Мал. 6. К. Кольман. Повстання 14 грудня 1825 року. 11 страница

3. Особливості розвитку західних областей УРСР

Становище в західноукраїнських областях в після воєнний період мало свої особливості:

тут тривала збройна боротьба ОУН та УПА проти радянської влади. 5 березня 1950 р. загинув головнокомандувач УПА Роман Шухевич;
в регіоні відбувалися масові депортації населення. В 1944 – 1946 р. тривав т.з. «обмін населенням» між Радянським Союзом і Польщею. Поляки з Галичини і Волині депортувалися в Польщу, українці з Закерзоння (Холмщини, Лемківщини, Надсяння) – в УРСР;
в квітні 1947 р. польська влада провела операцію «Вісла». Українське населення, яке залишалось до того часу в Закерзонні було насильно депортовано в західні і північні райони Польщі з метою асиміляції;
в березні 1946 р.була ліквідована Українська греко-католицька церква. Під примусом влади Львівський собор проголосив скасування Брестської унії 1596 р. та “возз’єднання” греко-католицької церкви з Російською православною;
в регіоні швидкими темпами відбувалась індустріалізація. Тут спостерігались найшвидші в Україні темпи розвитку промисловості. В західноукраїнських областях довоєнний рівень виробництва був дотягнутись вже в 1948 р. (по всі Україні– в 1950 р.);
в сільському господарстві західних областей відбувалась насильницька колективізація, яка вцілому завершилась в 1950 р. Повільні темпи колективізації пояснюються опором збоку ОУН та УПА;
було запроваджене безкоштовне медичне обслуговування, розбудована мережа лікарень;
розвивалась шкільна освіта. В регіоні почала діяти мережа вищих навчальних закладів. Українізація освіти поступово змінювалась русифікацією.

Радянізація Західної України почалася, як і в попередні роки з репресій. Першими жертвами репресій стала УГКЦ, духовенсту та віруючим було запропоновано злитися з Російською православною церквою. Митрополит Йосип Сліпий у квітні 1945 р. був заарештований з групою єписокпів, їх було засуджено до таборів на півночі СРСР. У цьому ж місяці група віруючих, які були агентами НКВС зібрала у Львові собор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії і підпорядкування галицької церкви московському патріарху Алексію.

Мал. 4. Учасники Львівського собору, 1946 р.

Наступним кроком став курс на індустріалізацію, який передбачав перетворення Львова на великий промисловий центр. Тут було побудовано великий завод автонавантажувачів та автобусний завод, який розпочав роботу в травні 1951 р. В 1946-1947 рр. в Дрогобицькій області було відкрито газові родовища, а в 1949 р. - побудовано найбільший в СРСР та Європі магістральний газопровід Дашава-Київ. У 1951 р. західноукраїнський газ почала одержувати Москва. У північній частині Львівської та на півдні Волинської областей було знайдено промислові запаси вугілля. З 1949 р. у Львівсько-Волинському вугільному басейні почалось шахтне будівництво. У 1950 р. було відкрите найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки. Було реконструйовано хімічні комбінати у Каоуші і Стебнику, Солотвинський соляний рудник.

Мал. 5. Головний конвеєр ЛАЗу.

Мал. 6. Значок УПА.

Боротьба ОУН-УПА. Радянська влада розпочала широкомасшатабні акці, спрямовані на винищення українських націоналістів. Підрозділи, які продовжували боротьбу, подрібнювалися на невеликі, глибоко законспіровані групи, здатні діяти автономно. Вони складалися переважно з місцевих жителів, які користувались підтримкою населення. Повстанці відстоювали своє право на вільне існування та свою релігію. 5 березня 1950 р. в бою з НКВС загинув Роман Шухевич. Щоб позбавити бандерівців підтримки населення, загони НКВС спалювали села, виселяли людей з місцевості, депортували їх в Сибір. Всього було вивезено 65 906 сімей, в яких налічувалось 203 662 чоловіків, жінок та дітей. Також НКВС створювали провокацінй лжеповстанські загони, які займались грабунком та терором місцевого населення, це дозволяло радянські владі дискредитувати повстанців в очах місцевого населення. Було розгорнуто широкомасштабну пропаганду, де ОУН і УПА зображувались як карателі, фашисти та слуги Гітлера.Незважаючи на це, УПА продовжувала свою боротьбу до початку 60-х рр.

