Створення централізованої системи управління туризмом

Після закінчення першої світової війни значно змінилась політична карта Європи: на теренах Російської та Австро-Угорської імперій ви­никли нові держави з різним політичним і соціально-економічним ладом. Зазнала докорінних змін і геополітичне становище українських земель. На території Східної (Наддніпрянської) України встановилась радян­ська влада - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР); з 1937 р. - Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР), столицею якої до 1934 р. був Харків. За Ризьким мирним договором (березень 1921 р.) частина західних областей України відійшла до Польщі (ще раніше, в 1918 p., Румунія окупувала Буковину; в 1919 р. Закарпаття дісталося Чехословаччині). Тому 20 -30-ті pp. в Україні характеризувалися суперечливими процесами та явищами в усіх сферах життя суспільства і в розвитку туризму також.

У грудні 1922 р. УСРР увійшла як суверенна республіка до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і її подальша історія стала невіддільною від історії багатонаціональної більшовицької держави.

Стрижнем політики радянської влади в галузі туризму в 20 -30-ті pp. було створення державних організаційних засад управління туризмом, масове залучення населення до різних напрямів туристської діяльності, зміцнення і розширення матеріально-технічної бази туризму.

Тривалий час радянський туризм розвивався стихійно, не мав органі­заційного центру.

Майже 10 років тривали пошуки найбільш раціональних форм ту­ристсько-екскурсійної роботи.

У 1926 р. при Народному Комісаріаті Освіти РРФСР було створене Об'єднане екскурсійне бюро, до складу якого ввійшли: Бюро дальніх екскурсій Інституту методів позашкільної роботи, Екскурсійне бюро при Головполітосвіті та Екскурсійне бюро при музейному відділі Головнауки.

Однак наприкінці 1928 р. Об'єднане екскурсійне бюро було ліквідова­но. Його замінило акціонерне товариство «Радянський турист» («Рад-тур»), яке остаточно витіснило приватні туристичні контори й бюро.

Членами товариства могли стати громадяни, які придбали його акції. Одна акція коштувала 1 крб, проте право голосу мали лише власники не менш як 100 акцій.

Обов'язком акціонерного товариства було створення мережі турист­ських баз і маршрутів на всій території тодішнього Радянського Союзу, тобто розвиток планового туризму. Туристські й екскурсійні маршрути проходили місцями, пов'язаними з революційними подіями та соціаліс­тичним будівництвом у країні.

Товариство мало власні турбази, будинки туристів, сезонні притулки, орендувало в містах готелі. На свої маршрути товариство «Радтур» розповсюджувало платні путівки.

До літа 1929 р. «Радтур» пропонував путівки на 29 маршрутів, прокла­дених як у європейській, так і в азійській частинах країни: в Централь­ній смузі Росії, на Уралі та Волзі, в Україні й у Криму, на Кавказі та в Закавказзі, на Алтаї і навіть по Паміру. Тривалість подорожей не пере­вищувала двох тижнів, що відповідало часу відпустки більшості пра­цюючих.

Створення подібних організацій не вирішувало всіх проблем, пов'я­заних з розвитком туризму в країні. Уявлення про нього наприкінці 20-х - на початку 30-х pp. було дуже неоднозначним. Для культкомісій профспілок туризм був чимось середнім між прогулянкою і пікніком, для рад фізичної культури - фізкультурою.

Самодіяльним туризмом Об'єднане екскурсійне бюро, а згодом ак­ціонерне товариство «Радтур», не займалися. Профспілки в ту пору також не включали туризм у сферу своєї роботи й обмежувалися ор­ганізацією лише так званих «масовок» (розважальних колективних виїздів працівників підприємств за місто у вихідні дні) та екскурсій у музеї.

Ініціатором і організатором розвитку масового самодіяльного туризму став комсомол (ВЛКСМ, Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді), що з середини 20-х pp. розгорнув широку діяльність з органі­зації дозвілля молоді.

