Українська державність періоду кризи тоталітарної системи та перебудови

(друга половина 60-х – 80-і роки хх ст.) (2 год.)

План

1. Зміни в кремлівському керівництві у 1964 р. та їх наслідки для України. Економічні реформи середини 60-х років та їх згортання

2. Суспільно-політичне життя: стабілізація і закритість. Духовний розвиток суспільства: ідеологічний диктат.

3. Дисидентський рух.

4. Початок перебудови. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 80-х – на початку 90-х років. Створення багатопартійної системи.

5. Спроба серпневого перевороту в Москві та його наслідки для України. Проголошення незалежності та референдум в Україні.

Література

Основна

1. Баран В.К. Україна після Сталіна: нарис історії 1953–1985 рр. – Львів, 1992.

2. Винниченко І.І. Україна 1920–1980-х: депортації, заслання, вислання. – К., 1994.

3. Зайцев Ю. Дисиденти: опозиційний рух 60–80-х рр. // Сторінки історії України: ХХ ст. – К., 1992.

4. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція у русі опору 1960–80-х р. – К., 1995.

5. Курносов Ю. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х р. ХХ ст.) – К., 1994.

6. Литвин Ю. Правозахисний рух на Україні, його засади та перспективи // Сучасність. – 1979. – с.10.

7. Шаповал Ю.І. Україна 20-х – 50-х років: сторінки ненаписаної історії. – К., 1993.

Додаткова

1. Баран В.К. Цензура в системі тоталітаризму // Сучасність. – 1994. – № 6.

2. Прокоп М. Падіння Петра Шелеста // Сучасність. – 1973. – ч. 6.

3. Табачник Д. Апостол застою. Ескіз до політичного портрета В.Щербицького // Вітчизна. – 1992. – № 9, 10, 11.

4. Іванченко Р. Україна від Кия до Кравчука: Короткий нарис історії української держави. – К., 1992.

Ключові терміни та поняття: стабілізація, розвинутий соціалізм, екологічна небезпека, застійні тенденції, консерватизм, "комуністичний фундаменталізм", неосталінізм, опозиція, стагнація, шестидесятники, дисиденти, Українська Гельсінська Группа, перебудова, демократизація, гласність, багатопартійність, плюралізм.

Теми рефератів:

1. Петро Шелест і Україна.

2. Політичний портрет В.Щербицького.

3. Русифікація в Україні: причини і наслідки.

4. Формування багатопартійності в Україні.

5. Чорнобильська катастрофа: трагедія і біль нації.

 

Питання для дискусії;

1. Дайте оцінку значення економічних реформ середини 60-х років для України та розкрийте причини їх незавершеності.

2. Поясніть суть терміну „неосталінізм”.

3. Назвіть основні напрямки розбудови незалежності України.

4. Визначте особливості процесу демократизації, що почався в Україні на початку 90‑х років.

5. Яка роль молодіжного руху в суспільно-політичному житті України?

 

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Коли розпочались застійні тенденції в суспільному житті України?

2. Які причини виникнення дисидентського руху в СРСР?

3. Висвітліть розвиток правозахисного руху в Україні.

4. Господарська реформа середини 60-х років у СРСР була:

1) невдалою спробою переходу до ринкових відносин у промисловості; 2) невдалою спробою запровадження економічних методів управління в рамках адміністративно-командної системи; 3) вдалою спробою переходу до винкових відносин у промисловості.

5. Яке визначення відповідає дійсності?

Дисидентський рух – це …

1) широкий суспільний рух за суверенітет України в рамках СРСР; 2) широкий рух протесту проти політики русифікації в Україні; 3) невелика кількість об’єднаних в окремі організації осіб, які протестували проти тоталітаризму за демократичні перетворення і національне відродження; 4) міжпартійна організація, створена ждя координації зусиль під час виборів до Верховної ради УРСР; 5) громадсько-політичний центр, створений групою інтелігенції для боротьби за дотримання прав людини в тодішньому СРСР.

6. У чому головні причини застійних явищ у промисловості України (друга половина 60-х – середина 80-х рр.)?

