Розрізняють такі норми праці: норма часу; норма виробітку; норма чисельності; норма обслуговування

Норма часу – це кількість робочого часу, необхідна для виконання конкретної роботи у найраціональніших для даного підприємства організаційних і технічних умовах з урахуванням передового виробничого досвіду (вимірюється в людино-хвилинах, людино-годинах, людино-змінах, людино-днях з розрахунку на одиницю продукції чи роботи).

Норма часу в умовах серійного і масового виробництва:

Тшт = Топ +Тоб+Тв,

де Тшт – норма штучного часу; Топ – оперативний час; Тоб – час на обслуговування робочого місця; Тв – час на відпочинок і особисті потреби.

Оперативний час – це час, протягом якого робітник змінює предмет праці. Він ділиться на основний і допоміжний час.

У випадку одиничного або дрібносерійного виробництва норма часу визначається:

Тшт.к = Тшт+ , де:

Тшт.к – норма штучно-калькуляційного часу; Тnз – підготовчо-заключний час;

n –кількість деталей у партії.

Норма виробітку – це обсяг роботи (у натуральному виразі), який повинен бути виконаний за одиницю часу:

Нв=

Норма чисельності – це величина сукупних витрат праці, виражена через необхідну для виконання цієї роботи чисельність персоналу.

Норма обслуговування – це встановлена кількість одиниць обладнання, яку обслуговує один робітник або бригада протягом зміни.

Розрізняють два основних методи нормування праці: досвідно-статистичний (сумарний), аналітичний. Досвідно-статистичний метод: норму встановлює нормувальник чи майстер на основі особистого досвіду. Його використовують лише в одиничному виробництві. Аналітичний метод ділиться на аналітично-розрахунковий і аналітично-дослідницький. Перший з них передбачає використання заздалегідь розроблених збірників нормативів на окремі частини операції. Другий полягає у встановленні норми часу на основі результатів спостережень і дослідженні витрат часу методом хронометражу.

Диференціація заробітної плати працівників підприємства відбувається за допомогою тарифної системи, яка є сукупністю таких елементів: тарифні сітки; тарифні ставки; тарифно-кваліфікаційні довідники; система посадових окладів.

Тарифна сітка є сукупністю кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.

Для працівників бюджетної сфери Постановою КМУ від 2002 р. (зі змінами) запроваджена Єдина тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів з оплати праці (25 розрядів з коефіцієнтами 1 до 4,51).

У сучасних умовах на більшості підприємств застосовують шести- та восьмирозрядні тарифні сітки.

В металургії 8 – 1:2,4; в машинобудуванні 8 – 1:2,01; на електростанціях 7 – 1:2,01; інших галузях 6 – 1:1,8.

Розміртарифної ставки першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати, нижче якого не може проводитись оплатазафактично виконану працівником норму праці.

Тарифні ставки інших розрядів (С_і) визначаються множенням тарифної ставки першого розряду (С_І) на тарифний коефіцієнт відповідного тарифного розряду (К_і):

, грн.

Тарифно-кваліфікаційні довідники містять систему вимог, «цензів», яким повинні відповідати робітники певної професії і кваліфікації. Таких цензів є три: (що робітник повинен знати, що робітник повинен уміти, взірець роботи, яку робітник повинен виконати).

Система посадових окладів передбачає тарифне регулювання заробітної плати керівників, спеціалістів і службовців. Системи посадових окладів містять перелік посад усіх найменувань і розмірів місячних окладів щодо кожної посади («вилки» окладів).