У січні 1927 р. Центральний Комітет ВЛКСМ і редакція газети «Ком­сомольская правда» провели нараду з організації масового туризму. На ній було прийнято рішення, що туризм має набути значного поширен­ня, стати потужним засобом підвищення культурного і політичного рівня молоді, ознайомлення з історією та сучасним життям країни, а також сприяти залученню молоді до комсомолу.

До редакції «Комсомольской правды» почали надходити відгуки читачів. Запитували, як складати групи, розробляти маршрути, виготов­ляти човни та спорядження, звертались за конкретними порадами. Було створено спеціальну групу (на громадських засадах) для відповідей. «Комсомолка» започаткувала рубрику «Поштова скринька туриста». Дуже корисними виявилися видані ЦК ВЛКСМ листівки з техніки різних видів подорожей, особливо місцевого туризму.

Уже в березні 1927 р. на V Всесоюзній конференції ВЛКСМ було заявлено, що в країні з'явився рух, яким раніше спілка не займалася, - пролетарський туризм.

У січні 1928 р. редакція журналу «Всемирный следопыт» почала видавати на допомогу туристам окремий додаток - «Всемирный ту­рист».

У січні 1927 р. ЦК ВЛКСМ висунув ідею про створення масового туристського добровільного товариства. Основою його мали стати осе­редки на підприємствах і в навчальних закладах. Однак цю пропози­цію не підтримали ні профспілки, ні Народний комісаріат освіти. Найбільший спротив чинило товариство «Радянський турист». Основним напрямом туризму «Радянський турист» вважав стандартні поїздки за путівками, а самодіяльні подорожі розглядав як зайвий тягар, адже вони завдавали багато клопоту і не давали бажаного прибутку. Тому само­діяльні групи (що дістали назву «диких») найчастіше навіть не допус­кали на території турбаз, не говорячи вже про надання їм будь-якої допомоги.

Суперечки тривали, а справа не чекала. Проте знайшовся вихід. Ще влітку 1923 р. у Москві відновило свою діяльність дореволюційне Ро­сійське товариство туристів (РТТ). У 1928 р. воно об'єднувало близь­ко 500 чоловік (з них лише один робітник) і являло собою невеликий закритий клуб, що стояв осторонь від життя країни. Керівники Росій­ського товариства туристів не виявляли жодного інтересу до масового туризму.

Переконавшись у нереальності швидкого створення нової громадсь­кої організації, ЦК ВЛКСМ вирішив використати Російське товари­ство туристів. За сприяння Бюро туризму при Московському комі­теті ВЛКСМ до Російського товариства туристів вступило близько 1500 молодих туристів. На московській конференції туристів, що відбу­лася в січні 1929 p., вони висловили пропозицію про перейменування Російського товариства туристів на Товариство пролетарського туриз­му РРФСР.

Після московської конференції нове керівництво організації поста­вило перед Народним комісаріатом внутрішніх справ вимогу про зміну назви і статуту товариства, і ЗО листопада 1929 р. запропонований ста­тут був затверджений. Так у країні з'явилася масова туристська органі­зація - Товариство пролетарського туризму РРФСР, скорочено ТПТ. Очолив його М. В. Криленко.

Микола Васильович Криленко (народився 2 травня 1885 р. в селі Бехтєєво Сичевського повіту Смоленської губернії, помер 29 липня 1938 р.) - партійний і державний діяч. Освіту здобув на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету (1909), юри­дичному факультеті Харківського університету (1914). У 1904 р. всту­пив до Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), більшовик. За часів радянської влади вів велику партійну роботу, обій­мав важливі державні посади організаторів соціалістичної юстиції й суду, заснованого не на законності, а на «революційній необхідності». Він очолював Всесоюзне товариство пролетарського туризму і екскурсій, Шахово-шашкову асоціацію СРСР, керував експедиціями на Памір (1930-1934 pp.). У 1938 p. M. В. Криленка було заарештовано і стра­чено. У 1955 р. його реабілітували.

Уже через рік після створення у Товаристві пролетарського туризму РРФСР налічувалося 50 тис. чоловік (замість 501 члена Російського товариства туристів у 1928 p.).

