Звільнення України від окупації та об'єднання українських земель пов'язане з корінним переломом у Другій світовій війні. Він почався перемогою радянських військ під Сталінградом, подальшим розгромом німецьких військ під Курськом і Орлом (липень 1943 p.), капітуляцією Італії перед союзниками й італо-німецьких військ в Африці.
16 грудня 1942 р. війська Воронезького та Південно-Західного фронтів перейшли в наступ, 18 грудня почалося звільнення населених пунктів Луганської області. Під час великих наступальних операцій були звільнені: 23 серпня 1943 р. — Харків, 8 вересня — Донецьк, 6 листопада — Київ. 24 грудня 1948 р. почався загальний наступ радянських військ на Правобережній Україні. Найскладнішими воєнними операціями в Україні були: Корсунь-Шевченківська (25 січня — 17 лютого 1944 p.), Кримська (квітень — травень 1944 p.), Яссо-Кишинівська (серпень 1944 р.). У липні 1944 р. під Бродами радянські війська розбили вісім німецьких дивізій і серед них — дивізію СС "Галичина", чисельністю до 10 тис. вояків. З них приблизно 5 тис. вдалося вирватися з оточення, згодом частина з них потрапила в УПА. Для українського народу ця битва була однією з найтрагічніших, оскільки по обидва боки фронту опинилися представники однієї національності. 27 липня 1944 р. був звільнений Львів" На заключному етапі, під час Карпато-Ужгородської операції в жовтні 1944 p., було завдано важкої поразки групам фашистських армій "Північна Україна" і "Південна Україна"; 27 жовтня 1944 р. був звільнений Ужгород, а наступного дня — вся Закарпатська Україна. У 1944 р. розпочався закордонний похід радянських військ.
У серпні 1944 р. Румунія вийшла з фашистського блоку держав і перейшла зі своїми збройними силами на сторону держав антигітлерівської коаліції. У зв'язку з переходом радянськими військами радянсько-болгарського кордону 9 вересня 1944 р. жителі Софії підняли повстання, а згодом і Болгарія перейшла на сторону антигітлерівської коаліції. Далі німців було вигнано з Югославії, Словаччини, Угорщини, Австрії, Греції, Албанії. Особливо складним було становище в Польщі. За наказом емігрантського польського уряду, який перебував у Лондоні, 1 серпня 1944 р. у Варшаві почалося повстання під керівництвом Армії Крайової, яке тривало до 2 жовтня 1944 р. До нього приєдналися деякі частини Армії Людової (її дії спрямовувались Польською робітничою партією). Варшава була повністю зруйнована німцями. У боях загинуло до 200 тис. повстанців і жителів міста. Варшава і західні землі країни були звільнені радянськими військами тільки в січні 1945 р. під час Вісло-Одерської операції. У Будапештській операції була звільнена Угорщина, 9 травня 1945 р. — Прага.
У червні 1944 р. до активних бойових дій радянських військ на Європейському континенті долучилися союзники СРСР — Англія і США. б червня 1944 р. союзні війська висадилися на півночі Франції, в Нормандії для здійснення операцій "Оверлорд" (повелитель) — форсування протоки Ла-Манш. Через два тижні на півдні Франції (у м. Марселі) проведено операцію "Енвіл" (ковадло). Війна на два фронти, чого особливо побоювалося гітлерівське керівництво, для Німеччини почалася тільки в 1944 р.
На завершальному етапі війни в Європі радянськими військами була проведена Берлінська операція (16 квітня — 8 травня 1945 p.). Кульмінацією битви став штурм рейхстагу. 2 травня 1945 р. гарнізон Берліна склав зброю, а 8 травня в передмісті Берліна — Карлхорсті — в присутності представників командування союзних держав було підписано Акт про беззастережну капітуляцію нацистської Німеччини. Так завершилася небувала за своїми масштабами і жорстокістю кровопролитна війна в Європі.
69. Діяльність УПА (1945-1960 рр.)
