Стаття 3. Посадив органах місцевого самоврядування

Посадами в органах місцевого самоврядування а

• виборні посади, на які особи обираються територіальною
громадою;

• виборні посади, на які особи обираються або затверджують­ся відповідною радою;

посади, па які особи призначаються сЬ

міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради па конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавст­вом України.

Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця органу влади (органу державної влади, органу місцево­го самоврядування) та його апарату, підприємства, установи чи організації, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових пов­новажень. Посада обумовлює коло функціональної діяльності працівника та його службовий статус.

Посади в органах місцевого самоврядування передбачені відповідно до чинного законодавства України з визначенням повноважень на вирішен­ня питань місцевого значення і відповідальністю за виконання цих повнова­жень. Такими посадами в органах місцевого самоврядування є:

• виборні посади, на які особи обираються територіальною гро­мадою;

• виборні посади, на які особи обираються відповідною радою;

• виборні посади, па які особи затверджуються відповідною ра­дою;

• посади, па які особи призначаються сільським, селищним, місь­ким головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкур­сній! основі чи за іншою процедурою, передбаченого законодавством Украї­ни.

Виборні посади, на які особи обираються територіальною гро­мадою.

Сільський, селищний, міський голова - найвища посадова особа від­повідної територіальної громади. Згідно з Конституцією {ч. 2 ст. 141), тери­торіальні громади на основі загального, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають сільських, селищних і міських голів на 4 роки. їх статус та повноваження визначені та закріплені ст. 141 Конституції України та у гл. З Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». Маючи самостійний статус, сільський, селищний, міський голова належить разом із територіальною громадою, утворюваною нею радою. їх виконавчими орга­нами до системи місцевого самоврядування цих адміністративно-територіальних одиниць. Повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною виборчою комісією па пленарному засіданні ради рішення про його обрання і закінчуються в

момент вступу на цю посаду Іншої, обраної відповідно до закону, особи. Загалом, повноваження сільського, селищного, міського голови можна вио­кремити у такі групи: організаційно-розпорядчі; координаційні; представни­цькі. У своїй діяльності сільські, селищні та міські голови підзвітні, підкон­трольні та відповідальні перед територіальними громадами, які їх обрали. Повноваження сільських, селищних та міських голів можуть бути припинені дотерміново, з юридичних або політичних підстав, за рішенням місцевого референдуму або відповідної ради. Сільські, селищні, міські голови несуть персональну відповідальність перед територіальними громадами, їх пред­ставницькими органами, державою, іншими юридичними та фізичними осо­бами.

Відповідно до п. 8 ст. 2 Закону України «Про вибори депутатів Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, сели­щних, міських голів» від 06. 04. 2004 р. № 1667-1V, який набуває чинності з 1 жовтня 2005 року, вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одно­мандатному окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної територіа­льної громади.

Голова виконавчого комітету місцевої ради - посадова особа, яка очолює відповідний виконавчий комітет. За Конституцією УРСР 1978 р. ця посада була у виконкомах обласних, районних, міських, районних у містах, селищних і сільських рад народних депутатів. Тепер, відповідно до ст. 141 Конституції та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997) у системі виконавчих органів рад утворюється виконавчий комітет сільської, селищної, міської рад, який очолює за посадою відповідно сільсь­кий, селищний, міський голова.

Виборні посади, на які особи обираються відповідною радою (го­лови та заступники голови районної, районної у місті, обласної ради тощо).

Голова районної та обласної ради - посадова особа в системі орга­нів місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територі­альних громад відповідного району, області. ЦІ посадові особи обираються таємним голосуванням відповідною радою з числа її депутатів на термін повноважень ради; очолюють виконавчий апарат районної та обласної ради, їх повноваження визначаються Законом України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» (1997).

Відповідно до п, 5 ст. 2 Закону України «Про вибори депутатів Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, сели­щних, міських голів» від 6 квітня 2004 р. № 1667-ІУ, який набуває чинності і І жовтня 2005 р., вибори депутатів районних рад проводяться за пропор­ційною системою: депутати обираються за виборчими списками від органі­зацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у

ІЗ

багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відпо­відного району. Вибори депутатів обласних рад, міст Києва та Севастополя проводяться за пропорційного системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збіга­ються з межами відповідної області, міст Києва та Севастополя (п. 6, ст. 2).

Голова районної V місті ради — посадова особа районної у місті ра­ди, що обирається з числа її депутатів у межах терміну повноважень ради і одночасно є головою її виконавчого комітету. Основні повноваження голови районної у місті ради: організовує виконання рішень ради та виконавчого комітету; формує підрозділи адміністрації та затверджує Положення про них, призначає та звільняє їх працівників згідно з чинним законодавством; визначає і змінює працівникам ранги посадової особи органу місцевого са­моврядування; видає розпорядження в межах повноважень районної адміні­страції; несе персональну відповідальність за стан та діяльність відповідної районної адміністрації тощо. Голова районної в місті ради виконує свої обов'язки до обрання голови ради нового скликання.

Відповідно до п. 4 ст. 2 Закону України «Про вибори депутатів Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, сели­щних, міських голів» від 6 квітня 2004 р. № 1667-ІУ, який набуває чинності з 1 жовтня 2005 р., вибори депутатів районних у містах рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних пар­тій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району у місті.

Заступники голови районної, обласної, районної у місті ради оби­раються відповідною радою у межах терміну її повноважень шляхом таєм­ного голосування. Обраний голова відповідної ради представляє кандидату­ри для обрання на посаду заступника голови ради з числа ЇЇ депутатів. Поря­док обрання та дотермінового звільнення заступника голови визначені у ст. 56 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997). Заступ­ники голови ради здійснюють повноваження до обрання, з дотриманням усіх вимог законодавства, заступника голови ради нового скликання. Засту­пник голови, за умови відсутності голови відповідної ради або неможливості виконання ним своїх обов'язків з інших, причин, здійснює повноваження голови відповідної ради.

Оскільки у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» не конкретизується порядок обрання заступників міського голови, членів виконавчого комітету, то ці та інші питання, пов'язані із процедурою обран­ня та звільнення, мають бути відображені у регламенті міської ради. Місь­кий голова вносить на розгляд ради кандидатури на посади заступників мі­ського голови, які попередньо обговорюються у постійних комісіях і депу-

татських групах. Щодо цих кандидатур готують обгрунтовані висновки і за необхідності роблять доповіді на пленарних засіданнях. Претенденти на по­сади заступників міського голови виступають на пленарному засіданні, від­повідають на запитання і обговорюються на пленарному засіданні. У цьому обговоренні беруть участь тільки депутати. Рада приймає рішення про голо­сування і, якщо запропонована кандидатура не дістала підтримки необхідної більшості депутатів, то міський голова у десятиденний термін представляє раді іншу кандидатуру, щодо якої також проводиться нове обговорення та голосування. Питання про звільнення із займаних посад заступників місько­го голови підлягає розгляду і обговоренню не раніше, як через тиждень і не пізніше, як через два тижні з моменту включення його до порядку денного. Під час розгляду цього питання заступникам міського голови має бути нада­не слово для виступу.

