Наприкінці ХVIII - початку XIX стст. переважна частина українських земель знаходилась під владою Російської імперії (Наддніпрянщина) та Австро-Угорщини (Західна Україна). На всій підросійській території поширювався загальноімперський адміністративний устрій: було сформувано 9 губерній — Слобідська (Харківська), Чернігівська, Полтавська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська. Вони були об’єднані у 3 генерал-губернаторства. Владу в губерніях очолював губернатор, якого призначав імператор. Губернії ділились на повіти.
В соціально-економічному становищі українських земель кінець XVIII ст. – початок XIX ст. – це період кризи феодально-кріпацької системи.
Основні риси:
1. низька продуктивність сільськогосподарської праці, заснованої на натуральному веденні господарства, прикріпленні селянства до землі ті його особистій залежності від поміщика;
2. відсутність у селян мотивації до праці;
3. слабке впровадження нових засобів виробництва і технологій;
4. посилення феодальної експлуатації селянства і зростання соціальної антикріпосницької боротьби.
Також цей період відзначається появою нових форм панщини:
· урочна система – завдання на 2 – 3 дні, однак фактично селяни могли його виконати тільки за 5 – 6 днів;
· місячина – у селян повністю забирали землю та інвентар і перетворювали їх у найманих сільськогосподарських робітників. Оплата складала місячний продовольчий пайок;
· посесійне господарство - оренда державних земель селянами на строк.
С і л ь с ь к е г о с п о д а р с т в о
Слід відзначити, що у цей період сільське господарство було головним сектором економіки, а стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку. Саме в аграрній сфері перебувало ядро феодально-кріпосницької системи: основний засіб виробництва – земля, що належала поміщикам і основна виробнича сила – залежне від феодала чи держави селянство. Розвиток сільського господарства в цей час визначала низка тенденцій:
v у першій половині XIX ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння (75% земель належало Російській імперії);
v поміщицька заборгованість державі становила понад 83 млн. карбованців;
v посилення експлуатації селян;
v поганий стан с/г техніки;
v с/г набуває рис торгового, підприємницького характеру. На продаж вирощувались:
- тютюн, конопля (Полтавська, Чернігівська губернії);
- льон, цукровий буряк (Катеринославська, Херсонська губернії).
Рутинний стан техніки, традиційна система землеробства, низька організація праці та малоземелля були головними чинниками прогресуючого падіння врожайності, що спричинило голод, епідемії та розорення с/г. Отже, розвиток с/г українських земель у складі Російської імперії в першій половині ХІХ ст. визначали такі тенденції: домінування в аграрній сфері поміщицького землеволодіння, яке перебувало в кризовому стані; посилення експлуатації селянства, його майнова диференціація; застосування застарілих способів і засобів ведення господарства; поява в аграрному секторі надлишків робочої сили; поступова руйнація натурального господарства та розвиток підприємства.
Т о р г і в л я
Активізуються товарно-грошові відносини. Формуються ярмарки і базари. На території України існувало близько 10 ярмарків: Сорочинський ярмарок (м. Миргород); Єлисаветградський; Контрактовий ярмарок (м. Київ) тощо. Розвинутий Чумацький промисел.
П р о м и с л о в і с т ь
Динаміка розвитку промислової сфери цієї доби визначалась сумарною дією низки процесів: бурхливим зростанням кількості промислових підприємств; промисловим переворотом, запровадженням нової техніки та технологій; поступовим витісненням кріпосницької мануфактури капіталістичною фабрикою; збільшенням ролі вільнонайманої праці; виникненням нових галузей промисловості; поступовим переміщенням промислових підприємств з сіл у міста; формуванням спеціалізації районів на виробництві певної промислової продукції. Найбільш поширеними були підприємства, що займалися переробкою сільськогосподарської продукції:
- цукрової;
- пивоварінням;
- винокурінням (виробництво спирту);
- виробництвом паперу тощо
У своїй сукупності всі зазначені тенденції та процеси становили суть і зміст двох суперечливих, але взаємопов’язаних суспільних явищ: кризи старих феодальних відносин та структур, які дедалі більше гальмують розвиток суспільства, з одного боку і зародження нових капіталістичних відносин – з іншого.
Т р а н с п о р т
Поява пароплавів на Дніпрі (1823 р. – перший пароплав «Бджілка»).
Проте, незважаючи на деякі позитивні зрушеня в сфері економіки, для цього періоду властиве посилення експлуатації селянства, що посилює зростання боротьби проти кріпосництва:
- 1812 – 1835 рр. – повстання під керівництвом Устима Кармалюка;
- 1815 – 1820 рр. – повстання в Полтавській губернії;
- 1819 р. – повстання військових поселенців Чугуєва.
