Становище в Україні у 1920 році визначалось перемогами більшовиків. Політика більшовиків в Україні була сформульована в резолюції VIII Всеросійської конференції РКП(б) «Про радянську владу на Україні», яка визнавала самостійність УСРР і можливість використання української мови. У 1920 р. розруха на наслідки комуністичного штурму наближали країну до господарської катастрофи. Зупинились заводи, робітники тікали до села, паралізованими були залізниці. Вихід В. Ленін і Л. Троцький бачили лише у подальшій мілітаризації економіки, її більшій централізації, посиленні комуністичного штурму. Прискорилась націоналізація промисловості, посилилась натуралізація економіки, на транспорті і промисловості зберігся воєнний стан, жорсткішою сталу загальна трудова повинність. На базі військових-з’єднань була створена Українська трудова армія, на яку було покладено контроль за заготівлею сировини й продовольства, видобутком палива, відбудовою залізниць, постачанням підприємств робочою силою.
Нова політика більшовиків в Україні значно посилила їх владу і дозволила поширити соціальну базу Радянської влади. Проте зміст більшовицької диктатури, яка спиралася на російських комуністів і Червону армію, не змінився. Та попри всю силу більшовиків, їм лише в кінці 1921 р. вдалося придушити збройний опір селянства.
Варшавська угода (квітень 1920 р.) являла блок конвенцій С. Петлюри і Ю. Пілсудського з метою, досягнення-єдності дій у боротьбі з більшовизмом. Польський уряд прагнув відновити Польщу в кордонах 1772 р. і у 1919 р. захопив Східну Галичину, Західну Волинь і частину Полісся. І Польща, і Радянська Росія готувались до війни. Тому Польща прагнула заручитись підтримкою С. Петлюри, який заради боротьби за незалежну Україну прийняв жорстокі умови поляків. Між Радянською Росією і Радянською Україною з одного боку, Польщею — з іншого 12 жовтня 1920 р. був підписаний договір про перемир’я і умови миру. Мир було укладено 18 березня 1921 р. у Ризі. Західноукраїнські землі залишились за Польщею. Петлюрівці, позбавлені підтримки поляків, після запеклих боїв з Червоною Армією в листопаді 1920 р. залишили Україну. "Воєнний комунізм" — модель державного регулювання економіки, що мала подвійну природу. З одного боку, він був реакцією на критичні обставини, що передбачало вживання вимушених тимчасових заходів, а з іншого — його реалізація на практиці свідчила про спробу безпосереднього переходу до нового суспільного устрою. Своєрідною основою політики "воєнного комунізму" стала продрозкладка, згідно з якою кожна губернія мала здати державі лишки зерна та інших продуктів. Спочатку їх обсяги визначалися потребами сім'ї та фактичною наявністю в неї зерна, але потім головним критерієм стала потреба держави у хлібі.
Визначають такі складові політики "воєнного комунізму": — введення (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо); — націоналізація всіх підприємств; — централізація розподілу сировини та готової продукції; — заборона вільної торгівлі (листопад 1918 р.), обмеження грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів; — мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, уведення загальної трудової повинності; — запровадження (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші продукти сільського господарства.
Україна в умовах НЕПУ.
1921-1929 рр. – запровадження НЕПу.
На X з’їзді РКП(б) (лютий 1921 р.) було взято курс на нову економічну політику (НЕП) — перехід від управління народним господарством вольовими методами до регулювання його через ринкові відносини. Під тиском політичної кризи 1921 р. влада уповільнила темп побудови комунізму. В.Ленін вважав НЕП вимушеним і тимчасовим (на 5—10 років «не більше») відступом від будівництва соціалізму методами «воєнного комунізму». Слід усвідомити, що перехід до НЕПу відбувався непослідовно і болісно, при намаганні більшовиків зберегти за собою «командні висоти економіки». НЕП розпочався із скасування продрозкладки і переходу до продподатку (заздалегідь визначений податок і можливість вільно розпоряджатись своєю продукцією). Далі було легалізовано приватні торгівлю та підприємницьку діяльність, наймання робочої сили, допущено деяке роздержавлення виробництва і запроваджено кооперацію, але при умовах збереження монополії державної власності і диктатури пролетаріату. Отже, НЕП запровадив багатоукладність економіки, що разом з успішним здійсненням грошової реформи створило надійну основу відбудови економіки. Проте відбудовчі процеси мали суперечливий характер. По-перше, протиріччя між «диктатурою пролетаріату» і потребами нормального розвитку економіки приводило до періодичних криз у 1923, 1925, 1927—1928 рр. Не подолав НЕП й інших протиріч суспільства — між містом і селом, реальними можливостями і планами побудови соціалізму тощо.