Секретар сільської, селищної, міської ради (секретар ради) обира­ється за пропозицією сільського, селищного, міського голови відповідною радою з числа депутатів на термін повноважень ради та працює в раді на постійній основі. Припинення його повноважень, визначаються відповідною радою і закріплюються в регламенті її роботи, або статуті територіальної громади. Секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійс­нювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради. Секретар має право скликати сесії, відкривати і вести засідання ради, підпи­сувати протоколи сесії та її рішення у випадках, передбачених ч. 6 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997). До того ж секретар: забезпечує підготовку сесій ради та питань, які виносяться на ЇЇ розгляд; повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час І місце проведення сесії ради, питання, які передбачається винести на розгляд ради; забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організовує контроль за їх виконанням; за дорученням голови координує та контролює діяльність постійних та інших комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій; сприяє депутатам ради у здійсненні їх повноважень; організовує за дорученням ради, відпові­дно до законодавства, здійснення заходів, пов'язаних із підготовкою і про­веденням референдумів та виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування; забезпечує зберігання у раді офіційних документів, пов'язаних із місцевим самоврядуванням територіальної громади, забезпе­чує доступ до них осіб, яким цс право надано у встановленому порядку; ви­рішує за дорученням голови або ради інші питання, пов'язані з діяльністю ради та її органів. Окрім цих повноважень, визначених чинним законодавст­вом та регламентом, секретар ради за пропозиціями відповідних комісій ра­ди організовує планування роботи з підготовки проектів ухвал ради і, врахо­вуючи висновки профільних комісій про готовність проектів ухвал та інших

актів до розгляду, вносить відповідні пропозиції на розгляд голови та коле­гії.

Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону України «Про вибори депутатів Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, сели­щних, міських голів» від 6 квітня 2004 р. № 1667-ІУ, який набуває чинності 1 жовтня 2005 р., вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія, а саме села (декількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища. Згідно з п. З ст. 2 цього ж Закону вибори депутатів міських рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депу­тати від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій полі­тичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами території відповідної міської громади.

Виборні посади, на які особи затверджуються відповідною радою (члени виконкому, керуючий справами виконкому тощо).

Кандидатури членів виконавчого комітету на розгляд ради також вносить міський голова. Постійні комісії, які обговорюють ці кандидатури, не пізніше як за три дні до свого засідання повинні отримати через секрета­ріат ради Інформаційні матеріали щодо цих кандидатур. На пленарному за­сіданні ради участь в обговоренні цих кандидатур беруть участь тільки де­путати міської ради. Подальша процедура прийняття та звільнення членів виконавчого комітету аналогічна порядкові щодо заступників міського го­лови.

Керуючий справами виконкому - важлива посадова особа виконав­чого комітету, який, відповідно до своїх повноважень, забезпечує підготовку матеріалів на розгляд виконавчого комітету ради; відповідає за готовність питання до розгляду на засіданні виконавчого комітету; підписує протоколи засідань виконавчого комітету ради та додатки до рішень; забезпечує дове­дення рішень виконавчого комітету ради до виконавців; контролює вико­нання рішень і протокольних доручень виконавчого комітету ради; виконує інші обов'язки, покладені на нього міським головою або виконавчим комі­тетом ради. У випадку відсутності керуючого справами виконкому, його обов'язки за розпорядженням міського голови, виконує один із членів вико­навчого комітету ради.

Посади, на які особи призначаються сільським, селищним, місь­ким головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конку­рсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством

України.

Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради при-шініііііН'ЬСЯ на посаду та звільняються з неї сільським, селищним, міським інтимно, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, перед-іін'ігмих 'законом - за пог₀д_{ЖЄННЯМ 3} відповідними органами виконавчої міни (сі. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Якщо ж районні ра.д_И у містах відсутні - міська рада може формува-ш іі'їніюріальні виконавчі органи (наприклад, м. Львів - це районні адміні-і чинні), Іалови районних у місті адміністрацій призначаються на посаду ми і,ким головою. Голови Районних адміністрацій набувають повноважень із мпмічму призначення і припиняються вони міським головою.

іаступники голови районної адміністрації призначаються на посаду мій.ким головою за погодженням з відповідними головами районних адмі-іиі іришіі. Вони виконують обов'язки, визначені головами відповідних ра­нніших адміністрацій і несу_ть персональну відповідальність за стан справ на лм|іучі'ііііі їм ділянці роботц.

Керівники відділів _та інших структурних підрозділів районних ад-міші'пі/шцш призначаються _на посаду та звільняються з неї головами відпо-ні'іішх районних адміністрацій, ці керівники очолюють відповідні підрозді­ли і несуть персональну відповідальність перед головами відповідних ра­нніших адміністрацій за виконання покладених па ці підрозділи завдань.

(стаття 4. Основні принципи служби в органах місцевого само-н|>идуіі;міпн

Служба в органах місцевого самоврядування здійснюється па та­ких основних принципах:

• служіння територіальній громаді громаді;

• поєднання місцевих і державних інтересів;

• верховенства права, демократизму і законності;

• гуманізму і соціальної справедливості;

• гласності;

• пріоритету Прав та свобод людини і громадянина;

• рівних можливостей доступу громадян до служби в органах
місцевого самоврядуванню ₃ урахуванням їх ділових якостей та професій­
ної підготовки;

• професіоналізує компетентності, ініціативності, чесності,
відданості справі;

• підконтрольності підзвітності, персональної відповідально­сті за порушення дисципліни і неналежне виконання службових
обов'язків;

• дотримання прав місцевого самоврядування;

• правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого
самовря дування;

• захисту інтересів відповідної територіальної громади;

• фінансового та матеріально-технічного забезпечення служ­би за рахунок коштів місцевого бюджету;

• самостійності кадрової політики в територіальній громаді

У ст. 4 цього Закону визначені головні принципи, основні засади, на яких має будуватися служба в органах місцевого самоврядування, як само­стійного інституту, що має регулюватися нормами муніципального прана. Принципи служби в органах місцевого самоврядування - це основоположні ідеї, настанови, що виражають об'єктивні закономірності та визначають на­уково обгрунтовані напрями реалізації компетенції, завдань і функцій служ­би в органах місцевого самоврядування, повноваження посадових осіб міс­цевого самоврядування. Тобто вони розкривають зміст муніципальної служ­би і сутність її призначення в суспільстві, здійснюють універсальне й уза­гальнене закріплення основ цієї служби, адаптують її до найважливіших інтересів і потреб територіальної громади та суспільства.

