Литовсько-Польська доба в історії України

(др. пол. XIV – п. пол. XVI ст.)

(2 год.)

Теоретичні питання:

1. Входження Українських земель до складу Великого Князівства Литовського. Українські землі у складі інших держав у др. пол. XIV –
п. пол. XVI ст.

2. Утворення Речі Посполитої. Українські землі у складі Речі Посполитої.

3. Культурний та релігійний розвиток українських земель у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої.

Основні поняття:

Берестейська унія — союз православної церкви з католицькою під зверхністю Папи Римського, укладений на Берестейському соборі 1596.

Гравюра (від фр. «вирізати, висікати») — вид мистецтва графіки, що полягає в ручній обробці дощок чи металевих пластин і друкування з них відбитків.

Графіка (від гр. «пишу, малюю») — вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є однотонний малюнок, виконаний переважно на папері олівцем, пером, пензлем, вугіллям, або друковані художні зображення, відтиснені на папері формою (гравюра); назва окремого художнього твору.

Дискримінація (від лат. «розрізняю») — обмеження або позбавлення прав певної категорії громадян, організацій, держав за расовою, національною чи державною належністю, майновим станом, політичними, релігійними переконаннями тощо.

Єзуїти (від лат. «Ісус») — члени найбільш впливового католицького чернечого ордену. У середині XVI ст. поширили свій вплив і на Україну. Активні діячі Контрреформації. Були створені єзуїтські школи у Львові (1608), Луцьку (1609), Києві (1690) та ін. містах.

Кріпосне право — система правових норм, що встановлювали залежність селянина від феодала і його право на селянина-кріпака як на неповну власність.

Львівське братство (Успенське ставропігійне братство у Львові) — національно-релігійна громадська організація православних, а згодом — греко-католицьких українських міщан Львова. Утворене 1585-1586. Статут братства установлював за ним право зверхності над іншими братствами та контроль над духівництвом.

Люблінська унія — угода від 28.06.1569 р. про об'єднання Польщі та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту. Укладена на спільному польсько-литовському сеймі.

Острозька академія (Острозька школа) — вища школа, заснована 1576-1580 рр. в Острозі (тепер Рівненська обл.) на кошти князя В.-К. Острозького. У школі викладалися церковнослов'янська, грецька, латинська мови та ряд ін. предметів. Школа припинила існування 1640.

Острозька Біблія — перше повне видання Біблії староукраїнською мовою, надруковане 1581 р. в Острозі І. Федоровичем (Федоровим). У книзі, крім того, вміщено передмову князя В.-К. Острозького та вірші Г. Смотрицького, в яких оспівується видавець. Всього Острозька Біблія має 1256 сторінок і є досконалим зразком друкарської справи XVI ст. в Україні

Практичне творче завдання:

1. Підготовка матеріалів до дискусії на тему: «Річ Посполита для України – недоліки та переваги».

2. Чому, маючи офіційною метою згуртування християнського населення Речі Посполитої, Берестейська унія призвела до загострення релігійного протистояння?

Теми есе та презентацій:

1. Культурні здобутки ВКЛ та РП (на вибір курсанта).

2. Порівняльний аналіз становища українських земель у складі ВКЛ і РП.

Питання для самоперевірки:

1.У складі яких держав опинилися українські землі пол. XIV – п. пол. XVI ст.?

2.Чому на Київському престолі опинився литовський князь?

3. Значення Люблінської унії для українських земель?

4. Охарактеризуйте становище українських земель у складі ВКЛ?

5. Проаналізуйте релігійне становище українських земель у складі Литви і Польщі?

6. Дайте характеристику культурному розвитку українських земель у складі ВКЛ і РП.

7. Яким було становище українських земель у складі інших держав?

Короткі методичні вказівки. План-конспект відповіді

Перше питання передбачає розгляд причин входження українських земель до складу інших країн, а також коротку характеристику становища України у складі інших країн до початку утворення Речі Посполитої.

Зі смертю князя Юрія II Болеслава становище Галицько-Волинського князівства суттєво погіршилося. Реальним правителем у Галицькій землі був боярин Дмитро Дедько (1340-1344 рр.). Справжня війна за землі Галичини розгорілася 1349 р., тривала вона із змінним успіхом. Зрештою в 1387 р. ці землі були остаточно приєднані до Польського королівства. На Волині ж правив литовський князь Любарт Гедимінович (1340-1385 рр.), який мав дружину з родини галицько-волинських князів. Він діяв під гаслом збереження держави Данила Галицького. Волинь була тоді фактично незалежною.