Товариство пролетарського туризму РРФСР швидко набирало сили, зміцнювалось і розвивалось. Обсяг роботи вже через рік значно переви­щив масштаби діяльності акціонерного товариства «Радянський турист». Тоді Бюро Товариства пролетарського туризму, підтримане ЦК ВЛКСМ, ухвалило питання про злиття двох організацій. Питання про злиття було всебічно розглянуто на спеціально скликаній нараді при агітмасо­вому відділі ЦК ВКП(б) за участю всіх зацікавлених організацій. На­рада визнала добровільне товариство найбільш вдалою формою об'єд­нання туристів для розвитку їхньої громадської активності і творчої ініціативи.

Рада Народних Комісарів Союзу РСР 8 березня 1930 р..прийняла Постанову про злиття акціонерного товариства «Радянський турист» із Товариством пролетарського туризму РРФСР та про створення Всесо­юзного добровільного товариства пролетарського туризму і екскурсій (ТПТЕ). Нову туристську організацію, як і Товариство пролетарського туризму РРФСР, очолив М.В. Криленко.

Всесоюзному добровільному товариству пролетарського туризму і екскурсій доручали всю туристсько-екскурсійну роботу і передавали всі державні туристські організації, що існували в країні. Було затвердже­но Оргбюро (до Всесоюзного з'їзду) товариства у складі: М.В. Крилен­ко (голова), Л. М. Гурвич (звільнений заступник голови) і В. П. Антонов-Саратовський.

Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму і екскурсій створювалось як цілком самостійна громадська організація, не підпо­рядкована жодному наркомату або іншій установі. Цим туризм визна­вався як серйозна частина всього культурного життя країни.

Однак головне завдання Всесоюзного добровільного товариства про­летарського туризму і екскурсій полягало в пошуках специфічних форм допомоги соціалістичному будівництву. Однією з них була громадсько-політична робота туристів під час походів: проведення бесід з місце­вим населенням (особливо в глухих і віддалених районах), постачання літератури, трудова допомога в збиранні врожаю тощо. Наприклад, харківські туристи відремонтували в сільгоспартілі «Новий шлях» трак­тор і дві косарки, обмолотили частину врожаю і допомогли відвезти зерно на елеватор.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій підготувало й вида­ло серію кишенькових мовних довідників більш як двадцятьма мовами народів СРСР. Подібних видань країна тоді не знала, і «розмовники» мали успіх не лише серед туристів.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій брало участь і в гос­подарському будівництві, організувавши зокрема Всесоюзний дослід­ницький похід «За сировиною для верстатів п'ятирічки».

Товариство видавало два журнали: масовий - «На суше и на море» (спочатку щомісяця, потім два рази на місяць) і організаційно-мето­дичний щомісячник - «Турист-активист». Як додаток до журналу «На суше и на море» виходила «Библиотечка туриста» - невеликі брошури, авторами яких були самі туристи. Крім того, у Москві було створено державне видавництво «Физкультура и спорт» (1923 р.), у якому виходи­ли книги з методики й техніки різних видів туризму, з описами турист­ських районів і конкретних маршрутів.

У 1930 р. уряд виділив кошти на будівництво в Москві Будинку туриста. Проект передбачав спорудження бази на дві тисячі місць, ту­ристського комплексу з клубом, кіно- та лекційними залами, бібліотекою, магазином «Турист», фотолабораторіями тощо. Тут же планувалось розмістити Центральну і Московську ради Товариства. Вдалося завер­шити лише першу чергу комплексу - 10-поверховий корпус на розі Арбату і Грошового провулка. Подальше будівництво перервала Вели­ка Вітчизняна війна.

У 1930 р. політичною сенсацією стала організована Товариством пролетарського туризму і екскурсій поїздка 250 ударників праці нав­коло Європи на теплоході «Абхазія». Учасників приймали у Німеччи­ні, Італії і Туреччині (Велика Британія і Франція не дозволили зупини­тися на своїх територіях) працівники радянських повпредств. До Неа­поля на всі дні перебування «Абхазії» спеціально приїжджав відомий російський письменник О. М. Горький. Про поїздку було створено кілька книг і кінофільмів.

