Необхідно відзначити, що наукове мислення Арістотеля формувалося, в першу чергу, під впливом вчення Платона. Філософську систему Арістотеля важко зрозуміти у відриві від попередньої діяльності його вчителя. Але і у Платона багато що стає по-справжньому зрозумілим лише при розгляді арістотелівських праць, як плодів платонівського посіву.
Між цими іменами сполучник «і» одночасно і сполучний, і роздільний. Вони сперечаються про метод, про мету, про мову філософії. Платон прагне до гомерівської солодкості, привертає читача, мислитель не піклується про залучення читацького інтересу. Починаючи з Арістотеля, можна говорити про власну мову філософії. Його філософська система – це основа наукового методу.
Арістотель багато в чому піддав переосмисленню спадщину Платона. Він систематизував логіку як науку, фактично створивши образ античної науки, що проіснував до Нового часу. На відміну від Платона, учня іроніка – Сократа, що любив зіштовхувати різні міркування здорового глузду один з одним (щоб підкреслити їх несумісність і показати, що істина не завжди співпадає зі здоровим глуздом), Арістотель будує науку у згоді зі здоровим глуздом, спираючись на нього.
Вищесказане служить підставою для виділення арістотелівського підходу до пізнання світу в особливу програму, перевагою якої є принцип систематизації наукового знання. Саме систематизація приводить до необхідності зробити будь-який елемент знання цілісним, самодостатнім, доказовим.
Систематизація наукового знання передбачає не просто вироблення понятійного апарату, але й детальне його роз’яснення, що відображено в трактаті «Категорії». Крім того, в логічному контексті – визначення смислової ієрархії в структурі доказового міркування. У зв’язку з цим предметом наукових досліджень постають прийоми міркувань. Увага Арістотеля прикута до логічної сторони будь-якого даного питання.
Арістотель, систематизуючи наукове знання, узагальнив і систематизував дослідження з логіки його попередників (представників мілетської школи, Демокріта, Зенона, софістів, Сократа). Арістотель визначив основні форми і закони мислення, створивши першу теорію висновку (силогізм). Його дослідження з логіки є настільки фундаментальними, що саме з них беруть свої початки дослідження сучасної логіки. Створена ним логічна система протягом багатьох віків суттєво впливала на розвиток науки, освіти, культури в країнах Європи, де вона була найбільше поширена. Пізніше у галузі логіки багато відкриттів зробили логіки середньовіччя, Нового часу, представники німецької класичної філософії. З другої половини XIX століття бере свій початок сучасна «класична» – математична логіка, де міркування відбуваються у знаково-символічній формі. Проте результат арістотелівських досліджень – традиційна логіка – залишився першоосновою логіки, її фундаментом. Тому зрозуміло, що, коли йдеться про давньогрецьку логіку, мається на увазі не якийсь локальний історичний період у розвитку цієї науки, а відкриття, що стало надбанням цивілізації на всі часи її існування. Тобто тут хронологічний показник не є визначальним, він лише вказує на часові межі виникнення цього відкриття. Так само й фізика І. Ньютона не є надбанням лише ХVІІІ століття, вона має планетарне значення на всі часи.
У 70 р. до н.е. послідовник і коментатор вчення Арістотеля Андронік Родоський об’єднав його логічні твори у трактат під назвою «Органон» (від грецького «organon» – «знаряддя», «інструмент», «засіб пізнання, дослідження»).