Впродовж другої світової війни з новою силою стали розквітати визвольні акції. Почалися жорстокі повстання за гідність і право власності. Після війни український народ ще довго боровся з московськими окупаціями.
Попри радянську окупацію Галичини та Волині, УПА продовжувала зростати. У 1944-1945 рр. вона мала більше бійців, ніж могла озброїти. Загони УПА встановили контроль над значними територіями західної України й впровадили там свою структуру управління.
У серпні 1943 р. бандерівська ОУН внесла принципові поправки в свої програмні документи. Бандерівці проголошували рівність усіх громадян майбутньої української держави незалежно від їхньої національності. Щодо політики УПА та її політичної надбудови – УГВР, то вона полягала в тому, щоб чекати розвитку подій на Заході (й сподіватися на початок нової війни між союзними державами та СРСР). Водночас вона була спрямована на те, щоб перешкодити встановленню радянської системи в себе на батьківщині. Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народної підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з другого – тим, що радянських військ на західній Україні було обмаль.
Проте після капітуляції Німеччини в травні 1945 р. ситуація різко змінилась. Радянський режим зміг організувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У цих акціях використовувалися переважно війська МВС та НКВС. У відкритих боях, зважаючи на явну перевагу противника в чисельності та озброєнні, бійці УПА, як правило, зазнавали поразок. Щоб залякати західноукраїнське населення й позбавити УПА підтримки народу, НКВС застосовував цілий ряд жорстоких тактичних заходів. Він виселяв людей із районів розташування баз УПА, депортуючи до Сибіру сім'ю кожного, хто був пов'язаний з опором, і навіть цілі села. За підрахунками, між 1946 та 1949 рр. було заслано близько 500 тис. західних українців. Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС перевдягалися в форму УПА й грабували, ґвалтували та мордували українських селян. Зі свого боку, таємна поліція ОУН також безжально винищувала прорадянські елементи. Також більшовики засипали партизанів пропагандистськими листівками про безнадійність їхнього становища, пропонуючи амністію.
Зазнаючи тяжких втрат, УПА спробувало пристосуватися до наростаючого наступу радянських сил, розділивши великі з'єднання на малі рухливіші загони. У 1947-1948 рр., коли стало зрозуміло, що американо-радянська війна не відбудеться, багато цих загонів за наказом проводу УПА було розпущено. Закордонний провід ОУН на чолі зі С. Бандерою прийняв рішення про виведення великих підрозділів УПА з України через Словаччину в Західну Німеччину і Австрію. Підрозділи, які виявили бажання залишитися, подрібнювалися на невеликі, глибоко законспіровані групи, здатні діяти автономно. На прикінцевій стадії боротьби загони УПА зосередилися на антирадянській пропаганді та саботажі. Вони перешкоджали колективізації, депортаціям, розгортанню радянського адміністративного апарату, вбивали офіцерів НКВС, партійних активістів і тих, хто підозрювався у співпраці з радянською владою. Також партизани влаштовували провокації – лже-енкаведистські групи.
Зрозуміло, що така нерівна боротьба з імперією не могла тривати довго – попри всю патріотичність та героїзм, УПА була приречена на поразку. У березні 1950 р. УПА зазнало дошкульного удару, коли в сутичці піл Львовом загинув її командир Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Хоч окремі невеликі загони УПА продовжували діяти до середини 50-х років, з усіх практичних міркувань УПА та ОУН на Україні перестали існувати як організації саме після смерті харизматичного лідера Шухевича. Командарм загинув у нерівному бою.
ОУН УПА з СРСР вели жорстоку й кровопролитну боротьбу, і за свободу своєї держави поліг не один українець. З боку ОУН УПА така боротьба була справедлива, бо повстанці зі зброєю в руках відстоювали свою країну, власність і релігію, право жити так, як завжди, а не працювати на чужу державу.
Попри все це ОУН УПА відіграли велику роль у розвитку свідомості українців. УПА завжди боролася за права свого народу. Люди завжди відчували підтримку і саме через це не боялися відстоювати свою гідність, добробут, честь і права.
