Лекции.Орг


Поиск:




Розвиток науки на початку ХХ ст. 7 страница




• Більша частина промислових підприємств, залізничний транспорт були зруйновані в роки громадянської війни і не відновлені.

• Шахти Донбасу були затоплені, почалася паливна криза.

• Гроші були знецінені, товарно-грошові відносини ліквідовані. Відсутність грошового обігу викликала порушення пропорцій виробництва і збуту продукції. Частина підприємств була зупинена через надвиробництво продукції.

• Робітники залишали заводи через низьку і, як правило, зрівняльну оплату праці (у картках на промислові і продовольчі товари).

• У сільському господарстві в кілька разів знизилися показники виробництва про­дукції. Головна причина цього - аграрні соціалістичні реформи, продрозверстка, за­борона на вільну торгівлю хлібом.

• Жахливих масштабів досягли злидні населення. У містах не вистачало продуктів харчування, товарів першої необхідності. Продовольчий пайок (картка) був зниже­ний до 100 грамів хліба на добу. Почалися епідемії тифу та інших хвороб - постійних супутників недоїдання, антисанітарії, відсутності медичної допомоги.

• Криза в промисловості і сільському господарстві, нездатність уряду вжити дієвих за­ходів по її подоланню викликали обурення робітників і селян. Почалися страйки на підприємствах, повстанські рухи у сільській місцевості. Для придушення страйків, боротьби з повстанським рухом (він був названий політичним бандитизмом) ЦК КП(б)У прийняв рішення використовувати армію.

За допомогою армії у селян вилучали і продрозверстку. Ситуація, яка склалася, свідчи­ла про те, що фактично в країні знову починається громадянська війна.

Міжнародне становище України

До 6 липня 1923 р. Україна проводила самостійну міжнародну політику, хоча відносини з іншими країнами підтримувала через представництва РСФРР. Потім міжнародна політика перейшла у ведення СРСР. Міжнародні відносини Україна будувала з врахуванням того, що з 1919 р. знаходилася у військово-політичному союзі з Росією, а отже, була зобов'язана проводити погоджені з РСФРР дії на міжнародній арені.

Головні проблеми міжнародних відносин:

• Невизнання РСФРР і УСРР великими державами світу (дипломатичне визнання РСФРР та інших радянських республік великими державами почнеться в 1924 р., вже після утворення СРСР).

• Ворожа позиція великих держав на міжнародній арені стосовно до РСФРР і УСРР, що проявилося під час роботи міжнародних конференцій 20-х років.

• Політичний конфлікт із Польщею. До 1923 р. на території Польщі у вигннні знахо­дився уряд УНР і партизанські загони Петлюри. Партизанські загони здійснювали рейди на Правобережну Україну, продовжуючи боротьбу з більшовиками. Це усклад­нювало відносини УСРР із Польщею. Навесні 1923 р. сталося нове погіршення українсько-польських відносин. Уряди України і Росії виступили проти рішення Ради послів Антанти про передачу Східної Галичини Польщі, вимагаючи, щоб насе­лення Східної Галичини одержало право самостійно вирішити свою долю (тим більше що в 1919 р., коли Польща захопила Галичину, Антанта не визнала цю анексію й ого­лосила Галичину «міжнародною територією»).

Незважаючи на труднощі, Наркомат іноземних справ УСРР на чолі з головою Раднаркому X.Раковським проводив активну міжнародну діяльність.

Вдалося досягти такого:

• 14 лютого 1921 р. був підписаний перший мирний договір УСРР - з Литвою.

• 18 березня 1921 р. був укладений Ризький мирний договір з Польщею.

• У квітні 1921 р. укладена угода УСРР із Німеччиною про обмін військовополоненими та інтернованими громадянами.

• У грудні 1921 р. УСРР підписала тимчасову угоду з Австрією.

• 2 січня 1922 р. УСРР уклала договір про дружбу і співробітництво з Туреччиною.

• У листопаді 1922 р. між Німеччиною і РСФРР була укладена угода про поширення на Україну (а також інші радянські республіки) російсько-німецького договору (Рапальського). Рапальський договір передбачав встановлення дипломатичних і торговельно-еко­номічних відносин.

• До літа 1922 р. 11 держав Європи мали торговельні договори з РСФРР, серед них - Великобританія, Німеччина, Норвегія, Австрія, Італія, Чехословаччина, так як Україна тісно співпрацювала з РСФРР в сферіі економіки, укладені торговельні договори їй були вигідні.