Принципи служби в органах місцевого самоврядування можна кла­сифікувати на конституційні та організаційно-функціональні. Зокрема до перших належать: служіння територіальній громаді; верховенство права, демократизм і законність: пріоритет прав та свобод людини і громадянина: гласність; рівні можливості доступу громадян до служби в органах місцево­го самоврядування; дотримання прав місцевого самоврядування. До організаційно-функціональних належать: професіоналізм, компетентність, ініціа­тивність, чесність, відданість справі; підконтрольність, підзвітність, персо­нальна відповідальність за порушення дисципліни і неналежне виконання обов'язків; самостійність кадрової політики в територіальній громаді.

Принцип служіння територіальній громаді означає, що обрані посадові особи місцевого самоврядування у здійсненні своїх повноважень повинні керуватися, насамперед, інтересами відповідної територіальної гро­мади, спрямовувати свою службову діяльність саме на її користь. Згідно з Конституцією, народ як суверен здійснює владу різними шляхами. Він реа­лізує свою установчу владу, визначає та вдосконалює конституційний лад держави, за допомогою виборів делегує здійснення владних повноважень державі в особі її владних органів та органам місцевого самоврядування. Народ України — цс сукупність територіальних громад, які здійснюють вла­ду через референдуми, законодавчу ініціативу, місцеві здори, вибори та інші форми волевиявлення громадян. Члени територіальної громади, беручи участь у місцевих виборах формують органи місцевого самоврядування, висловлюючи довіру І делегуючи своїм представникам право вирішувати

питання, які торкаються життєдіяльності, розвитку цих громад. Саме прин­цип служіння територіальній громаді є першим у переліку основних прин­ципів служби в органах місцевого самоврядування, наголошуючи на основ­ній відмінності між двома видами публічної служби: муніципальною та державною. Цей принцип закладений у тексті Присяги, яку складають гро­мадяни України, які вперше приймаються (обираються) на службу в органи місцевого самоврядування, складають Присягу такого змісту: «Усвідомлю­ючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно слу­жити громаді та народові України...» (ст. 11 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

Принцип поєднання місцевих і державних інтересів означає, що при вирішенні питань місцевого значення територіальною громадою або органами та посадовими особами місцевого самоврядування мають врахову­ватися як місцеві, так і загальнодержавні інтереси. Цей принцип запобігає проявам ''містечкового егоїзму", застерігає проти небезпеки сепаратизму. Адже будь-яка територіальна громада, яка знаходиться на території України не може бути ізольованою від інших територіальних громад і розвиватися ■ незалежно від оточуючого її середовища. Інтереси відповідної територіаль­ної громади чи Інтереси окремої адміністративно-територіальної одиниці не повинні суперечити, протиставлятись інтересам держави. Тому дії посадо-них осіб місцевого самоврядування, вчинені, виходячи із вузьковідомчих позицій, інтересів - на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам територіальних громад, можуть бути визнані як такі, що вчинені всупереч інтересам служби в органах місцевого самоврядування. Цей принцип слугує розвиткові процесів консолідації суспільства та інтеграції, становленню ат­мосфери партнерських відносин як між органами державної влади та орга­нами місцевого самоврядування, так і між самими територіальними грома­дами, їх представницькими органами.

Принцип верховенства права, демократизму і законності в орга­нізації та діяльності інституцій місцевого самоврядування та їх посадових осіб забезпечується чинним законодавством України. Принцип верховенства права - панування права у життєдіяльності громадянського суспільства і функціонуванні держави, є головним у правовій державі. Тому закономірно, що Із проголошенням незалежності України та подальшим утвердженням її розвитку, принцип верховенства права знайшов своє відображення та закрі­плення в конституційних нормах. Відповідно до ст. 8 Основного Закону, в Україні визнається та діє принцип верховенства права, що означає підпо­рядкованість держави та її інститутів праву, визнання пріоритету права пе­ред іншими соціальними нормами (моралі, традицій тощо) на всій території. Дія цього принципу вказує на пріоритет норм права, які визначають та забезпечують соціальну справедливість, відповідно до якої людина, її права та свобода. честь і гідність вважаються найвищою соціальною цінністю.

Загалом, серед джерел права пріоритетна роль відводиться Консти­туції України. Закони та інші нормативно-правові акти, зокрема й акти орга­нів та посадових осіб місцевого самоврядування, повинні прийматися на основі Конституції та відповідати їй. Однак на сьогодні немає комплексного правового акту, який би детально визначав ієрархічність Нормативних актів, порядок їх застосування, набрання ними юридичної сили, дія та втрата юри­дичної сили. Тому конституційний принцип верховенства права, демократи­зму, законності щодо служби в органах місцевого самоврядування компен­сує цю прогалину в законодавстві. Оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії, то звернення до суду для захисту прав і свобод місцево­го самоврядування належним чином гарантується на підставі Конституції, навіть за умови відсутності інших нормативно-правових актів. Це стосується як функціонування органу місцевого самоврядування загалом, так І діяльно­сті кожної посадової особи місцевого самоврядування.

Характеризуючи цей принцип не можна обійти увагою питання співвідношення норм міжнародного права і національного законодавства щодо функціонування місцевого самоврядування. Конституція України (1996) визначила таку правову норму (ст. 9), відповідно до якої чинні між­народні договори, згода та обов'язковість яких надана Верховного Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення між­народних договорів, які суперечать Конституції, можливе лише після вне­сення відповідних змін до Конституції України.

Конституція визначає Україну як демократичну державу, в якій є. республіканська форма правління, що означає право громадян формувати склад законодавчого органу - Верховної Ради України, обирати Президента, самостійно вирішувати питання місцевого самоврядування тощо. Демокра­тизм служби в органах місцевого самоврядування означає також, що вся влада належить народові, який у сфері місцевого самоврядування може здійснювати її у формі служби в цих органах влади.