4. Суспільно-політичне життя

Основною особливістю суспільно-політичного життя у післявоєнний період був яскраво виражений тоталітарний характер тогочасного політичного режиму. Проявами тоталітаризму були:

максимальна централізація системи управління;

повний контроль держави над усіма сферами суспільного життя;

культ особи Сталіна;

масові політичні репресії;

ідеологізація та політизація науки, освіти та культури.

Кампанія ідеологічного тиску на інтелігенцію отримала назву “ждановщини ”, від прізвища члена Політбюро ЦК ВКП(б) Жданова, який здійснював керівництво ідеологічними

Мал. 7. А. Жданов.

кампаніями в цей період. В УРСР “ждановщина”проявилась в першу чергу у формі боротьби з націоналізмом. У березні-грудні1947 р. КП(б)У очолював Л. Каганович, який розпочав цькування української інтелігенції, у першу чергу літераторів та істориків. У постанові КП(б)У “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України АН УРСР” гостра критика була спрямована проти останніх праць інституту: нарисів і курсу з історії України. Автори цих праць (С. Білоусов, К. Гуслистий,М. Петровський, М. Супруненко, Ф. Ястребова) звинувачували у відході від марксизму, політичних помилках, перекрученнях буржуазно-націоналістичного характеру. Після вересневого пленуму спілки письменників України (1947 р.) в націоналізмі почали звинувачувати М. Рильськог о за твори “Мандрівка в молодість”, “Київські октави”, Ю. Яновського за роман “Жива вода”, О. Довженка за кіносценарій “Україна в огні”.

Наприкінці 1948 р. розпочалась кампанія боротьби проти “низькопоклонства перед Заходом”. У січні 1949 р. в газеті “Правда” з’явилась редакційна стаття “Про одну антипартійну групу театральних критиків”, яка започаткувала кампанію боротьби з космополітизмом. Ці кампанії були спрямовані у першу чергу проти інтелігенції єврейського походження.

Освіта і наука. Важливим здобутком післявоєнної п'ятирічки було запроваджено обов'язкового семирічного навчання та створення 1300 шкіл на 400 тис. учнівських місць. Відкрились нові вищі навчальні заклади. У трьох відділах Академії наук УРСР почали свою діяльність 44 інститути, у тому числі 20 нових. В 1946 р. було здійснено пуск першого в УРСР атомного реактора, а в 1948-1951 рр. першу в СРСР електронно-обчислювальну машину. Спостерігається активна ілеологізація та політизація науки. Суспільні науки були поставлені на службу державній пропаганді. Політизація науки та некомпетентне ставлення призвело до "лисенківщини" в біології, яка полягала в кампанії боротьби з генетикою, що завдало великих втрат радянській науці, яка набагато десятиліть відстала від Заходу в галузі генетики.

Тема 37. ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ (1953-1964). КУЛЬТУРА

1 ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ (1953-1964). КУЛЬТУРА

1. Початок десталінізації в УРСР.

Смерть Й. Сталіна 5 березня 1953 р. стала поштовхом до кардинальних змін в духовному житті, в економіці, серйозних змін зазнала внутрішня і зовнішня політика Радянського Союзу. Починаючи з березня 1953 р. нове керівництво СРСР, в якому поступово посилювались позиції першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, розпочало курс на лібералізацію внутрішньої політики. Цей процес отримав назву десталінізації. Водночас боротьба за владу точилася між головою РНК СРСР Г. Маленковим, Л. Берією, який очолював об'єднані наркомати внутрішніх справ та державної безпеки, зберігав свої позиції і М. Хрущов. УРСР відводилось важливе місце у протистоянні спадкоємців Сталіна. Так Хрущов у червні1953 р. зняв з посади Першого секретаря ЦК КПУ Л. Мельникова та поставив свою людину - О. Кириченка. В липні Берію було заарештовано та розстріляно. А у вересні 1953 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому Микиту Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС.

Причини десталінізації:

Продовження політичних репресій могло призвести до соціального вибуху.