Утворення СРСР

СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік) - держава, яка була створена в 1922 р. і існувала до 1991р. До складу СРСР спочатку ввійшли:

• РСФРР;

• Українська РСР;

• Білоруська РСР;

• Закавказька федерація (створена в березні 1922 р. у складі трьох республік: Вірмг Азербайджану, Грузії).

Створенню СРСР передували такі форми об'єднання радянських республік:

• «військово-політичний союз» радянських республік, створений у 1919 р.;

• договори про військовий і господарський союз (договірна федерація, підписана в 1920 р.).

Відповідно до договору про військовий і господарський союз між Україною і Росією поєднувалися сім наркоматів:

• військових і морських справ;

• ВРНГ (Вища Рада Народного Господарства);

• зовнішньої торгівлі;

• фінансів;

• праці;

• шляхів сполучення;

• пошти і телеграфу.

Об'єднані наркомати входили до складу РНК РСФРР. У РНК УРСР вони мали своїх уповноважених. Загальнофедеративними органами влади стали РНК РСФРР і ВЦВК РСФРР. До ВЦВК РСФРР республіки направляли своїх представників.

Це означало автономізацію УСРР та інших радянських незалежних республік у складі РСФРР.

Працівники центральних органів практично відразу почали керувати губерніями і тре­стами прямо, тобто минаючи українські органи влади.

У РКП(б), а також у правлячих партіях республік, які ввійшли до договірної федерації, розгорнулася дискусія про перспективи такого союзу радянських республік.

 

 

Дискусія з питання подальшого розвитку договірної федерації радянських республік

Учасники дискусії їхня позиція
Частина центрального керівництва РСФРР на чолі з Й. Сталіним (нарком у справах національностей, з квітня 1922 р. - Гене­ральний секретар ЦК РКП(б)). Виступали за обмеження (скасування) суве­ренітету республік, тобто за автономізацію.
Частина (значна) працівників республі­канських органів влади на чолі з X. Раковським (голова Раднаркому УСРР). Виступали за обмеження централізації ке­рування, збереження суверенітету рес­публік.
Учасники дискусії їхня позиція
Комісія оргбюро ЦК РКП(б) (створена з іні­ціативи X. Раковського і керівників Біло­русії, Вірменії, Азербайджану, Грузії) під головуванням В. Куйбишева. У вересні 1922 р. комісія більшістю голосів прийняла резолюцію про автономізацію республік. Проти цієї резолюції виступив X. Раковський.
Особисто Й. Сталін Розробив проект резолюції «Про взаємовідносини РСФРР із незалежними республіками», яка передбачала входжен­ня радянських республік до складу РСФРР на правах автономних. Резолюція була прийнята комісією оргбюро ЦК РКП(б) у вересні 1922 р.
В. Ленін Через хворобу не брав участі у роботі комісії оргбюро ЦК РКП(б). Ознайомившись з про­токолами її засідань, В. Ленін не схвалив ідею автономізації, запропонував створити нову федеративну державу на основі об'єднання рівноправних республік у Союз Соціалістичних Радянських Республік.
ЦК компартій республік В ході обговорення сталінського плану авто­номізації республік остаточного рішення не прийняли, зайняли вичікувальну позицію.
Жовтневий (1922 р.) пленум ЦК РКП(б) Прийняв запропоновану Леніним форму утворення єдиної держави на основі рівно­правних республік - СРСР.
Конституційна комісія (створена на жовтне­вому (1922 р.) пленумі ЦК РКП(б) у складі Й. Сталіна, М. Калініна, Г, Пятакова, X. Ра­ковського, Г. Чичерина і представників ЦК компартій республік) Запропонувала централізовану систему ке­рування СРСР на основі злиття частини наркоматів, що сприяло автономізації рес­публік (і не відповідало рішенню жовтневого (1922 р.) пленуму ЦК РКП(б)).

Дискусія теоретично закінчилася перемогою прибічників В. Леніна. Керівництво республік схвалило рішення жовтневого (1922 р.) пленуму ЦК РКП(б) про утворення СРСР. До цього часу в Україні, як і в інших радянських республіках, не існувало організованої опозиції правлячому режиму. Усі партії та організації, які виступали за незалежність України, були розпущені, їхні члени піддалися репресіям ще за років громадянської війни. Більшовики розгорнули серед населення республік агітаційну роботу в підтримку створення СРСР. У ході цієї кампанії підкреслювалися переваги такої форми держави для вирішення економічних і міжнародних проблем; робився акцент на те, що в СРСР збережеться суве­ренітет республік.