Гарантією режиму законності як однієї з основних ознак правової держави є верховенство закону. Принцип законності можна розглядати у декількох аспектах, зокрема таких, як:

• принцип здійснення інституціями та посадовими особами міс­цевого самоврядування владних повноважень (обрання посадових осіб і на­
дання їм владних повноважень, прийняття актів у межах компетенції та на
підставі закону, дотримання посадовими особами у своїй діяльності консти­туційних прав і свобод людини);

• принцип побудови системи нормативно-правових актів, що ре­гулюють службу в органах місцевого самоврядування (ієрархічність систе­ми, відповідність законів та підзаконних актів конституції Держави);

• важливий та необхідний елемент суспільно-політичного життя, що засвідчує ступінь реального втілення права (вимога дотримання всіма суб'єктами права чинного законодавства, рівності всіх суб'єктів перед зако­ном, гарантування захисту посадових осіб місцевого самоврядування). За­конність є основою забезпечення правопорядку в суспільстві, обов'язковою умовою побудови правової демократичної держави.

Принцип законності підтверджує положення ст. 19 Конституції України щодо діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, які зо­бов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що пе­редбачені Конституцією та законами України, оскільки їх функції та реалі­зація повноважень повинні бути підпорядковані служінню територіальній громаді.

Принцип гуманізму і соціальної справедливості. Сутність гуманізму складають такі соціальні цінності, як свобода, рівність, справедливість. Саме такі цінності повинна опосередковувати служба в органах місцевого самоврядування. Соціальна справедливість служби в органах місцевого са­моврядування виявляється в тому, що Україна проголошена соціальною державою, де людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціального цінністю (ст. З Конституції України). Цей принцип у міжнародній практиці позначається як фундамен­тальний. Тому Україна, визначаючи і закріплюючи цей принцип у Консти­туції та законодавчих актах як обов'язковий, визначила тим самим спрямованість як держави загалом, так і служби в органах місцевого самовряду­вання зокрема, приєднуючись до європейського та світового підходу щодо розгляду цього питання.

Гласність - один із принципів здійснення демократії, гарантії ефек­тивного функціонування усіх її Інститутів; діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та об'єднань грома­дян; реалізації права на інформацію. Принцип гласності передбачає від­критість законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, доступність муніципальних органів і вирішення ними питань щодо правового становища посадової особи місцевого самоврядування з його відома та угоди. Цей принцип гласності можна розглядати з декількох аспектів. Зок­рема, щодо самої посадової особи, оскільки гласність - це не тільки право людини на достовірну, своєчасну та повну інформацію, але це й право на участь у вирішенні питань, що торкаються його законних інтересів. Законодавством про службу в органах місцевого самоврядування передбачені різні норми, що забезпечують реалізацію цього права, наприклад: ознайомлення 'і матеріалами своєї особової справи; завчасне повідомлення про початок конкурсу на заміщення вакантної посади в органах місцевого самоврядування. Посадова особа має право також попередньо ознайомитися з матеріальними її атестації, брати участь у засіданні комісії, на якому розглядається

питання про її атестування, оскаржувати, у випадку незгоди, рішення атестаційної комісії.

Принцип гласності служби в органах місцевого самоврядування вказує на відкритість діяльності посадових осіб, їх взаємодію із засобами масової інформації. Вони мають своєчасно надавати об'єктивну, достовірну інформацію про свою діяльність громадянам, публікувати і доводити до відома громадян прийняті рішення.

Принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина зо­бов'язує посадових осіб органів місцевого самоврядування визнавати, до­тримуватися та захищати права і свободи людини і громадянина. Для пра­вової держави характерним є те, що права особистості є найбільшою цінні­стю і відповідно до чинного законодавства, посадові особи несуть відпові­дальність за дії (бездіяльність), що спрямовані на порушення прав, свобод і законних інтересів громадян.

Принцип рівних можливостей доступу громадян до служби в ор­ганах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки підтверджує реалізацію вимог ст. 21 Загальної де­кларації прав людини та ст. 38 Конституції України, яка проголошує право кожного брати участь в управлінні своєю державою як безпосередньо, так і через вільно обраних представників, а також право на рівний доступ кожно­го до служби в органах місцевого самоврядування. Виходячи з конституцій­них положень про рівноправність громадян, на державну службу та в органи місцевого самоврядування може бути прийнятий кожний громадянин, який має певні знання, компетентний у відповідній галузі чи сфері управління. Будь-які прямі чи непрямі пільги або обмеження щодо виборчих прав, або служби в органах місцевого самоврядування, які не передбачені законом, заборонені. Можливість вступу на служби в органах місцевого самовряду­вання обмежена вимогами, встановленими для муніципальних службовців.

Принцип професіональному, компетентності, ініціативності, че­сності, відданості справі. Професіоналізм означає фахове (професійне) виконання посадовими особами місцевого самоврядування своїх посадових обов'язків на постійній основі, за що вони регулярно отримують винагоро­ду. Професіоналізм означає також, що посадові особи повинні мати відпові­дну освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень - спеціаліст, магістр за спеціа­льностями галузі «Державне управління» або іншими, професійно орієнто­ваними для служби в органах місцевого самоврядування з додатковим під­вищенням кваліфікації за професійними програмами вказаної галузі, а на посадах спеціалістів VII категорії державних службовців припустимо вико­ристання фахівців з базовим рівнем вищої освіти (бакалавр)), обіймати по­сади відповідно до професії та набутої кваліфікації. Професіоналізм стиму­лює розширення спектру знань, накопичення досвіду, розвиток організацій­них здібностей, дотримання високого рівня дисципліни.

Компетенція - сукупність встановлених в офіційній - юридичній чи неюридичній - формі прав і обов'язків, тобто повноважень будь-якого органу, або посадової особи, які визначають можливості цього органу або посадової особи приймати обов'язкові до виконання рішення, організовува­ні та контролювати їх виконання, вживати у необхідних випадках заходи відповідальності тощо. Якщо йдеться про компетентність, необхідно мати повну ясність стосовно того хто, як та які завдання має виконувати. Ті за­вдання, які виконують органи місцевого самоврядування, зазвичай, складні та багатогранні: як за рівнями (село, селище, місто, район, область) верти­кальної структури, так і на горизонтальному рівні - між органами влади (ради - адміністрації), а також - у функціональній структурі в межах орга­нів місцевого самоврядування одного рівня (рада - голова - виконавчі органи).

