Радянсько-німецький пакт про ненапад

Відстрочення виявилося роковим для Заходу і Польщі. 3 серпня 1939 р. Ріббентроп передав радянському представникові в Берліні бажання німецької сторони врегулювати германо-советские стосунки, заявивши при цьому, що "від Балтійського моря до Чорного немає проблеми, якої не можна було б дозволити до взаємного задоволення". Він також натякнув, що непогано було б порозумітися з СРСР відносно долі Польщі. Москва залишалася недовірливою: як Німеччина пояснить "антикомінтернівський пакт", підтримку Японії проти СРСР і виключення СРСР з мюнхенського переговорного процесу, запитував Молотів.

Якщо нервувала Москва, то нервував і Берлін. Воля Гітлера почати війну залишалася непохитною. 11 серпня Ріббентроп інформував Чиано, що рішення напасти на Польщу незмінно. "Чого ви хочете? - запитав італійський міністр. - Коридору (у Східну Пруссію. - Ред.) або Данцига"? "Ні того, ні іншого, - відповідав Ріббентроп. - Ми хочемо війни".

Гітлер хотів війни. Але позиція СРСР, як не була ослаблена радянська армія, його турбувала. Можлива домовленість між СРСР і Заходом означала війну на два фронти. Цього потрібно було уникнути.

12 серпня Москва погодилася прийняти німецького представника для політичних переговорів. Сталін був обережним. Радянську відповідь на німецькі пропозиції робив особливий упор на поступовість переговорного процесу. Проте в Москві, очевидно, не знали точної дати нападу на Польщу - або неспішність Москви була блискучим блефом. 15 серпня посол Шуленбург передав Молотову, що Ріббентроп готовий вилетіти в Москву. Молотів у відповідь сказав, що візит повинен привести до домовленостей, а не до обміну думками. У числі таких домовленостей Молотів назвав пакт про ненапад, стримування Німеччиною Японії, спільні гарантії прибалтійським країнам.

Гітлер негайно погодився на усе. Пакт про ненапад забезпечував його східний фланг, доки він сам цього хотів (Гітлер був не дуже високої думки про значущість підписаних документів), а що стосується Японії і гарантій Прибалтиці, то він був готовий запропонувати набагато вигіднішу угоду.

Москва у відповідь зажадала підписати торговельне і фінансове угоди, а також особливий протокол, що означає інтереси обох сторін з тих або інших міжнародних питань, іншими словами - домовленість про розділ сфер впливу.

Берлін погодився і на протокол. Ріббентроп відкритим текстом написав, що необхідно врегулювати германо-советские стосунки до початку конфлікту з Польщею. Москва натяк зрозуміла. 19 серпня кремль погодився на приїзд Ріббентропа, але дати були вказані як 26 або 27 серпня. Гітлер втратив терпіння. Він направив особисте послання Сталіну, в якому просив перенести терміни візиту. Тільки після цього, насолодившись своєю новою значущістю, Сталін погодився прийняти Ріббентропа 23 серпня.

Вечором 23 серпня Ріббентроп був вже в кремлі. Обмінявшись антибританськими люб'язностями, сторони тут же підписали пакт про ненапад і секретний протокол до нього. Секретний протокол передбачав приголомшуючий виграш для Москви. У її сфері впливи виявлялися Фінляндія, Естонія і Латвія в Прибалтиці, а також польська територія на схід від річок Нарев-Вистула-сан. Точні межі розділеної Польщі мали бути уточнені пізніше. Сталін також виразив свою зацікавленість в Бесарабії.

24 серпня західні військові місії попросили зустрічі з Ворошиловым з тим, щоб уточнити долю переговорів. На інший день Ворошилов оголосив їм, що продовжувати переговори недоцільно. Що ж сталося в кремлі 23 серпня 1939 року?

Гітлер хотів узабезпечити свій східний фланг і запобігти війні на два фронти, відірвати Радянський Союз від союзу, що намічався, з Великобританією і Францією. Території, що поступилися їм Москві, по-перше, не були для нього життєво важливими, а по-друге, для Гітлера не існувало угод, які були б остаточними. Він великодушно надав Сталіну на якийсь час свободу рук в межах колишньої Російської імперії.

Для Сталіна виграш був набагато більше значущим. Річ навіть не в тому, що територіальні прирости, що стали можливими завдяки угоді з Гітлером, зробилися як би легітимними, і їх ніхто не оспорював під час наступних переговорів Великої Трійки. Цей ефект Сталіну ще належало осмислити і оцінити належним чином. Були абсолютно конкретні вигоди саме на серпень 1939 р.

По-перше, в результаті дипломатичної гри, яка не коштувала йому абсолютно нічого, Сталін придбав право на сфери впливу, про відновлення яких мріяв давно. Повернутися до меж Російської імперії на 1913 рік було одним з основних завдань Сталіна.

По-друге, зовнішньополітична ізоляція СРСР була прорвана. Уперше після 1917 р. країна була визнана рівною в крузі великих європейських держав. СРСР вийшов у вищий розряд європейської політики.

По-третє, на деякий час країна виявлялася поза європейським військовим конфліктом. Інша справа, що Сталін переоцінив тривалість мирного передиху і не зумів повною мірою нею скористатися. Але те, що ще 22 місяці СРСР знаходитиметься поза Другою світовою війною, нарощуючи свій військовий потенціал, було досягненням.

По-четверте, радянська зовнішня політика міцно стала на шлях Realpolitik, залишивши теорію світової революції лише в якості ідеологічної оболонки.

Для Європи радянсько-німецький тимчасовий союз мав надзвичайно важливі наслідки. У 1939-1941 роках Німеччина воювала в привілейованих умовах без жодного тиску зі сходу. Це дозволило Гітлеру не лише розширити межі рейху в Східній Європі, але і успішно завершити військові дії в західній частині континенту.

Проте якщо Гітлер розтринькав капітал, отриманий від домовленості з Москвою, то Сталін, навпаки, зберіг, і територіальні прирости, що стали можливими з підписанням пакту Молотів, - Ріббентроп, в ході Другої світової війни перетворилися на плацдарм для вассализации Східної і Центральної Європи.