвитку відповідних структур центральної нервової системи. При русі плоду стимулюються рецептори м’язів, сухожилків і суглобів, що сприяє дозріванню провідних систем. Зіткнення шкіри з навколоплідними оболонками прискорює розвиток шкірних рецепторів і мієлінізацію задніх корінців. Завдяки цьому до часу народження спинний мозок дитини більш розвинений і морфологічно, і функціонально, порівняно з головним.

Формування рефлекторних функцій знаходиться в повній відповідності з морфологічним розвитком нервової системи. Показано, що спочатку дозрівають нейрони рефлекторних дуг спинномозкових рефлексів, унаслідок чого у плода перші рухові реакції пов’язані з діяльністю спинного мозку.

Встановлені певні стадії розвитку рефлекторної діяльності плоду: стадія локальних відповідей окремих частин тіла, стадія узагальнених (генералізованих) у відповідь реакцій, яка переходить у стадію спеціалізованих рефлекторних актів. Окремі локальні рухи властиві 2–3-місячному плоду: у відповідь на механічне роздратування поверхні тіла у нього виникають обмежені рухи і прості рефлекторні реакції, наприклад, рефлекторне відкриття рота, рухи рук і ін. Генералізовані відповіді з’являються у 3–4-місячного плоду, реакції якого стають дифузними, асиметричними, некоординованими. Наприклад, у відповідь на роздратування голова може нахилятися, підійматися і повертається, руки згинаються, розгинаються, відводяться в сторони.

Спеціалізовані рефлекторні акти спостерігаються у плоду починаючи з 4–5 місяців. Дифузна у відповідь реакція при цьому змінюється тенденцією до їх локалізації в ділянці подразнення.

Про готовність центральної нервової системи новонародженого до виконання рефлекторних рухових реакцій з участю спинного мозку говорить той факт, що у них можна викликати рефлекс крокування, плавальні рухи, повзання й ін. Так, у багатьох новонароджених при дотику ногами до поверхні столу спостерігаються координовані рефлекси крокування, при яких положення однієї ноги залежить від іншої. Дитина, яку тримають на руках, здатна просуватися справжніми кроками вперед. Новонароджений нерідко робить перехресні кроки. У віці від 9–14 днів правильні крокуючі рухи спостерігаються у 35 дітей з 100. Цей рефлекторний руховий ритм має місце у грудних дітей раннього віку і, зрозуміло, не пов’язаний з часом початку ходьби. Він зникає у більшості 4–5-місячних дітей, а справжня ходьба починається в 9–10 місяців.

Підтримуючи дитину в горизонтальному положенні, її можна примусити „ходити“ вгору і вниз по стіні та в горизонтальній площині. Новонароджений може скоювати „сходження„ та „спуск“ по сходах („спуск“ менш координований). Можливість „акту ходьби“ в будь-якій площині говорить про незалучення в ньому вестибулярного апарату. Всі ці рефлекси в подальшому гальмуються, що є ознакою дозрівання головного мозку, що робить гальмівний вплив на сегментарний моторний апарат спинного мозку.

Шкірно-сегментарні рефлексивиявляються вже у плоду і добре виражені у новонароджених і грудних дітей. У 10-тижневого зародка найзбудливішою зоною є долоні рук, при подразненні яких виникають різні прояви хапального рефлексу. Шкірно-сегментарні рефлекси можна викликати і дією температурних подразників. У новонароджених і грудних дітей у відповідь на больове подразнення шкіри можна спостерігати шкірно-захисні рефлекси, що точно відповідають місцю дотику подразника. При подразненні шкіри дитини голова повертається у бік подразника або, навіть, в обидві сторони. Шкірні рефлекси почісування викликаються больовими, тактильними, температурними й іншими подразниками. Почісування нігтиками і кінчиками пальців добре виражене тільки до півтора років життя дитини.

Діти краще, ніж дорослі, розрізняють, яка саме ділянка шкіри подразнюється, що пояснюють ростом шкірної поверхні без відповідного збільшення клькості нервових волокон.

Таким чином, основними безумовними рефлексами новонароджених є наступні.

Добре вивчено розвиток ряду безумовних рефлексів у плоду та дитини перших років життя.

Хапальний рефлекс. Структури, що беруть участь в здійсненні рефлексу, формуються у плоду на 9–11-му тжні розвитку; розвиваються рецептори шкіри, чутливі нервові волокна руки, встановлюється зв’язок мотонейронів з м’язами, шийних сегментах спинного мозку інтенсивно дозрівають рухові центри. У 10-тижневого зародка хапальний рефлекс виявляється у вигляді ізольованого згинання пальців. До 11-го тижня ця реакція супроводжується згинанням зап’ястка і передпліччя. У 13–15-тижневого плода при подразненні долоні виникає рухове згинання всіх пальців, яке можна розглядати як перший прояв хапального рефлексу. До 22-го тижня цей рефлекс проявляється у вигляді локального згинання руки, що подразнюється. Пізніше хапальний рефлекс стає складною рефлекторною реакцією, що супроводжується зміною стану м’язів іншої руки і тулуба. У цей період згинання пальців настільки сильне, що при спробі прибрати предмет, яким подразнюють долоню плода, рука утримує його і при цьому витягується. У новонародженого хапальний рефлекс добре розвинений. Унаслідок переважання тонусу м’язів-згиначів його пальці стиснуті в кулачки. Якщо торкнутися пальцем середніх фаланг стислих пальців дитини, кулачки розкриваються і пальці розгинаються. Потім дитина схоплює подразнюючий палець дорослого, при цьому її долоні зігріваються, унаслідок чого хапання посилюється.