Зрозуміло, що діяльність цих органів перехрещується, і тому з ме­тою уникнення певних колізій необхідно точно розподілити і чітко визна­чити не тільки завдання, а й компетенції тих чи інших органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Послідовний розподіл обов'язків має про­довжуватись І в межах кожного органу місцевого самоврядування. Залежно від складності структури повинен бути і відповідний послідовний та су­цільний розподіл обов'язків та завдань із метою уникнення дублювання та паралелізму в роботі, некомпетентності працівників, конфліктних ситуацій. Однак зрозуміло і те, що чіткого та однозначного розподілу завдань недостатньо для ефективної роботи органів місцевого самоврядуван­ня. Той, хто одержав чітко окреслене коло завдань, повинен мати можливість належним чином їх виконувати. Йдеться про те, що як керівник (голо­ва відповідної ради, сільський, селищний, міський голова, керівники струк­турних підрозділів), так і працівники виконавчих органів мають володіти знаннями та вміннями, необхідними для своєчасного та якісного виконання покладених на них функцій, іншими словами - бути компетентними, добре обізнаними в певній галузі управлінської діяльності відповідно до наданих повноважень як посадової особи, так і відповідного органу місцевого само­врядування, тобто бути професіоналами у відповідній сфері. Компетент­ність відображає обсяг знань та досвід працівника.

Компетенція органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб встановлюється правовими актами й її реалізація забезпечується засо­бами примусу. Основною формою реалізації органами місцевого самовря­дування своєї компетенції є видання ними правових актів, а посадовими особами - здійснення організаційно-розпорядчих дій щодо підлеглих їм суб'єктів.

Професіоналізм і компетентність - головні критерії при оцінюванні посадових осіб місцевого самоврядування. Керуючись цим критерієм, від-іііють перевагу при підборі кандидата па вакантну посаду в органах місце-

вого самоврядування. Перевага мас надаватися найбільш гідному претенде­нту на цю посаду, який має кращу фахову підготовку, більший стаж роботи у цій сфері, проявив свої організаторські здібності. Такі риси, як Ініціатив­ність (вияв самостійно розпочинати певну діяльність у потрібний момент відповідно до наданих повноважень), чесність (володіння високими мора­льними якостями), відданість справі також є тими критеріями, які необхідно враховувати не тільки під час добору службовців, але й для подальшого проходження служби в органах місцевого самоврядування. Значення цих критеріїв є актуальним на сьогодні, в період економічних і політико-правових реформ.

Принцип підконтрольності, підзвітності, персональної відпові­дальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків закріплений у законодавстві, що дає можливість зміцнити дисци­пліну, сформувати почуття особистої відповідальності посадових осіб міс­цевого самоврядування за виконання наданих їм повноважень. Цей принцип вимагає вияву самостійності кожним службовцем та особистої відповідаль­ності за прийняті рішення, підготовлені службові документи, а також за ті наслідки, які можуть викликати впровадження цих рішень у практику.

Підконтрольність та підзвітність посадових осіб місцевого самовря­дування необхідно розуміти як певний стан службових відносин між поса­довими особами органів влади, відповідно до якого одна посадова особа мас право перевіряти службову діяльність іншої. В окремих випадках наслідком такої перевірки є призупинення, зупинення дії актів посадових осіб місцево­го самоврядування або їх скасування. Загалом, "підконтрольність" за зміс­том € дещо ширшою, аніж "підзвітність", оскільки передбачає постійне отримання повної інформації, у той час як підзвітність може застосовувати­ся окремо від здійснення в повному обсязі функцій контролю.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відпо­відальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особам. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Консти­туцією України, іншими законами, що регулюють питання служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самовряду­вання перед територіальними громадами передбачено у ст. 75 Закону Украї­ни «Про місцеве самоврядування в Україні», де вказано, що органи та поса­дові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними І від­повідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 42 Закону України «Про місцеве самовря­дування в Україні», при здійсненні наданих повноважень сільський, селищ­ний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним - перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів вико­навчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої вла­ди. Сільський, селищний, міський голова не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами. На вимогу не менше половини депутатів відповідної ради сільський, селищний, міський голова зобов'язаний прозвІтувати перед ра­дою про роботу виконавчих органів ради у будь-який визначений ними те­рмін. (Офіційне тлумачення положень частини п'ятої, шостої статті 42 див. у Рішенні Конституційного Суду від 06.07.1999 р. № 7-рп/99).

Встановлення громадського контролю за діяльністю посадових осіб територіальних громад є одним з основних принципів місцевого самовря­дування. Однак реальної підконтрольності муніципальних службовців не може бути без розширення меж гласності, врахування громадської думки, відкритості та доступності для контролю. Жоден працівник муніципальної служби не повинен залишатися поза контролем, поза критикою. Територіа­льна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушу­ють Конституцію або закони України, обмежують права І свободи грома­дян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.

На жаль, чинне законодавство недостатньо регулює питання персо­нальної відповідальності керівників за стан справ на певній ділянці роботи, у відповідній територіальній громаді тощо. Тому забезпечення персональної відповідальності муніципальних службовців - службовий обов'язок відпові­дних посадових осіб територіальних громад і керівників органів місцевого самоврядування.

Принцип дотримання прав місцевого самоврядування вказує на те, що тільки за відповідної організації служби в органах місцевого само­врядування, де органи місцевого самоврядування та посадові особи діяти­муть виключно в межах, визначених правовими нормами, можна досягнути дотримання прав місцевого самоврядування. їх діяльність має бути макси­мально повно і точно визначена, врегульована та регламентована з метою уникнення причин завдання шкоди громадянину, суспільству, державі.

Принцип правової і соціальної захищеності посадових осіб місце­вого самоврядування. Важливе місце щодо забезпечення соціальної захище­ності мають також умови праці та її оплати, наявність різних пільг, які є однією з вагомих причин зацікавленості у збереженні місця служби, стабіль­ності роботи, відсутності мотивації перейти на іншу роботу тощо. Посадові особи місцевого самоврядування мають право на правовий та соціальний

вого самоврядування», конституцією України передобачено право на соціа­льний захист, що гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, зокрема це право на забезпечення громадянина у випадку повної або часткової непрацездатності, безробіття з незалежних від нього обставин, а також у старості та в Інших окремих випадках, передбачених чинним законодавством України.

Принцип захисту інтересів відповідної територіальної громади. Територіальна громада, відповідно до ч. 1 ст. 149 Основного Закону та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є основним носієм функцій і повноважень місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради, як це логічно випливає зі змісту ч. З ст. 140 Конституції Украї­ни, а також ч. 1 ст. 10 Закону, є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх Інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування. Тому втілення принципу захисту Інтересів відповідної територіальної громади можна розглядати з двох позицій: судового та позасудового захисту. Відпо­відно до принципу судового захисту прав місцевого самоврядування, органи га посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до су­ду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів і поса­дових осіб місцевого самоврядуванню. До позасудових форм захисту інте­ресів територіальної громади належать: звернення посадових осіб місцевого самоврядування до відповідних компетентних органів влади, депутатські звернення та запити тощо.