За землі Галичини і частково Волині йшла запекла боротьба між литовськими князями і польськими й угорськими королями.

Угорщина ще з XI ст. (з перервою 1280-1320 рр.) утримувала Закарпаття. У 1526 р. після поразки угорського війська від турків у битві під Могачем Закарпаття було поділене між князівством Трансільванією (васалом Туреччини) і Священною Римською імперією, де правили австрійські Габсбурги.

Буковина ще в XIV ст. потрапила під владу Молдовського князівства, яке, в свою чергу, потрапило у васальну залежність від турецького султана.

На початку XVI ст. Чернігово-Сіверщина потрапила під владу Московського князівства. Розвинути успіх Московії перешкодила серйозна поразка, якої вона зазнала під Оршею в 1514 р. від військ, керованих князем Костянтином Острозьким.

Утвердження Литви на Київщині, Чернігово-Сіверщині та Поділлі пов'язують з перемогою князя Ольгерда над військами Золотої Орди на р. Сині Води в1362 р. З наступного року в Києві князював син Ольгерда Володимир. Наслідки битви:

• переважна більшість українських земель була закріплена в Литовській державі;

• територія Золотої Орди була скорочена до узбережжя Чорного моря;

• суттєве послаблення впливу татарських орд, що жили на захід від Дніпра, зростання суперечностей в Орді.

Особливості суспільно-політичного життя українських земель у складі Великого князівства Литовського. Причини швидкого підпорядкування литовцями українських земель:

• ослаблення золотоординським пануванням українських земель;

• у протистоянні литовців з татарами населення українських земель підтримало Литву;

• ослаблення Золотої Орди внаслідок усобиць і розпаду на частини;

• збереження чинної системи управління, лише князі Гедиміновичі замінили Рюриковичів;

• збереження судочинства на підставі норм «Руської правди»;

• поширення дії православ'я на територію Литовської держави;

• «руська мова» набула статусу офіційної у цій державі.

У XV ст. з посиленням боротьби за владу в Золотій Орді володарі Кримського улусу почали прагнути до самостійного правління. Це вдалося Хаджі-Гірею, який 1449 р. проголосив себе незалежним володарем Кримського ханства. Столицею держави став Бахчисарай. Кримське ханство як незалежна феодальна держава охоплював територію Криму, пониззя Дніпра, Приазов'я та Кубані.

Перехід кримських ханів у васальну залежність від Османської імперії. Повністю незалежною держава була недовго. В 1475 р. Османська імперія підкорила чорноморські портові міста і вже через три роки хан Менг-лі-Гірей визнав себе васалом турецького султана. Заручившись його підтримкою, а також сприянням Московського князівства, він у 1482 р. здійснив похід на Київ, спаливши його і захопивши у полон (ясир) величезну кількість людей. Згодом такі походи відбувалися майже щорічно, а то й двічі на рік. Найбільш активно організовував відсіч ординцям князь Костянтин Іванович Острозький, який понад 60 разів бився з ними, зокрема здобув великі перемоги під Вишневцем (нині Тернопільська обл., 1512 р.) і на річці Ольшаниці (Київщина, 1527 р.).

Соціально-економічне життя:

• провідна галузь — сільське господарство, поширення фільварків і трипільної системи, зростання поголів'я корів і свиней через зростання цін на м'ясо в Європі, розвиток бджільництва, городництва, садівництва;

• промисли — найважливіша роль рибальства і мисливства, а також солеваріння, виробництво поташу, смоли;

• розвиток ремесел і торгівлі, за деякими даними існувало близько 130 ремісничих спеціальностей.

Становище суспільних станів. Родову українську знать починали називати шляхтою. Структура панівного стану з середини XV ст.: князі — пани — зем'яни-шляхта — шляхта-голота — панцирні бояри:

• князі — найзаможніша частина шляхти, до якої належали нащадки удільних князів;

• пани — заможна шляхта, славилася давністю роду, разом з князями становили групу магнатів;

• зем'яни — середня військово-службова шляхта, залежна від магнатів, здобула титул за службу;

• шляхта-голота — найбідніша, зубожіла шляхта;

• панцирні бояри — дрібні шляхтичі-службовці, що виконували різні доручення;

До привілейованих станів належали також церковні люди — духовенство, майже десята частина населення, окремий стан українського суспільства, не підлягали світському судові.