Всі ці обставини сприяли тому, що населення республік не виступило проти утворення СРСР.

10 грудня 1922 р. у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд Рад. Делегати з'їзду підтримали ідею створення СРСР і запропонували скликати загальносоюзний з'їзд Рад. Ана­логічне рішення прийняли і з'їзди рад інших республік.

І з'їзд Рад СРСР відбувся 30 грудня 1922 р. З'їзд затвердив Декларацію про утворення СРСР і Договір про утворення СРСР (Союзний договір).

Договір про утворення СРСР - документ, який юридично оформив і закріпив об'єднання в одну державу - Союз Радянських Соціалістичних Республік - чотирьох радянських соціалістичних республік - РСФРР, Білоруської РСР, Української РСР, Закавказької феде­рації. Договір був прийнятий 29 грудня 1922 р. на конференції повноважних делегацій РСФРР, УРСР, БРСР, ЗСФРР. Після затвердження І з'їздом Рад СРСР Договір про утворен­ня СРСР став складовою частиною Конституції СРСР, прийнятої 31 січня 1924 р. II з’їздом Рад СРСР.

Зміст Договору про утворення СРСР

Визначені конституційні основи СРСР як єдиної радянської соціалістичної держави, що складається з рівноправних союзних республік, які мають право вільного виходу з СРСР, а також: § органи верховної державної влади і керування (З'їзд Рад СРСР, РНК СРСР, ІДВК СРСР), їхні повноваження; § склад РНК СРСР і РНК союзних республік та порядок взаємодії органів влади СРСР і союзних республік; § порядок обрання і норми представництва делегатів З'їздів СРСР, порядок скликання з'їздів і сесій ЦВК СРСР. § Проголошено право вільного виходу із Союзу РСР кожної із союзних республік.

Декларація про утворення СРСР була також прийнята 29 грудня 1932 р. на конференціях повноважних делегацій. Після затвердження І з'їздом Рад СРСР Декларація про утворення СРСР ввійшла як 1-й розділ до Конституції СРСР 1924 р.

Зміст Декларації про утворення СРСР

§ Визначалися причини утворення СРСР як доцільність об'єднання зусиль радянських республік у вирішенні проблем відновлення народного господарства, забезпечення міжнародної безпеки, подальшої соціалістичної перебудови суспільства. § Підкреслювалося, що СРСР - добровільне об'єднання рівноправних республік, кожна з який має право виходу зі складу СРСР.

На І з'їзді СРСР був обраний Центральний Виконавчий Комітет СРСР у складі 371 чле­на, 138 кандидатів, чотирьох голів (від України - Г. Петровський).

У січні 1923 р. ЦВК СРСР обрав Конституційну комісію на чолі з М. Калініним. Завдання комісії - підготовка проекту першої Конституції СРСР. За зразок проекту були узяті консти­туційні основи, вироблені конституційною комісією, створеною жовтневим пленумом

(1922 р.) ЦК РКП(б). Як ви вже знаєте, ця комісія виступала за автономізацію республік Тому принцип автономізації комісія внесла в проект першої Конституції СРСР. XII з'їзд РКП(б), що відбувся в квітні 1923 р., підтримав позицію Сталіна з національного питання. 26 січня 1924 р. II з'їзд Рад СРСР затвердив першу Конституцію СРСР. У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, який закріпив входження радянської України до складу СРСР.

Статус УСРР у складі СРСР

Юридичний статус
• УСРР (як і інші радянські республіки) була рівноправною республікою з правом виходу з СРСР. • Уряд УСРР мав право керувати сільським господарством, внутрішніми справами, юрис­пруденцією, освітою, соціальним забезпеченням, охороною здоров'я. • Союзно-республіканські наркомати керували продовольчими, фінансовими питаннями, промисловістю, робочою силою. • Союзний уряд вирішував питання міжнародних відносин, зовнішньої торгівлі і засобів зв'язку (у тому числі і транспорту), армії, флоту.
Фактичний статус
• УСРР (як і інші радянські республіки) не була суверенною республікою в складі СРСР. • УСРР (як і інші радянські республіки) не могла скористатися правом виходу зі складу СРСР, тому що не був розроблений механізм здійснення виходу зі складу СРСР. • УСРР фактично мала права автономної республіки, не могла впливати на рішення ви­щих органів влади СРСР, цілком підконтрольних ЦК РКП(б).

