Злочини проти основ національної безпеки ,у сфері державної безпеки, воєнній, інформаційній, економічній і науково-технологічній сферах

Державна зрада (ст. 111 КК). Безпосереднім об'єктом злочину є національна безпека України переважно у сфері державної безпеки, воєнній, інформаційній, економічній і науково-технологічній сферах.

З об'єктивної сторони державна зрада може проявитися у таких формах:

1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або під час збройного конфлікту;

2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлікту. Цей злочин може полягати у вступі на службу до військових чи інших формувань ворожої держави (поліції, розвідки), наданні допомоги агентам спецслужб іноземних держав тощо.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Поняття збройний конфлікт має самостійне правове значення для кваліфікації, якщо такий конфлікт відбувається поза межами воєнного стану - у разі фактичного початку воєнних дій, але ще до оголошення воєнного стану або в мирний час.

Перехід на бік ворога є закінченим злочином з моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду України. Надання згоди виконати такі дії (наприклад, поступити на службу до поліції) є готуванням до вчинення злочину і залишає можливість добровільно відмовитися від його доведення до кінця.

Поняття шпигунство, його предмет, об'єктивна і суб'єктивна сторони розглядатимуться під час висвітлення ознак злочину, передбаченого ст. 114 КК.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду державній безпеці України.

Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов'язану зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом, з втручанням у міжнародну або внутрішню політику України, зі спробою змінити її територію або знизити обороноздатність, з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав тощо. Таким чином, види підривної діяльності проти

України різноманітні. Різний вигляд може мати й допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Іноземна держава - це будь-яка держава, крім України, незалежно від того, чи визнана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.

Під іноземною організацією слід розуміти державну чи недержавну установу, підприємство, об'єднання іншої країни, в тому числі політичну партію, релігійну організацію, а також міждержавну чи міжнародну організацію, в тому числі неофіційну, нелегітимну чи злочинну ("тіньовий" уряд у вигнанні, терористичну організацію тощо), крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна. Іноземною організацією є також військова, політична, фінансова чи інша розвідка.

Представник іноземної держави або іноземної організації - це особа, яка уповноважена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної держави (іноземної організації) та діє від її імені або представляє її за спеціальним повноваженням, у тому числі таємним (неофіційним). До представників іноземних держав слід відносити, зокрема, глав і членів дипломатичних представництв (послів, посланників, повірених у справах, радників, аташе), консульських установ (консулів, консульських агентів), осіб, що включені до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як їх члени та перебувають на території України з офіційними чи неофіційними дорученнями.

У цій формі закінченим є злочин з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.

Суб'єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку.

Якщо під час провадження у справі буде встановлено, що особа, яка обвинувачується у державній зраді, має, крім українського, ще й громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства усуває її з числа громадян України. Тому вчинені нею шпигунські дії слід кваліфікувати за ст. 114 КК, а діяння, вчинені нею в інших формах із числа передбачених ст. 111 КК,- за відповідними іншими статтями Особливої частини КК, якщо фактично вчинене містить склад іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених статтями 111 і 114 КК, діяння може бути кваліфіковане лише у разі, якщо шпигунські дії протягом певного періоду особа вчинювала, будучи громадянином України, а протягом іншого періоду - будучи іноземцем.

Факт від'їзду громадянина України для постійного проживання в іншій країні ще не викреслює його зі сфери відносин з Українською державою. Тому, наприклад, передача такою особою представникам іноземної держави відомостей, що становлять державну таємницю, кваліфікується за ст. 111 КК.

Якщо зраджує державі службова особа, використовуючи при цьому владу чи службове становище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 111 і 364 (364-1, 423) КК.

Суб'єктивна сторона державної зради характеризується виною у виді прямого умислу. З учиненням державної зради винний усвідомлює, що здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або під час збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.

Слова "на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України" визначають суб'єктивну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111 КК. Проте фактичне спричинення діями винного такої шкоди створює підстави для додаткової кваліфікації його діяння за іншою статтею КК, наприклад, ст. 112 КК.

Окремої уваги потребує встановлення мети вчинення відповідних дій під час державної зради. Щодо цього злочину в першій та другій його формах мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації.

Наприклад, такі дії, передбачені статтями 427, 429, 431, 430 КК, як здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, вчинені з метою сприяння ворогові, добровільна участь військовополоненого у роботах, які мають воєнне значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні, а так само насильство над іншим військовополоненим чи жорстоке поводження з ним з метою припинити діяльність, яка провадилась останнім у таборі та спрямована на шкоду ворогові, мають кваліфікуватися за ст. 111 КК як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану, в період збройного конфлікту або як надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, а добровільна здача в полон завідомо для участі у воєнних діях на боці ворога - як готування до злочину, передбаченого ст. 111 КК. Розголошення громадянином України державної таємниці (ст. 328 КК) з метою у такий спосіб передати її іноземній державі, іноземній організації або їх представникам слід кваліфікувати як державну зраду у формі шпигунства.

Мотивами державної зради можуть бути користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншій країні тощо.

