Мал. 6. К. Кольман. Повстання 14 грудня 1825 року. 10 страница

Починаючи з осені 1942 р. покращилось забезпечення радянських партизанських загонів. Найбільші загони і з’єднання перейшли до тактики рейдів в тилу супротивника. Першими цільовими рейдами стали передислокації восени 1942 р. партизанських з’єднань С.Ковпака та О. Сабурова з Брянських лісів на Правобережну Україну. Внаслідок рейду утворився партизанський край в чотирикутнику Олевськ – Овруч – Мозир –Суров з населенням 200 тис. осіб під контролем українських та білоруських радянських партизан. 1 лютого – 14 березня 1943 р. тривав Степовий рейд кавалерійського з’єднання на чолі з М. Наумовим.

Мал. 1. С. Ковпак.

Мал. 2. О. Сабуров.

Карпатський рейд з’єднання С. Ковпака, який розпочався 12 червня 1943 р. та мав на меті, крім боротьби з окупантами, нейтралізацію діяльності УПА в західній Українії. В цілому він закінчився невдачею, але цей рейд продемонстрував слабкість окупаційної влади, яка довгий час не могла зупинити просування партизан. Наймасштабнішою акцією радянських партизан була «рейкова війна» яка передбачала напади на залізниці з метою припинити постачання німецької армії. «Рейкова війна» сприяла перемозі радянських військ в битві на Курській дузі.

В населених пунктах активно діяли підпільні організації. Головні напрямки їх роботи – збір розвідувальної інформації, пропаганда, диверсії, саботаж. Найбільш відомим підпільними організаціями були “Молода гвардія” у Краснодоні Ворошиловградської області, (нараховувала близько 100 юнаків та дівчат), “Партизанська іскра” (с.Кримки Миколаївської області); Потіївська підпільна молодіжна організація (на Житомирщині) та інші.

2. Діяльність ОУН. Українська повстанська армія.

У 1940 р. відбувся остаточний розкол ОУН на дві течії – помірковану на чолі з А. Мельником (ОУН-М) і радикальну (революційну), керовану С. Бандерою (ОУН-Б). Обидві організації вважали головним ворогом Радянський Союз, тому на передодні радянсько-німецького конфлікту співпрацювали з Німеччиною. В квітні 1941 р. ОУН(Б) за домовленістю з німецьким командуванням розпочало створення “Дружини українських націоналістів” в складі вермахту. Цей підрозділ складався з двох батальйонів – “ Нахтігаль” та “Роланд”. Підрозділ був невеликий – особовий склад обох батальйонів складав близько 700 осіб. Після нападу Німеччини на СРСР провідники ОУН розгорнули діяльність з підготовки легальних по­хідних груп, на які покладалося завдання організувати у містах і селах окупованої німцями України національні державні установи, міліцію, військо, громадські організації, революційні комітети, що повинні були в умовах окупації організовувати державне, господарське і суспільно-політичне життя.

Проголошення акту відновлення Української держави. Прибувши до Львова, спеціальна група, очолювана заступником С. Бендери Я. Стецьком, 30 червня 1941 р. на засіданні громадськості міста прийняла Акт відновлення Української держави. У відповідь 5 липня 1941 гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька та відправляють їх у концентраційний табір Заксенгаузен оскільки вони відмовились відкликати Акт відновлення Української держави. Було заарештовано 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно, розпочалось переслідування бандерівців. В нових умовах ОУН (М) продовжувала співпрацювати з Німеччиною, а ОУН (Б) розпочала створення власних збройних загонів.

Мал. 3. С. Бандера

Мал. 4. Р. Шухевич.

УПА. Офіційною датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 р. - день Покрови, свято Богородиці, покровительки Війська Запо­різького. Проте своє формування

Мал. 5. Українські повстанці.

націоналістичне підпілля розпочало ще в 1941 р., саме тоді в серпні на Волині з'являється антирадянські партизанські збройні формування під керівництвом Тараса Бульби-Боровця. Згодом ці формування отримали назву "Поліська Січ". Загальна чисельність формувань "Січі" складала 2-3 тисячі осіб. Загострення ситуації та протистояння не лише з червоноармійцями, але і німцями посилило авторитет "Січі", яку перейменували в Українську повстанську армію. В середині 1943 р. сили УПА були залучені до своїх загонів ОУН. Остаточне формування основних бойових з’єднань УПА відбулось в листопаді 1943 р. Всі бойові з’єднання та загони УПА підпорядковувались Головному військовому штабу. Всі загони входили до складу трьох Генеральних воєнних округ - УПА-Північ (Волинь і Полісся); УПА-Захід (Галичина, Закерзоння, Буковина, Закарпаття), створена на основі УНС; УПА-Південь (Поділля, Південна Волинь, Кременеччина). Четверту округу – УПА-Схід, не вдалося утворити. В вересні 1943 р. введена посада Г оловнокомандувача УПА, ним став Роман Шухевич (псевдо – Тарас Чупринка).