Рефлекс Бабінського – при штриховому подразненні підошви відбувається тильне згинання великого пальця ноги і підошовне згинання решти пальців. У 2-місячного плоду при подразненні підошви спостерігають згинання і через 2–3 хв. – розгинання пальців, часто і всієї стопи. Цей рефлекс добре виражений впродовж півроку з моменту народження, зникає у 2 роки. Наявність рефлексу Бабінського у дітей старшого віку і у дорослих вважають показником незрілості або порушення функцій пірамідного шляху і смугастого тіла.

Підошовний рефлекс – формується після народження. У немовляти реакції на штрихове подразнення підошви непостійні і мінливі. Спочатку у відповідь на подразнення виникають різноманітні рухи, потім з’являється тильне згинання стопи і лише пізніше – підошовне згинання, яке до 3 років залишається вже єдиною реакцією на подразнення підошви.

Сухожилкові рефлекси – колінний, ахіловий – добре виражені у дітей першого року життя. Формування їх структурної основи – рецепторів м’язів і сухожилок – відмічено у плоду 5–6-го місяців.

Колінний рефлекс у дітей раннього грудного віку супроводжується скороченням привідних м’язів іншої ноги, унаслідок чого нога повертається всередину. Цю реакцію називають перехресним рефлексом привідних м’язів. Вважають, що колінний рефлекс зникає після 7-місячного віку, оскільки загальмовується вище розташованими центрами, що розвиваються. Потім він відновлюється та надалі існує постійно.

Ахіловий рефлекс на першому місяці життя, як правило, може бути викликаний лише у не багатьох дітей, але починаючи з 7–8-місячного віку, реєструється у більшості обстежених дітей.

Пошуковий рефлекс. Якщо ніжно торкнутися шкіри дитини в ділянці кута вуст (не торкаючись губ), то відбувається опускання нижньої губи, відхилення язика та повертання голови в бік подразника. Зникає рефлекс в 1 рік.

Хоботковий рефлекс. Якщолегенько вдарити пальцем по губах новонародженого, то спостерігається скорочення колових м’язів рота та витягування губ хоботком.

Смоктальний рефлекс. Якщо дитині дати соску, то починаються активні смоктальні рухи. Зникає рефлекс в 1 рік.

Рефлекс змикання повік. Якщопальцем постукати по верхній дузі орбіти, то відбувається змикання повік відповідного боку. Зникає рефлекс у 6 місяців.

Долонно-ротовий рефлекс Бабкіна. У разі надавлювання великими пальцями на долоні дитини поблизу тенарів відбувається відкривання рота та згинання голови. Зникає рефлекс у 3 місяці.

Рефлекс Рабінсона. Якщо дитину тримати пальцями за долоні, її можна припідняти над опорою. Зникає рефлекс у 2–4 місяці.

Рефлекс Моро. Якщо вдарити по поверхні, на якій лежить дитина, на відстані 20 см з боків від голови, то дитина відводить руки вбік і розгинає пальці, потім руки повертаються в попереднє положення. Зникає рефлекс у 4 місяці.

Рефлекс Керніга. Дитина лежить на спині, їй згинають ногу в кульшовому і колінному суглобах. У разі позитивного рефлексу не вдається розігнути ногу в колінному суглобі. Зникає рефлекс у 4 місяці.

Рефлекс опори. Дитина у вертикальному положенні спирається на поверхню стола повною стопою, ноги напівзігнуті, тулуб випрямлений. Зникає рефлекс у 2 місяці

Рефлекс автоматичної ходи. Дитина, спираючись на поверхню, здійснює крокові рухи, тулуб нахиляється вперед. Зникає рефлекс у 2 місяці.

Рефлекс Галанта. Якщо пальцем провести по паравертебральній лінії відшиї до сідниць, коли дитина лежить на боку, то відбувається вигинання тулуба дугою, відкритою назад. Зникає рефлекс у 4 місяці.

Рефлекс повзання Бауера. Дитину покласти на живіт, голова і тулуб розташовані по середній лінії. У такому положенні дитина піднімає голову і спонтанно повзе. Якщо прикласти до підошов дитини долоню, то рухи повзання повторюються. Зникає рефлекс у 4 місяці.

Рефлекс Переса. Дитина лежить на животі, пальцем проводять по остистих відростках хребта від куприка до шиї, що викликає прогинання тулуба, згинання верхніх і нижніх кінцівок, піднімання голови, таза, а іноді – сечовиділення, дефекацію, крик. Зникає рефлекс у 4 місяці.

Лабіринтний тонічний рефлекс. Виникає під час зміни положення голови дитини у просторі. Якщо дитина лежить на спині, то підвищений тонус м’язів-розгиначів шиї, спини, ніг. Якщо дитину перевертають на живіт, то збільшується тонус м’язів-згиначів шиї, спини, ніг.

Симетричний шийний тонічний рефлекс. У разі пасивного згинання голови новонародженого, який лежить на спині, підвищується тонус м’язів-згиначів рук і розгиначів ніг. У разі розгинання голови спостерігається зворотна взаємодія.

Якщо дитина лежить на спині, її голова повернута вбік таким чином, щоб підборіддя торкнулося плеча. При цьому зменшується тонус кінцівок, до яких повернуте обличчя, одночасно підвищується тонус протилежних кінцівок. Зникає рефлекс у 1 рік.

Тулубна реакція випрямлення. Якщо стопи дитини спираються на опору, то випрямляється голова. Рефлекс виявляється після 1 місяця.

Верхній рефлекс Ландау. Дитина в положенні на животі піднімає голову, верхню частину тулуба і руки, спираючись на долоні рук, і утримується в цьому положенні. Виявляється рефлекс після 4 місяців.

Нижній рефлекс Ландау. У положенні на животі дитина розгинає і піднімає ноги. Рефлекс визначається після 5–6 місяців.