Селян цього часу історики умовно поділяють на «похожих» (особисто вільних) і «непохожих» (прикріплених до свого наділу). Крім того, за характером повинностей, з-поміж селян вирізняють данників, тяглових і слуг:

• данники — особисто вільні й економічно незалежні селяни, сплачували державі данину (чинш);

• тяглові селяни мусили працювати в господарстві свого володаря зі своїм «тяглом» (робочою худобою та інвентарем), тобто відбувати панщину. Були як особисто вільними, так і прикріпленими до своїх наділів. Першим відомим документом, який започаткував закріпачення селян, вважають рішення шляхти Галичини 1435 р. Закріпачення основної маси селян було стверджено у тогочасних кодексах законів — Литовських статутах. Селяни уже в XV ст. почали чинити активний опір, про це свідчить повстання під проводом Мухи (1490 р.);

• слуги — особисто вільні селяни, які перебували на службі, отримуючи за це земельні наділи.

Наприкінці XV ст. — на початку XVI ст. в українських містах поширилося магдебурзьке право — міське право, що передбачало звільнення міста від управління, судової й адміністративної влади місцевих феодалів (власників міст) і створення міського самоврядування. За магдебурзьким правом містом керував магістрат — орган, що об'єднував раду і лаву. На чолі лави був війт, а раду очолював бурмістр. Магдебурзьке право встановлювало також порядок організації ремісничих об'єднань — цехів, регулювало питання торгівлі тощо. Цех становив самоврядну громаду вільних ремісників однієї чи кількох спеціальностей на чолі з виборним старшиною-цехмістром. Перші цехові об'єднання виникли у Львові та Перемишлі. У містах активно розвивалися ремесла і торгівля. Основними видами торгівлі були ярмарки. Серед міщан виділяють патриціат, бюргерство і плебс.

У другому питанні слід детально зупинитись на значенні Кревської Унії. Розкрити становище українських земель у новоутвореній Речі Посполитій.

14 серпня 1385 р. в литовському місті Крево була укладена унія між Великим князівством Литовським і Польським королівством. Причини Кревської унії:

• у часи князювання в Литві Ягайла для неї та Польського королівства посилилася загроза з боку Тевтонського ордену, що примусило обидві держави зблизитися і укласти державно-політичний союз;

• прагнення Ягайла знайти підтримку в боротьбі за владу з князем Вітовтом;

• прагнення Польщі мирним шляхом через унію з Литвою підпорядкувати українські землі.

Основні умови Кревської унії:

• Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою і стати польським королем і правителем Литви;

• Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичниками Литви хрещення за католицьким обрядом;

• Польща і Литва утворювали єдину державу;

• Литва мала передати Польщі всі будь-коли захоплені руські землі.

Наслідки Кревської унії.

• унія викликала опір литовського боярства, підтриманого частиною руської знаті, очолив боротьбу князь Вітовт. Два останні пункти державно-політичного союзу фактично не були втілені у життя. У 1392 р. він був визнаний довічним правителем Великого князівства Литовського (князював до 1430 р.);

• початок роздачі українських земель польським феодалам, поширення католицизму;

• у 1434 р. Польща із земель Галичини створила Руське воєводство, тоді ж до Польщі було приєднано західне Поділля і створене Подільське воєводство, існувало також Белзьке воєводство;

• 15 липня 1410 р. відбулася вирішальна битва військ Тевтонського ордену з об'єднаною польсько-литовською армією, у складі якої було чимало українських і білоруських вояків. Німецькі лицарі були розгромлені, згодом вони навіть визнали васальну залежність від Польщі.

У жовтні 1413 р. польсько-литовське зближення було закріплене Городельською унією, яка передбачала призначення на вищі урядові посади Великого князівства Литовського тільки литовців-католиків, підтверджено існування Великого князівства Литовського з його політичною самостійністю.

Остаточна ліквідація Київського та Волинського удільних князівств. Новий великий литовський князь Свидригайло почав здійснювати політику, спрямовану на розрив унії з Польщею, але після поразки під Вількомиром (1435 р.) від польсько-литовського війська Сигізмунда змушений був обмежитися владою лише на Волині. Після смерті Свидригайла (1452 р.) Волинське удільне князівство перестало існувати. У 1471 р., по смерті київського князя Семена Олельковича було ліквідоване Київське удільне князівство. Землі скасованих князівств було передано литовським намісникам, чим фактично встановлювалося панування чужинців. Останні спроби зберегти автономію руських земель було зроблено у 1481 р. («Змова руських князів») і 1508 р. (повстання Михайла Глинського), але невдало.