Кожна з генеральних округ поділялась на воєнні округи (групи). В складі військових округ діяли окремі загони (інші назви – курені, бригади) які були основними тактичними одиницями в 1943– 1945 рр. Чисельність куреня становила від 300 до 600 бійців. Курені часто мали на озброєнні міномети і навіть гармати. Курінь поділявся на сотні (відділ). Чисельність сотень залежно від обстановки коливалась від 60 до 200 бійців. Найменшими структурними одиницями були чоти (підвідділи) та рої. Відкрите протистояння з німцями розпочалось з лютого 1943 р., п овстанці перешкоджали вивозу робочої сили до Німеччини, лише за жовтень-листопад 1943 р. УПА мала 47 збройних зіткнень з німцями. Починаючи з 1944 р. починається протистояння УПА з радянськими регулярними підрозділами та спецслужбами.

УПА доводилось воювати на декілька фронтів:

1. Проти німецьких військ та їх союзників.
2. Проти польських загонів Армії Крайової (АК).
3. Проти радянських партизан та регулярних чатсин Червоної армії.

Мал. 6-7. Агітація українських повстанців.

Зростання лав УПА, поповнення людьми різних національностей та політичних поглядів зумовлювали необхідність суттєвого перегляду ідеології та політики ОУН - Б. Саме тому в серпні 1943 р. був скликаний ІІІ Надзвичайни великий збір ОУН, який розширив соціально-економічну та політичну платформи ОУН. Організація відмовилась від одноосібного домінування в політиці, визнала право на існування інших політичних партій, свободу слова, друку. Для кращої координації національно-визвольного руху під час війни 11 липня 1944 р. було скликано збори, в яких взяли участь 20 представників різних партій Західної України. Так було створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). З приходом червоноармійців в Західну Україну УПА продовжили боротьбу за самостійну соборну Україну.

3. Визволення території України віднімецьких військ.

Визволення України від німецьких військ відбулось після Сталінградської та Курської битви. Переслідуючи розбитого ворога, радянські війська здійснили Белгородсько-Харківську операцію, звільнили Харків. Протягом літа-осені 1943 р. проведені Донбаська, Чернігівсько-Прип’ятська, Смоленська, Брянська, Новоросійсько-Таманська, Мелітопольська, Керченська та інші операції.

Після поразки на Курській дузі німецьке командування розраховувало стабілізувати фронт по Дніпру. З цією метоюпо правому берегу Дніпра була створена потужна система украплень, яка отримала назву “Східний вал”. При штурмі “Східного валу” радянське командування допустилось декількох серйозних прорахунків. Було вирішено звільнити Київ до 7 листопада1943 р., річниці Жовтневої революції. Як наслідок підготовка через Дніпро проводилась поспіхом, що призвело до значних невиправданих втрат. Радянським військам довелося переправлятись через Дніпро без достатньої кількості переправочних засобів, під сильним вогнем супротивника. Ціною великих втрат (до 40 тис. вбитих) було захоплено плацдарм в районі Букрина. Сюди переправилась танкова армія П. Рибалка для наступу на Київ. Проте швидко з’ясувалось, що місце для плацдарму було обрано дуже невдало. Місцевість тут була вкрита ярами, що утруднювало рух танків. Як наслідок, у жовтні 1943 р. війська Воронезького фронту (з 20 жовтня 1943 р. - 1-й Український) двічі робили спробу з Букринського плацдарму прорвати оборо­ну противника, але успіху не досягли. Тоді радянське командування вимушено було піти на ризикований крок. Танкова армія П. Рибалка форсувала Дніпро у зворотному напрямку, зробила марш на північі знову форсувала Дніпро в районі Лютіжа. Такий маневр виявився несподіванкою для німецького командування. Воно не було готове для оборони в цьому районі. Це дозволило армії Рибалка зробити стрімкий марш на Київ. 6 листопада 1943 р. столиця України була звільнена від німецьких військ. В боях за Київ загинуло до 240 тис. радянських солдат і офіцерів.

