Зародження готельної справи в Україні

Подорожуючи з різною метою та намірами (відвідування святих місць і храмів, Олімпійських ігор тощо), люди мали потребу в притулку, харчу­ванні та відпочинку. Найдавніші згадки про місця для розміщення по­дорожніх можна знайти в писемних джерелах Стародавнього Єгипту. Тому історія розвитку готельної справи нерозривно пов'язана з подорожами.

Розглядаючи еволюцію підприємств індустрії гостинності, можна виділити періоди, що в історичному плані відповідають періодам роз­витку людського суспільства: давній; середньовіччя; новий час; сучас­ний період.

До давнього періоду розвитку суспільства (IV тисячоліття до н.е. - 476 р. н. є.) більшість істориків відносять появу перших гостьових підприємств - прообразів сучасних готелів і ресторанів. Згадки про ці підприємства - таверни - містяться в давніх манускриптах, одним з яких є кодекс, написаний за царя Вавилона Хаммурапі (1792 - 1750 pp. до н. е.).

У Давній Греції в І тисячолітті до н.е. таверни були важливим елементом соціального та релігійного життя. Хоча в тавернах існували помешкання для розміщення мандрівників, здебільшого вони були призначені для надання послуг харчування. Розвиток торгівлі й пов'язані з нею тривалі подорожі потребували організації не тільки харчування, а й ночівлі. Ця обставина зумовила появу підприємств іншого типу - заїжджих дворів.

Найбільш розгалужена мережа заїжджих дворів існувала на тери­торії Римської імперії. Давньоримські заїжджі двори розташовувалися уздовж головних доріг у містах і селах на відстані приблизно 25 миль (40,225 км) один від одного.

Сувора класова структура, що лежала в основі Римської держави, вплинула на діяльність підприємств гостинності того часу. Зокрема, мандрівників тут розселяли за класовою ознакою. Ніколи купці, торговці й інші мандрівники з простого народу не могли бути поселені поруч із державними службовцями та урядовими гінцями. Ця обставина вплинула на якісний стан заїжджих дворів. Ті, у яких зупинялися представники аристократії і державні чиновники, будувалися за правилами архітек­турного мистецтва і пропонували широкий на той час спектр послуг. Пізніше відомий італійський мандрівник Марко Поло зауважив, що у таких заїжджих дворах і «королю зупинитися не соромно».

Таверни і заїжджі двори, призначені для обслуговування людей ниж­чих класів, пропонували мінімальні умови для ночівлі та відпочинку. Наприклад, ті, що дуже часто подорожували, спали просто на соломі, а щоб не змерзнути в холодну пору року, притискалися до теплого боку свого коня. Про додатковий комфорт не було і мови.

Величезну роль у появі підприємств гостинності відіграв розвиток торгових зв'язків на Близькому Сході, в Азії та Закавказзі. На тери­торії цих регіонів проходили найбільші торгові шляхи, якими довгими потоками рухалися каравани з товаром. Для організації ночівлі учасни­ків караванів уздовж торгових шляхів створювалися спеціальні пункти розміщення - караван-сараї, що включали, як правило, помешкання для людей і загони для верблюдів та коней. Усе це було оточене фор­течною стіною, що захищала від природних стихій (вітру, дощу, бурі), а також від грабіжників та розбійників.

Після падіння Римської імперії в 476 році н.е. почався новий етап у розвитку підприємств гостинності.

У середні віки на розвиток підприємств гостинності величезний вплив мали релігійні традиції. Тоді різко збільшилася кількість людей, що здійснювали паломництво до святих місць. Церква ставила за обов'я­зок монастирям гостинно приймати паломників, організовувати для них ночівлю, надавати харчування. Саме монастирі приймали і розміщува­ли в себе мандрівників-прочан. Так звані «странноприимные дома» (будинки для прочан) можна охарактеризувати як різновид готелів, що утримувалися релігійними орденами. У цей час з'являються й інші заклади, які здійснювали подібні функції. Наприклад, франкський ко­роль, а згодом імператор Карл Великий (742 - 814 pp.), захисник цер­кви, у VIII ст. заснував спеціальні будинки для відпочинку паломни­ків. Один із таких будинків, абатство в Ронсевальській ущелині, влашто­вувало паломникам привітний прийом біля воріт, надавало безоплат­ний хліб, послуги цирульника, шевця, фрукти й горіхи із засіків абатства та багато чого іншого.

