Лекции.Орг


Поиск:




Партизанський рух у 1943-1944 рр. 4 страница




У цих умовах національно-визвольний рух не міг домогтися реалізації своїх цілей.

Виписки з книги І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» От і радіємо з денаціоналізації десятків народів, з успіхів русифікації, того, що, мовляв, понад десять мільйонів неросіян, у Союзі за останнім переписом назвали «рідною» російську мову і зріклися своєї мови. І ставимо це в заслугу «великому и могучему русскому языку», забуваючи, що усі великі росіяни вбачали велич і красу своєї мови зовсім не в її нібито здатності витісняти й заміняти собою інші і славили її лише тоді й остільки, коли й оскільки йшлося про обстоювання її для себе, а не поши­рення її на інших. ... Щоб десятки націй СРСР «добровільно» відмовилися від своєї мови й національності, для цього потрібно дуже багато, непомірно багато неправди й несправедливості. Бо ж в атмосфері правди й справедливості безглузда й дика сама постановка такого питання, такої мети: спеціально відмовлятися, цілим народом відмовлятися від своєї мови... Кому і що це дає?... Потрібно багато несправедливості і неправди щодо минулої історії цих народів, щодо марксизму-ленінізму, щодо суті комунізму, щодо характеру тих процесів, які відбуваються на наших очах. Чи при цьому можливе буде створення тієї високо людяної й високоморальної атмосфери, з якою тільки й пов'язується в наших поглядах комуні;м

 

 

ТЕМА 11. УКРАЇНА В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ

(середина 60-х - початок 80-х років)

 

Основні поняття теми:

Русифікація, економічні реформи, посилення бюрократичного централізму, період застою, опозиційний рух, системна криза радянського суспільства.

 

Із середини 60-х років почалася криза радянської системи, що завершилася в 1985 р.початком докорінних змін, які одержали назву «перебудова».

Термін «радянська система» означає сукупність основних елементів радянської держави і суспільства, а також характерних рис соціалізму.

Основні елементи радянської держави і суспільства:

• Органи державної влади і управління, підлеглі КПРС.

• Соціалістична економіка.

• Соціальна структура (класи і соціальні групи).

• Комуністична ідеологія.

Характерні риси соціалізму, що проявилися в СРСР, ви вже знаєте. Нагадаємо вам їх:

• Державна власність на засоби виробництва.

• Відсутність ринкових механізмів в економіці (конкуренція, свобода торгівлі і підпри­ємницької діяльності).

• Жорстка централізація влади і управління.

• Відсутність реальної демократії.

• Однопартійна політична система.

• Контроль КПРС над усіма сферами життя суспільства, органами влади і управління. Фактично - влада керівництва КПРС.

• Однорідна (без експлуататорських класів і груп) соціальна структура: робітники, селяни, народна інтелігенція.

Радянська система склалася і зміцнилася в 20-30-ті роки. У 50-ті роки, як ви вже знаєте з попередньої теми, керівництво країни, М. Хрущов здійснили спробу «врятувати» радянську систему, не змінюючи її характерних соціалістичних рис. Спроба не вдалася. Серед багатьох причин провалу реформ головними були такі:

• Розпочаті реформи виявилися недостатньо глибокими для здійснення виходу з кризи.

• М. Хрущов і його прибічники не були послідовними реформаторами, оскільки голов­на їхня задача була не реформи, а зміцнення своєї влади.

Після відсторонення М. Хрущова від влади в 1964 р. перед новим керівництвом СРСР знову постало завдання реформ. З кризи радянської системи, що посилювалася, було два виходи:

1. Радикальні реформи (тобто такі, які торкаються основ соціалістичного устрію, його характерних рис).

2. Часткові реформи (тобто такі, які не торкаються основ радянської системи, що допомагають пом'якшити кризу, але не здатні ліквідувати її цілком).

Керівництво СРСР (і України) обрало другий шлях. Цей вибір визначив характер кризового двадцятиліття, названого «застоєм»: повільне, хворобливе для суспільства самознищення радянської системи, що не змогла перебороти кризу. (Це відбудеться в 90-ті роки. Одночасно з радянською системою в 1991 р. розпадеться і радянська держава - СРСР).