Прості шийні й тулубні установчі рефлекси. Поворот голови вбік викликає поворот тулуба в той самий бік, але не одночасно, а окремо, спочатку відбувається поворот грудного відділу тулуба, а потім – тазового. Рефлекси виявляються після народження.

Ланцюговий установчий рефлекс з тулуба на тулуб. Коли плечі дитини повертаються вбік, то повертається тулуб і нижні кінцівки в той самий бік, але не одночасно, а окремо. Поворот тазового відділу викликає поворот тулуба. Рефлекс виявляється після 6 місяців.

Головний мозок. У новонародженого головний мозок відносно великий, масою в середньому 390 г (340–430) у хлопчиків і 355 г (330–370) у дівчаток, що складає 12–13% маси тіла (у дорослого – приблизно 2,5%). До кінця першого року життя маса головного мозку подвоюється, а до 3 – 4 років – потроюється. В подальшому (після 7 років) маса головного мозку зростає повільно і до 20–29 років досягає максимального значення (1355 г – у чоловіків і 1220 г – у жінок). У подальші вікові періоди – до 60 років у чоловіків і 55 років у жінок – маса мозку суттєво не змінюється, надалі відмічається деяке її зменшення.

Довгастий мозок.Міст, довгастий мозок і мозочок утворюються із заднього мозкового міхура.

Довгастий мозок до моменту народження цілком розвинений морфологічно. Новонароджений здатний самостійно скоювати дихальні рухи, смоктання, ковтання, чхання, кашель, у нього розвинені познотонічні рефлекси. Загальна маса довгастого мозку разом із мостом у новонародженого рівна 8 г, що складає 2 % маси головного мозку (у дорослого 1,6 %). До 5–6 років завершуються мієлінізація, ріст і диференціювання нейронів, а також удосконалюється робота основних нервових центрів, що беруть участь в регуляції діяльності серцево-судинної системи, травлення, дихання.

Ядра черепно-мозкових нервів довгастого мозку, зокрема блукаючого, формуються рано. З їх розвитком пов’язане становлення в онтогенезі деяких регуляторних механізмів – дихального, серцево-судинного, травного і інших функцій. Ядра блукаючого нерва з’являються з 2-го місяця внутріутробного розвитку. У новонародженого добре виражена сітчаста формація (її структура за будовою майже як у дорослих).

До півтора років життя дитини збільшується кількість клітин в ядрах блукаючого нерва. Значно збільшується довжина відростків нейронів. У 7-річної дитини ядра блукаючого нерва сформовані так само, як у дорослого.

Міст у новонародженого розташований вище, ніж у дорослого, до 5 років ця відмінність зникає. Розвиток моста пов’язаний з формуванням ніжок мозочка і встановленням його зв’язків з іншими відділами ЦНС, а розташовані тут провідні шляхи, ядра і сітчаста формація на період народження вже сформовані.

З розвитком структур довгастого мозку і моста пов’язано становлення функцій, що ними регулюються: дихання, роботи серцево-судинної, травної й інших систем.

Дихальні рухи у плоду з’являються вже на 4–5-у місяці внутріутробного розвитку і супроводжуються рухами м’язів кінцівок. До 16–17-го тижня формується центр вдиху довгастого мозку, який є структурною основою здійснення перших поодиноких вдихів. У цей період дозрівають ядра сітчастої формації довгастого мозку і тракту від нього до дихальних мотонейронів спинного мозку. У віці 21–22 тижнів з’являються невеликі періоди безперервних дихальних рухів, які чергуються з глибокими судорожними вдихами. До цього часу формуються структури центру видиху довгастого мозку, а потім дихального центру моста, що забезпечує ритмічну зміну вдиху і видиху. Поступово час рівномірного регулярного дихання збільшується до 2–3 год. У плода 28–33 тижнів дихання стає рівномірніши, лише іноді змінюється поодинокими, глибшими вдихами і паузами.

У плода і новонародженого виявляються рефлекторні впливи на дихання. Так, під час сну новонародженого можна спостерігати зупинку дихання у відповідь на звуковий подразник, після якої слідує декілька поверхневих дихальних рухів, а потім дихання відновлюється. У немовляти добре розвинені захисні дихальні рефлекси – чхання, кашель, а також рефлекторна зупинка дихання при різкому запаху.

Вплив вегетативної нервової системи на серце формується досить пізно. До моменту народження закінчується формування серцевої гілки блукаючого нерва, але дозрівання серцево-судинних центрів ще продовжується.

До моменту народження найдозрілішими можна вважати харчові безумовні рефлекси: смоктальний, ковтальний та ін. Смоктальні рухи можна викликати простим дотиком до губ дитини, навіть не порушуючи смакових рецепторів. Смоктальні рухи з’являються в плодовий період (16,5 тижнів): при подразнені вуст ротик відкривається і закривається, а до 21–22-го тижнів смоктальний рефлекс повністю сформований, його можна викликати подразненням поверхні обличчя будь-якою ділянкою кисті руки. Ранній прояв смоктального рефлексу обумовлений дозріванням до цього віку ядер і шляхів трійчастого, відвідного, лицьового й інших нервів, з якими пов’язані здійснення смоктальних рухів, поворот голови, пошук подразника та т.п.

Найшвидше у 4-тижневого ембріона закладається ядро лицьового нерва. У віці 14 тижнів у ньому можна виділити окремі групи клітин, з’являються волокна, що пов’язують ядра лицьового та трійчастого нервів. До цього моменту волокна лицьового нерва підходять до м’язів ділянки вуст, а у 16-тижневих ембріонів кількість волокон і зв’язків цих центрів збільшується, починається мієлінізація периферичних волокон лицьового нерва.