Особливості проведення непу в Україні

• В українських селах неп був введений пізніше, ніж у Росії, наприкінці 1921 р. • Введення непу в сільському господарстві України збіглося з голодом 1922 р., який пе­решкоджав нормалізації становища в сільському господарстві. • Продподаток в Україні був вищий, ніж в Росії, і вилучався примусово, часто за допомогою військ

Причини і масштаби голоду в Україні в 1921 - 1923 рр.

Причинами голоду в Україні (Катеринославська, Донецька, Запорізька, Одеська, Миколаївська губернії і південь Харківської губернії) були:

• Розорення селянських господарств у результаті соціалістичних реформ і грома­дянської війни.

• Зосуха, що охопила південні і степові райони України в 1920 - 1921 рр. (а також По­волжя і Північний Кавказ). Навесні 1921 р. у цих районах в основному загинули всі посіви і трави.

• Злочинна бездіяльність керівництва України і РСФРР. Голоду можна було уникнути, перерозподіливши надлишки продовольства з Лівобережної і Правобережної України на допомогу голодуючим, скасувавши продподаток і продрозверстку. Не була надана в необхідному розмірі і допомога голодуючим. Більш того, райони, де почався голод, були оточені військами, які перешкоджали родичам голодуючих при­везти своїм близьким продовольство з інших районів.

• Злочинне приховання урядом України факту голоду. Уряд України тільки в січні 1922 р. визнав факт масового голоду у південних районах країни. Було вжито таких заходів:

- для частини населення була введена державна продовольча допомога;

- частина населення одержала допомогу від Американської адміністрації допомоги (АРА) - неурядової організації, з якою РСФРР у серпні 1921 р. підписала угоду;

- організовано збір пожертвувань на допомогу голодуючим. Але ці заходи виявилися недостатніми. Голод в Україні тривав.

• Передчасне припинення допомоги голодуючим. Комісія допомоги голодуючим
(Допомгол) була ліквідована у вересні 1922 р., у той час як голод в Україні ще тривав
(у Росії, в основному, він був переборений).

Про дійсні масштаби голоду судити важко, правдива статистика у ті роки не велася. В історичній літературі називають цифри голодуючих в Україні від 4 до 7 млн чоловік. Кількість загиблих від голоду також невідома з абсолютною точністю.

Голод став причиною зменшення населення не тільки від смертності, але і від зниження народжуваності.

Підсумки нової економічної політики

За час проведення непу (1921 - 1929 рр.) були досягнуті певні успіхи в розвитку еко­номіки:

• Багато галузей промисловості були відновлені і вийшли на довоєнний рівень вироб­ництва (наприклад, вугільна, металургійна, машинобудівна, харчова, легка, елек­троенергетика).

• Були відновлені майже всі шахти Донбасу. Донбас у 1925 р. дав 78% довоєнного рівня.

• Почала виконуватися енергетична частина плану ГОЕЛРО1.

• На довоєнний рівень виробництва продукції вийшло сільське господарство. 92% зе­мельного фонду України було передано у користування селянам, введений єдиний сільськогосподарський податок грошима. Створено широку мережу кооперації. У кооперацію було залучено 50% селянських господарств. Були переборені голод, гостра нестача продовольчих товарів.

• Підвищився матеріальний рівень життя людей.

Нова економічна політика, незважаючи на досягнуті успіхи, не була визнана керівниц­твом РКП(б) і радянських республік як довгострокова програма дій. Значна частина керівних партійних працівників вимагала скасувати неп, замінити його командними мето­дами керівництва економікою, знищити всі прояви капіталізму - приватну власність, свобо­ду торгівлі і підприємницької діяльності. В. Ленін також вважав, що неп - це тимчасовий і вимушений захід. Вже в 1925 р. керівництво СРСР прийняло рішення, які сприяли скасуванню непу (курс на індустріалізацію і колективізацію). У 1929 р. неп був скасований.