Варіант розвитку за допомогою радикальних реформ не був реалізований. Оцінюючи історичні події 70-х років, багато істориків, філософів, економістів зробили висновок про те, що якби КПРС все ж таки пішла на корінні зміни радянської системи, СРСР перетворився б у високорозвинену, демократичну державу. Ми перелічуємо вам найбільш суттєві з можли­вих радикальних реформ як інформацію до РОЗДУМІВ.

Суть радикальних реформ

• Створення в економіці різних видів власності (державна, приватна, акціонерна, коопе­ративна і т.д.) і умов для підприємницької діяльності. • Розвиток ринкових відносин, заснованих на чесній конкуренції виробників товарів. • Демократизація політичної системи, суспільства, методів керівництва і управління. • Зміна МІСЦЯ КПРС у суспільстві, ліквідація контролю КПРС над органами влади і управління, створення багатопартійної політичної системи. • Відмова від класового підходу при проведенні соціальної політики. Створення таких соціально-економічних умов, за яких місце людини в суспільстві, його матеріальний статок повинні визначати не приналежність до класу (при соціалізмі - до робітничого класу і номенклатури), а якість, кількість, складність його трудового внеску.

Сфери прояву кризи радянської системи:

Економіка Ідеологія

Соціальні відносини Міжнародні відносини

Культура

Політико -ідеологічна криза радянського ладу в Україні

Комуністична ідеологія завжди була одним із засобів підпорядкування суспільства, контролю за всіма сферами життя, здійснюваного більшовицькою партією. Сліпа віра в комуністичні ідеали і догми, непогрішність вождя і партії була потрібна від усіх радянських людей. За відсутність цих «якостей» у 30-50-ті роки можна було поплатитися життям. Але навіть у більш демократичний час «хрущовської відлиги», коли масові політичні репресії не застосовувалися, ідеологічна «невідповідність» «нормам» спричиняла тяжкі наслідки аж до позбавлення волі.

На такому стангі ідеології в радянському суспільстві будувалася внутрішня політика керівників СРСР і союзних республік. Десталінізація, розпочата М. Хрущовим, неминуче спричинила за собою процес критичного осмислення суспільством комуністичної ідеології і практики. Зупинити цей процес було вже неможливо.

Новий поштовх до переосмислення радянським суспільством комуністичної ідеології спричинила економічна криза, що почалася на початку 60-х років.

 