Мал. 8. Звільнений Київ.

В 1944 р. радянські війська провели серію успішних наступальних операцій на території України:

• Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 р. –січень 1944 р.);
• Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 р.);
• Рівненсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 р.);
• Криворізька операція (січень – лютий 1944 р.);
• Проскурівсько-Чернівецька операція (березень 1944 р.);
• Умансько-Ботошанська (березень 1944 р.);
• Одеська операція (березень 1944 р.);
• Кримська операція (квітень-травень 1944 р.);
• Львівсько-Сандомирська (липень-серпень 1944 р.);
• Яссько-Кишинівська (серпень 1944 р.);
• Східно-Карпатська (вересень – жовтень 1944 р.).

Мал. 9. Воєнні дії 1942-1945 рр.

Після звільнення від німецьких військ Криму, радянська влада розпочала насильницьку депортацію кримських татар та малих народів. З Криму виселено 183 тис. татар, 12,4 тис. болгар, 9,6 тис.вірмен. Приводом для депортації була співпраця частини представників цих народів з окупаційною німецькою владою. Нащадки депортованих отримали можливість повернутись на батьківщину лише після перебудови в СРСР.

Тема 36. ПІСЛЯВОЄННА ВІДБУДОВА (1945 - ПОЧ. 1950). КУЛЬТУРА

1 ПІСЛЯВОЄННА ВІДБУДОВА (1945 - ПОЧ. 1950). КУЛЬТУРА

1. Остаточне визначення кордонів та зовнішньополітичне становище УРСР.

Визначення кордонів. Одним з найважливіших наслідків Другої світової війни для України було остаточне визначення західних кордонів УРСР. 16 серпня 1945 року між СРСР і Польською республікою укладений договір про радянсько-польський кордон. За цим договором, кордон між обома країнами встановлювався вздовж лінії Керзона з відступами від неї у деяких районах від п'яти до восьми кілометрів на користь Польщі. 10 лютого 1947 р. підписаний радянсько-румунський договір, Румунія визнавала входження Північної Буковини, території колишніх Хотинського та Ізмаїльського повітів до складу УРСР. 26 листопада 1944 р. в Мукачеві І з’їзд делегатів народних комітетів Закарпатської України ухвалив маніфест про возз’єднання Закарпатської України з УРСР. 29 червня 1945 р. підписано договір та протокол до нього про вихід Закарпатської України зі складу Чехословаччини та про її возз'єднання з радянською Україною. Як наслідок, більшість західноукраїнських земель увійшло до складу УРСР. Українські етнічні землі – Лемківщина, Холмщина, Надсяння (т.з. Закерзоння) відійшли до Польщі.

Вихід УРСР на міжнародну арену. На Ялтинській конференції (лютий 1945 р.) США та Великобританія погодились підтримати пропозиції Радянського Союзу щодо прийняття

Мал. 1. Делегація УРСР на Установчій сесії ООН.

Української РСР та Білоруської РСР в члени Організації Об’єднаних Націй. 25 квітня 1945 р. делегація УРСР взяла участь в установчій конференції ООН в Сан-Франциско, в тому числі представники України взяли участь у розробці Статуту ООН. Україна стала однією з країн засновниць ООН. У січні 1946 р. у Лондоні відкрилася 1-а Генеральна Асамблея ООН. На ній УРСР обрана членом Економічної та Соціальної рад. Представники УРСР увійшли до складу органів ООН. Протягом 1948-1949 рр. УРСР була непостійним членом Ради Безпеки ООН. На 1950 р. УРСР була членом 20 міжнародних організацій.

Проте зовнішню політику УРСР важко назвати самостійною, адже визначалась вона не в Києві, а в Москві, про це свідчить те, що до 1991 р. УРСР не встановила дипломатичні відносини з будь-якою іншою державою. В зовнішньополітичній діяльності УРСР абсолютно підтримувала СРСР, а українські дипломати перебували у фарватері загальносоюзних. Але варто відзначити і позитивні наслідки зовнішньополітичної діяльності УРСР - Київ отримав можливість брати участь в обговоренні міжнародних проблем та інформувати світову громадськість про життя та культуру України.

2. Відбудова народного господарства.

У внутрішній політиці головним завданням була швидка відбудова економічного потенціалу республіки. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон “Про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства Української РСР на 1946 – 1950 рр.” В ньому були визначені такі головні завдання:

• збільшити обсяги промислового виробництва на 3 % у порівнянні з 1940 рр. (для промисловості республіканського та місцевого підпорядкування – на 8,6 %);
• збільшити виробництво електроенергії на 13 % від довоєнного рівня;
• підвищити продуктивність праці на 36 %;
• досягнути довоєнний рівень посівних площ, відновити довоєнне поголів’я худоби всільському господарстві.