1) діяльність раднаргоспів; 2) інтенсивний шлях розвитку;

3) екстенсивний шлях розвитку; 4) впровадження у виробництво досягнень науки і техніки; 5) економічні методи управління; 6) командно-адміністративні методи керівництва; 7) відсутність економічних стимулів праці.

7. Поставте події 1960–1970-х років в Україні у хронологічній послідовності:

1) усунення М.Хрущова з посади першого секретаря ЦК Компартії України; 2) перша значна хвиля арештів дисидентів в Україні; 3) утворення Української Гельсінської групи; 4) схвалення Верховною Радою УРСР нової Конституції УРСР.

8. Характерними рисами розвитку політичної сфери у 1965-1985 рр. були:

1) розширення прав союзних республік; 2) підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах;

3) зростання бюрократичного апарату; 4) згортання гласності; 5) висування гасла про “розвинутий соціалізм”.

9. Коли виникла Українська Гельсінська група (УГГ)? Хто її очолив?

1) 1975 р.; 2) 1976 р.; 3) 1977 р.; 4) 1978 р.; 5) М.Руденко;

6) Л.Лук’яненко; 7) П.Григоренко; 8) О.Бердник.

Визначте передумови створення незалежної держави України.

Коли і в яких документах було проголошено незалежність України?

 

Методичні вказівки

Незважаючи на згортання всіх господарських та адміністративно-партійних реформ М.Хрущова після приходу до влади неосталіністів на чолі з Л.Брежнєвим, середина 60-х рр. відзначалася ще однією спробою реформування економіки. Реформи 1965 р. торкалися кількох галузей промисловості, будівництва, сільського господарства. На перше місце висувалися проблеми оновлення й удосконалення господарського механізму, розвиток економічної самостійності підприємств і галузей промисловості на основі госпрозрахунку, зміни в порядку планування і матеріального стимулювання в сільському господарстві та ін. Але, як і попередні реформи М.Хрущова, їх було згорнено. Знову повернулись до звичних директивних методів керівництва.

Поясніть причини непослідовності і незавершеності реформ 50–60-х років.

Слід наголосити, що з середини 70-х років радянське суспільство дедалі глибше втягувалося в тотальну суспільно-економічну, політичну та ідеологічну кризу.

Зверніть увагу і проілюструйте конкретними фактами, що Україна у складі СРСР почала втрачати темпи розвитку, з’явились застійні явища, утворився механізм гальмування. Зокрема, слід підкреслити хижацьку експлуатацію природних багатств України, наростання екологічної небезпеки тощо.

Розкриваючи друге питання, відзначте, що якщо в галузі економіки принаймні декларувалися деякі реформи, то у політичній сфері брежнєвське керівництво намагалося зберегти існуючий режим, не втратити спадкоємність з владними інститутами попередніх десятиріч. Головними елементами цієї спадкоємності були: ігнорування принципу розподілу влади, збереження декоративного характеру органів народного самоуправління, зміцнення політичного монополізму КПРС. Конституція СРСР 1977 р. і Конституція УРСР 1978 р. оголосили комуністичну партію „ядром політичної системи суспільства”.

Сподівання прогресивної громадськості на продовження процесу десталінізації не відбулися. В епоху Брежнєва відбулася реанімація сталінізму:

- відновлено „престиж” Сталіна;

- порушувалися громадянські права і свободи;

- демократична активність людей визнавалася за інакомислення;

- здійснювалися незаконні репресії, при збереженні в суспільстві атмосфери „помірного” страху.

У 1967 р. у структурі КДБ було створено спеціальне „п’яте управління” по боротьбі з „ідеологічними диверсіями”, а в дійсності – з інакомисленням.

Адміністративно-командна система робила все, щоб із суспільних відносин виключити національний фактор. Цьому підпорядковувалися гасла про зближення і злиття націй, про утворення нової історичної спільноти – радянського народу. На практиці це означало тотальну русифікацію України.

Перший секретар ЦК КПУ П.Шелест (1963-1972 рр.), який проявляв наполегливість у захисті інтересів республіки в певних сферах, був усунутий з посади. Його наступником став В.Щербицький (1972–1989 рр.), вищим орієнтиром якого були інтереси і настрої союзних верхів, а не населення України.

Динамічне „хрущовське” десятиріччя формувало нову суспільну свідомість, нове покоління людей, яке вперше за багато десятиліть офіційно поставило під сумнів декларовані комуністичні цінності та ідеали. Цей імпульс був настільки сильним, що під його впливом у 60-70-х роках в радянському суспільстві виникає нова форма опозиції – дисидентський рух.

Варто визначити й інші передумови посилення цих тенденцій. Серед них – зовнішні: світовий процес деколонізації 50-60-х років; антикомуністичні виступи в соціалістичних країнах, зокрема в НДР (1953 р.), Польщі й Угорщині (1956 р.), Чехословаччині (1968 р.); потужний правозахисний рух в різних країнах світу, що був заохочений прийнятою в 1948 р. ООН Декларацією прав людини.

Щодо внутрішніх передумов, то ними були: практично бездержавний статус УРСР і повне підкорення її інтересам Москви, функціонування командно-адміністративної системи і панування партійно-радянської бюрократії; утиски національного культурно-духовного життя; цілеспрямована русифікація народів тощо. Безпосередній імпульс розвитку дисидентства в Україні надало і розгортання аналогічного руху в Росії та інших республіках СРСР.

Необхідно назвати основні течії дисидентського (опозиційного) руху в Україні та розкрити концептуальні погляди дисидентів. Самостійницька течія була найрадикальнішою і тому найбільш переслідуваною органами КДБ. Її прихильники виступали за державну незалежність України, шляхом виходу її зі складу СРСР. Більшість її учасників планували зробити це мирними засобами, хоча окремі з них не відкидали можливості збройного виступу. Національно-культурницька, яку репрезентував рух „шестидесятників”. Її представники протестували проти цілеспрямованої русифікаторської політики в Україні, нищення пам'яток історії та культури, незаконних арештів, утисків національної інтелігенції тощо. Правозахисна – була представлена в УРСР Українською Гельсінською Групою (УГГ) і домагалася виконання в країні Хельсінських угод щодо прав людини, які були підписані СРСР 1975 р. Релігійна течія мала на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, вона вела боротьбу за відновлення українських греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських церков.

Окрім цих вимог дисиденти та опозиційні організації у своїх програмних документах і заявах висловлювалися й щодо економічних і соціально-політичних проблем суспільства. Зокрема, констатувались колоніальний статус економіки УРСР, кріпосницьке становище колгоспного селянства та злиденність робітництва, викривалися розбіжності між соціальним становищем державного чиновництва та іншими станами населення, критикувались бюрократичні методи керівництва народним господарством, централізованого планування, обмеження прав громадських організацій, відсутність приватної власності на засоби виробництва.

У сфері міжнародних відносин українські дисиденти рішуче засуджували як шовінізм (особливо імперський), так і національну обмеженість, виступали за самовизначення народів. Характеризуючи документи і заяви дисидентів, слід підкреслити, що знаряддям реалізації своїх цілей вони вважали мирні, конституційні методи (на відміну від збройних методів боротьби повстанського руху 40–50-х років). Назвіть форм і методи боротьби дисидентів.

Висвітлюючи процеси посилення політичних репресій і придушення інакомислячих у 60-х роках, слід зазначити, що у боротьбі з дисидентством УРСР посіла чи не найперше місце в СРСР. Так, за даними Секретаріату Міжнародної амністії, політв’язнів в СРСР нараховувалось близько 600–700 осіб, серед яких українці становили у різні часи від 25% до 75%. Слід мати на увазі, що за сталінською традицією покаранню підлягали не лише самі дисиденти, а й їх батьки, діти, близькі родичі.

Однак репресії 60-х років не лише не відвернули інакомислячих від політичної боротьби, а й надали тим, хто залишився на волі, натхнення й відваги. Опозиція 60-х років підготувала ґрунт для подальшої боротьби в 70-80-ті роках. Характеризуючи опозиційних рух цього періоду, необхідно показати нову хвилю репресій проти інакомислячих, широкомасштабні позасудові переслідування тощо. Особливої уваги потребує висвітлення процесу утворення, діяльності і розгрому Української Гельсінської групи.

Значну увагу приділіть аналізу опозиційного руху на етапі національно-державного відродження України. Адже подальші виступи борців за права людини та національну свободу на цьому етапі спростовували офіційні заяви радянського уряду про те, що на початку 80-х років з дисиденством в СРСР остаточно покінчено.

Підсумовуючи питання, слід визначити значення опозиційного руху України у підготовці передумов для розбудови Української незалежної держави. Важливо також дати оцінку реакції світової громадськості на події в Україні.

Слід висвітлити критичне становище, в якому опинився СРСР у середині 80‑х років і яке диктувало необхідність перетворень. Необхідно показати об’єктивну зумовленість змін у всіх сферах життя країни і в УРСР, зокрема. Зупиніться на характеристиці окремих періодів перебудови:

1985–1988 рр. – період розробки концепції перебудови і здійснення перших економічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.

Висунута програма перетворень передбачала „прискорення соціально-економічного прогресу” країни на основі широкого впровадження досягнень науково-технічного прогресу, створення нового господарського механізму, активізації людського фактора. Проте це вимагало якісних структурних змін у радянській економічній системі. Прагнення ж поєднати ринок і централізоване планування ще більше ускладнили соціально-економічні проблеми, призвели до формування масового незалежного робітничого руху.

1988–1991 рр. – період активних політичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму, проголошених ХІХ партійною конференцією в червні 1988 р.

Проведення реформи політичної системи сприяло демократизації суспільства, політика гласності прискорила процеси десталінізації, реабілітацію жертв репресій.

Величезний вплив на події в Україні мала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р., яка призвела до небаченого забруднення біосфери, радіоактивного опромінювання тисяч людей, появі на території України мертвої 30-кілометрової зони. Аварія на ЧАЕС була справжнім потрясінням для республіки, обумовила активізацію суспільного руху проти існуючого режиму, проти Компартії України, яка замовчувала страшні масштаби і наслідки катастрофи.

Перебудовчі процеси сприяли зростанню політичної активності, відродженню національної свідомості українського народу. Суспільно-політичний рух, що відбувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер.

З 1985 по 1988 рр. суспільно-політичний рух проявлявся, в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури. Із забуття почали повертатись твори М.Грушевського, М.Костомарова, В.Винниченка, та ін., здійснювалися спроби заповнити „білі плями історії” (голодомор 1933 р., сталінські репресії, ОУН-УПА, Центральна Рада).

У 1988 р. населення України переходить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху. У вересні 1989 р. була створена суспільно-політична організація „Народний рух України за перебудову”. Важливим чинником суспільно-політичного життя стали страйки, демонстрації, мітинги і т.ін.

Прослідкуйте процес формування багатопартійності, який розпочався після ліквідації у 1990 р. статті 6 Конституції СРСР та прийняття Верховною Радою України постанови „Про порядок реєстрації громадських об’єднань”.

Необхідно розглянути питання виборчих кампаній 1989-1990 рр., прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р.

У висвітленні наступного питання необхідно відзначити, що економічна криза неминуче вела до кризи політичної. Слід розкрити діяльність опозиції в українському парламенті, включення в боротьбу студентської молоді. Варто зупинитися на проблемах спроби реформування СРСР, “ДКНС” як поворотному пункті в історії СРСР. Потрібно прослідкувати наслідки спроби серпневого перевороту для України.

Далі треба з’ясувати коли і в яких умовах здобула незалежність Україна, охарактеризувати проголошення “Акту незалежності України”, результати всеукраїнського референдуму на його підтвердження і вибори Президента України (61,6% виборців, що прийшли на виборчі дільниці, віддали свій голос за Л.М.Кравчука). Проаналізуйте процес наростання відцентрових тенденцій і розпаду СРСР, визначте причини його розпаду. Зверніть увагу на утворення СНД.

Першочерговим завданням незалежної України стало державне будівництво. Необхідно підкреслити, що державотворчі процеси ускладнювалися тривалою відсутністю нової Конституції, яка мала визначити принципи формування і здійснення державної влади, засади суспільного і державного устрою країни, створити юридичну базу для розробки і прийняття нових законів. Діючою ж залишалася Конституція УРСР 1978 р., до якої в умовах розбудови самостійної держави було внесено понад 200 поправок.

Розкрийте вузлові події державотворення в Україні.

Зупиніться на характеристиці процесу формування трьох гілок влади і конституційного процесу, який завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 року.

 

Семінарське заняття 15:

РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ПІСЛЯ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1 год.)

План

1. Суспільно-політичний процеси 1991–2004 рр.

2. Суспільно-політичне життя в 2004–2016 рр. Євромайдан і Революція Гідності: причини та наслідки. Неоголошена війна Росії проти України.

3. Україна в системі міжнародних відносин.

4. Соціально-економічне та духовне життя українського суспільства в умовах незалежності (1991–2015 рр.).

 

Література

Основна

1. Акт проголошення незалежності України. – К., 1991.

2. Білоус А. Політичні об’єднання України. – К., 1993.

3. Вівчарик М., Карабанов М. Україна етнонаціональна: від етногенезу до суверенної держави. – К., 2003

4. Євтух В. Проблеми етнонаціонального розвитку: український та світовий контексти. – К., 2001.

5. Курас І. Проблемні питання розвитку відносин із сусідніми країнами в контексті державної політики України щодо національних меншин // Іст. Журн. – 2003. – №1.

6. Національна інтеграція в полікультурному суспільстві: український досвід 1991-2000 років. – К., 2001.

 

Ключові терміни і поняття: діаспора, етнічна індиферентність, етнонігілізм, етнополітика, етноізоляція, політизація етнічності, регіоналізм, сепаратизм, урбанізація, шовінізм, омбудсмен, Небесна Сотня, Євромайдан, Революція Гідності, окупація Криму Росією у 2014 р., російсько-українська війна на Донбасі.

Теми рефератів

1. Помаранчева революція: хронологія подій.

2. Євромайдан очима сучасників.

3. Революція Гідності: передумови і наслідки.

4. Анексія Криму Росією у 2014 р. та становище кримських татар.

5. Російсько-українська війна на Донбасі: героїзм солдатів і добровольців.

6. Волонтерський рух в Україні в умовах російсько-української війни.

Питання для дискусії

1. Назвіть основні напрямки розбудови незалежності України.

2. Визначте особливості процесу демократизації, що почався в Україні на початку 90‑х років.

3. Яка роль молодіжного руху в суспільно-політичному житті України?

4. Шляхи подолання корупції в Україні.

5. Інформаційна політика в Україні в умовах російсько-української війни.

6. Роль добровольчих батальйонів у боротьбі з сепаратизмом та російською агресією на Донбасі.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Проаналізуйте, які принципи покладені в основу Декларації прав національностей України. Що вони гарантують всім національностям?

2. В якому році прийнято Закон про державну мову?

1) 1989; 2) 1990; 3) 1991; 4) 1992.

3. Конституція України була прийнята:

1) у червні 1994 р.; 2) у червні 1995 р.; 3) у червні 1996 р.;

4) у січні 1997 р.

4. Вкажіть фактори, які сприяють відродженню релігійного життя в сучасній Україні:

1) зняття заборон на релігійну діяльність, забезпечення з боку держави реальних гарантій свободи совісті; 2) перетворення церкви на державну структуру; 3) різке загострення всього спектра суспільних проблем (політичних, економічних, соціальних, міжнаціональних тощо); 4) значна втрата населенням старих ідеологічних орієнтирів; 5) відсутність міжконфесійних протиріч; 6) різновекторний пошук народом духовної опори в житті; 7) відновлення традиційних духовних цінностей.

5. Коли було прийнято Акт проголошення незалежності України?

1) 16 липня 1990 р.; 2) 24 серпня 1991 р.; 3) 1 грудня 1991 р.; 4) 22 січня 1992 р.; 5) 24 серпня 1992 р.

6. Факт розпаду СРСР та створення Співдружності Незалежних Держав (СНД) було зафіксовано:

1) 1 грудня 1991 р. у Києві; 2) 8 грудня 1991 р. у Мінську;

3) 15 грудня 1991 р. у Москві; 4) 8 грудня 1991 р. у Москві.

7. На другий день після Всеукраїнського референдуму про визнання незалежної України оголосили:

1) Латвія і Литва; 2) Канада і Польща; 3) Угорщина; 4) Росія та Аргентина.

8. У Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) було проголошено намір республіки:

1) в подальшому бути постійно нейтральною державою;

2) приєднатися до блоку НАТО; 3) увійти до стратегічного союзу з Росією та Білорусією.

9. Охарактеризуйте політико-правовивий статус національних меншин.

10. Прояви сепаратизму в Україні: причини і наслідки.

11. Реформування Збройних сил України: успіхи і проблеми.

Методичні вказівки

Розпочинаючи вивчення першого питання, необхідно констатувати, що в грудні 1991 р. з набуттям власної державності українська нація вийшла на якісно новий рівень розвитку. Формування власної держави ставить перед українцями завдання принципово нового рівня. У цьому контексті варто проаналізувати «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права». І усвідомити, які внутрішні і зовнішні умови мають бути для його реалізації; в чому специфіка умов українців. Характерною особливістю даного періоду є два суперечливі тенденції у формуванні остаточної моделі української нації: з одного боку, політизація українського етносу, його чітко окреслене прагнення до державотворення, а з іншого – наявність важливих ознак формування нації, яка ґрунтувалась на принципі громадянської незалежності. Тобто відбувається процес формування не етнічної нації (що об’єднує людей за етнічною ознакою), а політичної, що об’єднує всіх громадян держави, незалежно від національної приналежності. Саме від цього залежить вибір моделі етнонаціональної політики: або сприяти утвердженню етнічного, або політико-громадянського розуміння української нації. Чи набуває українська нація політико-громадянських форм? Що про це свідчить?

Варто проаналізувати, які особливості українців сформував бездержавний статус українського народу і як це впливає на розвиток сучасного державотворення? Необхідно звернути увагу на те, що українців характеризує відсутність великодержавних прагнень, вони не зорієнтовані на пригніченні інших народів, здебільшого демонструють високу толерантність щодо національних меншин.

Проголосивши державність, український народ здобув можливість ліквідувати недоліки у своєму розвиткові, зумовлені довготривалим статусом бездержавності. Однією з важливих проблем є впровадження української мови в усі сфери суспільного життя, оскільки вживання і створення умов для розвитку власної мови є ознакою нації. Потрібно обговорити, як Ви оцінюєте сучасний процес розширення вживання української мови. Адже шлях набуття українською мовою реального статусу повноцінно державної та провідної є досить складним. У цьому контексті варто згадати, які історичні передумови призвели до цього. При обговоренні цієї проблеми варто приділити увагу недостатній економічній підтримці українського друку. З метою стимулювання розвитку видавничої справи у березні 2001 р. Верховна Рада прийняла відповідний закон «Про зміни і доповнення до деяких податкових законів у частині, що стосується видавничої справи». Це дасть змогу скласти належну конкуренцію російськомовним, виданим у Росії, перш за все внаслідок великого оподаткування.

На особливу увагу заслуговують події Євромайдану. Варто відзначити основні суспільно-політичні причини; кризу економічного становища, що врешті-решт змусили підняти український народ до Революції Гідності. У цьому ж контексті слід простежити реакцію світу і української діаспори на події на Майдані.

Насамкінець варто проаналізувати становище України в умовах анексії Криму та неоголошеної війни Росії проти України. Важливо підкреслити зусиллі українського народу з метою відновлення боєздатності українського війська та масштабність волонтерського руху щодо підтримки української армії та вимушених переселенців зі Сходу.