Спроби КПРС усунути кризові політико-ідеологічні явища

Кризові явища Заходи для усунення кризових явищ
• Падає авторитет КПРС, керівників парт-апарату. • У суспільстві наростає розчарування в комуністичній ідеології, починається критика основних її положень з боку диси­дентів, діячів культури. • Незважаючи на «залізну завісу» (тобто закритість країни), поширюється інфор­мація про досягнення розвинутих капіталістичних країн. • Відбувається боротьба в керівництві краї­ною, партапараті. У результаті на керівні посади була призначена значна кількість прибічників неосталінізму. Політична система СРСР (і всіх союзних республік) не мала механізму призначення вищої особи в державі (як, наприклад, монарха чи президента). Генеральний секретар був одним із членів президії (за часів Хрущова), згодом - політбюро ЦК КПРС, якому фактично належала влада. Члени політбюро були партійно-радянською олігархією. Генеральний секретар був змуше­ний довести олігархам своє право на роль вождя, що здійснювалося за допомогою політичної боротьби. • Керівна роль КПРС у радянському суспільстві закріплюється в статті 6 Кон­ституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. • Керівництво КПРС ставить задачу поліп­шення ідеологічної роботи. Збільшується кількість ідеологічних заходів: зборів, ювілеїв, політінформацій, лекцій, які проводилися на виробництві, у вузах, школах. • Керівництво КПРС змушене відмовитися від тези про побудову комунізму до 1980 р. Ідеологами КПРС створюється теорія, у якій констатується, що в СРСР побудо­ваний розвинутий соціалізм - перехідний етап до комунізму (терміни ж побудови комунізму не вказуються). • У засобах масової інформації поси­люється пропаганда переваг і успіхів соціалізму, критика капіталізму. Ідео­логічна робота в цьому (і інших) напрям­ках активно ведеться в системі освіти партійними, комсомольськими, проф­спілковими організаціями на вироб­ництві, за місцем проживання. • Керівництво КПРС і особливо Л. Брежнєв виявляють майстерність політичної інт­риги, запобігають відкритому зіткненню між прибічниками і противниками десталінізації. (Таке зіткнення могло остаточ­но підірвати авторитет КПРС.)
• Керівництво КПРС розуміло, що політич­на система СРСР - джерело не­стабільності, з одного боку, а з іншого боку - не відповідає проголошеному стату­су СРСР як демократичної держави. Але змінити політичну систему докорінно, створити демократичну систему обрання до керівних органів влади не хотіло.   • Був обраний шлях ліквідації найбільш негативного наслідку недосконалості політичної системи - боротьби за владу в партапараті. Для цього з ініціативи Л. Брежнєва був початий перерозподіл влади: • вищих посадових осіб почали відстороняти від влади з урахуванням їхніх інтересів і побажань, забезпечу­вати престижною роботою або пенсією, зберігаючи звичний рівень життя; • була зменшена роль ЦК КПРС як колективного органа влади, але, одночасно, збільшена роль апаратних відділів ЦК КПРС; • апаратні працівники були цілком підлеглі генеральному секретарю і сек­ретаріату ЦК у цілому. У такий спосіб значно зменшувалася небезпека висту­пу проти генерального секретаря з боку більшості політбюро (як у 1957 р.) чи всього складу ЦК (як у 1964 р.); • посилено роль перших секретарів обко­мів і ЦК компартій союзних республік (ці працівники входили до ЦК КПРС і виявляли себе не на його засіданнях, а на індивідуальній основі, через спілку­вання з працівниками апарату ЦК).

Початі КПРС заходи для подолання ідеологічної кризи в остаточному підсумку не змог­ли досягти мети, криза продовжувала поглиблюватися, а в середині 80-х років досягла ката­строфічних для влади КПРС розмірів.

Стан економіки України і назрівання економічної кризи

Промисловість

У другій половині 60-х років, переконавшись, що без екстрених заходів економічне ста­новище країни не зміниться на краще, керівництво СРСР почало спроби нових економічних реформ. Ці реформи проводилися у всіх союзних республіках, у тому числі й в Україні. Ціль реформ - усунути кризові явища в економіці.

 

Реформи в промисловості (середина 60-х років)

Кризові явища Основні заходи для усунення кризових явищ
• Зниження приросту промислового вироб­ництва. • Неефективне використання виробничих фондів. • Висока собівартість товарів, погіршення якості продукції. • Технічне відставання від розвинутих країн, низька продуктивність праці. • Безгосподарність, розбазарювання і роз­крадання матеріальних цінностей і кош­тів. • Поява і розростання тіньової економіки. Недбайливе, безвідповідальне ставлення до своєї праці, державної власності. Пияцтво на виробництві, масовий випуск бракованої продукції. • Ліквідовані раднаргоспи (1965 р.). Під­приємства підпорядкували союзним і союзно-республіканським міністерст­вам. Незначну кількість підприємств (36) передали міським радам народних депу­татів (депутатів трудящих). • Підвищено науковий рівень планування, розширена сфера госпрозрахункових відносин. • Почали вводитися нові методи плануван­ня й економічного стимулювання, розроб­лені групою економістів під керів­ництвом харківського професора О. Лібермана. З 1965 по 1975 р. на нові методи було переведено 8,2 тис. підприємств, що склало 80% загальної чисельності. На них припадало 92% виробництва промис­лової продукції. Суть нових методів: ос­новним плановим показником ставала реалізація продукції. Якщо продукцію реалізувати не удалося, вона не зарахову­валася як зроблена. Частина доходів, одержуваних від реалізації продукції, залишалася на рахунках підприємств, з цих коштів створювалися фонди - роз­витку виробництва, матеріального стиму­лювання, соціально-культурних заходів і житлового будівництва. • Проголошується боротьба з тіньовою еко­номікою і розкраданням державних ма­теріальних коштів аж до притягнення до кримінальної відповідальності. • Посилюється виховна робота КПРС, ком­сомолу, профспілок у трудових колекти­вах. • Впроваджується система не тільки ма­теріального, але й морального заохочення за добру працю, покарання за погану. • Поліпшується контроль за якістю про­дукції.

