Розвиток науки на початку ХХ ст. 4 страница

У травні - липні 1917 р. значна частина Рад більшовизувалася: більше третини депу­татських місць належали більшовикам. У Радах збільшилася кількість депутатів, які прого­лошували себе співчуваючими партії більшовиків. Робітники активно вступали у збройні сили більшовиків - робітничі загони, робітничу міліцію, загони Червоної гвардії. ТУ нама­гався заборонити створення більшовиками збройних сил, але безуспішно. Великі червоногвардійські загони були створені в Харкові, Києві, Катеринославі, Одесі. Партія більшо­виків, яку щедро фінансувала Німеччина, ставала грізним противником Тимчасового уряду.

Загальнонаціональна криза

На початку серпня 1917 р. на всій території колишньої Російської імперії посилилася криза. В економіці відбулося різке скорочення виробництва, яке викликало чергове зростання цін і збільшення числа безробітних.

У внутрішній політиці очевидним стало невміння державної влади керувати країною. Слабкість органів влади породжувала анархію на місцях. Усе частіше спалахували міжнаціональні конфлікти; збільшилася кількість акцій протесту з вимогою відставки Тим­часового уряду.

У березні - квітні 1917 р. ТУ прийняв такі закони:

• про свободу зборів і спілок;

• про передачу державі кабінетських та удільних земель;

• про притягнення селян до кримінальної відповідальності за участь у «аграрних заворушеннях»;

• про «Охорону посівів», який гарантував поміщикам відшкодування збитків у випад­ку «народних заворушень»;

• про організацію земельних комітетів (губернських, повітових, волосних) для підго­товки земельних реформ;

• про створення фабрично-заводських комітетів.

Прийняті ТУ закони не відповідали сподіванням більшості населення. Селяни хотіли звільнитися від феодальних пережитків, одержати у власність достатню кількість землі. Робітники вимагали введення 8-годинного робочого дня, прийняття законів, які поліпшують матеріальне становище та умови праці. Невирішеним залишилося питання національно-державного устрою Російської республіки.

Уся країна чекала закінчення війни, але становище на фронті після провалу червневого наступу було вкрай тяжким. З величезними втратами російсько-румунські війська в Мерешештській битві (серпень 1917 р.) зупинили німецькі війська, які наступали на Україну. Боєздатність російської армії неухильно падала. Солдати (у більшості робітники і селяни) не виконували наказів командирів, не хотіли воювати, вимагали миру. Посилився вплив більшовиків на армію, Ради солдатських депутатів, солдатські комітети.

Корніловський заколот

У середині серпня 1917 р. ТУ, не зумівши навести «порядок» у тилу і на фронті, став шукати порятунку у диктаторській формі правління. Проголосити про це відкрито ТУ не зважувався, бажаючи залишитися в очах народу «оплотом демократії». ТУ пішов шляхом досягнення угоди з тими політичними силами, які б змогли за допомогою військової дикта­тури запобігти революційному вибуху. Лідером цих сил був верховний головнокомандуючий генерал

Л. Корнілов. Л. Корнілов вимагав від ТУ мілітаризації фабрик, заводів, залізниць, введення страти в тилу і на фронті, надзвичайних повноважень військовому міністру і міністру внутрішніх справ для боротьби з революційним рухом, обмеження діяльності солдатських комітетів.

Щоб надати законності наміру встановити військову диктатуру, глава ТУ О. Керенський скликав у Москві Державну нараду (12 (25) серпня 1917 р.). На нараді генералу Корнілову була влаштована овація; звучали заклики до встановлення військової диктатури. ЦР відмо­вилася брати участь у Державній нараді, засудила дії ТУ.

25 серпня (7 вересня) 1917 р. генерал Корнілов надіслав у військове міністерство теле­граму з вимогою передати йому всю повноту влади. У Петроград були направлені війсь­ка, сформовані в Ставці верховного головнокомандуючого (Могильов). Війська очолив Л. Корнілов.