Індустріалізація і колективізація в роки непу

Індустріалізація - процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях економіки й особливо в промисловості. У розвинених капіталістичних країнах індустріалізація почалася в останній третині XVIII ст. і продовжилася в наступні деся­тиліття. У Великобританії індустріалізація відбулася швидко, у середині XIX ст. вона стала індустріально розвиненою країною («фабрикою світу»), яка постачала своїми промисловим товарами інші країни. Дещо пізніше індустріалізація завершилася у США, Франції, Німеч­чині. У Російській імперії індустріалізація почалася наприкінці XIX ст., але так і не завер­шилася. В усіх країнах, де проходила індустріалізація, вона здійснювалася за рахунок експлуатації населення країни і колоній, пограбування в результаті воєн, контрибуцій, внутрішніх і зовнішніх позик.

Більшовики завжди вважали, що індустріалізація Радянської Росії - життєво не­обхідне завдання. Почати індустріалізацію відразу після громадянської війни не вдалося через економічну розруху і відсутність коштів. До 1925 р. були досягнуті певні успіхи у відновленні народного господарства, з'явилася можливість направити частину капіта­ловкладень на будівництво нових заводів. На XI з'їзді ВКП(б) (грудень 1925 р.) був проголошений курс на індустріалізацію.

Політбюро ЦК ВКП(б) після обговорення питання про кошти на індустріалізацію ухвалило перерозподілити частину бюджетних коштів в обмежених масштабах і впрова­дити режим економії в промисловості. На думку М. Бухаріна, А. Рикова, Й. Сталіна. М. Томського, ці заходи повинні були забезпечити внутрішньопромислове накопичення коштів. Через якийсь час почалася робота з організаційно-технічного поліпшення виробниц­тва, що також повинно було сприяти накопиченню коштів. Однак накопичити достатню» кількість коштів для індустріалізації не вдалося. Темпи індустріалізації в 1925 - 1928 рр. були невисокими.

Колективізація - перетворення дрібних одноосібних селянських господарств у великі суспільні соціалістичні господарства. Спробу здійснити колективізацію більшовики зробили першого разу ще в 1917 - 1919 рр., але вона виявилася невдалою. В роки непу в сільському господарстві впроваджувалися різні види кооперації; держава надала селянам допомогу посівним матеріалом, робочою худобою, інвентарем (через акціонерне товариство «Село-допомога»). У 1922 р. робітники та армія допомогли селянам відремонтувати інвентар, зорати і засіяти близько 50 тис. десятин землі. До 1923 р. у користуванні селян зна­ходилося 92% земельного фонду. Сільське господарство повільно, але неухильно почало виходити з кризи. Але в питанні перспектив розвитку сільського господарства РКП(б) зали­шилася на комуністичних позиціях. Починаючи з 1925 р., з ініціативи Сталіна політбюро ЦК ВКП(б) утворило комісію з вивчення становища колгоспів. За підсумками діяльності комісії ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про підсумки радгоспного і колгоспного будівництва». У постанові вказувалося на необхідність створення на добровільній основі колгоспів для бідноти, яка не мала інвентаря для обробки землі.

У 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) проголосив курс на колективізацію сільського господарства. На основі рішень з'їзду був проведений ряд заходів щодо посилення допомоги колгоспам (кредити, постачання машинами, інвентарем, податкові пільги). Була розгорнута пропаган­да ідеї колективізації. Але, незважаючи на це, селяни неохоче вступали до колгоспів (особли­во до комун та артілей).

Найбільш популярними були прості форми колгоспів - товариства по спільній обробці землі - ТОЗи. У жовтні 1928 р. їхня кількість досягла 12 тисяч. Але в цілому вдалося колек­тивізувати тільки 4% від загальної площі селянського землекористування.

Культура і духовне життя в роки непу

В роки непу політика військового комунізму була скасована тільки в економіці. У ду­ховній сфері радянське керівництво і в 20-і роки не відмовилося від «військово-комуністич­них» методів, продовжуючи здійснювати:

• партійно-державний контроль над культурою, духовним життям суспільства;

• перебудову культури на принципах марксизму-ленінізму, яка полягала в тому, що від усіх творів культури вимагалося, щоб вони звеличували й оспівували роль більшовицької партії, соціалістичної революції, робітничого класу у житті суспільст­ва, розкривали вади капіталізму, буржуазії і т.п. При цьому багато творів старої дореволюційної культури піддавалися знищенню. Наприклад, були зруйновані пам'ятники - шедеври архітектури тільки тому, що їх встановили в дореволюційній Росії на честь царів і громадських діячів;

• боротьбу з усіма проявами вільнодумства, відхиленнями від політичної лінії, ідео­логії РКП(б), КП(б)У та релігією (у 20-і роки ця боротьба ще не закінчилася масовими розстрілами та арештами діячів культури, це відбудеться у 30-і роки).

