Криза і розпад феодально-кріпосницького ладу

Перша половина 19 ст. і у Росії, і в Україні характеризувалась розпадом феодально-кріпосницького ладу і формуванням капіталістичного укладу, а у середині 19 ст. феодальну систему Росії охопила глибока криза.

Провідним в економіці України і надалі було сільське господарство, передусім землеробство, основою якого були поміщицькі латифундії – у 1861 р. поміщикам належало 70% усієї землі, з якої лише 1/3 вони віддавали у користування селянам, за що ті відробляли їм панщину. Проте, у феодальних володіннях відбулись певні зміни – поміщики були змушені пристосовуватись до потреб ринку: спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва; поміщицьке господарство усе більш набувало товарного характеру (усе більше продуктів поміщики виробляли не лише для власного споживання, а й на продаж) – у середині 19 ст. у поміщицьких володіннях вироблялось 90% товарного хліба, тваринництво теж ставало товарним, товаризація проникала і в натуральне господарство селян. Розширюючи посівну площу під зернові культури, поміщицькі господарства збільшували посіви технічних культур, на які зростав попит, - у Полтавській і Чернігівській губерніях вирощували коноплі і тютюн, у Катеринославській (тепер Дніпропетровська область) і Херсонській – льон, на Правобережжі – цукрові буряки. На Півдні України широко розвивалось конярство і скотарство.

Прискорено розвивається промисловість; спершу існували 3 форми підприємств: вотчинні, посесійні і капіталістичні. У 1828 р. поміщицькі підприємства становили 53,8%, а купецькі – 46,2%, а у середині 19 ст. у купців було вже 90% підприємств, причому купці-промисловці стали монополістами у суконній промисловості, а саме у виробництві тютюну і канатів, а також значної частини млинів, олійниць тощо; проте, переважали дрібні підприємства. У поміщицьких маєтках поширеними галузями промисловості були суконництво, цукроваріння, гуральництво тощо; поза тим розвивались нові базові галузі – машинобудування, металургія (виробництво заліза і чавуна), вугледобування, виробництво скла, паперу, селітри і поташу. У 1822 р. в Україні запрацював перший цукровий завод – у маєтку Понятовського у Канівському повіті Київської губернії, а незабаром було створено цукрову промисловість, яка обслуговувала потреби усієї Росії. Були і казенні (державні) підприємства – Луганський ливарний завод, Шостенський пороховий завод, Катеринославська суконна мануфактура, Київський арсенал, Києво-Межигірська фаянсова фабрика тощо. У 20-х рр. 19 ст. почала розвиватись кам`яновугільна промисловість Донбасу. Проте, головними галузями української промисловості на той час були харчова і сировиннообробна, а у загальноросійському масштабі промисловість України була насамперед оборонною.

У першій половині 19 ст. в Україні чітко визначились 3 економічних райони: Лівобережжя, де промисловий розвиток досяг найвищого рівня; Південь, який став не лише в Україні, а й у всій Російській державі головним виробником товарної пшениці і продуктів тваринництва, та де водночас відбувався прискорений розвиток промисловості; і Правобережжя, яке було, здебільшого, сільськогосподарським районом, де зберіглись застійні форми феодального виробництва та існували, головно, обробні галузі промисловості, що було спричинене тривалою залежністю Правобережжя і його господарства від феодальної Польщі.

Зростанню хліборобства, тваринництва і промисловості сприяв розвиток торгівлі, передусім українсько-російської. Зовнішній торгівлі особливо сприяло створення чорноморсько-азовських портів, зокрема в Одесі і Херсоні, які стали важливими пунктами всеросійської торгівлі – через них вивозилось 81% усіх експортних товарів і ввозилось більшість товарів, а також Таганрозі, Маріуполі, Бердянську. Одеса отримала статус порто-франко, тобто право безмитної торгівлі, що перетворило її у космополітичне місто. Перший пароплав на Дніпрі з`явився у 1823 р.

У 30-40-х рр. 19 ст. на мануфактурах України внаслідок світового технічного перевороту усе більш застосовуються машини, зокрема парові двигуни, тобто відбувається перехід від мануфактурної стадії промисловості до машинної індустрії, від ручної до машинної праці. Зростає кількість вільнонайманих робітників – у 1825 р. вони становили 25% усіх робітників (кріпосних селян), а у 1861 р. - вже 74%. Мануфактурне виробництво в Україні поступово перетворюється у промислове, фабрично-заводське.

Розвитку економіки України сприяв технічний переворот і переростання мануфактурного виробництва у промислове, виникнення нових галузей промисловості, зміцнення господарської спеціалізації районів, зростання міст, розвиток торгівлі. Товаризація поміщицьких господарств, застосування машин і використання вільнонайманої праці, розшарування селянства, заміна ремісничих майстерень і мануфактур великими фабриками і заводами – підривали замкнуте кріпосницьке господарство і спричинювались до його глибокої кризи і занепаду. Для отримання більшої кількості товарної продукції поміщики посилювали панщину – упродовж першої половини 19 ст. вони широко застосовували урочну систему – кожному селянину давалось на день завдання (“урок”), на виконання якого реально потрібно було 2-3 дні, а також застосовували місячину – переводили обезземелених і розорених селян на постійну панщину з видачею мізерного місячного пайка, притому били їх батогами і залізними прутами. Тож феодально-кріпосницький лад став великим гальмом для подальшого розвитку сільського господарства і промисловості.