Так почалася спроба встановлення військової диктатури, названа Корніловським зако­лотом. Дії Л. Корнілова схвалили міністри-кадети, представники Великобританії, Франції, США. 26 серпня (8 вересня) Корнілов зажадав відставки ТУ і виїзду Керенського до Ставки. Він оголосив про свій намір ввести війська до Петрограду, Москви, Києва, Одеси, розігнати Ради, більшовицькі організації, провести репресії проти учасників революційного і національного руху. О. Керенський у Ставку не виїхав. 27 серпня (9 вересня) Керенський раптом змінив свою позицію підтримки Корнілова і оголосив його заколотником, відсторо­нив від посади верховного головнокомандуючого. ТУ закликав народ вчинити опір заколоту.

На боротьбу з Корніловським заколотом піднялися значні сили, очолювані більшовика­ми, меншовиками, есерами, соціал-демократами, Радами робітничих, селянських, солдатсь­ких депутатів, військово-революційними армійськими комітетами, штабами Червоної гвардії, Тимчасовим урядом:

• війська діючої російської армії;

• війська Тимчасового уряду;

• загони червоногвардійців;

• загони добровольців з населення.

Корнілов мав підтримку в Генштабі, військових частинах, офіцерських організаціях. Головною бойовою силою Корніловського заколоту мав стати 3-й кінний корпус генерала 0. Кримова, який намічалося ввести до Петрограда; а також війська Південно-Західного і Румунського фронтів.

30 серпня (12 вересня) рух військ, вірних Корнілову, був зупинений. Генерал Корнілов та інші генерали, які його підтримали, були заарештовані. 31 серпня (13 вересня) ТУ офіційно оголосив про ліквідацію Корніловського заколоту.

Розгром Корніловського заколоту в Україні

• 25 серпня (7 вересня) 1917 р. Л. Корнілов віддав накази в Київський і Одеський військові округи з вимогою направити до Петрограда надійні військові частини для здійснення пере­вороту. • 3 ініціативи Рад робітничих, солдатських депутатів і політичних партій були створені комітети для боротьби з Корніловським заколотом. Комітети організували арешти гене­ралів, які підтримали Корнілова (наприклад, генерала Денікіна). • Загони самооборони, Червоної гвардії не пропустили війська заколотників через тери­торію України на Петроград, блокували козачі полки генерала Каледіна в Донбасі (в ре­зультаті він не зміг виступити на допомогу Корнілову). • Таким чином, Корніловський заколот в Україні був придушений, фактично не встиг­нувши початися.

Після ліквідації Корніловского заколоту повсюдно зріс авторитет більшовицьких ор­ганізацій, посилився процес більшовизації Рад. У ряді Рад робітничих депутатів (Петроградській, Московській, Київській) уже на початку вересня були прийняті більшо­вицькі резолюції «Про владу». В усіх Радах збільшувалася кількість депутатів-більшовиків. Прискорилося формування загонів Червоної гвардії (в Україні червоногвардійців налічува­лося восени 1917 р. 15 тисяч чоловік).

ЦР поставилася до росту авторитету більшовиків нейтрально. З початку серпня більшо­вики входили до ЦР, утворивши свою фракцію (групу). На словах більшовики підтримували національно-визвольний рух. В. Ленін висунув ідею про право націй на самовизначення, утворення незалежної держави. Це створювало ілюзію, що співробітництво ЦР із більшо­вицькою партією можливе. (У найближчому майбутньому стане очевидним, що співробітництво більшовиків із ЦР неможливе, тому що більшовицька партія претендувала на всю повноту влади в Україні.)

Загострення конфлікту Центральної Ради з Тимчасовим урядом

Непослідовність ТУ, яку він виявив щодо спроби встановити в країні диктатуру, сприя­ла посиленню антиурядових настроїв як серед населення, так і в Центральній Раді.

Центральна Рада усе з більшою впевненістю заявляла про необхідність вирішувати долю України, не враховуючи думку ТУ, який цілком себе дискредитував.

На серпневій сесії ЦР було прийняте рішення про якнайшвидше скликання Установчих зборів етнографічної України, які вирішать питання про її політичний устрій і відно­сини з Росією.