Як видно з таблиці, керівництво країни намагалося перебороти кризу в промисловості. Восьма п'ятирічка (1965 - 1970 рр.) була найуспішнішою серед усіх радянських п'ятирічок. Обсяг промислового виробництва в Україні збільшився на 50%. Дві третини приросту виробництва промислової продукції було отримано за рахунок збільшення продуктивності праці. Алее в наступних п'ятирічках знову почався економічний спад. Динаміка економічного розвитку України подана в таблиці.

 

Середньорічні темпи економічного зростання (у %)

 

  П'ятирічка
Восьма Дев'ята Десята Одинадцята
Валовий суспільний продукт 6,7 5,6 3,4 3,5
Національний дохід 6,7 4,6 3,4 3,7
Капіталовкладення 0,8 6,4 2.1 3,1
Продуктивність праці 6,1 4,1 3,0 3,8
Промислова продукція 8,4 7,2 3,9 3,5
Сільське господарство 3,2 3,0 1,6 0,5

Показники темпів зростання, наведені в таблиці, свідчать, що протягом наступних після восьмої п'ятирічок відбувалося падіння темпів економічного зростання як у проми­словості, так і в сільському господарстві (про становище в сільському господарстві розказано далі).

Темпи падіння промислового зростання в Україні були надто великі через зменшення її част­ки в загальносоюзних капіталовкладеннях (виключення складала тільки електроенергети­ка, у тому числі атомна, розрахована на задоволення потреб сусідніх країн РЕВ). У цілому промисловість залишалася енерговитратою, не конкурентноздатною, дисципліна і якість праці - низькими. Не вдалося перемогти і тіньову економіку, безгосподарність, припинити розкрадання державної власності на виробництві. Радянська промисловість продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом, за рахунок створення нових потужностей, використан­ня додаткової сировини і робочої сили. Нову техніку впроваджували «силовими», тобто командно-адміністративними методами. Тому що можливості залучення додаткової робочої сили і сировини в промисловість поступово вичерпувалися, криза поглиблювалася.

У той же час навіть часткові реформи, розпочаті в 1965 р., спочатку фактично саботува­лися як у вищому керівництві, так і на місцях, а з кінця 60-х років почали згортатися.

Основними причинами невдач у реформуванні економіки були:

• Розширення прав підприємств, уведення госпрозрахунку відбувалося в умовах неринкової економіки. Права міністерств, інших органів управління економікою не були звужені, економіка залишилася командною. Прищепити ринкові елементи ко­мандній економіці було неможливо.

• Спроби реформування економіки наштовхнулися на опір більшості партійно-державних керівників. Глава держави Л. Брежнєв також ставився до ре­форм (їхнім ініціатором був

О. Косигін - голова Ради міністрів СРСР) з підкресленою байдужістю, не перешкоджав згортанню економічних і посиленню адміністративних методів управління економікою. Партійно-державний апарат швидко усвідомив, що «ринковий» соціалізм обмежує їхнє всевладдя, швидко приведе до радикальних політичних реформ, у ході яких буде ліквідована монополія КПРС на владу. (Після «Празької весни»1 ринкові реформи стали оцінюватися як політично небезпечні.)

• Партійні органи, як і колись, на всіх рівнях втручалися в економіку, не відповідаючи за свої рішення у випадку невдач.

• У промисловості не знайшлося достатньої кількості людей, здатних реалізувати еко­номічні реформи, незважаючи на опір чиновників.