Останнє питання передбачає розгляд розвитку культури й освіти українських земель під владою Литви і Польщі. На ХІV-ХV ст. припало становлення уснопоетичного жанру історичної пісні та балади. Найціннішим мистецьким надбанням народу тих часів стали думи, що сягали корінням княжих часів. Думами називають уснопоетичні героїчні твори про важливі події та видатних діячів української історії, що наполовину проспівувалися — наполовину промовлялися під музичний супровід мандрівними співцями.

Освіта. Існування мережі початкових шкіл в Україні підтверджує те, що багато українців навчалося в європейських університетах. Одним з таких був видатний учений Юрій Дрогобич. Він став першим українцем, хто був ректором університету (Болонського), першим опублікував свою працю тоді, коли друкарство тільки зароджувалося, першим став доктором філософії. Діяльність ученого у великій мірі пов'язана із Краківським університетом: у ньому Ю. Дрогобич навчався, здобув перші наукові ступені, туди повернувся після навчання в Італії.

Початок книгодрукування. Перша друкарня, книги якої мали поширюватися в Україні, з'явилася наприкінці XV ст. у Кракові, заснував її ШвайпольтФіоль. Саме його вважають українським першодрукарем. У 1491 р. він надрукував чотири богослужбові книги церковнослов'янською мовою, а післямови до них — українською, що й вказує на замовників цих видань.

Українське літописання. До нашого часу дійшли списки літопису Великого князівства Литовського і Волинського літопису, який називають ще Коротким Київським. Нові центри — Кам'янець, Луцьк, Острог, Холм.

Здобутки в галузі архітектури. Не втрачало свого значення будівництво оборонних споруд. За цей час було збудовано немало фортець і замків (Крем'янець, Кам'янець-Подільська фортеця, Верхній замок у Луцьку, Меджибіж, Острог, Хотинська фортеця, Білгород, Кам'янець). Потреби оборони враховувалися також під час будівництва культових споруд. На заході — поширення готичного стилю. Унікальною пам'яткою східної культури на європейських теренах є Вірменський собор у Львові (1363 р.). До наших часів зберігся славетний ханський палац у Бахчисараї — столиці Кримського ханства.

Живопис. До середини XVI ст. розвивалося монументальне малярство — фрески. Активно розвивався провідний жанр тогочасного малярства — іконопис, зразком якого є ікона Богородиці з пророками з церкви у Підгородцях. У XV ст. сформувався український іконостас — стіна, перегородка, що відокремлює вівтар від центральної частини приміщення, складався з одного-двох рядів ікон.

Продовжувала розвиватися українська графіка. Вершиною книжкової мініатюри є Київський псалтир (1397 р.).

Отже, навіть у цей складний період були певні набутки в розвитку культури. Позитивні зрушення в культурі праці та господарювання пов'язані з налагодженням Україною активних торгово-економічних і культурних зв'язків з Європою.

Основні дати (в доповнення до лекційного матеріалу)

1340 р. — похід польського короля Казимира на Львів. Початок боротьби за Галицько-Волинські землі.

1340-1385 рр. — князювання на Волині Любарта (Дмитра) Гедиміновича.

1349 р. — захоплення польським королем Казимиром III більшості земель Галицько-Волинської Русі.

Приєднання до Угорського королівства Шипинської землі (Буковини).

1356 р. — надання магдебурзького права Львову.

1359 р. —утворення Молдовського князівства. Приєднання Шипинської землі (Буковини).

1387 р. — остаточне приєднання Галичини до Польського королівства.

5 березня 1392 р. — підписання Острівської угоди польським королем Ягайлом Ольгсрдовичем і литовським князем Витовтом (Вітовтом) Кейстутовичем, за якою він визнавався правителем Великого князівства Литовського, але без титулу великого князя, і васалом польського короля.

1392-1430 рр. — князювання Вітовта у Великому князівстві Литовському. Зміцнення держави.

1394 р. — поява в Україні перших гармат (у Львові).

12серпня1399р.— поразка військ литовського князя Вітовта від армії азійського завойовника Тимура (Тамерлана) на р. Ворсклі.

15 липня 1410 р.— розгром військ Тевтонського ордену об'єднаною армією поляків, литовців, українців і білорусів під Грюнвальдом. Кінець агресії на Схід німецьких лицарів.