Для того, щоб вирішити питання національно-державного устрою Росії, ЦР організува­ла проведення 8-15 вересня 1917 р. у Києві З'їзду народів Росії. На з'їзді були присутні представники національних рухів литовського, латиського, естонського, білоруського, мол­давського, грузинського, єврейського, бурятського народів, донських козаків.

Рішення З'їзду народів Росії

• Необхідно встановити федеративний устрій Росії. • Національностям, які живуть на території всієї держави (наприклад, євреям), має бути надане право створити екстериторіально-персональну автономію. • Національностям, які складають меншість населення в певнім краї, має бути надане право на національно-персональну автономію. • ТУ не повинен перешкоджати скликанням Крайових Установчих зборів до скликання Всеросійських Установчих зборів. • Крайові Установчі збори мають право розробити форми внутрішнього устрою автономій.

ТУ рішення З'їзду народів Росії виконувати не збирався. Більш того, ТУ віддав розпо­рядження про арешт Генерального секретаріату (зробити цього не вдалося).

Практично одночасно із з'їздом (14 вересня (27 - 5 жовтня) 1917 р.) у Петрограді працювала Всеросійська Демократична нарада. Рішення про її скликання було прийняте
ЦВК Рад робітничих і солдатських депутатів і Виконавчим комітетом Рад селянських депутатів. Мета Демократичної наради – виробити заходи для зміцнення влади ТУ.

На Демократичній нараді були присутні 1582 делегати, більшість склали представники партії есерів і меншовиків.

Центральна Рада відправила на Демократичну нараду свою делегацію, яка виступила з пропозиціями (платформою) від імені ЦР.

Платформа Центральної Ради на Демократичній нараді

Пропозиції з питань:
1. Національної політики.	• ТУ має визнати право націй на створення незалежних держав. • Необхідно терміново скликати Всеросійські Установчі збори. • ТУ має визнати владу в Україні ЦР і Генерального секретаріату ЦР.
2. Міжнародних відносин.	• Укладання миру, вихід з Першої світової війни.
3. Економіки.	• Передати земельний фонд у розпорядження земель­ них комітетів, обраних селянами. • Поати аграрну реформу. • Увести державний контроль над промисловістю і торгівлею.

Демократична нарада платформу ЦР не схвалила. Учасникам наради не вдалося прий­няти і резолюцію про владу, в якій передбачалося створення нового коаліційного уряду.

Більшовики (136 делегатів) зажадали на Демократичній нараді негайно скликати Всеросійський З'їзд Рад і передати Радам усю повноту влади. Есери і меншовики виступили проти цієї вимоги. Демократична нарада опинилася у безвиході. 20 вересня (3 жовтня) на засіданні президії Демократичної наради було вирішено створити з представників усіх груп і фракцій постійний орган - Демократичну раду (Передпарламент), якій передавалися функції Демократичної наради.

Передпарламент (офіційна назва «Тимчасова рада Російської республіки») - дорадчий орган при Тимчасовому уряді - складався з 555 членів, у більшості - есерів і меншовиків. Більшовики, одержавши у Передпарламенті 58 мандатів, 5(18) жовтня за рішенням ЦК РСДРП(б) вийшли з його складу. 24 жовтня (6 листопада) у Передпарламенті виступив О. Керенський із заявою, що більшовики готують повстання. Передпарламент прийняв рішення придушити повстання, а також у найкоротший термін видати Декрет про землю і почати мирні переговори, запропонувавши союзникам проголосити умови миру.

25 жовтня (7 листопада) більшовицькі війська оточили Маріїнський палац, в якому засідав Передпарламент. Передпарламент був розпущений.

ТЕМА 3. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ

В (1917—1921 рр.)

Основні поняття теми:

Українська Народна республіка, Всеукраїнський з’їзд, Брест-Литовський мирний договір,Гетьман, Директорія, ЗУНP, отаманщина, УHP і ЗУНP, гривня, держава, державна мова.