Принцип фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету. Відповідно до положень чинного законодавства, зміст фінансової автономії місцевого самоврядуван­ня полягає у праві його інституцій володіти, користуватись і розпоряджа­тись власними коштами, достатніми для здійснення їх функцій та повнова­жень і є основою функціонування системи місцевого самоврядування. У ст. 142, 143 Конституції України, ст. 16, 61 Закону визначаються засади само­стійності місцевих бюджетів. Зокрема, така самостійність гарантується вла­сними та закріпленими законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно формувати та використовувати місцеві фінансові ресур­си, які знаходяться в розпорядженні органів місцевого самоврядування.

. Про ресурси для виконання органами місцевого самоврядування їх­ніх завдань йдеться у ч. 2 ст. 6 Європейської Хартії місцевого самовряду­вання. Зокрема, вказується, що умови служби співробітників органів місце­вого самоврядування повинні дозволяти добір висококваліфікованого пер­соналу з урахуванням особистих якостей та компетентності: для цього за-

просування по служебної..зміст цього принципу вказує на те, що кошти на фі­нансування належного здійснення посадовими особами служби в органах місцевого самоврядування повинні передбачатися у місцевих бюджетах, хоча він не заперечує можливості виділяти відповідні кошти з Державного бюджету.

Відсутність фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби може спричинити фіктивність та реальність місцевого самовряду­вання як такого.

Зміст принципу самостійності кадрової політики в територіа­льній громаді полягає у залученні, закріпленні та відповідному використан­ні на службі в органах місцевого самоврядування висококваліфікованих фа­хівців, у формуванні умов щодо реалізації ними свого професійного потен­ціалу для ефективного виконання посадових обов'язків і забезпечення фун­кціонування системи місцевого самоврядування загалом. Метою кадрової політики в територіальній громаді є формування професійного корпусу по­садових осіб місцевого самоврядування, здатних ефективно та гнучко реалі­зовувати завдання та функції місцевого самоврядування в межах чинного законодавства. Правовою базою кадрової політики є законодавство про слу­жбу в органах місцевого самоврядування. Принцип виборності посадових осіб територіальної громади, депутатів, процедура формування виконавчих органів місцевого самоврядування та дотермінового припинення повнова­жень посадових осіб, депутатів вказують на самостійність, автономність щодо формування органів місцевого самоврядування, незалежність цього процесу від органів державної влади. Відсутність у чинному законодавстві нормативно-правового регулювання питань роботи з кадрами службовців органів місцевого самоврядування І кадрової роботи органів місцевого са­моврядування є основною причиною зниження ефективності служби в орга­нах місцевого самоврядування. На сьогодні с нагальна необхідність у розро­бленні та прийнятті пакету нормативних актів щодо реалізації кадрової по­літики, зокрема, про систему підготовки та підвищення кваліфікації службо­вців органів місцевого самоврядування, оцінювання діяльності службовців органів місцевого самоврядування, порядок їх ротації тощо.

Стаття 5. Право па службу в органах місцевого самоврядування

Право па службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релі­гійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального похо­дження, майнового стану, терміну проживання на відповідній терито­рії.

освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою в обсягах, достатніх для виконання службових обов'язків.

Конституція України закріпила за громадянами України рівний до­ступ до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38), визначивши єдину конституційну умову вступу на службу в органах місцевого самовря­дування - громадянство України. Це право знайшло відображення і деталі­зацію у ст. 5 Закону України «Про службу в органах місцевого самовряду­вання», яка передбачила, що право на службу в органах місцевого самовря­дування мають громадяни України:

• незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та
інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового
стану, терміну проживання на відповідній території;

• які одержали відповідну освіту і професійну підготовку;

• які володіють державною мовою в обсягах, достатніх для ви­
конання службових обов'язків.

Необхідно мати на увазі, що однією з умов вступу на службу в ор­гани місцевого самоврядування є вік. Зокрема, Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» не передбачає, з якого віку особа має право вступу на службу в органи місцевого самоврядування, що дає підста­ви для прийняття на посаду в органи місцевого самоврядування громадян, які не досягли 18 років. Відповідно до ст. 188 Кодексу законів про працю, за загальним правилом, допускається прийняття на роботу лише осіб, що дося­гли віку шістнадцяти років. На кожному підприємстві, в установі, організа­ції має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли цього віку, тобто вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження (ст. 189 КЗпП).

Однак Інші закони, що регулюють процес формування органів міс­цевого самоврядування та проходження служби в цих органах влади, чітко визначають вік, досягнувши якого особа може реалізувати, відповідно, своє право на службу. У п. 4 ст. 6 Закону України «Про вибори депутатів місце­вих рад та сільських, селищних, міських голів» (1998) вказано, що депута­том сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, сільським, селищним, міським головою може бути громадянин України, який має право голосу і на день виборів досяг 18 років. Зауважимо, що депу­тати хоча не є посадовими особами органів місцевого самоврядування, але с потенційними кандидатами для обрання їх на ці посади, зокрема - на посаду голови районної у місті, районної, обласної ради, їх заступників, секретаря відповідної ради.

Законодавство про службу в органах місцевого самоврядування пе­редбачає обов'язкове знання державної мови. Державного мовою прийнято

Відповідно до ст. 10 Конституції України, державною мовою в Україні с українська мова. У ст. 24 Конституції України за­кріплено недопустимість привілеїв чи обмежень за мовними ознаками.

Стаття 6. Державна політика щодо служби в органах місцевого самоврядування

Державна політика щодо служби в органах місцевого самовряду­вання здійснюється за такими напрямами:

• законодавче врегулювання служби в органах місцевого само­
врядування та забезпечення її ефективності;

• захист прав місцевого самоврядування;

• організація підготовки та перепідготовки кадрів для служби
і: органах місцевого самоврядування;

• правовий та соціальний захист посадових осіб місцевого са­
моврядування;

• методичне та інформаційне забезпечення служби в органах
місцевого самоврядування.

Консультативне та методичне забезпечення служби в органах місцевого самоврядування здійснюється центральним органом виконав­чої влади з питань державної служби з урахуванням вимог чинного зако­нодавства про місцеве самоврядування в Україні

Методичну допомогу по організації і проходженню служби в ор­ганах місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про міс­цеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР) можуть надавати відповідні комітети Верховної Ради України.

Контроль за дотриманням законодавства щодо служби в орга­нах місцевого самоврядування здійснюється відповідними органами дер­жавної влади в порядку, встановленому законом.

У ст. 6 Закону визначені головні напрями державної політики щодо місцевого самоврядування, зокрема служби в органах місцевого самовряду­вання.