З розвитком довгастого мозку та моста пов’язане формування деяких позно-тонічних і вестибулярних рефлексів, рефлекторні дуги яких формуються задовго до народження. Так, у 7-тижневого плоду диференціюються клітини вестибулярного апарату, а на 12-му тижні до них підходять нервові волокна. На 20-му тижні мієлінізуються волокна, які несуть збудження від вестибулярних ядер до мотонейронів спинного мозку. В цей же час формуються зв’язки між клітинами вестибулярних ядер і клітинами ядер окорухового нерва.

Серед рефлексів положення тіла у новонародженого в перший місяць життя виражений тонічний шийний рефлекс. Він полягає у тому, що при повороті голови однойменна рука і нога протилежної сторони згинаються, а на тій стороні, куди повернена голова, рука розгинається. Цей рефлекс поступово зникає до кінця першого року життя.

Мозочок. У ембріональному періоді розвитку мозочка спочатку формується черв’як, як найдревніша частина мозочка, а потім – його півкулі. У 4–5-місячного плоду розростаються поверхневі відділи мозочка, утворюються борозни і звивини.

У новонароджених мозочок недорозвинений (проте, краще розвинутий, ніж півкулі), його борозни неглибокі. Маса мозочка при народженні становить 20 г (5,4 % маси мозку), до 5 місяців маса збільшується в 3 рази, до 9 місяців – у 4 рази (дитина вміє стояти, починає ходити). У однорічної дитини маса мозочка становить – 90 г, до 7 років вона досягає нижньої межі маси мозочка дорослої людини (130 г). Дозрівання мозочка завершується, в основному, до 7 років, а повне – до 15–16 років.

Найінтенсивніше мозочок росте в перший рік життя, особливо з 5-го по 11-й місяць (у цей час дитина вчиться сидіти і ходити) та в період статевого дозрівання, з 3-х місяців життя проходить диференціювання клітинних структур. З наростанням маси ніжок мозочка, в яких проходять численні провідні шляхи, починають здійснюватися основні функції мозочка. Сіра і біла речовини мозочка розвиваються неоднаково: сіра речовина росте повільніше і до 7-ми років її маса збільшується приблизно в 2 рази, а білої – майже в 5 разів. Мієлінізація волокон мозочка здійснюється приблизно до 6 місяця життя, останніми мієлінізуються волокна кори.

З усіх ядер мозочка швидше інших формується зубчасте ядро. Починаючи з періоду внутріутробного розвитку і до перших років життя дітей, ядра виражені краще, ніж нервові волокна. У дітей шкільного віку, мо як і у дорослих, біла речовина переважає над ядерними утвореннями.

Клітинна будова кори мозочка (форма, розміри та кількість відростків нервових клітин) у новонародженого значно відрізняється від дорослого. Не повністю сформовані клітини Пуркін’є, ядро майже повністю займає клітину, дендрити клітин слабо розвинені. Формування клітин Пуркін’є бурхливо завершується до 3–5-ти тижнів життя, клітини внутрішнього (зернистого) шару розвиваються дещо швидше. Клітинні шари кори мозочка у новонародженого значно тонші, ніж у дорослого. до кінця 2-го року життя їх розміри досягають нижньої межі величини у дорослого. Повне формування клітинних структур мозочка здійснюється до 7–8 років. Клітини кори мозочка здійснюють гальмівні впливи на рухові структури ствовбура мозку, забезпечуючи точність і плавність рухів. Завершення розвитку ніжок мозочка, встановлення їх зв’язків з іншими відділами центральної нервової системи здійснюються в період від 1-го до 7 років життя дитини.

Становлення функцій мозочка відбувається паралельно з формуванням довгастого, середнього і проміжного мозку. Вони пов’язані з регуляцією пози, рухів, вестибулярних реакцій.

У середньому мозку зміни в процесі розвитку пов’язані з утворенням спеціалізованих первинних рефлекторних центрів – зорових, слухових, а також тактильної, температурної і больової чутливості. До кінця 3-го місяця ембріонального розвитку на рівні середнього мозку добре виражене велике скупчення клітин – ядро окорухового нерва. В результаті клітинної міграції на поверхні середнього мозку з’являються верхні і нижні горбики чотирьохзгір’я. До цього часу формуються ядра сітчастої формації та червоні ядра, а також майбутня чорна субстанція (темний пігмент у ній з’являється після 6 місяців). Пізніше формуються пірамідні тракти – низхідні рухові шляхи, які починаються в корі великих півкуль. Ріст і функціональний розвиток середнього мозку пов’язані з розвитком інших відділів мозкового стовбура і формуванням його шляхів до мозочка і кори великих півкуль.

У новонародженого маса середнього мозку становить 2,5 г, його форма і будова майже не відрізняються від середнього мозку дорослого. Ядро окорухового нерва добре розвинене, його волокна мієлінізовані. Добре розвинене червоне ядро, зв’язки якого з іншими відділами мозку формуються раніше, ніж пірамідна система. Крупні клітини червоного ядра, які забезпечують передачу імпульсів з мозочка до мотонейронів спинного мозку (низхідні впливи), розвиваються швидше, ніж дрібні нейрони, через які передається збудження від мозочка до підкіркових утворень мозку і до кори великих півкуль (висхідні впливи). Про це свідчить порівняно швидша мієлінізація пірамідних волокон у новонародженого порівняно з шляхами, що йдуть до кори (мієлінізуються з 4-го місяця життя).

Пігментація нейронів червоного ядра починається з 2-річного віку і завершується до 4 років.