Проголошення Української Народної Республіки

Жовтнева революція в Російській республіці та Україна

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. у Петрограді перемогло збройне повстання, яке підготувала РСДРП(б). У результаті повстання Тимчасовий уряд був повалений. II Все­російський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів проголосив перехід усієї влади до Рад. На з'їзді виступив В. Ленін і назвав події, які відбулися, соціалістичною рево­люцією. З'їзд обрав вищі органи влади Російської Радянської республіки - Всеросійсь­кий Центральний виконавчий комітет (ВЦВК) і Раду Народних Комісарів (Раднарком) на чолі з Леніним. 26 жовтня

(8 листопада) з'їзд прийняв Декрет про мир і Декрет про землю.

У Декреті про мир усім воюючим країнам пропонувалося негайно приступити до перего­ворів про укладання справедливого, демократичного миру без анексій і контрибуцій.

Відповідно до Декрету про землю скасовувалася поміщицька власність на землю і право приватної власності на землю. Земля ставала всенародною власністю. Селяни одержували зем­лю без викупу в довічне користування.

Частина населення Росії, політичні партії (кадети, октябристи, праві есери) виступили проти захоплення влади в країні більшовиками, вимагаючи скликання Всеросійських Уста­новчих зборів, які вирішать питання про владу.

25 жовтня (7 листопада) О. Керенський, командир 3-го кінного корпусу генерал П. Краснов, начальник штабу Верховного головнокомандуючого М. Духонін підняли війсь­ка Північного фронту з метою придушення повстання більшовиків, відновлення влади ТУ. Війська, зайнявши Гатчину, Царське Село, підійшли до Петрограда, але 1(14) листопада після боїв з революційними загонами змушені були капітулювати. 2(15) листопада повстан­ня більшовиків перемогло в Москві, почалося встановлення радянської влади в інших містах Росії. У багатьох районах більшовикам був вчинений збройний опір, почалися кровопролитні бої (наприклад, у Пермі, Оренбурзькій губернії, на Дону, Північному Кав­казі, у Закавказзі, Середній Азії, Сибіру, на Далекому Сході).

Після перемоги збройного повстання в Петрограді Мала Рада (ввечері 25 жовтня) зібра­лася на закрите засідання, де була прийнята постанова про створення надзвичайного органу виконавчої влади - революційного комітету - для охорони революції на території України, яка включала дев'ять українських губерній. Оцінку повстанню в Петрограді Центральна Рада дала 27 жовтня 1917 р., коли стало очевидним, що більшовики України готують пов­стання по встановленню влади в Україні. ЦР негативно оцінила захоплення влади в Петро­граді більшовиками і попередила про небезпеку більшовицького перевороту в Україні.

Політичні партії України єдиної думки з питання оцінки повстання більшовиків у Петрограді виробити не змогли.

Відношення політичних партій України до встановлення влади більшовиків

у Російській республіці

Партії	Позиція	Дії
Українські політичні партії	Засудили захоплення влади більшовиками, але схвалили пова­лення ТУ.	• Відстоювали право Центральної Ради на владу в Україні. • Взяли участь в організації придушення повстання більшовиків у Києві.
Всеросійські політичні партії (крім більшовиків)	Засудили захоплення влади більшовиками і повалення ТУ.	• Спираючись на підтримку Київського Військо­вого округу (КВО), зробили спробу організувати повстання з метою відновлення влади ТУ.
РСДРП(б)	Цілком схвалили вста­новлення радянської влади і повалення ТУ.	• Спираючись на Ради робітничих та селянських депу­татів, зробила озброєну спробу встановити радянську владу в Україні (28 - 31 жовтня 1917 р.).

Долю радянської влади в Україні в жовтні 1917 р. вирішили події в Києві. 29 — 31 жовт­ня тут відбулося збройне зіткнення між більшовицькими загонами і військами КВО. Крово­пролитні бої протягом трьох днів точилися на Печерську і у районі заводу «Арсенал». Київські робітники підтримали більшовиків загальним страйком. Однак захопити владу в місті більшовикам не вдалося. Війська ЦР взяли ситуацію в місті під контроль. Війська КВО були виведені з міста.