Тотальний контроль над усіма сферами життя, максимально жорстка цензура в культурі та мистецтві створювалинепотрібну напругу в суспільстві, обмежували будь-які прояви творчості таініціативи, в кінцевому рахунку гальмували матеріальний і духовний розвиток суспільства.

Відверте ігнорування національної самобутності народів СРСР для радянського керівництва загрожувалопоявою потужних національних антирадянських рухів.

Існувала потреба покращитиміжнародний імідж СРСР, для успішної боротьби з США на ідеологічному фронті врамках холодної війни.

Економіка та система управління потребували реформування.

Для десталінізації характерні такі риси:

припинення масових політичних репресій, зменшення чисельності репресивного апарату. Часткова реабілітація безпідставно засуджених;

боротьба з культом особи Сталіна, яка активізувалась після відомої доповіді Хрущова “Про культ особи та його наслідки”, виголошеної 25 лютого 1956 р. на закритому засіданні депутатів ХХ з’їзду КПРС.

обмеження цензури;

припинення кампанії боротьби проти націоналізму;

уповільнення процесу русифікації;

розширення прав УРСР в економічній фінансовій, юридичній сферах; В першу чергу відбулося скорочення кількості союзних та збільшення числа республіканських та союзно-республіканських міністерств. Більшість підприємств союзного підпорядкування було передано під управління УРСР. Частка промисловості, підпорядкованої уряду УРСР, в економіці України збільшилась з 30 до 76 відсотків.

активізація дій української дипломатії та активізація контактів з зарубіжними країнами.

Мал. 1. Микита Хрущов

У 1954 р. в УРСР звеликим розмахом святкувався ювілей Переяславської ради як “300-літній ювілей возз’єднання України з Росією”. Відзначення 300-річчя “возз’єднання України з Росією” призвело до серйозних змін у адміністративному устрої УРСР. На початку 1954 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР м. Проскурів перейменовано у м. Хмельницький, а Кам’янець-Подільську область – у Хмельницьку.

Приєднання Криму до України. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ “Про передачу Кримської області із складу РСФСР до складу УРСР ”, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські і культурні зв’язки між Кримом і Україною. Витоки рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році. Тодішня криза економіки та сільськогосподарського виробництва була спричинина масовою депортацією кримськотатарського народу, греків, вірмен, чехів, болгар і німців. Загальна кількість вивезеного з Криму люду сягала близько 300 тисяч, доросле чоловіче населення воювало на фронтах і зазнало значних втрат, отже півострів практично обезлюднів. Офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч. У більшості кримських сіл уже влітку не було кому зібрати й мізерні врожаї. Якщо в 1940 році площа посівів у Криму становила 987,4 тисячі гектарів, то в 1950 році вона зменшилася майже на 100 тисяч (881,9 тис. га).

До війни степовий Крим спеціалізувався на вирощуванні високоякісних сортів цінних пшениць. Площа озимої пшениці в Криму в 1940 році становили 447,5 тис. га, а в 1950 році зменшилися майже вдвічі (257,5 тис. га). Значно скоротилися площі і технічних культур. У порівнянні з 1940 роком у всіх категоріях господарств площа садів зменшилась на 6 тисяч гектарів. Глибока криза переживала і соціальна сфера області. В Криму наприкінці 1953 року була тільки 3 хлібних магазини, 18 - м'ясопродуктів, 8 - молочних, 2 - тканин, 9 - взуття, 5 - будівельних матеріалів та 28 - книжкових магазинів.

Сам Хрущов восени 1953 р. відвідав Крим. Про це немає жодної згадки у тогочасній кримській пресі. Тільки спогади Олексія Аджубея, зятя Хрущова, який супроводжував Першого секретаря в інспекторської поїздці до Криму. За словами Аджубея, найбільш приголомшили, схвилювали і обурили Хрущова галасливі натовпи російських переселенців, які торпедували машину Першого секретаря. Люди скаржилися на нестерпні умови життя, погане житло, нестачу харчів, вимагали допомоги. «Навіщо ж ви їхали?» - Запитував Хрущов. - І натовп заволав: «Нас обманули».