Важливою подією в діяльності Товариства став Всесоюзний з'їзд, що відбувся в 1932 р. у Колонній залі Будинку профспілок. Делегати представляли 800 тис. членів Товариства. ТПТЕ мало вже понад 300 тур­баз, його фінансовий план на 1932 р. перевищив 80 млн крб. Учасників самодіяльних походів налічувалося сотні тисяч. З'їзд підкреслив, що «минулий період цілком підтвердив установку на розвиток туристсько­го руху в СРСР як масового добровільного товариства». Це відзначи­ли і керівні партійні діячі, лідери профспілок, видатні вчені, що брали участь у роботі з'їзду. Делегати докладно обговорили стан справ, з'ясу­вали недоліки, накреслили найближчі завдання.

Закінчився з'їзд обранням Центральної ради (замість Оргбюро), пере­важну більшість якої становили громадські працівники-туристи (з 15 членів президії 11 були аматорами походів). Апарат Центральної ради (як і місцевих рад) комплектували переважно з туристського активу.

У листопаді 1932 р. в Москві почалися заняття в першому турист­сько-екскурсійному технікумі.

Одночасно з розвитком туризму в СРСР проводилась велика робота зі створення фізкультурно-оздоровчого руху. Декретом ЦВК від 20 липня 1925 р. було створено Вищу раду фізичної культури РРФСР, а 1 квітня 1930 р. постановою ЦВК затверджено Всесоюзну раду фізич­ної культури. У грудні 1930 р. було затверджено перший у країні фізкультурний комплекс «Готовий до праці й оборони СРСР» (ГПО).

На початку 1932 р. відбулася І Всесоюзна конференція з планування охорони здоров'я, фізкультури і туризму.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій боролося проти спроб звести туризм до однієї з галузей фізкультури, що звужувало і спотво­рювало завдання пролетарського туризму і означало, по суті, спробу ліквідації самодіяльного масового туристського руху.

Вміле поєднання відпочинку в кращих його формах із підвищенням політичного і культурного рівня, проведенням громадської роботи в походах - так визначалась основна мета пролетарського туризму.

До літа 1932 р. Товариство мало 360 турбаз і будинків туриста загаль­ною кількістю 17 тис. місць. У країні діяло 177 далеких оперативних (планових) маршрутів, з них 103 індустріальних, 40 краєзнавчих, 23 сільськогосподарських, 11 - для іноземних робітників і фахівців.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій не тільки посіло одне з важливих місць серед радянської пролетарської громадськості, а й почало набувати суспільно-політичного авторитету за кордоном серед широких, насамперед робітничих мас. До Товариства надходили численні запити від окремих членів різних зарубіжних туристських товариств. Нарешті, що надзвичайно важливо, до Товариства почали звертатися робітники з-за кордону, що свідчило про їхню широку зацікавленість і бажання побувати в СРСР та на власні очі побачити досягнення Краї­ни Рад.

Зміцнилися зв'язки Товариства з профспілками. ВЦРПС задоволь­нила прохання Центральної ради Товариства пролетарського туризму і екскурсій про надання місцевим профорганізаціям дозволу фінансу­вати самодіяльні туристські групи з коштів на культроботу. Крім того, надалі був визначений і установлений відсоток з коштів соцстраху на придбання завкомами путівок на планові маршрути, причому путівки надходили в розпорядження осередків Товариства.

У 1935 р. журнал «На суше и на море» всебічно висвітлював діяль­ність Товариства. «У роботі всіх організацій Товариства пролетарсько­го туризму і екскурсій усе більше місце починає займати справжній туризм. На задній план відходять «масовки» - головна форма турист­ської роботи 2 - 3 роки тому», - так зазначалося в статті «Більше турботи про туриста». Президія Центральної ради Товариства прийня­ла рішення про введення значка «Турист СРСР». Було прийнято по­ложення про значок. Начебто все йшло до піднесення туризму.

Діяльність Товариства перервалася зненацька і рішуче.