Інше важливе утворення середнього мозку – чорна субстанція – у новонародженого добре виражена, її клітини диференційовані з мієлінізованими відростками. Мієлінізовані і волокна, що пов’язують чорну субстанцію з червоним ядром, але характерний пігмент (меланін) є лише в невеликій частині клітин. Пігментація починає активно розвиватися з 6-го місяця життя і досягає максимуму до 16 років. Цей процес знаходиться у прямій залежності від удосконалення функцій чорної субстанції.

Ряд рефлексів, що здійснюються за участю середнього мозку, формуються у внутріутробний період. Вже на ранніх етапах пренатального розвитку з’являються тонічні та лабіринтові рефлекси, а також захисні та деякі інші рухові реакції у відповідь на різні подразнення.

За 2–3 місяці до народження плід виконує рухи у відповідь на звукові, температурні, вібраційні й інші чітко виражені подразники. Але при повторенні одного і того ж стимулу у відповідь рухова реакція зменшується та припиняється, тобто настає звикання до подразника.

У перші дні життя дитини з’являється рефлекс Моро: у відповідь на гучний раптовий звук вона розкидає руки в сторони під прямим кутом до тулуба, при цьому розгинаються пальці, тулуб вигинається і витягується. Цей рефлекс змінюється іншою реакцією: при різкому подразненні у дитини виникає загальна рухова реакція з переважанням згинальних рухів, що нерідко супроводжується рухом голови і очей, зміною дихання або затримкою смоктального рефлексу. Ця реакція переляку, або здригання, розглядається як перший прояв орієнтувального рефлексу: при повторних подразненнях вона зникає. З віком відповідь на подразники стає менш узагальненою, з 2-го тижня життя з’являється зосередження на звуці, а на 3-у місяці виникає типова орієнтувальна реакція – поворот голови у бік подразника. Її початкові стадії пов’язані з раннім формуванням рецепторів внутрішнього вуха, провідних шляхів і чотирьохгорбкової пластинки, а вдосконалення реакції – з розвитком колінчастих тіл проміжного мозку і кіркового відділу слухового аналізатора. Рефлекс Моро зникає до 4-го місяця життя, але зберігається у дітей із затримкою розвитку. Припускають, що він пов’язаний із незрілістю мозку.

До кінця плодового періоду і в грудному віці добре розвинені структури, що лежать в основі рефлексів, які виникають у відповідь на зорові подразники. Первинною формою у відповідь реакцій є захисні рефлекси. У новонароджених дітей дотик до вій, повік, кон’юнктиви, рогівки, до кінчика носа і лоба або легкий подих на них, відразу ж викликають зімкнення повік. При освітленні обличчя сплячої дитини повіки зімкнуться сильніше. Рефлекторне кліпання у відповідь на швидке наближення предмету до очей з’являється до 1,5–2 місяців життя.

У новонародженого добре розвинутий зіничний рефлекс, причому він спостерігається навіть у недоношених немовлят. Розширення зіниць на звукові та шкірні подразники з’являється пізніше – з 2,5 місяців життя дитини. У віці 2 місяці зіничний рефлекс на шкірні подразники відмічені лише у 20 %, тоді як у 7–9-місячному віці ця реакція спостерігається у 64 % обстежених дітей.

Починаючи з народження і впродовж перших 6-ти місяців життя у більшості дітей виявляється тонічний рефлекс з очей на м’язи шиї: якщо тримати дитину вертикально, не підтримуючи голову, і при цьому освітити очі, то її голова швидким рухом відкидається назад і одночасно вигинається тіло. Це відбувається унаслідок підвищення тонусу м’язів-розгиначів. Реакція зберігається до тих пір, поки очі освітлені.

Лабіринтовий, або установчий, рефлекс, який виражається у тому, що правильне положення в просторі займає спочатку голова, а потім все тіло, у новонароджених у більшості випадків відсутній. Цей рефлекс пов’язаний з формуванням вестибулярного апарату і червоних ядер. У новонароджених даний рефлекс реєструється в поодиноких випадках при похилому положенні тіла вниз головою. Цей рефлекс добре виражений з 2–3-го місяців життя дитини.

Лабіринтові рефлекси, що виникають при обертанні, виявляються у відхиленні голови й очних яблук у бік, протилежному обертанню. Вони виявляються відразу після народження і добре виражені з 7-го дня життя дитини. З перших днів життя виявляється і ліфтова реакція, яка у дитини виражається в піднятті вгору рук при різкому опусканні тіла, тобто коли імітується рух „падіння“.

Рефлекси положення тіла в просторі, що залежать від правильного розподілу тонусу м’язів і суглобів – статичні та статокінетичні – формуються після народження, хоча рецепторні утворення, при стимуляції яких вони виникають, в основному, сформовані (зорові, шкірні, пропріорецептори м’язів і суглобів, рецептори внутрішнього вуха й ін.).

Формування рефлексів положення в просторі пов’язане з подальшим розвитком головного мозку і кори великих півкуль. При цьому прості рефлекторні акти зміняються складнішими. Так, при народжені попередні локомоторні акти зникають у 4–5-місячної дитини. Першим зникає зорово-шийний рефлекс (3 міс.), потім вестибулярна реакція, пов’язана з кінцівками (4–5 міс.). Скорочення м’язів протилежної ноги, що приводять, і супроводжує колінний рефлекс, загасає до 7 місяців, перехресний згинальний рефлекс ніг – у 7–12 місяців, а хапальні рефлекси до кінця першого року життя переходять у довільне хапання. До цього часу майже повністю зникає рефлекс Бабінського. Впродовж першого року життя дитина перевертається на живіт, потім повзає на животі та рачки, сидить, встає і до кінця року починає ходити.