Ч. 2 ст. 111 КК визначає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності, можливий за сукупності трьох умов, коли громадянин України: 1) вступив у зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх злочинне завдання; 2) не вчинив жодних дій на виконання цього злочинного завдання; 3) добровільно заявив органам влади України про свій зв'язок із зазначеними державою, організацією або їх представниками та про отримане завдання24.

Шпигунство (ст. 114 КК). Безпосереднім об'єктом злочину є національна безпека України переважно в інформаційній, а також політичній, воєнній, економічній і науково-технологічній сферах.

Предметом шпигунства, передбаченого статтями 111 і 114 КК, є відомості, що становлять державну таємницю. Ними є інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України і яка рішенням державних експертів з питань таємниць визнана державною таємницею та включена до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ).

Зовнішньою (матеріальною) ознакою віднесення документа, виробу або іншого матеріального носія інформації до предметів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, є наданий йому гриф секретності - реквізит матеріального носія таємної інформації, який засвідчує ступінь її секретності ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно").

З об'єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях: 1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збирання з метою передачі вказаним адресатам відомостей, що становлять державну таємницю.

Передача відомостей означає їх усне повідомлення (телефоном, радіо тощо), вручення матеріальних носіїв інформації (прямо чи з використанням тайника) або надання доступу до них (скажімо, шляхом передачі ключа від камери схову), або їх пересилання (з використанням поштового, електронного зв'язку тощо) безпосередньо адресату чи посереднику.

Якщо вказані відомості було передано іншій державі на підставі міжнародних угод та у порядку, передбаченому законодавством України, це не є злочином. Протягом 1998-2010 pp. Україною укладено і ратифіковано угоди про взаємний захист (охорону) таємної (секретної) інформації та матеріалів з НАТО, а також Ізраїлем, Індією, Китаєм, Росією, США, Туреччиною, Францією, ФРН і ще близько двадцятьма державами.

Іноземна держава у цьому випадку - поняття збірне. Передача іноземній державі певних відомостей передбачає передачу їх не державі як субстанції, а офіційному державному органу, в тому числі розвідувальному.

Збирання відомостей полягає в їх пошуку і добуванні (наприклад, шляхом розпитування певних осіб, візуального спостереження та підслуховування, зняття інформації з каналів зв'язку, проникнення до комп'ютерних систем, виготовлення копій документів), придбанні будь-яким способом (таємне чи відкрите викрадення, купівля, обмін документів чи зразків зброї, макетів секретного об'єкта тощо) з подальшим зосередженням їх в одному чи кількох місцях.

В окремих випадках способами збирання відомостей, що становлять державну таємницю, можуть бути "благочинні" акції, спрямовані нібито на виявлення талановитих молодих вчених або на визначення можливих об'єктів інвестицій (опитування, анкетування, конкурси та ін.), використання спеціальних космічних (супутникових), повітряних, морських і наземних технічних засобів.

Якщо шпигунство вчинене шляхом несанкціонованого втручання в роботу комп'ютерів, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, це потребує додаткової кваліфікації за ст. 361 КК, а шляхом несанкціонованих дій з інформацією, яка обробляється в них або зберігається на їх носіях,- за ст. 362 КК.

Якщо особою викрадено з метою передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам предмети, відомості про які становлять державну таємницю (зразки військової зброї, спеціальної техніки, криптографічного чи іншого обладнання, радіоактивні матеріали тощо), або офіційні документи, що знаходяться на державних підприємствах і містять державну таємницю, ці дії, залежно від їх конкретного способу, а також від особливостей предмета і суб'єкта, слід додатково кваліфікувати за статтями 185-191,262, 357, 410 КК.

Шпигунство, поєднане з незаконним використанням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, за наявності підстав кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 114 (111) і 359 КК.

Шпигунство у вигляді передачі певних відомостей вважається закінченим злочином з моменту їх фактичного повідомлення (вручення, відправлення, закладення в тайник тощо), а у вигляді збирання - з моменту вчинення дій, спрямованих на набування (нагромадження, зосередження) хоча б частини відповідної інформації за наявності мети передати її відповідному адресатові.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 114 КК, є тільки іноземець або особа без громадянства.

Згідно з міжнародними угодами України в умовах воєнного конфлікту особа зі складу збройних сил сторони, яка перебуває у конфлікті, не вважається такою, що займається шпигунством, і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 114 КК, якщо вона: а) від імені цієї сторони збирає інформацію на території, що контролюється супротивною стороною, але, діючи таким чином, носить формений одяг своїх збройних сил (лазутчик); б) проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, від імені сторони, від котрої вона залежить, збирає на цій території інформацію, що має воєнне значення, але при цьому не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних дій; в) не проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, фактично займається шпигунством на цій території, але її не захоплено до того, як вона знову приєдналась до збройних сил, до яких вона належить.

Ч. 2 ст. 114 КК передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вже передала чи зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомості, що становлять державну таємницю.

Таке звільнення можливе за сукупності трьох умов, із яких тільки дві цілком залежать від волі вказаної особи: 1) особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність; 2) вона добровільно повідомила органи державної влади України про вчинене; 3) внаслідок виконання особою перших двох умов і вжитих органами державної влади України заходів (у тому числі за участю цієї ж особи) було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.