В епоху Відродження в Італії утримання готелів стало розквітаючим бізнесом. Існував навіть «Союз хазяїв готелів», що встановлював правила для себе і своїх гостей, але активне надання монастирями безоплатних послуг подорожнім стримувало розвиток приватних підприємств розмі­щення. В Англії відчутний розвиток приватних заїжджих дворів і таверн розпочався лише в період пізнього середньовіччя і особливо під час Ре­формації, коли англійський король Генріх VIII провів секуляризацію монастирів (перетворення церковної власності на державну). Ніхто з мандрівників більше вже не міг розраховувати на безоплатну зупинку в монастирях і був змушений зупинятися на приватних заїжджих дворах.

У XVIII ст. у Великій Британії процвітали так звані каретні готелі, на які було покладено обов'язки задовольняти потреби королівської пошти. Хазяї готелів влаштовували стайні для коней, а англійський закон проголосив готель громадським будинком, власник якого відпові­дав за умови проживання мандрівників. Каретна ера закінчилася в 1838 p., коли англійський парламент прийняв рішення про перевезення пошти залізницею.

У США, починаючи з 1820 р., у штаті Пенсільванія (Нью-Йорк) почалося будівництво таверн (а пізніше готелів), що збереглися до на­ших днів. Це були великі будинки типу готелів, які використовували для житла як родин хазяїв, так і їхніх гостей.

У 1829 р. в Бостоні відкрився «Тремонт Хаус», який можна назвати першим готелем, цілком оформленим як готель, включаючи посильно­го, ключі від кімнат для гостей, ванни й туалети в кожному номері. Стандартний дизайн для американських готелів був установлений на багато років. Вони зазвичай розташовувались поруч із залізничними станціями, а залізниці являли собою частину готельного бізнесу і го­тельної власності.

На Русі готельна справа зароджується в XII -ХШ ст. У IX- XI ст. Давня Русь завдяки своєму географічному положенню стала центром, де перехрещувались торговельні шляхи між Заходом і Сходом, Північ­чю та Півднем. Налагоджувалися стійкі торговельні відносини, різно­бічні культурні та релігійні зв'язки. Після запровадження християнства на Русі з Візантії до нашої країни потяглися священики, перекладачі, переписувачі книг, ремісники. На Русі аж до XVI ст. центральною фігу­рою у встановленні та зміцненні зв'язків з іншими країнами був «гість».

Гостинності та мандрам іноземних гостей надавалось велике значення. Так, київський князь Володимир Мономах у своєму «Поучений» запо­відав синам добре приймати гостей, вшановувати їх, тому що ці люди, «мимоходячи», рознесуть по світу добру або лиху вість.

Попередники перших готелів на Русі - постоялі двори - назива­лися «ямами» і розташовувалися на відстані кінного переходу один від одного. У XV ст. постоялі двори створювалися при поштових станціях, що знаходилися у підпорядкуванні Ямського наказу. До XV ст. відно­сять також будівництво у великих містах гостиних дворів, які відрізня­ються від постоялих тим, що крім розміщення і харчування тут були створені умови для здійснення комерційних операцій, тобто в гостиних дворах поєднувалися мебльовані кімнати, торгові ряди, крамниці, скла­ди. Як правило, все це обносилося стінами і баштами з в'їзними ворота­ми. Розселення іноземців у гостиних дворах здійснювалося за націо­нальною ознакою. У Новгороді в XV -XVII ст. існували «німецький» і «голландський» гостині двори, у Москві - «аглицький», «грецький», «вірменський» та ін.

У XVI - першій половині XVII ст. одним із торговельних центрів Східної Європи був Київ, через який проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини, країн Західної Європи, що прямували до Московської держави. Українські купці мали право безмитної торгівлі в прикордонних містах Московії. Для них створювалися спеціальні гостині двори. На чумацьких і торго­вельних шляхах України здавались в оренду корчми, що не тільки вели торгівлю хмільними напоями, а й були пристановищем для подорожніх.