У перший рік життя нейронні сітки великих півкуль все більше залучаються до діяльності інших відділів центральної нервової системи. У зв’язку з цим з 4–5 місяців з’являються довільні рухи, управління якими пов’язане з кірковими нейронами; здійснюються вони через пірамідні шляхи. Рухи в цей час мало координовані, що пов’язано з недостатньою активністю гальмівних зв’язків. Формування гальмівних реакцій пов’язують з подальшим розвитком смугастих тіл і кори великих півкуль.

Проміжний мозоку новонародженого розвинений відносно добре, розвиток окремих його структур відбувається гетерохронно. До моменту народження диференційовані специфічні та неспецифічні ядра таламуса, завдяки чому сформовані всі види чутливості. Структури гіпоталамуса у новонароджених недостатньо диференційовані, в зв’язку з чим у них недосконалі механізми терморегуляції, регуляції обмінних процесів.

Зоровий горб (таламус) закладається до 2-му місяці внутріутробного розвитку, на 3-му місяці морфологічно розмежовуються таламус і гіпоталамус. На 4–5-му місяцях між ядрами таламуса виявляються світлі прошарки нервових волокон, що розвиваються; клітини слабо диференційовані. У 6 місяців добре видимі клітини сітчастої формації зорового горба. Інші ядра починають формуватися з 6-ти місяців внутріутробного життя, і до 9-го місяця є вираженими, а надалі відбувається їх диференціювання. Посилений ріст зорового горба здійснюється в 4-річному віці, а до 13 років цей відділ мозку досягає розмірів дорослої людини.

Підзгір’я (гіпоталамус) закладається в ембріональному періоді, ядра гіпоталамуса диференціюються лише на 4–5-му місяцях та стають добре вираженими на 8-му місяці розвитку.

До моменту народження структури гіпоталамуса (особливо сірого горба, що відповідає за підтримку гомеостазу) ще повністю не диференційовані, чим пояснюється недосконалість терморегуляції у новонароджених і дітей першого року життя. Ядра гіпоталамуса дозрівають у різний час, в основному, до 2–3 років. Диференціація клітинних елементів сірого горба закінчується до 13–17 років.

У процесі росту та розвитку проміжного мозку зменшується кількість клітин на одиницю площі і збільшуються розмір окремих клітин і число провідних шляхів.

Темпи формування гіпоталамуса вищі, порівняно з часом розвитку кори великих півкуль, та близькі до темпів розвитку сітчастої формації.

Про активність ядер проміжного мозку свідчить наявність рефлекторних реакцій у новонародженого на тактильні, смакові, нюхові, температурні та больові подразнення.

Сприйняття нюхових подразнень пов’язане з дозріванням нюхового і трійчастого нервів, а також відповідних ядер підзгірної ділянки. Рефлекси на нюхові та смакові подразники в перші години після народження виражені навіть у недоношених дітей. Новонароджені розрізняють приємні та неприємні запахи, досить тонко визначають смакові модальності. Дія солодких смакових речовин на рецептори порожнини рота викликає у новонароджених рухи язика і смоктальні рухи, а дія гірких, кислих і солоних речовин – сильне слиновиділення, мімічну реакцію у вигляді морщень та інших негативних проявів. Реакції смакового задоволення або відторгнення свідчать про ранній розвиток смакової сенсорної системи.

Деякі смакові реакції мають місце до першого годування новонародженого. Розрізнення смакових речовин здійснюється краще при частковому насиченні, ніж натщесерце або при повному насиченні.

Базальні ядра в період внутріутробного розвитку дозрівають нерівномірно. Бліда куля достатньо сформована вже до моменту народження. Хвостате ядро та шкаралупа хвостатого ядра формуються до кінця 1-го року життя. До 7-річного віку проходять остаточне дозрівання базальних ядер та формування їх зв’язків із корою, що забезпечує виконання більш точних і координованих довільних рухів.

Бліда куля (паллідум) мієлінізується швидше смугастого тіла (стріатума) і кори великих півкуль: до 8 місяця розвитку плоду. У структурах смугастого тіла мієлінізація починається в пренатальний період, а закінчується до 11-го місяця після народження. Хвостате ядро впродовж перших 2-ох років життя збільшується удвічі, що пов’язують з розвитком автоматичних рухових актів.

Рухова активність новонародженого значною мірою пов’язана з блідою кулею, імпульси від якого викликають некоординовані рухи голови, тулуба і кінцівок. Бліда куля має множинні зв’язки із зоровим горбом, підзгірною ділянкою та чорною субстанцією, а зв’язок із смугастим тілом формується пізніше. Частина стріапаллідарних волокон мієлінізується на першому місяці життя, а інша частина – лише до 5 місяців та пізніше.

Припускають, що моторна складова такого акту, як плач, контролюється блідою кулею. З розвитком смугастого тіла пов’язана поява мімічних рухів, а пізніше – уміння сидіти і стояти. Стріатум робить гальмуючий вплив на паллідум, тому створюється поступове розділення рухів. Для того, щоб сидіти, дитина повинна уміти вертикально тримати голову і спину. Ця здатність розвивається до 2 місяців: піднімати голову лежачи на спині дитина починає до 2–3 місяців, сидіти – до 6–8 місяців.

У перші місяці життя у дитини з’являється так звана „негативна реакція опори“: при спробі поставити її на ніжки вона підіймає їх і підтягає до живота. Пізніше реакція опори стає позитивною: при дотику до опори ніжки розгинаються. У 9 місяців дитина може стояти за допомогою підтримки, в 10 місяців стоїть вільно.

З 4–5-місячного віку досить швидко розвиваються різні довільні рухи, але вони ще тривалий час супроводжуються різноманітними побічними („зайвими“) рухами. Появу довільних (схоплювання) і виразних рухів (усмішка, сміх) пов’язують з розвитком стріарної системи і рухової кори великих півкуль. Голосно сміятися дитина починає з 8 місяців.