Наприкінці жовтня - на початку листопада радянська влада мирним шляхом була встановлена в містах і робітничих селищах Донбасу - Краматорську, Луганську, Макіївці, Кадіївці, Чистяково, Лозово-Павлівці, Горлівці, Щербилівці та ін. У ході збройного повстання 2 листопада більшовики перемогли у Вінниці. Радянська влада була встановлена у прифронтових містах - Кам'янець-Подільському, Жмеринці, Проскурові, Коростені, Рівно­му, Луцьку та ін. Утримати радянську владу вдалося недовго. Наприкінці листопада 1917 р. на всій території України була відновлена влада Центральної Ради.

В Росії в цей час тривала боротьба за встановлення радянської влади. Більшовицькі війська ліквідували Ставку Верховного головнокомандуючого в Могильові, де готувався похід проти радянської влади.

Був встановлений контроль над командуванням фронтів, Балтійським флотом. Це ство­рило сприятливі умови, зміцнило позиції більшовиків. Стрімко зростала чисельність червоногвардійських загонів, до них записалося кілька десятків тисяч чоловік.

Противники встановлення радянської влади не втрачали надію на перемогу у збройній боротьбі з більшовиками, відновлення законної влади (у вигляді республіки або монархії). Для цього вони вважали за необхідне повалити більшовицький уряд і скликати Всеросійські Установчі збори. За допомогою Антанти їм вдалося створити великі військові формування на півночі і півдні Росії, у Сибіру. Неофіційно ці формування називали Біла Гвардія (тра­диційна символіка білого кольору - колір противників революцій, прибічників законного уряду). У безпосередній близькості від території України, на Дону, була сформована біло­гвардійська Добровольча армія. її очолив генерал Л. Корнілов, який після придушення Корніловського заколоту був відправлений до Биховської в'язниці, але втік (разом з гене­ралом Денікіним). Формування більшовицької і білогвардійської армій свідчило про те, що в країні розпалюється громадянська війна.

На міжнародній арені більшовицький уряд визнання не одержав. Колишні союзники Росії - Англія і Франція - кваліфікували захоплення влади більшовиками як незаконну дію.

Ленінський Декрет про мир також не одержав схвалення Антанти. Англія і Франція вважали, що найважливішим завданням є переможне завершення Першої світової війни, розгром Німеччини та Австро-Угорщини. Але це не зупиняло більшовиків у рішучості за будь-яку ціну утримати владу. Центральна Рада, оцінивши ситуацію в Росії як катаст­рофічну, прийняла рішення проголосити Україну федеративною державою у складі Російської республіки (малося на увазі не радянська (більшовицька) Росія, а демократична, з відновленою законною владою).

Третій Універсал Центрально/Ради

Третій Універсал Центральної Ради був прийнятий 7(20) листопада 1917 р. на засіданні Малої Ради. Цей документ мав велике історичне значення, тому що в ньому проголошувало­ся створення Української Народної Республіки (УНР) - федеративної держави у складі Російської федеративної республіки.

Зміст Третього Універсалу

ЦР охарактеризувала внутрішнє становище в Росії та Україні: • В Росії почалися громадянська війна, беззаконня, розруха. • В Україні ситуація може також стати катастрофічною, є небезпека безвладдя і грома­дянської війни. ЦР проголосила: • Створення Української Народної Республіки у складі Російської федерації. Російською федерацією рівних і вільних народів має стати Російська республіка. • Вищі органи влади Української Народної Республіки (до Установчих зборів) - Цен­тральна Рада та уряд - Генеральний секретаріат України. • Територія Української Народної Республіки включає такі губернії: - Київську; - Подільську; - Волинську; - Чернігівську; - Полтавську; - Харківську; - Катеринославську; - Херсонську; - Таврійську (без півострова Крим). • Остаточно питання про кордони Української Народної Республіки має бути вирішене відповідно до волі народів, які проживають у частинах Курської, Воронезької, Холмської губерній, у яких більшість населення - українці. • Українська Народна Республіка буде захищати демократичний лад як в Україні, так і в Росії. Демократичні права (свобода слова, друку, віросповідання, зборів, спілок, страйків, недоторканість особи, використання мов національних меншин) гарантуються. • Необхідність негайно розпочати мирні переговори з метою закінчення Першої світової війни, в яких активну участь візьме ЦР. ЦР заявила про готовність негайно прийняти такі закони: • про ліквідацію поміщицького (а також удільного, кабінетського, церковного) землево­лодіння, передачу земельного фонду України «у власність трудового народу без вику­пу»; • про введення на підприємствах Української Народної Республіки 8-годинного робочого дня; • про введення державного контролю над виробництвом і торгівлею; • про скасування страти; • про повну амністію засуджених і тих, хто ще не притягнутий до судової відповідаль­ності; • про судову реформу; • про розширення прав місцевого самоврядування; • про національно-персональні автономії для національних меншин, які проживають в Україні; • закон про порядок скликання Всеукраїнських Установчих зборів. ЦР призначила: • Дату виборів делегатів на Всеукраїнські Установчі збори - 27 грудня (9 січня) 1918 р. • Дату скликання Всеукраїнських Установчих зборів - 9 (22) січня 1918 р. ЦР висловила надію, що: • Народ України, уряд Української Народної Республіки зуміють зберегти демократичний лад, мир і порядок на своїй землі.