У другій половині XVII ст., коли «козацька християнська республі­ка» знаходилась на острові Чортомлик, на її території, біля порту, ви­сочів «Грецький дім» - приміщення для іноземних посланців та купців. Адже Запорізька Січ сама вела жваву торгівлю, а до того ж була тран­зитним пунктом у торгівлі всіх українських земель і Московської дер­жави з країнами Сходу.

Крім того, Київ стає одним із центрів паломництва, що зумовило потре­бу в будівництві готелів для прочан біля стін Печерського монастиря.

В Україні до прочан ставилися з великою шаною. Миряни вважали за честь прийняти богомольців на ночівлю, а то й на кілька днів, при­гостити, дати харчів на дорогу. Паломники були в особливій пошані й мали захист при церквах і монастирях, де з давніх часів їм відво­дили спеціальні помешкання, будували готелі й гостині двори, де велися книги для запису прочан, які свідчать про масовий характер паломництва.

Митрополит Євген Волховитинов в описі Києво-Печерської лаври зазначає: «За південною огорожою стіною, через дорогу, знаходиться лаврський готель для притулку усім дорожнім, особливо бідним бого­мольцям, що існує на цьому місці ще з часів преподобного Феодосія (XVII ст.). У 1829 та 1830 pp. замість дерев'яного готелю спорудили кам'яний у два яруси під залізним дахом з кухнею поблизу нього......

Після приєднання України до Російської імперії (кінець XVIII ст.) почалось будівництво поштового тракту від Москви до Києва через Калугу, Глухів, Путивль, Конотоп з поштовими дворами та станціями, що одночасно виконували функції готелів.

Проте помітний розвиток готельного господарства в царській Росії розпочинається лише в другій половині XIX ст.

Контрольні запитання

1. Що вам відомо про перші подорожі людей у античному світі?

2. Які мотиви спонукали до подорожей у середньовічний період?

3. Охарактеризуйте передумови виникнення мандрівництва в Україні.

4. Які історичні джерела містять перші відомості про «Руську землю»?

5. Назвіть найбільш відомих мандрівників-іноземців, що подорожували Україною в різні часи.

6. Розкажіть про внесок українців у світову історію подорожей.

7. Коли зародилася готельна справа?

8. Що ви знаєте про перші типи помешкань для подорожніх?

 

Розділ 2

ПОЧАТОК ОРГАНІЗОВАНОГО

ТУРИЗМУ (КІНЕЦЬ XIX - ПОЧАТОК XX ст.)

 

2.1. Виникнення б Україні перших туристських організацій

Розширення торговельних та культурних зв'язків, географічні відкрит­тя зумовили подальше зростання мобільності населення, що, в свою чергу, сприяло пізнанню людством навколишнього світу.

З розвитком у XIX ст. індустріального суспільства, появою залізнич­ного транспорту та пароплавства створюються сприятливі умови для перетворення стихійного мандрівництва на організований туризм.

У 1816 р. на Рейн вийшов перший пароплав - «Принц Орлеанський». Перший поїзд на паровій тязі з'явився у Великій Британії в 1825 р. У 1883 р. почав здійснювати рейси відомий «Східний експрес», який ви­рушав з Парижа, огинав Альпи з півночі й прямував до Константинопо­ля. Завдяки новим транспортним засобам подорожі ставали доступнішими.

Як відомо, Велика Британія була однією з перших країн, у яких перемогла буржуазна революція і почав розвиватися капіталізм. Не дивно, що саме тут виникли перші туристські організації, які згодом поширили свою діяльність за межі країни.

Слова «туризм», «турист» з'явилися в англійській мові на початку XIX ст. Вебстерський словник англійської мови тлумачить tourist як «той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення або розширення культурного кругозору» (one who makes a tour for pleasure or culture).

Прийнято вважати, що початок розвитку сучасного туризму датуєть­ся 1841 р., коли Томас Кук організував першу туристську поїздку для 570 членів товариства тверезості з Лейстера до Лафборо.