17 квітня 1936 р. Президія ЦВК СРСР у своїй постанові визнала недоцільним подальший розвиток туризму в рамках добровільного това­риства й ухвалила його ліквідувати. Все майно Товариства передавалося

ВЦРПС, при якій створювалося Туристсько-екскурсійне управління (ТЕУ). За аналогією в Україні Укрпрофрада створила Українське республіканське туристсько-екскурсійне управління (УРТЕУ). Ке­рівництво самодіяльним туризмом доручалося Всесоюзній раді фі­зичної культури при ЦВК, де почала працювати Всесоюзна секція ту­ризму.

У середині 30-х pp. було ліквідовано не тільки Товариство пролетар­ського туризму і екскурсій, а й майже всі масові добровільні товариства: «Друг дітей», «Автодор», «Геть неписьменність», «Техніка - масам» та ін. До цього часу в країні вже склалася сталінська адміністративно-бюрократична система. їй не потрібні були самодіяльні громадські орга­нізації, які об'єднували сотні тисяч активних ентузіастів, що віддавали свої знання і сили улюбленій справі. їх заміняли надійними чиновни­ками. Добровільні товариства розглядалися як потенційно небезпечні «гнізда контрреволюції», зручні вивіски для «ворогів народу».

Радянська політична система брала туризм під надійну державну опіку.

Крім внутрішнього в Радянському Союзі наприкінці 20-х - на по­чатку 30-х pp. починає розвиватись і міжнародний туризм.

Процеси, що відбувались в історії радянського туризму в 20 -30-ті pp., неможливо розглядати поза зв'язком зі світовими процесами.

На розвиток міжнародних туристських зв'язків украй негативно впли­нула перша світова війна. У цей період (1914 - 1918 pp.) туризм значно призупинив свою діяльність. Трагічним символом цього періоду стала загибель «Лузитанії» з туристами на борту, потопленої німець­ким підводним човном.

Водночас слід зазначити, що військові потреби сприяли вдоскона­ленню як залізничного, так і автомобільного транспорту. Крім того, для перевезень людей почали використовувати й авіацію.

Вдивляючись у минуле, можна помітити, що історія розвитку туризму тісно пов'язана з винаходом нових транспортних засобів. Умовно в ній можна виділити епоху залізниць, епоху автомобілів, епоху реактивних авіалайнерів, епоху круїзів на морських лайнерах.

Початок XX століття, яке збагатило індустрію туризму новими до­сягненнями науково-технічної революції та визнанням світового співто­вариства, насамперед був ознаменований винаходом повітроплавання.

Повітряний транспорт значно зменшив вартість подорожей, і це дало змогу мільйонам людей стати туристами. Наслідком зростаючого попи­ту на туристські послуги були бурхливі темпи будівництва готелів і ресторанів у всьому світі. Швидкість повітряного транспорту дозволя­ла мільйонам «відпускників» з легкістю переміщатися з континенту на континент.

Закінчення першої світової війни поклало початок новому етапу в розвитку міжнародного туризму. Значно збільшився потік американ­ських туристів до Європи, що було пов'язано зі зростанням ролі США на світовій арені й активізацією американського капіталу на конти­ненті. Завдяки стабільному долару американці досить впевнено почували себе скрізь. На початку 20-х pp. щороку за кордон вирушали 308 тис. американців. Не менш активно подорожували туристи з Британських островів. На другу половину 20-х pp. припадає і початок розвитку міжнародного туризму в СРСР.

Минуло довгих 10 років блокади, дипломатичної ізоляції та інтер­венції; настав час для налагодження контактів молодої Радянської дер­жави зі світовим співтовариством. Стрімке зростання зовнішньополі­тичних і економічних зв'язків СРСР створювало передумови для збільшення потоку іноземних туристів.

Виникла необхідність у спеціальній організації, яка б виконувала весь обсяг робіт щодо залучення та обслуговування іноземних туристів в СРСР. Незабаром питання було вирішене. Рада праці й оборони СРСР своєю постановою від 11 квітня 1929 р. створила Державне акціо­нерне товариство з іноземного туризму в СРСР при Наркоматі зовніш­ньої і внутрішньої торгівлі (див. дод. 4).

