Після Березневих статей феодали продовжували вимагати нових гарантій як від царського уряду, так і від гетьмана. У другій половині 17 ст. їх права розширюються низкою владних розпоряджень, зокрема, заборонялось арештовувати феодалів без санкції суду та встановлювались суворі покарання за посягання на їх життя і гідність. Збільшуються земельні володіння феодалів; головним джерелом наділення землею було пожалування її гетьманом; старшина отримувала рангові маєтки – за урядовими посадами за службу, з умовних володінь вони поступово перетворюються на спадкові. До рангових володінь належав Батурин – гетьманська резиденція; Гадяч з рангового перетворився у спадковий маєток родини Брюховецьких; згодом уся територія Стародубського полку перейшла у спадкову власність. За своїми земельними володіннями козацька старшина не лише зрівнялась із шляхтою, а й часто перевершувала її.
Козацька верхівка прагнула зміцнити владу над селянами, закріпачити їх. Так, гетьман І.Самойлович мав 20 тис. селянських дворів, у І.Мазепи було 100 тис.селян в Україні і 10 тис. у Росії. Нові Переяславські статті 1659 р. передбачали взаємне повернення селян, які втекли з України у Росію і навпаки.
Фактичне становище українських феодалів не відрізнялось від російських феодалів, а вже за Московськими статтями 1665 р. гетьман І.Брюховецький домігся чина боярина, а члени його посольства у Москві (500 старшин) були пожалувані у дворяни. За Глухівськими статтями 1669 р. цар пообіцяв надавати дворянське звання за поданням гетьмана, а також підтвердив колишні вольності феодалів і пожалування, які вони отримали від Б.Хмельницького.
У другій половині 17 ст. реєстр козацтва то зменшувався, то збільшувався; так, за Глухівськими статтями 1669 р. він був скорочений до 30 тис.чол. За Конотопськими статтями 1674 р. царський уряд обіцяв не відбирати козацьких вольностей, не називати реєстровців “мужиками”, а також, що російські війська не розміщуватимуться у дворах козаків і не братимуть козаків у провідники; а реєстровцям надавалось право виготовляти і продавати вино, пиво і мед. Оскільки належність до реєстрового стану не передавалась у спадок, Глухівські статті наказували, щоб ніхто не відбирав козацького майна у козацьких вдів і дітей.
Наприкінці 17 ст. почало погіршуватись становище селян. Феодально залежний селянин був зобов`язаний “звиклим послушенством”, сплачувати ренти феодалові і податки у військову казну, які йшли на утримання адміністрації і війська, а частина їх передавалась до царської казни.