Місцеве самоврядування гарантоване Конституцією України і має міцну політико-правову базу. Однак законодавче врегулювання служби в органах місцевого самоврядування та забезпечення її ефективності є одним із головних напрямів державної політики щодо його розвитку.

 

Починаючи з 1990 р. в Україні прийнято понад 700 законів і близь­ко З тисяч нормативних актів, які прямо чи опосередковано стосуються міс­цевого самоврядування та регіонального розвитку.

Важливим документом, що дав поштовх до активної законотворчої діяльності у сфері подальшого зміцнення основ місцевої демократії, став Указ Президента України від 30. 08. 200! 'р. № 749, яким затверджено Про­граму державної підтримки розвитку місцевого самоврядування. Програма г одним з політико-правових засобів державного гарантування розвитку міс­цевого самоврядування, передбачених Конституцією і законодавством Укра­їни. У цьому документі розвиток місцевого самоврядування визначається одним із пріоритетних напрямів державної політики. Аналіз виконання про­грами свідчить про отримання позитивних результатів, до яких належать: розробка проекту Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування; розробка Концепції вдосконалення адміністративно-територіального устрою України; підготовка низки інших проектів законо­давчих актів, які стосуються сфери місцевого самоврядування.

Наступним кроком Президента України на шляху реформування си­стеми місцевого самоврядування, удосконалення існуючої нормативно-правової бази з цих питань стало доручення глави держави від 28 вересня 2002 року № 1-1/1258. Першим і найголовнішим із завдань Уряду в дору­ченні є забезпечення супроводу у Верховній Раді України законопроектів з питань удосконалення діяльності органів місцевого самоврядування та міс­цевих державних адміністрацій.

У 2002 році Верховною Радою України був прийнятий проект Зако­ну України «Про місцеве самоврядування в Україні» (нова редакція) в пер­шому читані. Указом Президента України від 30.08.2001 р. № 749, а також робочою групою при Комітеті Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування була створена робоча група з під­готовки пропозицій щодо розвитку місцевого самоврядування.

Оскільки реформування системи місцевого самоврядування не може відбуватися поза межами вирішення питань, пов'язаних з його територіаль­ною основою, то Кабінетом Міністрів України відповідно до вищеназваного Доручення Президента України розроблено проект Концепції вдосконален­ня системи адміністративно-територіального устрою України і на її основі підготовлено проект Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій України».

Правові чинники, пов'язані з недосконалістю українського законо­давства про місцеве самоврядування, негативно впливають на функціону­вання місцевого самоврядування. Це стосується правового режиму комуна­льної власності; неврегульованості питання щодо розмежування земель пра­ва держаної та комунальної власності; невизначеності статусу та просторо­вих меж територіальної громади; невирішеності питань реформування сис-

тему адміністративно-територіального поділу в цілому; не зовсім чіткого розподілу повноважень між різними видами органів публічної влади та різ­ними територіальними рівнями влади.

Актуальною темою є створення при Асоціації міст України та гро­мад банку даних нормативних актів органів місцевого самоврядування, які пройшли юридичну експертизу і апробацію в містах. Цю базу можна розділити їй дати як Інструмент обміну досвідом І підвищення кваліфікації у вирі­шенні тих чи Інших питань. Використання такої бази дасть можливість оптимальніше вирішувати проблеми територіальних громад.

Щодо захисту прав місцевого самоврядування, зауважимо, що на державному рівні функціонує ціла низка інституцій, які опікуються питан­нями місцевого самоврядування: Національна Рада з узгодження діяльності загальнодержавних, регіональних органів та місцевого самоврядування. Міжвідомча комісія з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України при Президентові України. Функції центрального органу виконавчої влади, відпові­дального за проведення регіональної політики, підтримку місцевого само­врядування, покладено на Міністерство економіки та з питань європейської Інтеграції України. Крім згаданих державних Інституцій, над вирішенням проблем місцевого самоврядування активно працюють також добровільні об'єднання та асоціації органів місцевого самоврядування, які постійно пе­ребувають у пошуку нових форм роботи. Свою високу ефективність засвід­чила така форма обговорення проблем місцевого самоврядування, як муні­ципальні слухання.

На сьогодні організація підготовки та перепідготовки кадрів для служби в органах місцевого самоврядування с нагальною необхідністю.

З 1993 р. в Україні розпочала своє формування єдина державна сис­тема підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації як для держав­них службовців, так і для посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Необхідною передумовою ефективного виконання завдань та пов­новажень місцевого самоврядування с належний професійний рівень підго­товки посадових осіб органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів. Від того, якою мірою службовці та депутати місцевих рад обізнані із законодавчими основами діяльності орга­нів місцевого самоврядування, з новітніми технологіями муніципального менеджменту, чи володіють вони навичками практичного застосування цих питань в умовах конкретної територіальної громади, безпосередньо залежить, в яких умовах живе населення відповідного села, селища, міста, який рівень громадських послуг надасться в системі місцевого самоврядування. Для цього необхідно запровадити широкомасштабну систему заходів щодо підвищення рівня кваліфікації і формування кадрового резерву посадових осіб органів місцевого самоврядування.

З прийняттям Закону України «Про службу в органах місцево­го самоврядування» починається процес розведення двох форм публічної служби - державної та муніципальної. Цей процес об'єктивно потребує певної перебудови системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування і працівни­ків комунальних установ, активного залучення до цього процесу недержа­вних суб'єктів освітянської діяльності.

Загалом, станом на 2003 р. в Україні нараховується понад 12 000 ор­ганів місцевого самоврядування, в яких працює 77 442 посадові особи, з них повну вищу освіту мають лише 46 000 осіб (тобто менше, ніж 60 %), науко­вий ступінь - 118, а вчене звання - лише 29 осіб. За минулий рік в центрах при облдержадміністраціях підвищили свою кваліфікацію 10 737 осіб з ура­хуванням працівників райдержадміністрацій.

На сучасному етапі відбувається формування в Україні недержав­ної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації служ­бовців органів. місцевого самоврядування, працівників комунальних установ, обумовлене потребами муніципальної реформи, відновленням житлово-комунального господарства, широким застосуванням у муніци­пальній практиці сучасних технологій муніципального менеджменту. На­самперед це стосується розвитку системи підвищення кваліфікації. Так, у 2002 році різними формами підвищення кваліфікації було охоплено близько 21 тис. посадових осіб місцевого самоврядування (у 2001 р. -16,5 тис).

Цей процес призвів до появи великої кількості суб'єктів діяльності у сфері підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб і органів місцевого самоврядування та працівників комунальних установ. Серед них можна виділити такі:

1. Національна академія державного управління при Президентові України, її регіональні інститути та навчальні центри при обласних держав­них адміністраціях.