У процесі розвитку всіх відділів головного мозку і кори великих півкуль рухи дитини звільняються від випадкових, непотрібних компонентів і стають більш координованими. Певна рівновага кіркового і підкіркового рухових механізмів встановлюється тільки до кінця дошкільного періоду.

Гематоенцефалічний бар’єр у плода і новонародженого володіє високою проникністю, тому для цього періоду особливо небезпечний вплив екологічно несприятливих чинників, а також різних лікарських засобів, алкоголю, нікотину.

Розвиток кори великих півкуль головного мозку. Нова кора в структурах півкуль починає формуватися в кінці другого місяця внутріутробного періоду. Протягом всього пренатального розвитку неокортексу виділяють три періоди: 1 – ранній міграційний; 2 – середній, або період попереднього диференціювання на шари; 3 – пізній, або етап завершального диференціювання. Ранній період охоплює проміжок з 2-го по 4-ий місяць: здійснюється міграція нейробластів із глибоких (навколошлуночкових) шарів кінцевого мозкового міхура в коркову пластинку. В період з 7-го по 10-ий тижні починають формуватись нижні (глибокі) шари кори (V і VІ). Дещо пізніше (на 13–15-му тижнях) проходить диференціювання верхніх шарів (І, ІІ, ІІІ і ІV). Починаючи з 4-го тижня внутріутробного розвитку, відбувається попереднє цитоархітектонічне диференціювання кори на клітинні шари, утворюються первинні борозни і звивини. На 5-му місяці внутріутробного періоду з’являються наступні первинні борозни: бічна, центральна, шпорна, борозна мозолистого тіла. Вторинні борозни (лобові, скроневі й ін.) починають з’являтися з 6-го місяця внутріутробного періоду. Після 7-го місяця внутріутробного життя формуються третинні борозни. З’являються індивідуальні варіації рисунка борозен і звивин. Відбувається значне збільшення поверхні кори. До моменту народження кількість нейронів досягає 14–16 млрд., як у дорослої людини.

Нейрони в корі новонародженого мають веретеноподібну форму і слабкий розвиток дендритів. Після народження до 3-ох років відбувається інтенсивний ріст відростків нейронів, їх мієлінізація, диференціювання нейронів у шарах кори. В період від 3 до 10 років збільшується кількість асоціативних волокон, за рахунок інтенсивного розвитку пірамідного шару збільшується товщина кори. В цей період, в основному, завершуються процеси розвитку коркових формацій. Проте, тонке диференціювання в асоціативних полях продовжується до 16–18 років. Дозрівання різних коркових ділянок проходить асинхронно: першими диференціюються поля соматосенсорної зони кори, потім – рухова кора, після якої формуються зорова і слухова проекційні коркові зони, асоціативні поля формуються найпізніше.

Мозкові міхури ростуть нерівномірно. Найінтенсивніше розвивається передній міхур, який вже на ранній стадії розділяється подовжньою борозною на праву і ліву півкулі. На 3-у місяці ембріонального розвитку формується мозолисте тіло, яке сполучає півкулі, а задні відділи переднього міхура повністю покривають проміжний мозок. На 5-у місяці у плода півкулі проростають до середнього мозку, а у 6-місяців повністю покривають його. До цього часу всі відділи головного мозку добре виражені.

На розвиток усіх ділянок кори впливають гормони залоз внутрішньої секреції (гіпофізу, надниркових та ін.), що циркулюють у крові.

До 4-го місяця розвитку плоду поверхня великих півкуль гладка, на ній видно лише вдавлювання майбутньої бічної борозни, остаточно вона формується тільки до часу народження. Зовнішній кірковий шар росте швидше внутрішнього, що приводить до утворення складок і борозен. До 5-ти місяців внутріутробного розвитку утворюються основні борозни: спочатку бічна борозна, пізніше – центральна, борозна мозолистого тіла, тім’яно-потилична і шпорна борозни. За даними деяких досліджень, потилична і шпорна борозни розрізняються вже у 3-місячного плоду. Вторинні борозни з’являються після 6 місяців розвитку плода. До моменту народження первинні і вторинні борозни добре виражені, кора великих півкуль має тип будови, як у дорослого. Разом з тим, розвиток форми та величини борозен і звивин, формування нових дрібних (третинних) борозен і звивин продовжуються і після народження: до 5-го тижня рельєф кори можна вважати сформованим, але повністю борозни розвиваються до 6-місячного віку. Після 1-го року життя з’являються індивідуальні відмінності в розподілі борозен і звивин, їх будова ускладнюється.

У дітей з віком змінюється співвідношення між поверхнею мозку і його масою (маса мозку росте швидше, ніж поверхня), між прихованою (що знаходиться всередині борозен і звивин) і вільною (що знаходиться зверху) поверхнею кори великих півкуль. Поверхня кори у дорослої людини становить 2200–2600 см2, з них 1/3 припадає на вільну поверхню. У новонародженого вільна поверхня лобової частки відносно невелика, але з віком вона збільшується. Поверхня скроневої та потиличної часток, навпаки, порівняно велика, та з віком відносно зменшується (розвиток йде за рахунок збільшення прихованої поверхні).

Сіра речовина кори великих півкуль слабо менш диференційована, ніж біла. Кіркові шари великих півкуль у новонародженого значно тонші, ніж у дорослого, слабо диференційовані, а кіркові центри недостатньо сформовані. Розвиток кори великих півкуль прискорюється після народження дитини. До 4-ох місяців співвідношення сірої та білої речовини у дитини і дорослого зрівнюється.

Після народження продовжується мієлінізація нервових волокон у різних відділах головного мозку, але в лобових і скроневих частках цей процес лише починається. До першого року життя загальна структура мозку наближається до зрілого стану. Мієлінізація волокон, розташування шарів кори, диференціювання нервових клітин завершуються, в основному, до 3 років.