У Третього Універсалу відразу ж з'явилися противники. Соціально-економічні перетворен­ня, проголошені Третім Універсалом, були соціалістичними. Це не могло не викликати невдо­волення заможних верств населення. Крім того, ЦР переоцінила свої сили, висловивши впевненість, що може захистити демократію не тільки в Україні, але й в Росії, сприяти форму­ванню демократичної федеративної Російської республіки.

Ставлення Раднаркому до проголошення УНР було суперечливим. З одного боку, він не висловився проти УНР. Ще до прийняття Третього Універсалу, 2(15) листопада 1917 р., Рад-нарком затвердив Декларацію прав народів Росії. У декларації проголошувалася рівність і суверенність усіх народів Російської республіки, їхнє право на вільне самовизначення, аж до відокремлення та утворення самостійної держави. Це не дозволяло Раднаркому засудити факт створення УНР. Але Раднарком однозначно не визнав владу Центральної Ради. Це по­яснювалося тим, що більшовики планували встановити в УНР радянську владу.

Як показало майбутнє, Раднарком не збирався давати продекларовану свободу народам Росі йської республіки. Більшовики були прибічниками створення унітарної держави на те­риторії всієї колишньої Російської імперії. Це вони здійснили в 1922 р.

Війна радянської Росії проти Центральної Ради. Проголошення незалежності УНР

Причини війни

• Конфлікт між Раднаркомом і Центральною Радою, який виник в результаті спроб Раднаркому встановити в УНР радянську владу за допомогою більшовизованих військ.

• Небажання ЦР і Раднаркому піти на політичний компроміс для розробки взаємо­прийнятного варіанту вирішення питання про владу в Україні. Цьому сприяла склад­на міжнародна обстановка, пов'язана з Першою світовою війною, а також впевненість як Раднаркому, так і Центральної Ради в масовій підтримці населення і своєї здат­ності вивести Україну з економічної і політичної кризи.

Політика Раднаркому напередодні війни

Раднарком:

• Категорично відмовився визнати ЦР законною владою в Україні.

• Розпочав військові готування для боротьби в ЦР.

• Надавав усіляку підтримку більшовицьким організаціям України.

• Брав участь в агітаційній кампанії, спрямованій на підрив авторитету ЦР, розгорнутій більшовиками України.

• Пред'явив ультиматум ЦР (4 грудня 1917 р.). В ультиматумі Раднаркому містилися такі вимоги до Центральної Ради:

- припинити дії зі створення Українського фронту (на базі Південно-Західного і Румунського фронтів);

- не пропускати військові частини з фронту на Дон або в інші райони, де мали місце виступи проти влади Раднаркому;

- пропускати більшовицькі війська на Південний фронт;

- припинити роззброювання радянських і червоногвардійських військ в Україні.

• У разі невиконання Центральною Радою вимог ультиматуму протягом
48 годин Раднарком попередив, що прийме рішення вважати Центральну Раду у стані війни проти радянської влади в Росії та Україні.

Політика Центральної Ради напередодні війни

Центральна Рада:

• Вела підготовку виборів до Всеукраїнських Установчих зборів і скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, сподіваючись закріпити своє право на владу в Україні за­конним шляхом.