«Військово-комуністичні» методи збіднювали культуру, сприяли зниженню її художньо-естетичного рівня і примітивізації. «Культура повинна служити народу, бути зро­зумілою народу» - таке завдання ставило керівництво країни перед діячами культури. І ба­гато хто з них (нині забутих) відповідали на цей заклик шквалом низькопробних, убогих, вульгарних у своїй «простоті» «творів». Ці «твори» засмічували культурний простір нації, знижували (і без того низьку) культуру народу.

В роки непу більшовики зробили лише одну «поступку» у політиці в галузі культури - сприяли проведенню «українізації» сподіваючись за допомогою української культури та її діячів зміцнити свої позиції в суспільстві. Але вже з 1925 р. частина партійного апарату, підтримуваного Й. Сталіним, прагне «згорнути» українізацію. Показовою в цьому відно­шенні була літературна дискусія 1925 - 1928 рр.

Літературна дискусія 1925 - 1928 рр.

Ініціатори дискусії ЦК КП (б)У, партійні організації, ряд літературних організацій.
Основна пробле­ма дискусії Шляхи подальшого розвитку української літератури.
Учасники дискусії • ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) під керівниц­ твом М. Хвильового. • Письменники, літературні діячі та організації, які не розділяли по­ гляди М. Хвильового і його прибічників на літературний процес. • Партійні працівники.
Підсумки дискусії • У 1926 р. діяльність М. Хвильового була оцінена пленумом ЦК КП(б)У як заклик до відділення України від СРСР, тобто сепаратизм, націоналізм, вороже ставлення до радянської влади (у ці роки такі обвинувачення були страшними, тому що могли потягнути за собою вищу міру покарання - розстріл). • У 1927 р. М. Хвильового виключили з ВАПЛІТЕ. • У націоналізмі і сепаратизмі звинуватили відомих українських письменників - М. Рильського, М. Драй-Хмару, Є. Плужника, Г. Ко­ синку та ін. • У 1928 р. ВАПЛІТЕ, у якій було багато прибічників М. Хвильового, розпустили.

Претендуючи на роль духовного керівника суспільства, більшовики протягом 20-х років постійно посилювали своє негативне ставлення до релігії, Православної Церкви. Відповідно до ідеології марксизму-ленінізму, релігія - це зло, обман народу, спосіб маніпу­лювання суспільством. Програмна мета РКП(б), КП(б)У з питання релігії - усіляке сприян­ня переходу суспільства до атеїзму.

Атеїзм - ідеологія, яка пояснює (чи намагається пояснити) усі явища життя без участі Бога, як прояв законів природи і суспільства. Антирелігійна позиція більшовиків зміцнила­ся ще й тому, що в 1917 - 1919 рр. Православна Церква виступала проти захоплення влади більшовиками, обвинувативши їх у розв'язанні громадянської війни.

Релігійне життя в Україні в 1920 - 1928 рр.

Місце релігії у радянському суспільстві • Офіційно релігія не була заборонена, вона лише була відокремлена від держави, але насправді органи державної влади переслідували релігію і віруючих людей, пропагували атеїзм.
Ставлення дер­жавних і партійних органів до Православної Церкви • Ставлення до Православної Церкви було настороженим, ворожим. • Священики піддавалися репресіям, багато храмів, зруйнованих в роки громадянської війни, не відновлювали навмисне, за розпорядженням державних органів влади. • Уряд надавав підтримку різним сектантським групам, які підривали єдність Православної Церкви.
Створення УАПЦ (Української автокефальної Православної Церкви) • Ініціатором створення автокефальної Православної Церкви України стала Всеукраїнська Церковна Рада, створена в 1918 р. • У 1921 р. Всеукраїнська Церковна Рада обрала священика В. Липківського митрополитом і оголосила про створення УАПЦ.
Діяльність УАПЦ у роки непу • УАПЦ за короткий термін завоювала авторитет серед населення 1 України, число її прихильників постійно збільшувалося. • УАПЦ не створила необхідну матеріальну базу, в її рядах було багато внутрішніх суперечок і конфліктів через виборні посади.
Ставлення держави до УАПЦ • Державні органи влади були проти створення УАПЦ (УАПЦ не визнав і Патріарх Московський і Всієї Русі). • У 1926 р. митрополит Липківський був звинувачений у націоналізмі та заарештований. Всеукраїнська Церковна Рада була розпущена. По­чалися арешти діячів УАПЦ, переслідування віруючих (у 1930 р. УАПЦ була розпущена за розпорядженням уряду).
Скасування урядом УРСР Декрету про свободу совісті • У 1928 р. набув чинності Адміністративний кодекс УСРР, які містив розділ «Правила про культи». 3 його прийняттям Декрет про свободу совісті, який гарантує свободу віросповідання, втратив чинність. Ставлення до релігії з боку уряду стало непримиренним, посилилися репресії проти священиків, почалося масове закриття храмів.