2 жовтня 1413 р. — укладення Городельської унії, Литва одержувала більшу автономію, збереження великокнязівського столу в Литві, польська та литовська знать урівнювалися в правах, започаткування польського державно-політичного впливу в Литовській державі, на вищі урядові посади Великого князівства Литовського могли призначати лише литовців-католиків.

1432-1435рр. — боротьба українських і білоруських князів на чолі із Свидригайлом за незалежність України та Білорусі від Польщі. Утворення Великого князівства Руського.

1434 р. — утворення з галицьких земель Руського воєводства Польщі.

Включення Західного Поділля до складу Корони Польської. Утворення Подільського воєводства.

1 вересня1435 р. — розгром польсько-литовськими військами під командуванням великого князя литовського Сигізмунда дружин князя Свидригайла поблизу Вількомира на р. Свента (нині м. Укмерге в Литві). Поразка повстання Великого князівства Руського проти Польщі та пропольськи налаштованої литовської знаті.

1435 р. — перший з відомих документів, що започаткував закріпачення українських селян. Обмеження галицькою шляхтою права селян переходити від одного землевласника до іншого.

1449р. — створення Кримського ханства на чолі з Хаджі-Гіреєм.

1452р. — смерть князя Свидригайла Ольгердовича. Ліквідація Волинського удільного князівства.

1455-1470 рр. — князювання Семена Олельковича, останнього удільного київського князя.

1458 р. — остаточний поділ Київської митрополії на Київську та Московську.

1471 р. — ліквідація Київського удільного князівства і перетворення його на воєводство Великого князівства Литовського. Призначення до Києва литовського намісника Мартіна Гаштовта.

1478 р. — перехід Кримського ханства у васальну залежність від Османської імперії.

1481 р. (1480-1481) — «Змова руських князів». Князі Михайло Олелькович, Федір Бельський та Іван Гольшанський невдало намагались усунути великого князя литовського Казимира. 30 серпня 1481 р. Михайла Олельковича та Івана Гольшанського страчено.

1 вересня1482 р.— спустошення Києва ордою кримського хана Менглі-Гірея, союзника московського князя Івана III.

1491 р.(1483-1491рр.) — видання у Кракові Швайпольтом Фіолем перших чотирьох кириличних книг. Початок книгодрукування українською мовою.

1494 (1494-1497)р. — надання Києву магдебурзького права.

1500-1503 рр. — внаслідок воєнних дій до Московської держави Івана III перейшли всі сіверські міста, у тому числі Чернігів і Новгород-Сіверський.

1503 р. — найдавніша писемна згадка про кобзарів (у польських джерелах).

1529 р. — Перший (або Старий) Литовський статут. Шляхті гарантовано, що її не можна карати без суду, забезпечувалося володіння землею.

1538р. — Молдовське князівство підкорене Османською імперією. Буковина потрапила під владу Туреччини та її ставлеників.

Література:

1. Історія української культури (Текст): курс лекцій / О.В. Ліхолат, П.А. Дігтяр, С.Ю. Боєва та ін.; під заг. ред. д-ра іст. наук С.О. Костилєвої. – К.:НТУУ «КПІ», 2010.

2. Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Академ-видав, 2005. – 688 с.

3. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до ХХ1 століття: Навч. посібник. - Харків: Одісей, 2001. – 480 с.

4. Безвершук Ж.О. Історія і теорія світової і вітчизняної культури. – К., 1991.

5. Ульяновський В., Крижанівський О., Плохій С Історія церкви та релігійної

думки в Україні: У 3-х кн. — К., 1994.

6. Дещинський Л.Є. Міжнародні відносини України: історія і сучасність: Ч.І. - Львів: Бескид Біт, 2002. – 224 с.

7. Шейко В.М. Історія української культури: навчальний посібник / В. М. Шейко, Л. Г. Тишевська; за наук. ред. В. М. Шейко. – К.: Кондор, 2006. – 258 с.

8. Історія України: курс лекцій для студентів технічних вузів / під ред. В.І. Ніколаєнка. –Х., 2001.

9. Сас П.М. Феодальные города Украины в конце ХV – 60-хгодахХVІв./ П. М. Сас. –К., 1989.

10. Шабульдо Ф.М. Земли юго-западной Руси в составе Великого княжества Литовского / Ф. М. Шабульдо. –К., 1987.

Семінарське заняття № 4.