Саме після таких зустрічей Хрущов і Малєнков вилетіли до Києва, де Микита Сергійович почав вмовляти керівників УРСР допомогти Криму у відродженні народного господарства. Але про формальну передачу Кримської області зі складу Російської Федерації Україні Перший секретар не говорив. Хрущов, як фахівець, що серед кремлівського керівництва був найбільше обізнаним в галузі сільського господарства і тривалий час очолював УРСР добре знав: перебуваючи складі РРФСР, Кримська область залишалась фактично в економічному просторі України. За післявоєнні роки з допомогою України в Криму збудовано Північно - Кримський зрошувальний канал. Дніпровська вода дісталася до Ялти і Севастополя. На півострові збудовано хімічний промисловий комплекс, багато заводів і фабрик в Криму ведуть свою історію вже після 1954 року.

2. Посилення десталінізації.

ХХ з'їзд КПРС. Ключову роль в політиці Микити Хрущова відіграв саме ХХ з'їзд КПРС, який він використав для зміцнення своїх позицій при владі та усунення можливих конкурентів. З'єзд проходив в лютому 1956 р., у звітній доповді Микита Хрущов підтверджував лінію на розрядку міжнародної напруженості. У внутрішній політиці осболива увага зверталась на покращення становища сільського господарства, збільшення темпів виробництва товарів народного споживання та житлового будівництва. 25 лютого на закритому засідання Микита Хрущов виступив із доповідю "Про культ особи та його наслідки", яка тривала 4 години. Доповідь шокувала делегатів. Хрущов на неспростованих фактах доводив особисту відповідальність Сталіна за трагедію перших років війни з Гітлером, за депортацію цілих народів, масові репресії 1937-1938 рр. та в повоєнні роки. Проте Хрущов всю відповідальність перекладав на Сталіна, в цілому ж політика партії на всіх етапах соціалістичного і комуністичного будівництва визнавалася правильною.

Ліквідація ГУЛАГу. Одним з найважливіших досягнень десталінізації стала ліквідація ГУЛАГу, де перебувало понад 1 млн ув'язнених. Також с касовувалось репресивне законодавство минулих років. Амністія засуджених за співробітництво з окупаційним режимом дозволила повернутись додому українським націоналістам. До 1957 р. повернулися 65 534 особи, засуджені за членство в ОУН чи УПА. Водночас для послаблення націоналістичного руху агентом КДБ Богданом Сташинським 15 жовтня 1959 р. в Мюнхені було вбито Голову Проводу ОУН Степана Бандеру. Також було реабілітовано близько 58% загальної кількості засуджених в УРСР. Проте реабілітації не підлягали жертви політичних репресій до 1 грудня 1934 р., всі репресовані за звинувачення в "українському буружуазному націоналізмі".

Кінець колективного керівництва. Десталінізація знадобилась Хрущову аби дістати політичні бонуси в боротьбі за повну владу в СРСР. Проте основна частина ЦК партії не була готова розвінчувати Сталіна. Скориставшись візитом Хрущова до Фінляндії 18 червня 1957 р. члени Президії ЦК поставили питання про його відставку, проте керівники силових відомств Г. Жуков та І. Сєров підтримали Хрущова. Організатори виступу проти Хрущова - Каганович, Маленков, Молотов були звільнені з усіх партійх та державних посад. Ці події фактично означали кінець колективного керівництва. Микита Хрущов став не лише Першим секретарем ЦК КПРС, а ле і головою Ради народних міністрів. В грудні 1957 р. Хрущов відкликав з УРСР О. Кириченка, зробивши його своїм заступником по партії, УРСР очолив М. Підгорний.ХХІІ з'їзд ЦК КПРС, який відбуся в жовтні 1961 р. став апогеєм десталінізації. Було ухвалено рішення поховати тіло Сталіна на кладовищі, влаштованому блія кремлівської стіни. По всій країні розпочався демонтаж пам'ятників Сталіну, перейменовувались вулиці, підприємства і т. п. В листопаді 1961 р. - Сталіно було перейменовано на Донецьк.