• «Народні маси» «мовчали», що давало керівництву СРСР (і України) впевненість у безкарності за погіршення становища країни, а, отже, у прийнятності внутрішньої політики, що проводилась.

Криза в промисловості катастрофічно впливала на державний бюджет, його прибуткова частина зменшилася.

Щоб зрівняти прибуткову і видаткову частини державного бюджету, керівництво СРСР приймає соціально небезпечне рішення: розширити виробництво і продаж алкогольних напоїв, насамперед - горілки. «Алкогольні» гроші допомогли уникнути бюджетного дефіциту, але алкоголізація населення, що почалася, поступово набула таких масштабів, що створила загрозу генофонду. Несподіваний вихід у вирішенні економічних проблем СРСР одержав у результаті світової енергетичної кризи, що відвернула загибель радянської економіки. У ході енергетичної кризи ціни на енергоносії значно виросли. Радянське керівництво організувало збільшення їхнього виробництва, будівництво нафтопроводів і га­зопроводів від Західного Сибіру до кордонів країн Європи. Отримана за енергоносії валюта («нафтодолари») була використана для подолання наслідків кризових явищ в економіці СРСР (закупівлю нової техніки, продовольства, промислових виробів, товарів побутового призначення).

Сільське господарство

Сільське господарство України в 60-ті роки давало більше половини загальносоюзного виробництва цукру, соняшника, третю частину овочів і фруктів. Капіталовкладення в сільське господарство постійно збільшувалися, складали 27 - 28% від загальної кількості капіталовкладень. У сільському господарстві в кілька разів збільшилося споживання електроенергії, мінеральних добрив, гербіцидів, нової техніки. Але великі матеріальні ресурси використовувалися нераціонально. В одинадцятій п'ятирічці фондовіддача зменшилася на 60% у порівнянні з восьмою п'ятирічкою. Колгоспи і радгоспи не змогли нагодувати міських жителів, зріс катастрофічний дефіцит сільськогосподарської продукції. Це свідчило про продовження кризи в сільському господарстві.

Криза в сільському господарстві України ускладнювала неблагополучна екологічна ситуація. Республіка була перевантажена підприємствами важкої промисловості, особливо по видобутку вугілля, руди, виплавці чорних металів. У 80-ті роки територія України забруднювалася відходами мінерально-сировинного комплексу в 10 разів більше, ніж СРСР у цілому. Щороку на поверхню виносилося 2,5 млрд. гірських порід. Найбільш родючі у світі ґрунти - придніпровські чорноземи - були перетворені при будівництві гідроелектростанцій у дно штучних «морів» - водоймищ. У результаті надмірної меліорації ґрунти перетворювалися в болота і солончаки. Посівні площі в Україні постійно збільшувалися. Рівень розорювання земель досяг 80% (у США, наприклад, - 25%). Надмірне розорювання почало призводити до ерозії ґрунтів. Щороку Україна втрачала 0,5 млрд. тонн родючих земель.

Намагаючись перебороти кризу, керівництво СРСР у 1982 р. розробило Продовольчу програму, виконання якої планувалося здійснити до 1990 р., забезпечивши населення країни основними видами продовольства. Продовольча програма (як частина загальносоюзної) була розроблена й в Україні. Але виконати її так і не вдалося (як і загаль­носоюзну).

Етносоціальні процеси в Україні

Етносоціальні процеси - це зміни, що відбуваються в етносі (народності, нації), голов­ними серед яких є чисельний, соціальний, національний склад населення держави (чи певної території).

Етносоціальні процеси можуть призвести до дуже серйозних негативних наслідків, якщо вони відбуваються безконтрольно. Тому етносоціальні процеси ретельно вивчаються у всіх розвинутих державах світу. Рекомендації учених використовують уряди багатьох країн при проведенні етносоціальної політики. Основні завдання цієї політики - запобігання падіння чисельності населення до межі, коли може початися депопуляція (абсолютне скорочення чисельності народу, що веде до його зникнення); підтримка такого соціального складу населення, який необхідний країні для розвитку всіх сфер громадського життя (промисловість, сільське господарство, наука, мистецтво, збройні сили і т.д.); збереження націй і національної самобутності. У 60-80-ті роки розвинуті країни домоглися успіхів у проведенні етносоціальної політики. В основі цих успіхів були наукові досягнення, відкриття, державні програми, створені вченими-професіоналами.