Завдяки «Інтуристу» іноземці дістали можливість побачити на власні очі, що ж відбувається в країні, яка зазнала глобальних потрясінь, як на практиці здійснюється історичний експеримент, учасниками якого стали мільйони людей більш ніж 100 націй і народностей, у тому числі й український народ.

З перших днів «Інтуристу» доводилось розвивати свою діяльність у двох напрямках: «зовнішню», пов'язану з продажем турів до СРСР на закордонних ринках, і «внутрішню», тобто організацію їх приймання та обслуговування в країні. А це - розміщення, харчування, екскурсії, перевезення на літаках, кораблях, у поїздах, автобусах, відвідування теат­рів і концертів, продаж сувенірів і багато іншого.

«Інтурист» дістав ексклюзивне право виходити на зарубіжні турист­ські ринки, відкривати за кордоном свої відділення і представництва.

8 червня 1929 р. Декретом Народного комісаріату торгівлі СРСР був затверджений перший статут «Інтуриста», його організаційна струк­тура. Головою Правління був обраний представник Наркомторгівлі СРСР О. С. Сванідзе.

Статутний капітал «Інтуриста» в 1929 р. був визначений у 5 млн крб, розділених на 200 акцій по 25 тис. крб кожна. Засновниками були Народний комісаріат торгівлі СРСР, Радянський торговельний флот і Народний комісаріат шляхів сполучення СРСР, а також інші радянські організації.

У 1933 р. Президія ЦВК СРСР прийняла спеціальну постанову про злиття Державного акціонерного товариства з іноземного туризму в СРСР «Інтурист» і Всесоюзного акціонерного товариства «Готель». Нова організація була названа Всесоюзним акціонерним товариством з іноземного туризму в СРСР - ВАТ «Інтурист». Статутний капітал Товариства становив у цей період 35 млн крб.

Розширювалася мережа закордонних контрагентів, які здійснювали продаж послуг іноземним туристам. Однак ділові контакти не виника­ли самі по собі: представники «Інтуриста» виїжджали на переговори, намагалися зацікавити турагентства подорожами до СРСР, розробляли умови співробітництва. Неоціненну допомогу в цьому надавали ра­дянські посольства і торгові представництва.

Однак найважливішим напрямом і турботою «Інтуриста» був прийом іноземців у Радянському Союзі. З цією метою велася наукова розробка туристських маршрутів містами і союзними республіками СРСР, у тому числі Україною.

Програми поїздок іноземних гостей зазвичай не обмежувалися відвіду­ванням одного міста. Тому необхідно було забезпечити якісне обслуго­вування туристів на всьому маршруті поїздки по СРСР.

Усе це потребувало відповідної інфраструктури - готелів, мотелів і кемпінгів, ресторанів і кафе. Слід зазначити, що діяльність «Інтуриста» великою мірою сприяла збереженню унікальних пам'яток архітектури і культури, розвитку народних ремесел (петриківського розпису, реше­ти лівської вишиванки тощо).

Діяльність «Інтуриста» була специфічною і багатопрофільною. Вона потребувала відповідних форм керівництва і виняткової уваги до добору кадрів. Адже іноземцям дозволялося побачити тільки те, що влада вва­жала за потрібне показати. Вимоги до персоналу були дуже високими: крім вільного володіння двома-трьома іноземними мовами, знання історії країни й історії мистецтв, співробітники «Інтуриста» повинні були вільно орієнтуватися в розстановці політичних сил у світі. Вони мали оволо­діти вмінням знаходити оптимальний вихід у несподіваних ситуаціях, уміти цікаво розповідати і вчасно змовчати. Обов'язковими були такі особисті якості, як доброзичливість, гарні манери і приємна зовнішність.

«Інтурист» дістав монопольне право на обслуговування всіх інозем­них громадян незалежно від того, з якою метою вони прибували до СРСР: як туристи, комерсанти чи як технічні фахівці.

