Для України XX століття було найтрагічнішим за всю її історію. І це не перебільшення чи художній образ, а констатація факту: адже внаслідок політики геноциду, що її проводили колонізатори, внаслідок двох світових війн, чиї фронти прокотилися по Україні, та революцій українці зазнали колосальних втрат. У процентному відношенні вони близькі до рівня втрат, яких зазнали інші народи — жертви геноцидів XX ст.: білоруси, євреї, вірмени, ассірійці. Якщо ж урахувати репресії, депортації, політику денаціоналізації, то стає зрозумілим, чому нині, на початку XXI ст., українців не набагато більше, ніж на початку XX ст. І це при тому, що рівень народжуваності в Україні на початку XX ст. був одним з найвищих у світі!
Перша світова війна 1914—1918 pp. і національні революції, каталізатором яких стала Україна, відкрили у світовій історії новітню добу, що триває й нині. Вона була війною імперіалістичною, зумовленою глибокими суперечностями (економічними, політичними, військовими) між двома протилежними блоками: Антантою (Англія, Франція, Росія, ін.) та Троїстим союзом, який згодом став Четверним, або ж Центральним блоком (Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія, Болгарія). Так, Росія прагнула загарбати Галичину й Буковину, знищити тут «український П'ємонт», заволодіти Стамбулом (Константинополем), узяти під одноосібний контроль протоки Босфор та Дарданелли і під звуки переможних сурм придушити революцію у власній країні. Австро-Угорщина мала схожу мету, зокрема хотіла захопити деякі території на Балканах і частину земель Правобережної України. Те, що деякі країни, наприклад Бельгія та Чорногорія, вели справедливу війну, суттєво не впливало на загальний несправедливий з обох боків характер цієї кривавої бійні. Ситуація, в якій опинилася Україна, як і деякі інші країни (зокрема Польща), була особливо тяжкою, оскільки напередодні війни українські землі перебували під владою двох ворожих одна одній імперій (Російської та Австро-Угорської). Внаслідок цього українці мусили проливати кров у абсолютно непотрібній їм війні, за чужі інтереси, та ще й воювати між собою. Крім того, до лав військ воюючих коаліцій їх було мобілізовано непропорційно більше, ніж представників інших народів. У складі російської армії воювало 3,5 млн українців, у складі австрійської — понад 300 тис.
Кілька разів наприкінці XIX — на початку XX ст. світ стояв на грані війни, але приводом до неї судилося стати вбивству ерцгерцога Франца-Фердинанда 28(15) червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво. Замах учинив 19-річний босняк, студент Гаврило Принцип, член нелегальної організації «Молода Боснія». Остання прагнула звільнити Боснію, анексовану в 1908 p., від австрійського панування. Це вбивство болісно сприйняли в Австро-Угорщині. За спиною змовників стояла Сербія, насамперед деякі праворадикальні офіцерські організації, а за нею — Російська імперія. Австро-Угорщина, покаравши смертю й тюремним ув'язненням організаторів замаху (Г. Принцип у зв'язку зі своїм неповноліттям був засуджений до 20 років тюремного увя'знення і невдовзі помер від туберкульозу), поставила Сербії гострий ультиматум. Сербія, спираючись на поради з Петербурга, погодилася з дев'ятьма пунктами ультиматуму, відхиливши два з них. У свою чергу, Австро-Угорщина за порадою з Берліна не погодилася укласти мир і 28(15) липня оголосила Сербії війну.
Наступного дня цар Микола II підписав указ про загальну мобілізацію, який не був
відкликаний, незважаючи на вимоги Німеччини. 1 серпня (19 липня) Німеччина
оголосила війну Росії, а через день — її союзниці Франції. Згідно із задумом начальника німецького генштабу графа Шліффена («план Шліффена») німецькі війська не стали йти на потужні укріплення франко-німецького кордону, а обійшли їх і через територію Бельгії рушили на Париж. Після блискавичного розгрому Франції військова машина Німеччини мала бути розвернута проти Росії. У відповідь на дії Німеччини Англія оголосила їй війну. 6 серпня (24 липня) Австро-Угорщина оголосила війну Росії.
Учасники війни сподівалися, що вона буде швидкоплинною та маневреною і закінчиться за кілька місяців, максимум за рік, як переважно відбувалося у війнах XIX ст. Проте з маневреної війна поступово перейшла у виснажливу, окопну й охопила весь світ. 10 серпня 1914 р. війну Німеччині оголосила Японія, яка вирішила захопити німецькі колонії на Далекому Сході. Італія не підтримала своїх союзників, а у 1915 р. навіть виступила на боці Антанти. Зате Центральний блок підтримала Османська імперія (жовтень 1914 p.), яка розгорнула військові дії насамперед на Балканах та Закавказзі, а також Болгарія (1915 p.). Усього в цій війні взяло участь 38 держав, більшість з яких вступили в неї в останній період на боці Антанти.
Українці в ході цієї війни були розділені. Керівники українського руху, щоб не стати об'єктом додаткових репресій, мусили заявити про свою лояльність до імперій, під владою яких вони перебували.
Хід воєнних дій у 1914 р. Оскільки німецькі війська вже загрожували Парижу, Росія мусила перейти в наступ у Східній Пруссії, який закінчився крахом і загибеллю двох армій у районі Мазурських озер, але допоміг Парижу, змусивши німців перекинути із Західного фронту два корпуси й одну кавалерійську дивізію. Внаслідок битви на р. Марна («чудо на Марні») 5—12 вересня, в якій з обох боків брало участь 2 млн солдат, німці відступили і стали готуватися до нового наступу. Тоді ж в акваторію Чорного моря увійшов німецький лінкор «Гебен» і бомбардуванням Севастополя показав, хто насправді є господарем на цьому морі. Дії «Гебена» завдали тяжкого удару по зовнішній торгівлі Російської імперії.
На Східному фронті головні події у 1914 р. відбувалися в Галичині. Спочатку російські війська вели успішні бої, оскільки вони явно переважали австрійські кількісно. Австро-угорські армії генералів Данкля та Ауфенберга вдарили з Галичини на північ — на підросійську Польщу, щоб, з'єднавшися з німецькими силами, повести спільний наступ на схід. У боях під Любліном, Замостям, Красноставом та Красником австрійці взяли гору. Цей наступ оголив Східну Галичину й Буковину, чим і скористалася російська армія, завдавши потужного удару. Після переможної битви під Равою-Руською російські війська під командуванням генералів Брусилова та Рузського захопили Львів (3.09.1914 p.), а пізніше, після надзвичайно тяжкої облоги (100 днів!), було взято й багатостраждальний Перемишль, який за період війни п'ять разів переходив із рук у руки. Вже в 1914 р. зазнали сильних руйнацій внаслідок боїв такі міста, як Тернопіль, Сокаль, Жовква, Гусятин, Броди та ін. Велика трагедія сталась у Чорткові. Під час артилерійського обстрілу російськими військами один снаряд знищив локомотив переповненого біженцями поїзда.
ТЕМА № 8