Методи відбудови промисловостіУкраїни:

• “мобілізація коштів населення” на відбудову народногого сподарства через систему оподаткування, державних позик;
• значні капіталовкладення з державного бюджету (в першу чергу на відбудову важкої промисловості);
• максимальне залучення трудових резервів;
• широке використання праці в’язнів.

Наслідки відбудови промисловості слід оцінювати позитивно. В роки ч етвертої п’ятирічки (1946 – 1950 рр.) обсяг промислового виробництва у цілому перевищив довоєнні показники на 15%, тобто на 10% більше ніж планувалося. Темпи зростання промислового виробництва були надзвичайно швидким – понад 30% на рік. У 1950 р. підприємства України давали 47,8% загальносоюзного видобутку вугілля, 54,2 коксу, 30,6% сталі, 38,4% металургійного обладання, 71% цукру-піску. Вантажообіг по залізницях республіки у 1950 р. на 18% перевищував показник 1940 р. Автоперевезення дорогами УРСР в цей період здійснювало понад 18 тисяч вантажівок. Розпочалась електрифікація українських сіл, у 1950 р. в УРСР електрифіковано 18% колгоспів, 88% МТС, 90% радгоспів. Варто зазначити, що електроенергія використовувалась у першу чергу для освітлення приміщень, а не для механізації парці колгоспників.

Мал. 2. Відбудова Краматорського металургійного заводу

Проте були і серйозні недоліки. Відбудова промисловості здійснювалась екстенсивними методами, ще більше поглибилась диспропорція у розвитку важкої і легкої промисловості. Відбудовані підприємства починали відразу працювати на загальносоюзний народногосподарський комплекс.Існувала нагальна потреба в модернізації промислового виробництва. В грудні 1947 р. була одночасно скасована карткова система (введена в роки війни) та проведена конфіскаційна грошова реформа.

Сільське господарство за підсумками четвертої п’ятирічки досягло лише 90% довоєнного рівня. До головних причин відставання сільського господарствау 1945 – 1953 рр. слід віднести:

• наслідки військових дій;
• відсутність економічної самостійності колгоспів та радгоспів у поєднанні з недостатнім фінансуванням з боку держави;
• жорстока та негнучка аграрна політика, які ігнорувала інтереси сільгоспвиробників;
• важке матеріальне становище трудівників села, відсутність зацікавленості врезультатах праці;
• голод 1946 –1947 рр.

Більше того сільське господарство мало стати одним з головних джерел відбудови народного господарства, саме тому, основний тягар ліг на українське селянство, яке було прикріплене до колгоспів. Перед війною частка чоловіків серед працездатних колгоспників становила 49%, а в останньому воєнному році - трохи більше 20%. У МТС катастрофічно не вистачало техніки, запчастин та пального. Щоб активізувати працю селян влада продовжувала практикувати соціалістичні змагання, продовжувався наступ на українське селянство, 21 лютого 1948 р. було видано указ Президією Верховної Ради СРСР "Про виселення з УРСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільсьому господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя".

Мал. 3. Охоронці врожаю, 1947 р.

Голод 1946-1947 рр. В 1946 р. в Україні склались дуже несприятливі природні умови. Малосніжна зима та посуха влітку призвели до загибелі майже 900 тис. га зернових. На уцілілих площах урожай зернових культур складав лише 3,8 центнера з гектара (показник 1940 р. –12 центнерів з гектара). Такими ж низькими були врожаї інших культур – картопліта овочів. Внаслідок нестачі кормів загострилась ситуація в тваринництві. Навіть в таких екстремальних умовах замість допомоги сільському господарству держава продовжувала вимагати від колгоспів виконання плану хлібозаготівель. Більше того, не зважаючи на неврожай союзний уряд підвищив норми заготівель зерна для УРСР. Для виконання плану нереальних хлібозаготівель влада часто вдавалась до репресивних заходів. Неминучим наслідком такої політики став голод взимку 1946 – 1947 рр., який у тій чи іншій мірі охопив всі області України за виключенням західних. Усього у 1946 – 1947 р. від голоду померло близько 800 тис. осіб, з них найбільше в Харківській, Запорізькій, Ворошиловградській, Сталінській та Одеській областях.