Класифікація

Встановлення фактів об'єктивної дійсності в кримінальному процесі

здійснюється головним чином опосередкованим шляхом, тобто через використання

відповідних доказів. Разом з тим іноді можливе і безпосереднє пізнання щоразу

слідчим, прокурором, слідчим суддею та судом деяких фактів. Ідеться про факти, які

й після того, як вчинено кримінальне правопорушення, продовжують існувати у

незмінному вигляді чи змінилися, але не втратили все ж важливих для них якостей.

Таке безпосереднє пізнання сторонами кримінального провадження може

відбуватися у рамках кримінального процесу при виконанні певних процесуальних

дій, а саме огляду, освідування, обшуку, пред'явлення для впізнання, Таким чином, у

кримінальному судочинстві докази мають суттєве значення, саме тому закон

детально визначає як поняття доказів, так і весь процес їх використання у

кримінальному провадженні.

Згідно ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні

дані, отримані у передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом порядку, на

підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи

відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження

та підлягають доказуванню.

Поняття доказів структуровано і як елементи включає в себе будь-які фактичні

дані, що мають значення у кримінальному провадженні (зміст); процесуальну форму

їх закріплення (спосіб існування у матеріалах кримінального провадження) та носій

відомостей (зовнішній вираз). Усі зазначені елементи перебувають у взаємозв'язку

та у своїй єдності утворюють поняття доказів.

Під «фактичними __________даними» слід розуміти не самі факти, а відомості

(інформацію) про них. Факти — це події, явища дійсності, які не можна приєднати

до справи. Через те при доказуванні по кримінальному провадженні слідчий,

прокурор, слідчий суддя суд та інші особи, які беруть участь у процесі, оперують

відомостями про події та явища дійсності, що утворюють зміст показань допитаних

осіб, документів та інших видів доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті

слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом обставин події злочину у ході

провадження слідчих (розшукових) дій (огляд, освідування тощо) вони оперують як

доказами не цими фактами, а тільки відомостями (інформацією) про них,

зафіксованими у встановленому законом порядку в протоколах слідчих

(розшукових) дій. Використана законодавцем юридична конструкція на визначення

доказу «фактичні дані» має тлумачитися обмежено і означати, що лише інформація,

що перевіряється (тобто потенційно спростовна), може утворювати його зміст.

Безпосереднім джерелом утворення слідів кримінального правопорушення, в

загальному розумінні, є суспільно небезпечний вплив правопорушника, поведінка

якого проявляється у формі дії або бездії. Формування доказів у процесуальному

розумінні відбувається у перебігу здійснення діяльності слідчим, прокурором,

слідчим суддею і судом та закінчується тієї миті, коли отримані відомості

закріплюються та/або залучаються до матеріалів кримінального провадження одним

із передбачених законом способів. Процесуальна форма існування фактичних даних

у кримінальному провадженні за класифікаційними видами доказів закріплена у ч.2

ст.84 КПК України. Це є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Під носієм відомостей слід вважати те, що може бути засобом відображення,

фіксації, виразником чого-небудь. У кримінальному процесі носієм слідів події

кримінального правопорушення виступають предмети, що можуть бути засобом

сприйняття, фіксації __________та збереження доказової інформації. Стосовно показань свідка,

потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого носіями фактичних даних є слова,

речення, складні мовні конструкції. Носіями речових доказів є матеріальні об'єкти,

що перебувають у твердому, сипкому або газоподібному стані. Поява нових видів

інформації зумовлює специфіку їх збереження та передачі через носії, вироблені з

урахуванням останніх досягнень теорії інформатики та документалістики. Від

надійності носіїв фактичних даних залежить якість сприйняття, збереження та

відтворення інформації про кримінальне правопорушення у знаковій формі, що

зумовило необхідність визначення науково-технічних вимог, які забезпечать

бездоганне існування конкретного виду інформації на певному носії. Ці вимоги

повинні враховувати слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд при отриманні й

оцінці нових видів інформації, тобто якісний їх зміст з точки зору повноти

сприйняття безпосередньо пов'язаний з науково-технічними можливостями носія.

Такими вимогами є: 1) можливість тотожнього сприйняття інформації про

кримінальне правопорушення носієм; 2) збереження цієї інформації без пошкоджень

і перекручень; 3) можливість адекватного відтворення інформації про кримінальне

правопорушення із носія.

Процесуальна форма доказу покликана забезпечити надійність кримінально-

процесуального доказування. Щодо кримінально-процесуальних доказів, то для

кожного виду чинним законодавством передбачено порядок його формування та

збереження. Послідовність процесуальних дій та прийняття рішень по «входженню»

до матеріалів кримінального провадження фактичних даних надають їм

процесуальної форми конкретного виду доказів. Вказаний перелік видів доказів у

ч.2 ст.84 КПК України є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Загальновизнаним є поділ доказів стосовно предмета обвинувачення на

обвинувальні та виправдувальні; за джерелом формування — на первинні та похідні;

залежно від відношення до предмета доказування — на прямі та непрямі; за

механізмом їх формування — на особисті та речові. Частина 2 ст.84 КПК України

містить класифікацію доказів за їх процесуальною формою.

Підставою для відмежовування первинних від похідних доказів є наявність

проміжного носія доказової інформації одного і того ж виду. Так, похідними

доказами є копії документів, виготовлені на місці події відбитки слідів та ін.

Принцип безпосередності кримінального процесу зобов'язує слідчого, прокурора,

слідчого судді та суд користуватися первинниминими доказами, оскільки зміна

носія доказової інформації може мати своїми наслідками перекручення

(незбереження у первісному вигляді) відомостей про подію кримінального

правопорушення. Це, однак, не означає, що у кримінальному процесі відкидаються

похідні докази. Коли використати первинний доказ з тих чи інших причин

неможливо, то похідний доказ у таких випадках може замінити собою первинний.

Докази поділяються на обвинувальні та виправдувальні щодо того

обвинувачення, яке становить предмет розслідування та розгляду в певному

кримінальному провадженні. Обвинувальними є докази, що обґрунтовують,

підтверджують обвинувачення, тобто встановлюють наявність кримінального

правопорушення і вчинення його підозрюваним чи обвинуваченим, а також

обставини, які обтяжують його відповідальність. До виправдувальних доказів

належать ті докази, що спростовують або пом'якшують обвинувачення, —

заперечують наявність події кримінального правопорушення та винуватість

обвинуваченого, а також встановлюють обставини, що пом'якшують його

відповідальність.

Можливість безпосередньо чи опосередковано встановлювати обставини, що

входять до предмета доказування, надає фактичним даним значення прямого чи

непрямого доказу. Непрямі докази на відміну від прямих дозволяють встановити

проміжні факти, на підставі яких встановлюються різні елементи головного факту.

Головний факт — це поняття збірне. Воно __________включає такі елементи предмета

доказування, як подія кримінального правопорушення та вчинення його

обвинуваченим. Залежно від того, які обставини встановлює той чи інший доказ, він

може бути прямим в одному випадку і непрямим у другому.

Процедура формування кожного окремого доказу дозволяє класифікувати їх

на показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання

обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, документи.

Такі класифікації дають широку можливість для всебічного аналізу,

визначення ролі та значення доказів, вибору оптимальних тактичних і методичних

прийомів їх збирання, перевірки, дають змогу враховувати особливості кожного

виду доказів при їх оцінці та обґрунтуванні процесуальних рішень.