З перемогою М. Хрущова українська політична еліта дістала перевагу над управлінською елітою центру. Все більше виходців з УРСР обіймали високі посади в Москві. Восени 1964 р. предидія ЦК КПРС складалась з 10 чолвоік, 5 - з них були пов'язані з Україною. Влітку 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ став Петро Шелест. Проте посилення Хрущова, а також його політичний курс викликали занепокоєння в інших лідерів партії, 1 2 жовтня 1964 р. члени президії ЦК поставили питання про недовіру Хрущову. 13 жовтня Хрущов прибув з курорту в Москву, де усвідомив свою поразку. А вже 14 жовтня його було знято з усіх партійних та державних посад. Першим секретарем ЦК було обрано Л. Брєжнєва, а головою Ради міністрів О. Косигіна.

3. Особливості економічної політики.

Децентралізація управління промисловістю. На початку 1954 р. ЦК КПРС ухвалив рішення про зменшення чисельності адміністративно-у правлінського персоналу міністерств і відомств. В УРСР у рамках цієї політики у 1954-1955 роках скоротили 61 тис. управлінців. Проте цих заходів виявилось недостатньо. У1957 р. відбулась реформа управління промисловістю, яка передбачала децентралізацію.

31 травня 1957 р. сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Закон «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом в Українській РСР». Територія України поділялася на 11 економічних адміністративних районів - Київський, Харківський, Львівський, Вінницький, Сталінський, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Станіславський та Херсонський райони. Кожен район об'єднував кілька областей. Всього на території Радянського Союзу створено 105 таких районів. У травні 1960 р. було утворено ще три економічні адміністративні райони - Кримський, Полтавський, Черкаський. У кожному з економічних адміністративних районів утворений орган планування та управління місцевою промисловістю та будівництвом - рада народного господарства (раднаргосп).

Паралельно зі створенням раднаргоспів значно скоротилась кількість і повноваження міністерств. У 1957 р. було ліквідовано 10 союзних та 15 союзно-республіканських міністерств. Одночасно в Україні ліквідовано 11 промислових та будівельних міністерств. Внаслідок реорганізації майже уся промисловість УРСР перейшла в підпорядкування Ради Міністрів УРСР, раднаргоспів та місцевих рад депутатів. Раднаргоспи підпорядковувались Раді Міністрів УРСР та координували роботи з місцевими радами депутатів (хоча їм не підпорядковувались). Були розширені права місцевих рад у сфері планування та постачання підприємств.

Реформа 1957 р. не змінювала природи планової економіки, відповідно не усувала головні недоліки такої негнучкої економічної моделі. Тому дуже швидко з'явилися н ові негативні явища. У 1960 р. в УРСР був утворений республіканський раднаргосп. УРНГ керувала місцевими раднаргоспами, кількість яких до 1962 р. становила 7. Одночасно утворилася Рада народного господарства СРСР. Система управління економікою ставала ще більш забюрократизованою, ніж до реформи.

В добу Хрущова УРСР вважалась пріорітетним регіоном для капітального будівництва. Були споруджені великі теплові електростанції районного значення. Постали чергові електростанції - Дніпродзержинська, Каховська, Кременчуцька. У металургійні промисловості були збудовані унікальні за розмірами доменні печі. В травні 1958 р. розпочалась прискорена хімізація економіки. В УРСР з'явилися 35 нових заводів та понад 250 великих хімічних виробництв. В республіці з'явилися автомобілебування, виробництво обчислювальної техніки, радіоелектроніка. Підприємства важкої індустрії вперше в широких масштабах стали випускати товари народного споживання.

Мал. 2. Будівництво Каховської ГЕС.

Аграрний сектор. Протягом 1953 – 1958 рр. за ініціативи М. Хрущова, був здійснений цілий комплекс заходів, спрямованих на розвиток сільськогосподарського виробництва:

підвищення матеріальної зацікавленості колгоспів та колгоспників в результатах виробництва;

зміцненняматеріально-технічної бази колгоспів і посилення механізації сільськогогосподарства;

створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників в 1953 – 1955 рр. (з 1955 р. посилились протилежні тенденції, спрямовані на обмеження індивідуальних селянських господарств);

деяке розширення прав колгоспів в господарській сфері;

підвищення освітнього рівня керівників сільськогогосподарства;

застосування нових технологій, використання зарубіжного досвіду.

Паралельно з цими заходами реалізовувались три т. з. надпрограми, спрямовані на:

освоєння цілинних земель;

розширення площ посівів кукурудзи;

надпрограма утваринництві.

Мал. 3. Агітаційний плакат за підняття цілини.