У віці 6–9 років і в період статевого дозрівання розвиток головного мозку характеризується збільшенням кількості асоціативних волокон і утворенням нових нервових зв’язків. У цей період маса мозку дещо збільшується.

У розвитку кори великих півкуль зберігається загальний принцип: спочатку формуються філогенетично старі структури, потім – молодші. На 5-му місяці пренатального розвитку найшвидше з’являються ядра, регулюючі рухову активність, у 6-місячному віці диференціюється чутлива зона соматосенсорної системи та зорова кора у потиличній ділянці. Найпізніше розвиваються філогенетично нові ділянки: лобова і нижньотім’яна – на 7-му місяці внутріутробного розвитку, потім скронево-тім’яна і тім’яно-потилична зони.

Філогенетично молодші відділи кори великих півкуль у новонароджених розвинені слабше і з віком відносно збільшуються, а старіші, навпаки, з віком відносно зменшуються.

У новонародженого великі півкулі головного мозку не здійснюють регулюючого впливу на нижче розташовані відділи ЦНС. Так, наприклад, відсутні рухи з участю пірамідних шляхів; у новонароджених рухи носять генералізований характер, за винятком рухів, пов’язаних з їжею.

Підвищення м’язового тонусу в перші дні після народження пов’язують з недостатньою зрілістю кори великих півкуль. Вважають, що у перші місяці життя функції дитини регулюються, в основному, проміжним мозком. Рефлекторні дуги безумовних рефлексів проходять через зорові горби і смугасте тіло.

Поведінка новонародженого в навколишньому середовищі формується на основі соматосенсорних, смакових, статичних, статокінетичних безумовних рефлексів.

Для новонароджених дітей характерні підвищена збудливість і легка стомлюваність кори. При дії безумовних подразників спостерігається широка генералізація нервових процесів, яка зменшується при розвитку захисних реакцій. До 2-го місяця життя процеси збудливості є такими, як у дорослих.

До 20-го дня життя дитини зростають сила і концентрація нервових процесів при здійсненні безумовних харчових рефлексів. Це пов’язано зі скороченням рефлексогенних зон, зменшенням латентного періоду рефлексів і розвитком процесів гальмування.

Електрична активність мозку реєструється вже у 5-місячного плоду, але регуляторний ритм у ній відсутній. Ця особливість має місце і у 6-місячного плоду. У його ЕЕГ переважають коливання з частотою 5 гГ (5 коливань за секунду), які поєднуються з повільнішими – 1–3 Гц. Ця активність носить перервний характер, інтервали мають різну, часто велику тривалість.

Електрична активність мозку 8-місячного плоду постійна і має схожість з характером електричної активності новонароджених: характеризуються нерегулярними коливаннями різної (переважно невеликою) амплітуди. Спостерігаються відмінності в електричній активності мозку під час сну і неспання: під час сну амплітуда хвиль ЕЕГ значно збільшується.

Одним з показників функціональної готовності кори великих півкуль є її реакції на зовнішні подразнення. Припускається, що кора великих півкуль до 3-місячного віку не приймає участі в реакціях дитини на зовнішні подразнення. У новонароджених встановлена наявність реакції залучення кори великих півкуль у відповідь на звукові, світлові та тактильні подразники. Реакція залучення у новонародженого інша, ніж у дорослих: якщо у дорослих у відповідь на зовнішній стимул виникають десинхронізація та почастішання ритму, то у новонароджених – зменшення частоти й амплітуди всіх хвиль.

Вікові особливості умовнорефлекторної діяльності.Функціональний розвиток кори великих півкуль пов’язаний з віковими особливостями формування умовних зв’язків.

Дитина народжується з певним набором вроджених рефлекторних реакцій, але вже з 2-го дня життя у неї починають вироблятися умовні зв’язки (умовні рефлекси), що пристосовують її до зовнішнього середовища. До утворення умовних зв’язків мозок дитини готується з останніх місяців внутріутробного розвитку. Однією з перших формується реакція на положення тіла дитини при годуванні грудьми. Вона виявляється в рухах голови, смоктальних та інших рухах, які з’являються ще до початку годування. Ця реакція реєструється у деяких дітей вже на 2–5-ту добу після народження, але вже на 11-ту добу її відзначено у 66 % дітей.

На 2-ий день після народження з’являється орієнтувальий рефлекс, який виражається своєрідно: при дій будь-яких подразників, які дитина може сприйняти, припиняється рухова активність, а під час годування вона перестає смоктати.

З 6-го дня життя у дітей під впливом їжі збільшується кількість лейкоцитів, а з 8-го дня цей же чинник регулярно підвищує обмін речовин. Лейкоцитарна реакція виникає спочатку тільки після годування, але через декілька днів від моменту першого прояву вона реєструється за 15 хв. до годування. Зміна термінів годування відповідно зсовує в часі лейкоцитарну реакцію на їжу. Припущення про час утворення штучних умовних рефлексів, які виробляються на різні індиферентні подразники, суперечливі. Неоднозначність даних про терміни появи перших умовних рефлексів при дії різних подразників, пов’язана з великими індивідуальними відмінностями, обумовленими різницею в рівні дозрівання мозкових структур до моменту народження та ступені соматичного розвитку дитини. Тому, терміни появи перших умовних рефлексів коливаються, за наявними даними, від перших днів після народження до другої половини першого року життя дитини. В цілому, є підстави вважати, що умовні рефлекси на слухові і вестибулярні подразники можна виробити з першого місяця життя, а на 2-му місяці можуть бути вироблені рефлекси на будь-яку сенсорну






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 599 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.047 с.