Класифікація наук

 

Основними галузями науки в Україні є:

1. Фізико-математичні науки

2. Хімічні науки

3. Біологічні науки

4. Геологічні науки

5. Технічні науки

6. Сільськогосподарські науки

7. Історичні науки

8. Економічні науки

9. Філософські науки

10.Філологічні науки

11. Географічні науки

12. Юридичні науки

13. Педагогічні науки

14. Медичні науки

15. Фармацевтичні науки

16. Ветеринарні науки

17. Мистецтвознавство

18. Архітектура

19. Психологічні науки

20. Військові науки

21. Національна безпека

22. Соціологічні науки

23. Політичні науки

24. Фізичне виховання та спорт

25. Державне управління

Найбільш поширені ознаками, за якими класифікують науки наведені на рисунку _.

 

Рисунок _

 

 

Також прийнято ще виділяти псевдонауку та паранауку.

Псевдонаука – вчення, що описує реальний світ, але при цьому припускається певних помилок. Псевдонаука імітує науку, але за своєю суттю наукою не є.

Основними характеристиками псевдонауки є:

1. Ігнорування чи спотворення фактів (наприклад, досліджуючи друкарні, дослідник обстежує лише ті, про які знає особисто, залишаючи поза увагою всю решту).

2. Відмова від перевірки теоретичних тверджень результатами спостережень на користь апеляції до,,здорового глуздуя” чи,,авторитетної думки”.

3. Використання в основі теорії постулатів, не підтверджених незалежними емпіричними дослідженнями (наприклад, у дослідженні стверджується, що в чоловічих і жіночих журналах жанри є різними, хоча жодними емпіричними дослідженнями це не встановлено).

4. Неможливість повторення результатів дослідження.

5. Використання у науковій роботі політичних і релігійних установок, догм (наприклад: багатонаціональні авторитарні держави є значно ефективнішими, ніж мононаціональні демократичні; мова дана людині Богом).

6. Отримання в проведеному дослідженні як наукового результату різних класифікацій, систематизацій, типологій тощо. Річ у тім, що таких класифікацій, систематизацій, типологій, причому виконаних з коректним дотриманням логічних правил поділу, існує безконечна кількість, а це в науці суперечить вимозі визначеності. Тому такі результати не належать до числа наукових.

7. Логічна недоведеність отриманих результатів, тобто наявність в аргументації (доведенні чи спростуванні) логічних помилок. Наприклад, закономірність, виявлена в конкретний час і в конкретному місці, видається за таку, що має місце завжди й усюди. Переліки таких типових помилок в аргументації подано в літературі з логіки.

8. Створення штучних проблем там, де їх насправді немає, або багатопорядкове безпідставне ускладнення проблем, які реально існують.

9. Використання псевдотермінів, у яких нема чітких визначень або нема об'єктів реального світу, які б вони позначали (наприклад, термін ефір, запропонований фізиками свого часу, було визнано надуманим). Тексти, підготовлені з нагромадженням великої кількості таких псевдотермінів, називають ще,,пташиною” мовою. Приклад формулювання,,пташиною” мовою теми дослідження: Проблема транспортування хімічної сполуки водню й кисню у циліндричній посудині з сіткоподібною мідною донною структурою (народне формулювання цієї проблеми - носіння води решетом).

10. Неможливість проведення тесту, який би доводив хибність запропонованої здобувачем теорії (критерій фальсифікованості К. Поппера). Твердження Бог створив Всесвіт може бути істинним чи хибним, але не існує тестів, які могли б довести його хибність; отже, це твердження не є науковим, а тому лежить за межами науки. Інакше кажучи, якщо якась теорія може пояснити абсолютно все (наприклад, у діях людини - теорія психоаналізу), то до числа наукових її не зараховують, хоча можуть використовувати і, як відомо, використовують у практичній діяльності.

Паранаука – збірна назва ідейно-теоретичних вчень, які ґрунтуються на ненаукових або антинаукових постулатах. Так, у теорії інформації таким постулатом може бути твердження про можливість передачі інформації між людьми без матеріального носія (телепатію).

До паранауки зараховують такі вчення: алхімія, астрологія (останні відіграли певну історичну роль у розвитку сучасної науки); частково народна медицина й інші,,традиційні”, але певною мірою опозиційні до сучасної медицини вчення; каббала; нумерологія; хіромантія тощо.

Характерними рисами паранаукового вчення є.

1. Описування нереального, а псевдореального, ірреального чи невизначеного світів. Частково такі описи перехрещуються з езотеричною літературою.

2. Використання мови, яку начебто можуть зрозуміти лише,,утаємничені” особи.

3. Вказування на існування причинно-наслідкового зв'язку там, де його насправді не існує. Наприклад, темою дослідження може бути залежність долі людини від дати її народження; вплив світла Місяця на приріст шерсті в овець тощо.

4. Подання отриманих результатів у формі,,завжди” істинних тверджень. Наприклад: всі люди, народжені під знаком водолія, мають сангвінічний характер, хоча зустрічається і багато винятків (насправді ж тут маємо явну суперечність: якщо всі, то винятків бути не може).

5. Світоглядний характер таких вчень (наприклад, політичні вчення). Так, філософія одночасно вивчає кілька взаємопротилежних концепцій світобудови – ідеалістичну, матеріалістичну, дуалістичну тощо. Несвітоглядні, тобто наукові, вчення таких взаємопротилежних концепцій не мають (наприклад, у фізиці встановлена лише одна єдина концепція стосовно критичного значення маси урану, після якого починається ланцюгова реакція – вибух атомної бомби). Інша річ, що в науці можуть співіснувати концепції, які по-різному пояснюють природу цих явищ.