Мал. 4. Кукурудзяна епопея.

Відбулось розширення прав колгоспів у господарській сфері. Послабився адміністративний тиск на керівництво колгоспів. Вирішено було не доводити до окремих районів та колгоспів завдань щодо тих видів худоби і птиці, розведення яких у даних умовах виявилось економічно невигідним. З одного боку, керівництво намагалося полегшити матеріальне становище колгоспників, з іншого боку, - обмежувало їх підсобні господарства, бо економічна ефективність індивідуальних господарств, особливо в тваринництві, була невисокою. Інша справа, що для переходу на інші засади виробництва продукції тваринництва на той час не було ні економічних умов, ні готовності селян відмовитись від індивідуального оіримання худоби. Внаслідок такої державної політики у 1954-1964 pp. поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 14,4 % (корів - на 9 %, свиней - на 20 %, овець і кіз - на 53 %). Це призвело до зменшення виробництва в галузі та підвищення цін на м'ясо-молочну продукцію.

У травні 1958 р. розформовано МТС (машинно-тракгорні станції). їхню техніку повинні були викупити колгоспи. Замість МТС утворювались ремонтно-технічні станції (PTQ, які здійснювали ремонт колгоспної техніки, а також продавали колгоспам нафтопродукти, хімікати, добрива, сільськогосподарську техніку. До кінця 1958 р. колгоспи України викупили 108 тис. тракторів, 43 тис. комбайнів, багато іншої техніки на суму 4,2 млрд. крб. Незважаючи на пільгові умови, викуп техніки та її експлуатація часто були непосильними для бюджету колгоспів.

Величезний успіх мала космічна програма реалізовувала не тільки наукові цілі, але й військові завдання (розробка міжконтинентальних ракет). 12 квітня 1961 р. відбулася без перебільшення одна з найвідоміших подій світової історії – перший політ людини у космос. 11- 15 серпня 1962 р. українець П. Попович здійснив космічний політ навколо Землі. З 1956 р. генеральним конструктором космічних апаратів був виходець з України (Житомирської області) С. Корольов.

Економічний розвиток України в роки правління М. Хрущова можна поділити на два періоди. У 1953 – 1958 рр. економіка республіки активно розвивалась. Особливо помітні в сільському господарстві. Позитивні зміни зумовлені: децентралізацією управління; зменшенням адміністративного тиску на економіку, збільшенням капіталовкладень в сільське господарство та легку промисловість; підтримкою нових, високотехнічних, галузей промисловості.

Позитивні зміни виявились недовготривалими. Реформа управління промисловістю 1957 - 1964 рр. виявилась неефективною, вона призвела до ще більшою бюрократизації економіки. Аграрна політика у 1958 – 1964 р. і посуха 1963 р. призвели до продовольчої кризи. Причинами економічних невдач були:

адміністративно-командна система не могла діяти достатньо оперативно, впершу чергу у справі впровадження нових технологій;

відсутність господарської самостійності промислових підприємств таколгоспів;

відсутність прямого взаємозв’язку між якістю продукції та величиною заробітної плати;

неможливість повноцінної дискусії в середині керівництва, волюнтаристські методи управління М. Хрущова не дозволяли вчасно виявити та ліквідувати недоліки економічної політики;

гонка озброєнь, в яку втягнулось радянське керівництво відволікала від потреб народного господарства великі кошти та значні матеріальні цінності.

Проводились соціальні реформи. В березні 1956 р. скорочена тривалість робочого дня в передвихідні та передсвяткові дні, збільшено тривалість декретних відпусток (з 77 до 112 календарних днів). В квітні 1956 р. скасовано кримінальну відповідальність за самовільне залишення підприємств і установ та прогул без поважних причин. В травні 1956 р. встановлено 6-годинний робочий день для підлітків від 16 до 18 років, а також скасували плату за навчання в старших класах та вузах. В липні того ж року здійснена пенсійна реформа. Були підвищені розміри низьких державних пенсій і знизилися розміри високих пенсій. В квітні 1956 р. робітники отримали право за власним бажанням переходити на інше підприємство (цього права вони були позбавлені з 1940 р.) Селяни отримали паспорти, яких не мали з моменту запровадження паспортної системи у 1932 р.