Мал. 2. Митрополит Петро Могила

Мал. 3. Друкарський станок часів І.Федорова

Книговидання. У XVI ст. успішно розвивалося книговидання. Значний внесок у його становлення зробив московський першодрукар Іван Федоров (Федорович). Переїхавши до Львова, він видав за кошти Львівського братства в 1574 р. свої перші книги в Україні — «Апостол» і «Буквар». «Буквар» став першим шкільним підручником на українських землях. Особливо плідною була діяльність Івана Федорова в Острозі, куди його запросив працювати князь К.-В. Острозький. У 1581 р. він надрукував тут Острозьку Біблію — перше повне видання Біблії церковнослов'янською мовою.

До середини XVII ст. в Україні вже діяло 25 друкарень в різних містах та селах. Спершу було чимало малих приватних друкарень, але поступово видання книжок зосередилось у найбільших друкарнях. Найбільшим центром книгодрукування в Україні на XVII ст. стала друкарня Києво-Печерської лаври. Її заснував 1615 р. архімадрит Лаври Єлисей Плетенецький. Протягом другої половини XVII ст. там було видано 120 найменувань книг - насамперед богослужебна література, а також букварі, словники. Найуславленіше видання того часу - "Требник" Петра Могили.

Література. Під впливом ідеї гуманізму та Реформації українська література дедалі ширше використовувала мистецькі засоби фольклору. Розвивається драма та лірика. Важливою особливістю тогочасної літератури була поява латино- і польськомовних літературних творів. З-поміж них варто відзначити Себастіана Кленовича. Досить знаним в Європі були праці Станіслава Оріховського. Суспільно-політичні події тих часів зумовили появу полемічної літератури - публіцистичних творів, що стосувалися церквоно-релігійного життя, а особливо церквоної унії. Найвидатнішими полемістами були Іван Вишенський "Послання до єпископів", Герасим Смотрицький "Ключ до царства небесного", Мелетій Смотрицький "Тренос", Стефан Зизаній "Казання святого Кирила, патріарха єрусалимського", Іпатій Потій "Унія, або виклад попередніх аритикулів", Йов Борецький "Протестація".

Драма та театр. У XVI - першій половині XVII ст. почала формуватись українська драматургія. Значного поширення набула шкільна драма. Шкільні вистави присвячувались найбільшим християнським святам. Драма мала великий обсяг, тому глядачам давали перепочино і час для роздумів. Так виникли інтермедії, що ставились в антрактах між діями спектаклю. Інтермедії писалися українською мовою на основі народного побуту, тодія як шкільна драма - книжною і на релігійні теми. Поступово також розвивався український мандрівний ляльковий театр - вертеп. Вертепна драма складалась з двох частин: драми про Ірода, писаної книжною мовою, та інтермедійної - кількох сцен живою українською мовою.

Образотворче мистецтво. Українське малярство цього періоду користувалося великим визнанням. Переважна більшість творів живопису була церковної тематики (фрески,ікони). Картини або портрети побутового характеру зустрічалися рідко. Митці продовжували розвивати давньоруські традиції. Проте в портретному живописі був відчутний вплив західноєвропейського, італійського й німецького мистецтва. У XVI ст. українські митці, які раніше, багато працювали в Польщі. Зокрема, збереглися фрески на євангельські сюжети, виконані ними у храмах і спорудах Вавеля в Кракові. У тогочасному українському іконописі пануючими залишалися традиції Київської Русі, але почали з'являтися також нові риси. Майстри більше уваги приділяли побутовим деталям, посилюючи тим самим реалістичні елементи. Пози зображених стали більш природними, а деталі одягу набули конкретності. Найбільшого визнання в цей час здобули львівська й перемишльська школи іконопису.

Архітектура. Для архітектури XVI- початку XVII ст. характерним є оборонний напрямок. Швидке освоєння зруйнованих монголо-татарами земель, виникнення нових та розвиток старих міст призвело до відбудови й будівництва нових храмів, монастирів та замків. При чому храми храми та монастирі оточували оборонними укріпленнями й вони теж використовувалися як оборонні комплекси. У XVI ст. внаслідок будівельних робіт нових обрисів набув Луцький замок, було перебудовано і замок в Острозі. Змін зазнала і Кам'янець-Подільська фортеця. Її обклали каменем, звели нові вежі, славу здобули замки-бастіони у Бродах та Бережанах.

Провідне місце в архітектурі Відродження належить світським будівлям - ратушам, замкам-палацам, житлам міщан. Унікальним зразком ренесансного будівництва став ансамбль львівських споруд: будівлі на площі Ринок - будинок Корнякта, Чорна кам'яниця, пам'ятки, пов'язані зі льівським Успенським братством - Успенська церква, каплиця Трьох святителів, вежа Корнякта. Авторами цих проектів були Павло Римлянин, Войтех Капінос, Амброджо Прихильний, Петро Барбон.

Мал. 4. Фасад палацу Корнякта Мал. 5. Внутрішній двір палацу Корнякту

Більшість споруд цьго періоду були дерев`яними, а тому майже не збереглися. Проте поряд з дерев`яним будівництвом відбувається й муроване. Для мурованої архітектури притаманні виражені риси пізнього ренесансу, здебільшого в його північноіталійському варіанті. Наприкінці XVI ст. на українських землях поширюється новітній бароковий стиль, який вступає у взаємодію з місцевими традиціями і призводить до появи козацького бароко.

Тема 16. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА СЕР. XVII СТ.

1 НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА СЕР. XVII СТ.

1. Причини та передумови Національно-визвольної війни

Соціально-економічні причини. Національно-визвольна війна мала цілий комплекс причин. В першій половині XVII ст. серед українського населення наростало незадоволення політикою польського уряду. Селяни страждали від посилення кріпосного права, нещадної панщини, яка сягала в західних регіонах 6 днів на тиждень. Головною метою селянства була ліквідація кріпосництва і панщини. У складній ситуації опинилось і українське міщанство. Жителі невеликихміст були залежні від великих магнатів, не мали права самоврядування, вимушені були платити високі податки і виконувати повинності. Великі міста мали в тій чи іншій мірі самоврядування (магдебургське право), проте панівне становище в міських магістратах займали поляки. Українські міщани були витіснені на околиці великих міст. Міщани вимагали права самоврядування, прагнули припинити панування іноземців в українських містах.

Нереєстрові козаки (січові, городові та волосні) вимагали розширення реєстру, щоб офіційно підтвердити свій козацький статус. Реєстрові козаки були незадоволені своїм становищем, свавіллям місцевої адміністрації. Поразка козацьких повстань у кінці XVI – першій половині XVII ст. та затвердження сеймом Речі Посполитої «Ординації війська Запорозького реєстрового» призвели до обмеження козацького самоврядування, скорочення реєстру. Козацька старшина вимагала надання шляхетських прав. Українська православна шляхта мала менші політичні права, ніж польська.

Національно-релігійні причини. Всі прошарки українського населення страждали від національного та релігійного тиску з боку польської влади. Утиски православної церкви, конфіскація церковного майна, насильницьке окатоличення викликало обурення населення. Польська мова витісняла в діловодстві руську (книжний варіант української та білоруської мови).

Політичні причини. Уряд Речі Посполитої захищав в першу чергу інтереси польських магнатів і шляхти. Тому боротьба українського населення за свої соціально-економічні, політичні та релігійні права неминуче перетворилась на боротьби за власну державність. Повстання очолив Богдан (Зиновій) Хмельницький, писар Чигиринського реєстрового полку.