Почали відкриватися перші фірми «Інтуриста» за кордоном: «Moscow Limited» (Велика Британія),«Intourist Gmbh» (Німеччина) та ін. Зустрі­нутий на іноземних ринках з деякою настороженістю, «Інтурист» усьо­го за кілька років зумів завоювати достатній авторитет.

Найбільші турфірми світу визнали «Інтурист» і вступили з ним у співробітництво. З 1934 р. почалася співпраця з такими найбільшими світовими компаніями, як «American Express Co» (США) і «Thomas Cook & Son» (Велика Британія).

Почала розвиватися і рекламна діяльність. Вийшов у світ ілюстрова­ний журнал «Soviet Travel» тиражем 10 тис. примірників, який розпов­сюджували через представництва «Інтуриста» в ряді країн Європи та Америки.

Слід зазначити, що зацікавленість поїздками до СРСР виявляли перед­усім громадські діячі, журналісти й політики. У 20 -30-х pp. Радянський Союз відвідали відомі письменники: Мартін Андерсен-Нексе, Тео­дор Драйзер, Бернард Шоу, Ромен Роллан, Рабіндранат Тагор, а також численні делегації. Після поїздок до Радянської Росії датський пись­менник Мартін Андерсен-Нексе присвятив їй книгу «Назустріч моло­дому дню», а американський письменник Теодор Драйзер опублікував статтю «Значення СРСР у нинішньому світі».

Бернард Шоу заявив, що Радянська Росія є найцікавішою країною в світі і з кожним роком стає все більш привабливою.

У 1931 р. «Інтурист» спільно з Інститутом Арктики організував уні­кальний круїз по Північному Льодовитому океану на криголамі «Ма­лыгин» до берегів землі Франца Иосифа. Учасник круїзу, відомий арктичний дослідник, італійський конструктор дирижаблів Умберто Нобіле з великою похвалою відгукнувся про роботу співробітників «Інтуриста».

У перші роки свого існування «Інтурист» практично не мав власної матеріальної бази. У результаті злиття з ВАТ «Готель» у розпорядженні «Інтуриста» з'явилася мережа комфортабельних готелів і ресторанів, а також автотранспорт. Виникли реальні можливості підвищити якість послуг гостям з-за кордону.

У 1938 р. «Інтурист» уже мав у своєму розпорядженні 27 готелів (2778 номерів) і 26 ресторанів (5713 посадкових місць), 334 одиниці автотранспорту, причому 85 % автомашин були вітчизняного виробни­цтва. У 1932 р. оборот усіх підприємств «Інтуриста» становив 48 млн крб, а в 1938 р. він досяг 98 млн крб. Загальна сума обороту підприємств системи за 1932 - 1938 pp. становила 0,5 млрд крб, а прибуток від їхньої діяльності - понад 100 млн крб.

У 1939 р. постановою РНК СРСР Всесоюзне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР було передане в підпорядкування Нар­комату зовнішньої торгівлі СРСР. За 10 років існування «Інтуриста» Радянський Союз відвідало понад мільйон іноземних туристів. Вони стали свідками бурхливого економічного зростання, ентузіазму, досяг­нень і трагедій великої країни. Розповіді цих людей, їхні особисті вра­ження багато в чому вплинули на громадську думку, і це зіграло не останню роль у визначенні взаємовідносин СРСР і світового співто­вариства. Однак міжнародний туризм у 30-ті pp. розвивався в СРСР переважно як в'їзний. Виїхати з Радянського Союзу за кордон було справою непростою. Виїзний радянський туризм у ті часи був зведений до мінімуму. Автором «виїзної системи» був народний комісар з іно­земних справ Г. В. Чичерін. Виняток робили лише для партійних і радянських функціонерів, а також пролетарських письменників. Інші бажаючі подорожувати подавали заяву і чекали рішення виїзної комісії. Якщо рішення було позитивним, то в паспорті ставилася відмітка «Виїзд до...»

Таким чином, міжнародний туризм в СРСР у 20 -30-ті pp. робив перші впевнені кроки під контролем радянської держави.