• Засудила спроби встановити радянську владу в Україні як мирним, так і збройними способами.

• Відкинула вимоги, викладені в ультиматумі Раднаркому від 4 грудня 1917 р.

• Продовжила роботу зі створення Українського фронту; не призупинила роззброюван­ня більшовицьких військ, не пропускала ці війська на Південний фронт.

• Припинила постачання хліба до Росії.

• Організувала власну грошову систему.

Початок війни радянської Росії з УНР

Раднарком ухвалив «вважати Раду в стані війни з нами» відразу після відмови Центральної Ради виконати вимоги ультиматуму - 5 грудня 1917 р.

До цього часу політична ситуація в Україні загострилася: Центральна Рада не змогла організувати роботу Першого Всеукраїнського з'їзду Рад у Києві. Частина делегатів з'їзду (127 чоловік, в основному - більшовики, ліві есери) вирішили провести Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові, звинувативши Центральну Раду і делегатів від селянських спілок і українізованих військових частин, які її підтримували, в підробці мандатів і усуненні від роботи мандатної комісії з'їзду.

Вранці 8 грудня російські червоні війська, використовуючи артилерію та бронепоїзди, ударом з Бєлгорода захопили Харків. У Харкові до влади прийшли більшовики і ліві есери. Був сформований орган влади міста - військово-революційний комітет на чолі з М. Рухимовичем (1889 - 1938) - професійним революціонером, членом Харківського комітету РСДРПб), головою штабу Червоної Гвардії.

11 грудня Перший Всеукраїнський з'їзд Рад розпочав роботу в Харкові. На з'їзд напра­вили своїх делегатів обласні з'їзди Рад Донбасу і Криворіжжя. В роботі з'їзду взяли участь 82 Ради, але серед них не було селянських, які підтримували ЦР.

З'їзд проголосив Україну республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депу­татів. Центральна Рада була проголошена з'їздом поза законом. Радянська Україна встанов­лювала федеративний зв'язок з Радянською Росією. Ці рішення зміцнили позиції Раднаркому: тепер, воюючи з Центральною Радою, Раднарком захищав радянський уряд і радянську владу в Україні.

З'їзд завершив роботу обранням органів влади радянської України - Центрального ви­конавчого комітету (ЦВК) у складі 41 чоловіка, з них 35 більшовиків, і Народного секре­таріату (уряду).

Склад першого радянського уряду України (Народного секретаріату)

Народні секретарі	Прізвища
Міжнародних справ	С. Бакинський (Л. Берн- гейм)
Внутрішніх справ	Є. Бош (РСДП (б))
Освіти	В. Задонський (РСДП (б))
Торгівлі і промисловості	Ф. Сергєєв (Артем) РСДП (б)
Праці, з березня 1918 р. - голова Народного секретаріату	М. Скрипник (РСДП (б))
Земельних справ	Є. Терлецький (лівий есер)
Військових справ	В. Шахрай (РСДП (б))
Пошти і телеграфу	Я. Мартьянов (РСДП (б))
Фінансів	В. Ауссем (РСДП (б))
Продовольства	Е. Лугановський (Португейс) (РСДП (б))
Судових справ (юстиції)	В. Люксембург (РСДП (б))

 

Перша спроба радянізації України

Наприкінці 1917 - на початку 1918 р. радянська влада була встановлена на значній території України - Лівобережжі, частині Правобережжя, Слобідській Україні, Криму. Органи влади Тимчасового уряду і Центральної ради були ліквідовані. Влада на місцях перейшла до комісарів або ревкомів (революційних комітетів). Центральні органи радянської влади переїхали з Харкова до Києва. Влада Народного секретаріату поширю­валася тільки на території 5 губерній: Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської (без деяких повітів).

Ця територія продовжувала носити назву УНР. На Волині точилися бої військ ЦР із ра­дянськими військами. Сюди спочатку до Житомира, а потім, коли в місті була встановлена радянська влада (січень 1918 р.), до Брест-Литовська¹ переїхала Центральна Рада і Гене­ральний секретаріат ЦР.

На початку 1918 р. на території сучасної України були створені за рішенням з'їздів Рад радянські республіки: