Княжа доба на території України
Лекции.Орг

Поиск:


Княжа доба на території України




(4 год.)

Теоретичні питання:

1. Основні етапи історії розвитку Київської Русі.

2. Причини та наслідки роздробленості Київської Русі.

3. Галицько-Волинське князівство та його значення в історії України.

4. Розвиток суспільно-політичного і господарського життя Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

5. Культура Київської Русі.

6. Культура Галицько-Волинського князівства.

Основні поняття:

Апокрифи (від гр. «таємничий, прихований») — 1) релігійно-міфологічні твори на біблійні теми, які з певних причин не визнавалися церквою канонічними й заборонялися; 2) твори сумнівної історичної вірогідності, часом свідома містифікація; 3) твори невідомого походження, безпідставно приписувані якомусь авторові.

Баскак (від тюркського «представник») — намісник хана Золотої Орди в підвладних країнах у другій половині XIII — на початку XIV ст.

Билини(старини) — пам'ятки давньоруської усної нар. творчості, нар. пісні про подвиги богатирів. Найдавнішими, найбільшими за обсягом і найвартіснішими в художньому й історичному аспектах вважаються билини Київського або Володимирового циклу (Х-ХІ ст.). У ХІІІ-ХІУ ст. билини наповнюються новими сюжетами.

Боярська дума — у часи Київської держави — вища рада при князеві, що складалася з представників земського боярства, княжої дружини, а згодом і духовенства. Рішення її мали дорадчий характер. Дума не мала постійного складу, її засідання скликалися князем у необхідних випадках. Особливо зросла її роль у період феодальної роздробленості, зокрема в Галицькій землі.

Васалітет (від лат. «слуга») — за середньовіччя в Європі система особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутніших феодалів (сеньйорів). У Київській державі стосунки між сильнішими і слабшими князями, князями і боярами.

Великий князь — найвищий князівський титул у Київській державі. У Х-ХІІІ ст. титул належав до київських князів. З XIII ст. такий титул мали галицько-волинські та володимиро-суздальські князі. У XIV- XVI ст. титул в. к. носили володарі Великого князівства Литовського.

Верв (від укр. «вірьовка») — сільська громада у Київській державі.

Вітражі (від фр. «віконне скло») — картини, виготовлені з кольорового скла у вікнах, дверях, ширмах; твір монументально-декоративного мистецтва, переважно з шматочків кольорового скла або з ін. прозорого матеріалу, змонтованих у єдине ціле.

Вотчинне землеволодіння (вотчина; від укр. «отчина», тобто батьківська власність) — одна з форм феодальної земельної власності в часи Київської держави. Її власник мав право передати у спадщину, продати, поділити тощо

Галицька митрополія — церковна провінція, утворена на землях Галицько-Волинської держави 1303 за князя Юрія І Львовича. Першим митрополитом був грек Ніфонт (1303-1305).

Глаголиця — перша відома самобутня слов'янська абетка, створена Кирилом (Костянтином).

Гості — купці, які торгують з далекими країнами.

Данина— у стародавні часи назва натурального або грошового податку, що сплачувався підкореними племенами своїм переможцям.

Десятина — 1) у Київській державі відрахування на користь церкви з доходів усіх князівських володінь та прибутків усіх землевласників; 2) міра площі в Російській імперії— 1,09 гектара.

Житія — розповіді про життя та подвиги святих.

Закупи — категорія напіввільних селян у Київській державі XI—XII ст. і в Україні ХІV-ХVІ ст.; у Київській Русі так називалися люди, які брали у землевласника позику («купу») і за це були змушені виконувати феодальні повинності.

Ідол (від гр. «зображення, образ, подоба») — об'єкт культу, предмет, який начебто уособлює божество, зображує його або є ним. Як пережиток тотемізму зберігся у всіх релігіях (у православ'ї — ікони, в католицизмі — статуї). Переносно — предмет безрозсудного сліпого поклоніння.

Ікона (від гр. «зображення, образ») — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Капище — місце поклоніння язичницьким богам, споруда з дахом над ідолами; святилище. Мали вигляд камінної вимости або заглиблення у землі. Більшість з них існувала просто неба, у центрі були жертовники та масивний стовп, на якому стояв ідол.

Кирилиця — слов'янська писемність на основі гр. абетки.

Книжкова мініатюра (від фр. «кіновар або сурик, фарба») — невеличкий кольоровий малюнок у старовинному рукописі чи книзі. Переносно «мініатюра» — будь-що невеликого розміру.

Княжі з'їзди — з'їзди удільних князів Київської держави, які визнавали васальну залежність від Великого князя Київського. На них вирішувалися найважливіші військові справи, погоджувалися міжусобні суперечки, уточнювалися правові документи тощо.

Літописи — історичні твори в Київській Русі, а згодом на укр., білоруських і рос. землях, у яких розповідь велась по роках.

Монета (від лат. «монета») — карбований злиток металу певної форми, ваги та проби, що є узаконеним засобом обігу і платежу. Перші монети в Україні почали карбувати за часів князя Володимира — срібники та златники.

Наймит — особисто вільна людина, яка працювала в умовах найму. Відомі з часів Київської держави.

Огнищанин — гол. управитель княжого двору в Київській Русі Х-ХІІ ст., боярин. Відповідав за ведення вотчинного господарства і збереження князівського майна.

Племінні союзи — об'єднання племен, які склалися у VІІ-Х ст. На території України мешкали сім племінних об'єднань: поляни, деревляни, волиняни (дуліби, бужани), сіверяни, уличі, тиверці, хорвати (білі хор­вати). Згадуються в «Повісті минулих літ», назви перестають вживатися в XI ст.

Повоз — державна повинність у Київській державі, що полягала в обов'язку доставляти продукцію сільського господарства за розпорядженням князя чи феодала на княжий двір, погост, ринок або в похід. П. поступово був замінений грошовим податком — «повозними грішми».

Полюддя (від «ходіння по людях») — щорічний об'їзд у Київській державі князем з його дружиною влас­них володінь і підлеглих племен з метою збирання данини у Х-ХІІІ ст.

Рядовичі — категорія залежних людей у Київській Русі, згадуються в XI—XII ст. Були змушені укладати на певних умовах договір («ряд») із землевласником. Рядовичі відбували повинності у вотчині або сплачували данину, виконували дрібні господарські доручення. Входили до складу челяді, були близькі до закупів за соціальним та юридичним становищем.

Скоморохи — митці часів Київської держави; танцюристи, фокусники, актори, музиканти, дресирувальники. Артисти різнобічних жанрів, які виступали на святах і торгах. Деякі із с. постійно жили при дворах князів чи бояр.

Скрипторій (від лат. «переписувач, писар») — за середньовіччя майстерня в монастирях, у якій переписували книги. Ярослав Мудрий створив у Києві при Софійському соборі с., де було переписано чимало книг.

Смальта (від іт. «емаль») — сплав свинцю та скла; кольорове непрозоре (заглушене) скло у вигляді неве­ликих кубиків або пластинок, застосовуване для виготовлення мозаїк.

Собор — 1) головна міська чи монастирська церква (храм); 2) збори, з'їзд, наприклад, собор церковний — зібрання християнського духовенства.

Удільні князівства (від укр. «уділ — частка члена князівської сім'ї у родовому володінні) — князівські володіння, що утворилися внаслідок розпаду Київської Русі.

Улус (від тюркського «народ») — у тюрксько-монгольських народів Центр. Азії та Сибіру родоплемінне об'єднання з відповідною територією, як правило, на чолі з ханом.

Феодалізм (від франкського «худоба як майно») — суспільний лад, який характеризується власністю панівних верств на землю та чіткою ієрархічністю (системою залежністю).

Фольклор (від англійського «народна мудрість, народне знання») — усна народна творчість.

Християнство (від імені Христа) — одна з трьох світ, релігій, яка виникла в І ст. у Палестині. Віра в Бога-отця, Бога-сина, Бога-духа в одній особі, пришестя Спасителя. Християнами були князі Аскольд та Ольга. Як державна релігія прийнята в Київській державі за часів князя Володимира 988.

Практичне творче завдання:

Підготовка матеріалів до дискусії на тему: «Золота Орда на Українських землях».

 

Теми есе та презентацій:

1. Прийняття християнства та його значення.

2. Дипломатичні зносини Київської Русі.

3. Зовнішньополітична діяльність Володимира Мономаха.

4. Культура Київської Русі (можна обрати один напрям, на вибір курсанта).

5. Культура Галицько-Волинського князівства (можна обрати один напрям, на вибір курсанта).

 

Питання для самоперевірки:

1. Назвіть перших князів Київської Русі?

2.Визначте особливості розвитку КР за князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого?

3.Яке значення в історії України князя Володимира Мономаха?

4.Охарактеризуйте період розробленості КР.

5.Чи можна було уникнути роздробленості КР? Відповідь обґрунтуйте.

6.Визначте особливості політичного та соціально-економічного розвитку ГВК.

7.Дайте характеристику Данилу Романовичу як королю Галицько-Волинської держави?

8.Яке значення ГВК для перемоги над Золотою Ордою?

9.Охарактеризуйте релігійне життя КР.

10. Дайте характеристику розвитку культури КР.

11. Визначте основні риси розвитку культури ГВК.

12. Визначте роль і місце в історії України Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

 

Цільові навчальні завдання:

1.Які риси культури Київської Русі присутні в сучасній цивілізації?

2. Які ознаки відрізняють цивілізацію від середньовічного українського суспільства?

Додаткові завдання:

1. Складіть історичний портрет Володимира Великого або Ярослава Мудрого.

2. Складіть хронологічну таблицю процесу становлення Київської Русі.

3. Складіть хронологічну таблицю періоду розквіту Київської Русі.

4. Попрацюйте з історичними картами. Визначте кордони КР в різні періоди часу. Перегляньте основні місця зіткнень із кочовими племенами. Визначте основні місця переможних битв.

 

Короткі методичні вказівки та план-конспект відповіді.

В першому питанні слід зупинитись на основних етапах становлення та розвитку Київської Русі. Визначити основних князів та їх роль в історії. Дане питання може бути розподілене між двома-трьома доповідачами. Обов’язково визначити роль князів Володимира і Ярослава як політичних діячів.

За літописом «Повість минулих літ» на території України мешкали сім племінних об'єднань:

• поляни — середня течія Дніпра;

• волиняни (дуліби) — у басейні Західного Бугу;

• деревляни — у басейні Прип'яті та її правих приток;

• сіверяни — на берегах Десни та її приток;

• тиверці — між Дністром і Прутом;

• уличі — між Дністром і Дніпром;

• хорвати (білі хорвати) — у передгір'ях Карпат і Закарпатті.

Ці племінні союзи можна вважати безпосередніми предками українців, а їхню мову — праукраїнською. Ще в додержавні часи слов'янських правителів називали князями, а їхнє оточення — воїнами-дружинниками, вони мешкали у великих племінних центрах — городищах, які поступово перетворювалися на міста. Не був винятком у цьому плані й Київ, його вважають племінним центром полян. Життя легендарного князя Кия і виникнення Києва одні вчені відносять до V—VI, а інші — до VІ-VІІ ст.

Держава з центром у Києві в другій половині IX ст. закріпила за собою назву «Руська земля», що було пов'язане з діяльністю руських володарів Аскольда та Діра. Частина істориків вважає їх нащадками Кия. Широко відомий похід руського війська під проводом Аскольда у 860 р. на Константинополь, що змусило Візантію визнати Русь як державу.

Причини провідної ролі Києва в державотворенні:

• вигідне географічне розташування, зокрема на шляху «із варягів у греки»;

• зростання Києва за рахунок притоку населення з інших земель;

• можливість високого рівня соціально-економічного розвитку;

• розташування на межі розселення кількох союзів племен, наявність природних рубежів. Новгородський правитель Олег у 882 р. прийшов з військом до Києва, вбив Аскольда й почав правити,відбулося об'єднання південних і північних руських земель.

Діяльність князя Олега:

• створення в державі опорних пунктів київської влади, визначення порядку стягнення данини;

• приєднання значної кількості земель (деревлян, сіверян, кривичів, радимичів, словенів), у тому числі й неслов'янських (весь, меря, чудь);

• правління від імені малолітнього Ігоря, сина Рюрика, утвердження у Київській державі династії Рюриковичів;

• угода з варягами, залучення протягом тривалого часу до походів варязьких загонів;

• організація опору угорським племенам, які пройшли неподалік Києва;

• здійснення кількох походів на узбережжя Каспійського моря проти Арабського халіфату;

• два походи на Візантію 907 і 911 рр., укладення вигідних договорів з цією наймогутнішою державою того часу, міжнародне визнання Київської Русі.

Значення та наслідки діяльності князя Олега:

• об'єднання Південної та Північної Русі, що стало основою для потужної Київської держави;

• централізація Русі, перетворення Києва на визнаний серед східних слов'ян центр держави;

• зміцнення військової могутності Київської держави, активізація її зовнішньополітичної діяльності.

Діяльність князя Ігоря:

• відновлення влади над деревлянами й уличами;

• утримання великої дружини, військові походи вимагали значних коштів, тому особисто збирав данину (полюддя), загинув під час її повторного збирання з деревлян (945 р.);

• укладення миру з кочовиками-печенігами, які у 915 р. вперше з'явилися поблизу південних кордонів Русі;

• два походи на Візантію (941 і 944 рр.), але вони були не настільки вдалі, оскільки новий договір був не дуже вигідний для Русі;

• похід на Закавказзя, що увінчався значним успіхом. Значення та наслідки діяльності князя Ігоря:

• продовження об'єднання слов'янських племен, розширення Київської держави;

• послідовне зміцнення центральної князівської влади.

Діяльність княгині Ольги:

• придушення повстання деревлян, помста за вбитого чоловіка Ігоря;

• здійснення першої державної реформи на Русі (податкової): чітке визначення земель, з яких збиралась данина, було передбачено такі види данини: оброки, уроки, устави;

• влаштування «становищ» і княжих «погостів»;

• закріплення за княжою скарбницею земель, багатих на хутрових звірів, установлення «знамень»;

• розбудова та зміцнення столиці — Києва, побудова дерев'яної християнської церкви;

• мирне посольство на чолі з Ольгою відвідало Константинополь;

• здійснення першої спроби установити дипломатичні контакти із Західною Європою (Німеччиною). Значення та наслідки діяльності княгині Ольги:

• об'єднання держави безпосереднім підпорядкуванням племінних князівств Києву;

• відсутність значних військових конфліктів, надання пріоритету дипломатії;

• підвищення міжнародного авторитету Київської держави.

Діяльність князя Святослава:

• здійснення адміністративної реформи, посадивши своїх синів намісниками в Києві (Ярополк), Овручі (Олег), Новгороді (Володимир);

• прихильність до язичництва на відміну від матері християнки Ольги;

• повернення до складу Київської держави племінного князівства в'ятичів;

• розгром Волзької Булгарії, Хозарського каганату, поширення впливу на Північний Кавказ;

• перший Балканський похід, вимушене повернення з Болгарії, щоб захистити Київ від печенігів;

• другий Балканський похід, мета не досягнута, загибель від рук печенігів.

Результати діяльності:

· адміністративна реформа сприяла зміцненню держави,

· війни Святослава виснажили Русь,

· талант полководця не завжди доповнювався далекоглядністю.

Значення та наслідки діяльності князя Святослава:

• втрата налагоджених зв'язків із західноєвропейськими країнами;

• розгром Хозарського каганату відкрив шлях на Русь печенігам, що завдавали великої шкоди населенню;

• значна частина завойованих Святославом територій після його смерті Русь не втримала;

• часті війни виснажили Київську державу.

Князювання Володимира Великого:

• приєднання племінних князівств волинян (дулібів) і білих хорватів;

• адміністративна реформа, позбавлення влади місцевої знаті, посадниками стали сини князя;

• військова реформа, заміна найманців-варягів на дружинників-слов'ян;

• релігійна реформа, спочатку спроба реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом, запровадження в Київській Русі християнства як державної релігії (988 р.);

• судова реформа, нове зведення законів усного звичаєвого права;

• боротьба з кочівниками-печенігами, створення величезної системи укріплень («змієві вали»);

• розбудова Києва, будівництво фортеці навколо центру міста (дитинець), зведення церков св. Василя та Богородиці (Десятинної), на яку витрачалася десята частина прибутків князя;

• початок карбування перших руських монет — златників і срібників;

• ведення боротьби з Польщею за червенські міста та на сході з Волзькою Булгарією;

• протидія спробам Візантії перетворити Київську Русь на залежну державу;

• укладення дипломатичних відносин з Польщею, Угорщиною, Чехією, обмін посольствами з Німеччиною;

• започаткування шлюбної дипломатії київських князів. Передумови запровадження християнства як державної релігії:

• необхідність зміцнення влади київського князя, піднесення його авторитету;

• існування величезної Київської держави було несумісне з язичницьким багатобожжям;

• сусідство на заході та півдні із християнським світом, підтримання з ним торговельних відносин;

• християнами були попередники Володимира Аскольд і Ольга;

• певне поширення християнства серед населення Київської держави;

• найтісніші зовнішньополітичні контакти в Київської держави були із Візантійською імперією. Історичне значення запровадження християнства як державної релігії:

• зміцнення влади київського князя, тісніше згуртування навколо Києва різноплемінних територій;

• подолання породжених місцевими язичницькими віруваннями настроїв замкнутості та відокремленості від інших територій;

• встановлення рівноправних відносин із християнськими країнами, у першу чергу з Візантією;

• поступове зменшення кількості воєнних походів як головного способу здійснення зовнішньополітичних намірів, дедалі більше зростання ваги дипломатії;

• заснування Володимиром церковної організації;

• створення в Києві першої школи, поширення освіти, що було пов'язано із прийняттям християнства. Нова віра часто здобувала собі прихильників мирно, про це свідчить той факт, що багато давніх традицій так і залишилися в побуті русичів, переплітаючись із християнськими обрядами.

Значення та наслідки діяльності князя Володимира Великого:

• завершення у цілому формування Київської держави, що об'єднала усіх східних слов'ян, але не лише їх;

• утвердження сильної князівської влади, створення потужної централізованої держави;

• зміна родоплемінного поділу суспільства на територіальний;

• внаслідок прийняття християнства зрівняння Київської держави з провідними державами Європи.

Після смерті Володимира чотири роки тривала боротьба за владу, в якій переміг Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.).

Князювання Ярослава Мудрого:

• відновлення централізованої держави, що послабилася під час міжусобної боротьби;

• означення території та кордонів держави, удосконалення державного апарату;

• остаточна перемога над печенігами, припинення їхніх нападів на Русь;

• піклування про розвиток культури: ведення літописання, виготовлення книг, виникнення шкіл, заснування першої бібліотеки при Софійському соборі;

• розбудова Києва та інших міст, побудова Софійського собору, Георгіївської церкви, Золотих воріт з надбрамною церквою тощо;

• створення першого писаного зведення законів Київської держави, що одержало назву «Найдавніша правда» чи «Правда Ярослава», що сприяло подоланню звичаїв кровної помсти;

• відвоювання у поляків всієї Червоної Русі, розширення кордонів на північному заході;

• підтримання дружніх зв'язків з Візантією, за винятком 1043-1046 рр.;

• підтримання постійних дипломатичних стосунків з Німеччиною;

• подальший розвиток шлюбної дипломатії (Ярослава Мудрого називали «тестем Європи»).

Значення та наслідки діяльності князя Ярослава Мудрого:

• підтримання Київської Русі на вершині розквіту та могутності як провідної держави Європи;

• зміцнення міжнародного авторитету держави Ярослава Мудрого;

• посилення єдності та централізації Київської держави, подолання пережитків родового ладу.

Спорудження Софійського собору. Нині чимало істориків схильні до думки, що будівництво храму розпочалося за Володимира Великого. У 2011 р. навіть відзначено 1000-ліття від заснування Софії Київської. Закінчення будівництва відносять до 1036 р., пов'язують з розгромом печенігів. Щоб забезпечити потребу руських церков у книгах, Ярослав створив у Києві при Софійському соборі скрипторій — майстерню для переписування книг. А ще там же зберігалися найцінніші книги— діяла своєрідна книгозбірня, що могла нараховувати до 1000 томів рідкісних книг. Свідченням поширення письменності з-поміж різних верств населення тогочасного Києва є графіті — написи, продряпані на стінах Софійського собору.

Міждержавні зносини Київської Русі свідчать про великий авторитет держави Ярослава Мудрого в Європі. Розквіт Київської держави припадає саме на правління Володимира Великого і його сина Ярослава Мудрого.

Правління Ярославичів. Співправління трьох осіб (тріумвірат) — Ізяслава, Святослава і Всеволода:

• усунення від участі в державному житті молодших братів, а після їх смерті — привласнення володінь;

• 1068 р. їхні війська зазнали поразки на річці Альті від половців, що викликало повстання киян, які звільнили ув'язненого полоцького князя Всеслава й оголосили київським володарем. Його княжіння тривало трохи більше семи місяців. З допомогою польських військ Ізяслав 1069 р. повернувся на престол;

• у 1072 р. відбулася нарада трьох братів у Вишгороді, де була схвалена «Правда Ярославичів», що разом зі статтями Ярослава Мудрого становила «Руську правду».

Боротьба за київський стіл між Ярославичами:

• 1073 р. брати посварилися. Святослав, заручившись підтримкою Всеволода (дуумвірат), пішов на Київ, вигнав Ізяслава і став великим Київським князем. Крім Києва керував і Чернігівським князівством, а в інших містах посадив своїх синів і племінників. Підтримка культури. Через три роки він помер;

• 1076 р. на княжий стіл повернувся Ізяслав, правив при підтримці Всеволода, якому віддав Чернігів;

• позбавив влади синів Святослава, які спричинили нову хвилю усобиць;

• 1078 р. — загибель Ізяслава у битві з Олегом Святославичем;

• наступних 15 років у Києві правив Всеволод, віддав Чернігів своєму синові Володимиру, який фактично вів усі збройні конфлікти замість великого князя;

• Всеволод — дуже освічена людина, суперечки залагоджував дипломатичним шляхом.

Значення та наслідки Любецького з'їзду князів.

Найзначнішою подією князювання Святополка (1093-1113 рр.) був з'їзд князів у Любечі в 1097 р., ініціа­тором якого був син Всеволода Володимир Мономах через небезпеку постійних усобиць і нападів половців:

• схвалено принцип князівської вотчини — тобто володіння, що належали батькам. Вотчинні землі (Київ, Чернігів, Переяслав) закріплювалися за певними гілками князів (Ізяславичі, Святославичі, Всеволодовичі);

• інші князі отримували володіння на правах тимчасового користування;

• рішення про припинення усобиць, які послаблювали державу.

Після Любеча князівські з'їзди скликалися регулярно. Саме на них князі обговорювали суперечливі питан­ня, вирішували про спільну боротьбу проти половців, де особливо відзначився Володимир Мономах.

Князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава в Києві:

• повсталі в 1113 р. кияни вимагали Володимира Мономаха собі за князя, після деяких вагань — згода;

• зміцнення великокнязівської влади та посиленні державної єдності Русі заходами військового та дипломатичного характеру, придушення князівських міжусобиць;

• схвалення «Уставу», що являв собою доповнення до «Руської правди», обмеження обсягів стягування лихварями відсотків за позику;

• ведення активного будівництво в Києві та інших містах, спорудження першого моста через Дніпро;

• відновлення міжнародного авторитету Київської держави, продовження шлюбної дипломатії;

• підтримка культури, «Повчання дітям» Мономаха тощо.

Після смерті Володимира Мономаха гідно правив його син Мстислав, прозваний Великим (1125-1132 рр.). Він був останнім київським князем, чию владу можна схарактеризувати як монархічну.

У другому питанні необхідно розкрити причини, процес і наслідки роздробленості Київської Русі.

По смерті Мстислава в Київській державі почалася доба роздробленості — посилення самостійності удільних князівств та влади удільних князів.

Причини та сутність політичної роздробленості Київської Русі:

• розвиток феодального землеволодіння, зміцнення його вотчинної форми, посилення боярства;

• великі розміри території держави, їхній різний етнічний склад;

• розвиток і піднесення удільних земель, князівські міжусобиці;

• відсутність сталого порядку престолонаслідування тощо;

• сучасні історики роздробленість тлумачать не як розпад держави, а як зміну її устрою та форми правління. Київську Русь цих часів дослідники називають федеративною монархією. Форму правління визначають як колективний сюзеренітет: замість одного великого князя владу здійснює об'єднання найвпливовіших князів.

На українських землях сформувалося 5 князівств: Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке, згодом утворилося Галицько-Волинське.

У третьому питанні зосередити увагу на особливостях розвитку Галицького і Волинського князівств, визначити роль Галицько-Волинського князівства в історії України. Проаналізувати значення ГВК перед монголо-татарською навалою. Дати характеристику князям Роману та Данилу.

Перший правитель Галицької землі Ростислав мав трьох синів, які отримали у володіння Перемишль, Звенигород і Теребовль. Об'єднати їх вдалося Володимиркові, який 1141р. переніс свою резиденцію до Галича. Ще успішнішим було правління його сина Ярослава Осмомисла (1152-1187 рр.):

• розширення кордонів Галицького князівства аж до гирла Дністра;

• боротьба з нападами половців, укладення союзницьких угод з Польщею й Угорщиною, підтримання дружніх стосунків з імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою, угода з Візантією;

• боротьба зі спробами бояр втручатися в державні справи, зміцнення князівської влади;

• здобуття значного авторитету на Русі.

Певний час на Волині тривали усобиці. Край їм поклав князь Роман Мстиславич, який на володимирському столі проводив об'єднавчу політику.





Дата добавления: 2016-11-12; просмотров: 491 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.026 с.