Як ви переконалися, негативних подій в історії української культури періоду непу було достатньо. Але все ж таки діячам культури (а іноді й урядовим закладам) вдалося й у цей період історії домогтися певних досягнень.

Досягнення культури України 1921 - 1929 рр.

Освіта та наука   • Продовжилося розширення мережі шкіл і вищих учбових закладів, завершилася кампанія по ліквідації неписьменності. • Створено систему навчально-виховних закладів для сиріт і безпри­тульних. • До 1925 р. плідно працювала Всеукраїнська Академія наук (потім вона стала філією Академії наук СРСР). • В Україні працювали видатні вчені: ботанік В. Липський, математики Д.Граве, М. Крилов, хіміки Л. Писаржевський, В. Костяковський, історики М. Грушевський, М. Яворницький, вчені-юристи В. Грабар, М. Паліенко. • У 1921 р. було створено Головне архівне управління, спеціалізовані та обласні архіви. • Створено Інститут української мови АН УСРР (1921 р.), Інститут історії партії і Жовтневої революції та його місцеві відділи.
Література і мистецтво • Були створені талановиті твори літератури (М. Драй-Хмари, М. Зерова, М. Куліша, В, Сосюри, М. Хвильового, В. Ялового, М. Бажана, Л. Усенка, О. Корнійчука, А. Головка, П. Панча). • Розвивалося музичне мистецтво (композитори Г. Вірьовка, П. Козаць­кий, Л. Ревуцький, хорова капела «Думка»). Створені хорові колекти­ви в Харкові, Дніпропетровську. • Сформований симфонічний оркестр ім. М. Лисенка (1923 р.). • Відновили роботу консерваторії в Києві, Одесі, Харкові. Відкрито філармонію в Харкові (1927 р.), перший український Театр опери та балету в Харкові (1925 р.), а потім у Києві та Одесі (1926 р.), Полтаві (1928 р.), Вінниці (1929 р.). • Удосконалювалося мистецтво українських художників (О. Кокель, І.Їжакевич, Ф. Кричевський та ін.). • Був відкритий у 1922 р. у Києві театр «Березіль», очолюваний видат­ним театральним діячем Л. Курбасом (у 1926 р. театр був перевезений у Харків). • Збільшилася кількість професійних театрів (до 45). Удосконалювала­ся майстерпість українських режисерів і акторів, багато хто з них ста­ли майстрами своєї справи (Г. Юра, Л. Курбас, К. Кощевський, Б. Тягно, Л. Дубович та ін.). • Продовжувало розвиватися кіномистецтво. У 1922 р. почали працюва­ти Одеська, а потім - Київська кіностудії. Створені перші українські художні фільми. Видатним явищем стали роботи режисера О. Довжен­ка - «Звенигора» (1928 р.), «Арсенал» (1929 р.), а також «Земля» (1930 р.), яка одержала всесвітнє визнання, і яку референдум Всесвітньої виставки в Брюсселі (1958 р.) назвав у числі 12 найкра­щих фільмів усіх часів і народів. Українські режисери О. Довженко, С. Ейзенштейн, В. Пудовкін стали класиками світового кіно. В Україні працювали 500 кінорежисерів. • Розвивалася архітектура, сформувався новий напрямок в архітектурі - конструктивізм (площа ім. Ф. Дзержинського (нині майдан Незалежності) у Харкові, робітниче селище Харківського тракторного заводу, комплекс Дніпрогес).
Друк Прискорено розвивався друк. У 1928 р. видавалося 246 газет, 412 журналів, десятки тисяч книг, що в багато разів перевищувало тиражі 1900 - 1917 рр

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-12; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 283 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Настоящая ответственность бывает только личной. © Фазиль Искандер
==> читать все изречения...

634 - | 538 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.012 с.