За станом на 01.01.2004 р. державну систему підготовки, пере­підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, яка здійснює одночасно підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації посадо­вих осіб місцевого самоврядування становили:

• Національна академія державного управління при Президен­тові України;

• чотири регіональних інститути академії (в містах Харків. Дніп­ропетровськ, Одеса. Львів);

• 27 навчальних центрів при 24 обласних державних адміністра­ціях. Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях та при

Раді Міністрів АР Крим (центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування), Ці заклади здійснюють:

1) підготовку спеціалістів для органів місцевого самоврядування в
освітній галузі «Державне управління» за спеціальністю «Державна служ­ба»;

2) підготовку магістрів для органів місцевого самоврядування за освітньо - професійними програмами за спеціальністю «Державна служба»;

3) підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування.

2. Вищі навчальні заклади, що здійснюють підготовку магістрів за спеціальністю «Державна служба».

У 2002 році підготовку магістрів за спеціальністю «Державна служба» для органів місцевого самоврядування, крім Української академії державного управління при Президентові України та Ті регіональних інститутів, здійснювали ще 8 вищих навчальних закладів:

• Київський національний економічний університет;

• Харківський державний економічний університет;

• Східноукраїнський національний університет ім. Володимира
Даля (м. Луганськ);

• Тернопільська академія народного господарства:

• Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу;

• Донецький національний технічний університет;

• Дніпропетровський національний університет;

• Одеська національна юридична академія.

У 2002-2003 рр. погоджено ліцензійні справи на право здійснення освітньої діяльності в галузі «Державне управління» ще кількох навчальних закладів, серед них:

• Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних
справ України;

• Інститут державного управління у сфері цивільного захисту
Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та в справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

• Харківський філіал курсів підвищення кваліфікації працівників юстиції України;

• Державні республіканські курси підвищення кваліфікації керів­них працівників та спеціалістів Міністерства промислової політики Україні:;

• Інститут адміністративного, економічного і політичного мене­джменту Національної академії державного управління при Президентові
України:

• Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого;

• Дніпропетровський державний технічний університет залізнич­ного транспорту;

• Державний інститут підготовки кадрів Міністерства промисло­вої політики України;

• Українська академія банківської справи Національного банку
України.

і. Інші виші навчальні заклади всіх форм власності, що готують спеціалістів за. різними освітніми напрямами.

Активну діяльність у цій сфері здійснюють, наприклад, такі виші навчальні заклади, як Академія муніципального управління, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, Національний технічний універ­ситет «Харківський політехнічний інститут», Університет економіки та пра­ва «КРОК», Міжрегіональна академія управління персоналом тощо.

4. Державні органи та установи, що не належать до закладів
освіти (наприклад, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України),
галузеві міністерства. їх діяльність щодо підвищення кваліфікації посадових
осіб місцевого самоврядування та працівників муніципальних установ здій­снюється у формі проведення короткотермінових семінарів, до участі в яких
залучається досить обмежене коло осіб.

5. Органи місцевого самоврядування, які здійснюють свою освітян­ську діяльність у двох основних напрямах:

 

1) організація навчання депутатів місцевих рад;

2) підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого са­моврядування.

Асоціації органів місцевого самоврядування здійснюють свою дія­льність у галузі муніципальної освіти відповідно до вимог своїх статутних документів. Найвідоміший внесок у розвиток муніципальної освіти, зокрема підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування та пра­цівників комунальних установ, робить Асоціація міст України та громад (далі - АМУ), яка має розгалужену мережу регіональних відділень та досить потужну (за українськими мірками) організаційну і матеріальну базу.

6. Громадські організації, зокрема спеціалізовані громадські органі­зації, що були створені при АМУ з метою залучення широкої муніципальної

громадськості, фахівців з окремих питань місцевого та регіонального розви­тку до участі в здійсненні завдань та функції АМУ. До них належать: Това­риство науковців по сприянню муніципальній реформі, Товариство муніци­пальної просвіти, Спілка фінансистів органів місцевого самоврядування то­що.

Загалом, система підготовки, перепідготовки та підвищення квалі­фікації муніципальних службовців має набути гнучкості, здатності адапту­ватися до нових завдань, які виникають під час муніципальної реформи та перманентного оновлення нормативно-правової основи місцевого самовря­дування.

Консультативне та методичне забезпечення служби в органах місцевого самоврядування здійснюється центральним органом виконав­чої влади з питань державної служби з урахуванням вимог чинного зако­нодавства про місцеве самоврядування в Україні.

Внаслідок прийняття Закону України «Про службу в органах місце­вого самоврядування» обсяги завдань, які покладалися на Головдержслужбою, значно розширилися, оскільки відповідно до статті 6-цього Закону, кон­сультативне та методичне забезпечення служби в органах місцевого само­врядування з урахуванням вимог чинного законодавства про місцеве самоврядування в Україні здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань державної служби, тобто Головдержслужбою України.

Першочерговими завданнями Головдержслужби є удосконалення нормативно-правової бази, підвищення ефективності та законодавчого врегулювання служби в органах місцевого самоврядування, проведення роботи, спрямованої на подальший її розвиток і становлення.

В Україні налічується понад 12 000 окремих органів місцевого самоврядування (обласні, міські, районні, районні у містах, сільські та селищні ради), У системі місцевого самоврядування не передбачено вертикалі управління, кожний орган місцевого самоврядування є окремим, самостійним органом, що значно ускладнює роботу щодо супроводження зазначеного Зако­ну.

За час, що минув після введення в дію Закону України «Про службу її органах місцевого самоврядування» (2493-14), Головдержслужба розроби­ли проекти чотирьох постанов, прийнятих Кабінетом Міністрів України:

• Про затвердження Типового положення про проведення атеста­ції посадових осіб органів місцевого самоврядування;

• Про затвердження Типового порядку формування кадрового резерву;

• Про віднесення посад органів місцевого самоврядування до
відповідних категорій посад;

• Про доповнення п. 2 Порядку обчислення стажу державної
служби.

Розроблено та надіслано органам місцевого самоврядування: методичні рекомендації щодо:

• складання Присяги та порядку присвоєння рангів посадовим
особам органів місцевого самоврядування;

• порядку продовження терміну перебування на службі в органах
місцевого самоврядування;

• особливостей прийняття (обрання) па службу та звільнення по­
садових осіб органів місцевого самоврядування;

• пенсійного забезпечення посадових осіб органік місцевого са­моврядування;

роз'яснення щодо:

• проведення конкурсу, випробування та стажування при прийн­ятті на службу в органи місцевого самоврядуванн