У СРСР у цей же період часу достатньої уваги етносоціальним проблемам не приділялося як у науковій, так і в практичній сфері. До багатьох етносоціальних питань у керівництва країни було ставлення як до несерйозних, незначних дрібниць, які можна легко і швидко вирішити. Результатом такої політики став кризовий етносоціальних стан радянського суспільства. Характерні прояви етносоціальної кризи викладені в таблиці.

Зміни чисельності, соціального і національного складу населення України

Зміни Нормативні Кризові
Чисельності населення • 3 1959 по 1989 р. (за даними пере­писів) населення України збільши­лося на 9,6 млн. чоловік і досягло 51,7 млн. чоловік. За чисельністю населення Україна зайняла шосте місце в Європі після Росії, Німеч­чини, Італії, Великобританії, Франції. • Відбувалося різке зменшення при­ росту населення: • 1959 - 1970 - 5258 (тис. чол.) • 1970 - 1979 – 2248 (тис. чол.) • 1979 - 1989 – 1862 (тис. чол.) • Приріст населення зменшувався за рахунок скорочення народжуваності і збільшення смертності населення. У 80-ті роки приріст населення перестав забезпечувати просте відтворення поколінь, почалося скорочення населення, демографічна ситуація стала небезпечною.
Соціального складу населення • 3 1960 р. починає збільшуватися міське населення за рахунок скорочення сільського, що виїжджає із сіл у міста на постійне проживання, • Постійно збільшувалася чисельність робітничого класу, що було обумовлено прискореним розвитком промисловості. У середині 80-х років робітники склали 60% зайнятих у народному господарстві трудових ресурсів. • До 1985 р. сільське населення склало 1/3 від загальної чисельності населення (у 1960 р. сільські жителі складали половину населення України). Сільське населення при існуючій продуктивності праці не могло забезпечити продовольством країну. • Майже 40% промислових і 60% будівельних робітників працювали вручну, мали дуже низький загальноосвітній, професійний рівень. Складаючи значну частину населення країни, низько кваліфіковані робітники сприяли зниженню загального культурного, професійного рівня суспільства, що мало катастрофічні наслідки в умовах зростання інтелектуального і професійного рівня працівників, що почався на Заході.
Національ­ного складу населення   • За 30 років (з 1959 р.) відсоток українців у республіці зменшився з 76,8 до 72,7 в основному за рахунок міграції російського населення (цю міграцію підтримувала держава, створюючи сприятливі умови). • Відбувався постійний відтік єврей­ського населення за кордон.

Наступні таблиці містять цікаву інформацію з питання народонаселення України.

Співвідношення чисельності основних національностей по регіонах України, у відсотках

Регіон Національність
    українці росіяни євреї інші
Наддніпрянська Україна перепис 1959 перепис 1989   88,9 86,4   6,1 10,0   2,5 1,3   2,5 2,3
Слобідська Україна перепис 1959 перепис 1989   76,0 69,8   20,7 27,0   2,2 1,3   1,1 2,1
Приазов'я, Дон­бас перепис 1959 перепис 1989   63,3 58,5   33,2 36,8   1,5 0,7   4,0 4,0
Західна Україна перепис 1959 перепис 1989   87,2 89,2   5,2 5,1   1,9 1,6   5,7 4,1
Причорномор'я, Крим перепис 1959 перепис 1989     63,1 57,1     26,5 33,9     2,8 1 ,3     7,6 7,7

Приріст населення в міжпереписний період, у тис. чол.

