Походження козацтва. З приводу походження явища, яке прийняло назву — «козаки», написана величезна кількість книг, в яких легко виділити, принаймні, дві протилежні точки зору. Одноголосно вважають українських козаків холопами або втікачами-селянами. Українські історики вважають українських козаків воєнною організацією, схожою на лицарський орден в якій не було соціальних відмінностей спрямованою на війну з мусульманами.
Селяни не могли отримати спокою і безпеки на степових кордонах, де так легко було попасти в арканногайців і кримчаків. Захист і навчання воєнній справі були їм потрібні як повітря і вода... Навчити їх могли тільки князі і їх дружинники. З іншого боку, ті ж князіпотребували нових вояків для власного війська. Отже, всі повинні були з охотою приймати до себе тих втікачів, що віддавали перевагу вічній війні на кордонах перед спокійним життям біля Вітебська чи Києва. Коротко кажучи, на кордонах скупчувались ті люди, для яких однаково обтяжливими були як жорсткі порядки Москви, так і безправ'я Польщі. Держава пропонувала українцям на вибір: залишатись кріпаками, чи йти світ за очі. «І вони йшли і розіклали вогонь в придніпровських пустинях, заграва від якого охопила небо всієї Польщі», — писав князь Любомирський в «Люднощі роль-ничій в Польще од XVI до XVIII века».
Для того, щоб адаптуватись у нових умовах і створити сім'ї, які виникали при шлюбах з місцевими жінками половецького походження і православного віросповідання, їм було потрібно біля ста років.
За цей час князі Рюрикового дому польські магнати і просто втікачі — селяни і міщани, здатні навчатися воєнній справі, однаково перетворювалися на козаків.
Зростання експлуатації і безправ'я посилило боротьбу українських селян проти феодальних порядків. Вона набирала різних форм — від простого непослуху до збройних повстань. Велику тривогу серед феодалів викликало повстання 1490 р. Як тоді писали у своїх звітах польські власті, «року 1490 на галицькому Поділлюскоїлася ворохобня селян проти шляхти, що забрала у свої руки всі землі. На чолі ворохобників стояв козацький отаман на прізвище Муха». 10-тисячне військо Мухи здобуло міста-фортеці Сня-тин, Коломию і Галич. Тільки зібравши королівські і наймані війська, та закликавши лицарів Тевтонського ордену, місцевим феодалам вдалося розгромити загони селян. Сам Муха сконав у краківській в'язниці.
Коли заснувалося славне Запоріжжя, дух козацтва розлився по всій Україні. Січ стала центром боротьби українського народу проти феодального і національного гніту. Вона відіграла також важливу роль в обороні України від нападів турок і татар.
Розвиток товарно-грошових відносин поступово втягував у ринкові зв'язки і селянське господарство. Із зростанням панських фільварків меншав селянський наділ і збільшувалась панщина. Згодом у частини селян зостались одні городи та хати. Таких звали городниками. А тих, у кого відбирали на пана й город, лишивши тільки хату, називали халупниками, або комірниками. Були й такі, що не мали навіть хат, —
гультяі, як тоді казали. Уже в XVI ст. чимало було селян, що наймалися на роботу до своїх сусідів. Польський сучасник писав: «Селянин не шукає довго наймита, якщо він йому потрібен, бо має його у себе дома (в селі)».
Соціальне розшарування козацтва. Більш сприятливі для соціального розшарування умови існували у козаків. Козацтво, до того ж, ніколи не було верствою одноманітною в соціальному відношенні. Економічна нерівність в середовищі козацтва виникла одночасно з його появою, бо від феодально-кріпосницького гніту в запорізький край тікали різні за своїм економічним станом елементи.
Процес розшарування відбувся і за порогами — на Запоріжжі. Австрійський посол, поляк за походженням, Еріх Лясота писав у 1594 p., що ав числі (козаків) багато людей бідних».
Такі «сіромахи», — зазначав він, — наймалися на роботу до «заможних козаків».
Реєстрові козаки. 1572 р. Жигмонт II Август наказав сформувати невелике козацьке військо числом 300 чоловік. Ці козаки вписувались у спеціальний реєстр (список) і називалися реєстровими. У реєстр набирали здебільшого заможних селян і дрібних українських шляхтичів. На чолі реєстровців поставлено, за королівським наказом, старшого (пізніше його стали називати гетьманом).
0- Апанович пише, що офіційно термін «козацький гетьман» або «гетьман Запорізького Війська» почали застосовувати саме з часів виникнення реєстрового козацтва. Під час великих походів і повстань влада реєстрового гетьмана поширювалася на все козацтво.
Реєстр мав певні привілеї. Козаки звільнялися від усіх повинностей, здобували право володіти землею і підпорядковувались своїй старшині, яка мала, в свою чергу, право судити і управляти козаками. За ці пільги реєстровці повинні були відбувати службу за власний кошт. Щоб заохотити козаків, уряд посилав їм іноді невеликі суми грошей і сукна.
1578 р., за короля Стефана Баторія, реєстр було збільшено до 500 чоловік.
Після організації реєстрового війська польський уряд вважав за козака тільки того, хто був вписаний в реєстр. За всіма іншими козаками він не визнавав не тільки козацьких прав, але й самої назви «козак». Реєстр відбував службу в Південному Подніпров'ї, здебільшого за порогами. Тут він мав виставляти від себе залогу. З цього часу реєстрове військо почали називати в офіційних актах «Військом Запорізьким». Називаючи так реєстровців, польський уряд хотів підкреслити, що ніяких інших козаків — передусім тих, що належали до Запорізької Січі, — він не визнає. Пізніше, щоб уникнути плутанини в термінології, стали називати вільне козацтво за порогами — «Військом Запорізьким Низовим».
ТЕМА № 3
