Мініатюра з «Ізборника», 1073 р.
Тема 11. ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬСЬКОЇ ТА ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВ (XIV- XVI СТ.). УТВОРЕННЯ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА
1 ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬСЬКОЇ ТА ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВ (XIV- XVI СТ.)
1. Боротьба Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину.
Впродовж XIV-XV ст. між могутніми сусідами розпочалася боротьба за оволодіння Україною. Після смерті Юрія-Болеслава II король Польщі вступив у Галичину. Йому вдалося оволодіти кількома фортецями. У Львові поляки пограбували княжий палац на Високому Замку. Проте, не маючи сили, польське військо відступило.
Тим часом волинське боярство, шукаючи собі князя, спинилося на кандидатурі Любарта Гедиміновича, який вважався спадкоємцем Юрія-Болеслава II. Обираючи Любарта, волиняни розраховували на підтримку Литви у боротьбі з татарами та угорськими й польськими феодалами. Протягом 50-60-х років XIV ст. між Польщею й Литвою точилися війни за Галичину й Волинь. В 1387 р. Галичина остаточні відійшла до Польщі. Волинь залишилась частиною Великого князівства Литовського. Найбільше просування Великого князівства Литовського на українські землі спостерігається в період правління Великого князя литовського і київського Ольґерда.
У 1362 р. Ольґерд розпочав приєднання Київської і Подільської земель, що спричинило зіткнення з татарами. Близько 1362 р. відбулася знаменита переможна битва українсько-литовських військ Ольгерда з татарами на р. Сині Води. Після Синьоводської битви також було приєднано Поділля (1363), на якому стали князювати князі Коріятовичі,та степову Київщину. Загалом володіння Русько-Литовського князівства розширено далеко на південь: на Дніпрі – до порогів, а на Дністрі – до його чорноморського гирла. У другій половині ХІV – першій половині ХVІ ст. більша частина українських земель перебувала у складі Великого князівства Литовського
Мал. 1. Князь Данило Острозький у битві на Синіх Водах.
Політика Литви і Польщі щодо українських земель мала відмінності. В Галичині польська влада відразу почала нав′язувати власний політичний устрій, культуру та релігію. У 1434 р. скасоване автономне становище Галичини, відмінене давньоукраїнське право та судочинство. Галицьке боярство було урівняне в правах з польською шляхтою. Тут утворено Руське воєводство (з центром у Львові). У 1462 р. утворене Белзьке воєводство.
Інша ситуація спостерігалисьна українських землях, які опинилися в складі Литви. Литовці зазнали надзвичайно сильного культурного і релігійного впливу з боку східнослов'янських народів. Вони переймали українську військову організацію, адміністративний устрій, систему господарювання. «Руська правда» стала джерелом литовського права. Панувала в князівстві руська мова.Чимало литовських князів приймали православ'я, брали шлюб з представницями українських, російських, білоруських князівських родин. Велике князівство Литовське називали Литовсько-Руським, або Литовською Руссю. 
Зміна в автономному становищі українських земель відбулася після укладення Кревської унії та подій, спричинених нею. Кревська унія між Польським королівствомта Великим князівством Литовським (1385) передбачала об’єднання Польщі і Литви в єдину державу і підкріплювалася укладенням шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла.
Напрактиці повного об’єднання Литви та Польщі не відбулось. Кревська унія стала реальною загрозою державній самостійності Великого князівства Литовського. Це викликало гостре незадоволення місцевої знаті. Згідно з угодою в Острозі 1392 р., Вітовт, двоюрідний брат Ягайла, фактично став великим князем литовським.
Вітовт провадив активну політику ліквідації уділів на українських землях. В результаті Волинь,Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина перейшли під безпосереднє управління намісників Вітовта. Однак на українських землях зберігалися старі форми самоврядування, місцевий суд. Урядовою мовою залишилася книжна білорусько-українська. Значнийвплив мало православ'я.
Союз Литви і Польщі сприяв перемозі над спільним ворогом – Тевтонським орденом. Вирішальною була Грюнвальдська битва, яка відбулася 13 липня 1410 р. Союзне військо, до складу якого входили також білоруси, росіяни, татари, чехи, розгромило хрестоносців, котрим допомагали 22 держави Західної Європи. Блискуча перемога під Грюнвальдом призвела до занепаду Тевтонського ордену.
Мал. 3. Галицькі корогви у Грюнвальдській битві.
Після Грюнвальдської битви становище Вітовта як незалежного володаря знову зміцнилося. Політичну незалежність Литви закріпила Городельська унія 1413 р., якою було визнано литовську державність на чолі з великим князем.
2. Остаточна ліквідація автономії українських земель
У 1470 р. завершено уніфікацію українських земель шляхом скасування Київського князівства. Після смерті київського князя Семена Олельковича, незважаючи на законні претензії Олельковичів, їх було усунуто, а воєводою (намісником) призначено литовського магната Мартина Ґаштольда (Ґаштовта). Близько року тривала боротьба киян проти призначення Ґаштольда, якого не хотіли впустити в місто. Неприйняття викликали не національність чи релігійно-обрядова приналежність воєводи, а сам факт приниження Києва, який, з огляду на традицію, заслуговував на князівську гідність бодай у вигляді удільного княжіння. Ґаштольд здобув Київ за допомогою війська, однак, не знайшовши підтримки серед міського українського населення, у 1475 р. повернувся у Литву.
У 1480 р. київським воєводою призначений киянин Іван Ходкевич. Таким чином, Київське князівство (останнє з-поміж інших земель) стало звичайною провінцією Великого князівства Литовського, позбувшись князівської гідності. Після ліквідації Волинського (1452) і Київського (1470) князівств, на їх місці створено Київське, Брацлавське і Волинське воєводства, які управлялися великокняжими намісниками - воєводами. Воєводства складалися з повітів, а повіти - з волостей.