Роки Національність
    українці росіяни євреї інші
1959 - 1970        
1970 - 1979     -148  
1979 - 1989     -147  
Усього за 30 років     -358  

Рівень і якість життя населення України

Термін «рівень життя» почав широко використовуватися в 70-ті роки, в основному за кордоном. Точний зміст терміну «рівень життя» був визначений у такий спосіб: це ступінь за­доволення матеріальних і культурних потреб населення країни (чи окремого регіону), класів, соціальних груп, родини, індивіда. Рівень життя вимірюється кількісними показни­ками. СРСР у 70-х роках посідав за рівнем життя лідируюче шосте місце у світі. Кількісні по­казники, що характеризують у цей час рівень життя в СРСР, були значними, наприклад:

• зарплата робітників та службовців у промисловості збільшилася з 1960 р. по 1980 р. у два рази; колгоспників - у 2,7 рази; працівників радгоспів - у 2,3 рази.

• З 1965 по 1985 роки в Україні було здано в експлуатацію 7 305 тисяч нових квартир, чисельність людей, що вселилися в них, склала 33 млн.

• Чисельність медичних працівників і лікарняних ліжок у перерахунки на душу на­селення в 80-ті роки була найбільшою у світі.

Показники рівня життя носять умовний характер, тому що виводяться „по середньому”.

Ці показники не враховували, що значна кількість людей у СРСР (і в Україні) не мала середньостатистичних матеріальних благ: добрих квартир, забезпеченого життя, побутових зручностей, умов для нормального відпочинку і т.д. Так, наприклад, середня зарплата обчислювалася в такий спосіб: загальна сума зарплати поділялася на кількість працюючих. У результаті поза цим показником опинялися дуже низькі зарплати (від 60 карбованців), а також і високі - більше 200 карбованців.

Незважаючи на певні успіхи в матеріальному забезпеченні населення, досягнуті в СРСР, «якість життя» у країні була вкрай низькою. Термін «якість життя» з'явився також наприкінці 60-х - на початку 70-х років.

«Якість життя» пов'язана з добробутом, стабільністю, вирішенням демографічних, еко­логічних, інших соціальних проблем. На відміну від поняття «рівень життя» «якість жит­тя» включає такі фактори:

• рівень демократизації суспільства;

• стан здоров'я населення і навколишнього середовища;

• можливості освіти;

• ступінь соціальної захищеності.

Керівництво СРСР негативно ставилося до поняття «якість життя». Це не дивно, тому що«якість життя» - більш глибоке поняття, ніж «рівень життя». За якістю життя СРСР не міг посісти перші місця. Якість життя в СРСР була низькою:

• Радянське суспільство не було демократичним.

• Стан здоров'я населення постійно погіршувався через низькоякісну медичну допомо­гу й алкоголізацію, що поширювалася. Це підтверджує показник рівня смертності населення. Він зріс з 7,3 (на 1 тис. жителів) у 1965 р. до 10,3 (а в Україні - до 12,1 випадків) у 1980 р.

• Екологічні проблеми не вирішувались. У багатьох регіонах СРСР (і України) еко­логічна ситуація стала в 80-ті роки катастрофічною.

• СРСР почав значно відставати від розвинутих країн за кількістю фахівців з вищою освітою. Вступити до вузу без «блату»! було практично неможливо, особливо на престижні спеціальності.

• Якість середньої і спеціальної середньої освіти була низькою, особливо в сільській місцевості і невеликих містах. Багато в чому це визначалося політикою держави в га­лузі освіти: недостатнє фінансування призводило до того, що школи не мали не­обхідної матеріальної бази, працювали у дві (іноді - у три) зміни, класи були перепов­нені (до 40 і більше учнів), зарплата вчителів була вкрай низькою.

• Ступінь соціальної захищеності, тобто впевненість у своїх соціальних правах і дос­татній «набір» цих прав у СРСР, незважаючи на ряд успіхів, відставав від розвинутих країн, багато соціальних прав мали декларативний характер.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-12; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 385 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Так просто быть добрым - нужно только представить себя на месте другого человека прежде, чем начать его судить. © Марлен Дитрих
==> читать все изречения...

813 - | 643 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.025 с.