Т. Кук активно використовував можливості, пов'язані з появою за­лізниць, зростанням «рухливості» населення. У 1851 р. він організував поїздку 165 тис. чоловік на Першу міжнародну промислову виставку до Лондона.

Уже в 1854 р. у Великій Британії вийшов у світ перший довідник, що містив відомості про 8 тисяч готелів. У 1855 р. Т. Кук організував першу закордонну поїздку туристів на Всесвітню виставку в Парижі, а з наступного року - до інших європейських держав, 3 1866 р. він почав відправляти на круїзних суднах групи англійських туристів до США, а в 1882 р. відбулася перша навколосвітня подорож Т. Кука. Ім'я цієї людини золотими літерами вписане в історію світового туриз­му. Слід зазначити, що очолювана Т. Куком туристська організація приділяла турпоїздкам значну увагу. її діяльність не обмежувалася тільки укладанням договорів із залізничними й пароплавними компанія­ми, готелями та ресторанами. Вона уважно вивчала попит, складала маршрути поїздок і програми перебування туристів, тобто, висловлюючись сучасною мовою, займалася маркетингом і менеджментом туризму.

Слідом за Куком туристичні фірми й агентства почали з'являтися у Франції, Італії, Швейцарії та інших європейських країнах.

Виникнення перших туристських організацій в Україні також при­пало на цей період.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. українські землі залишалися розподіленими поміж двома імперськими державами - Російською та Австро-Угорською. Тому історичні процеси формування туристської галузі в Україні нерозривно пов'язані з історією Росії і Австро-Угор­щини. Визначальними на території Східної (Російської) України, що зазнала в ті часи значного індустріального піднесення, були активізація туристського руху та здійснення перших кроків до його організації.

У 1885 р. в Петербурзі організовується перше в Росії «Підприємство для громадських подорожей в усі країни світу» Леопольда Ліпсона. Воно поклало початок бурхливому розвитку екскурсійної діяльності. Виникло Товариство аматорів природознавства з філіями в Петербурзі, Москві, Казані та інших містах імперії. Значної популярності набув гірський туризм. У 1890 р. в Одесі було створено Кримський гірський клуб з філіями в Ялті та Севастополі.

З'явилися перші спеціалізовані журнали «Екскурсійний вісник», «Шкільні екскурсії і шкільний музей», «Російський екскурсант», які можна було придбати в Києві, Одесі, Харкові та інших містах України. Виходили вони, природно, російською мовою, оскільки видавалися в столиці Російської імперії.

У 1895 р. в Петербурзі організовується Російський туринг-клуб (то­вариство велосипедистів-туристів), який у 1901 р. був перетворений на Російське товариство туристів (РТТ), що мало свої відділення і на тери­торії України - у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'янці-Подільському, Одесі та деяких інших містах. У перші ж роки своєї діяльності РТТ вступило до Міжнародної ліги туристських товариств.

Того ж 1901 р. у Росії створюється Російське гірське товариство. Воно мало свої відділення в Петербурзі, Москві, Владикавказі, П'яти­горську, Сочі, Алма-Аті. Засновниками товариства були всесвітньо відомі вчені Д. І. Анучин, В. І. Вернадський, І. В. Мушкетов, П. П. Семенов-Тян-Шанський, Б. Ш. Федченко. У роботі товариства брав активну участь письменник В. О. Гіляровський, географи Ю. М. Шокальський, В. Є. Щуровський та інші вчені-ентузіасти. Товариство ставило перед собою мету - розвиток туризму в Росії, пробудження інтересу до її пізнання як у Росії, так і за кордоном.

Проте Російське товариство туристів і Російське гірське товариство не стали масовими туристськими організаціями. Російське гірське товариство, що об'єднувало у 1901 р. 50 фундаторів, змогло довести число своїх членів лише до 132 чоловік.

За статутом Російського товариства туристів його членами не могли бути учні й нижні чини. Як і туристські поїздки, товариство було не­доступне простому люду. РТТ організовувало поїздки по країні і за кордон. До 1914 р. РТТ налічувало близько 50 тис. членів, переважно представників заможних класів. Незважаючи на це, в 1916 р. поліція закрила його на тій підставі, що воно нібито завдавало шкоди підвали­нам царської монархії.