Перша російська революція 1905-1907 років та її вплив на Україну

Країну охопили заворушення, які вилились у демонстрації, страйки, що носили здебільшого політичний характер.

Причини революції: 1) невирішеність аграрного питання;2)самодержавство, відсутність демократичних свобод;3) колоніальна політика по відношенню до неросійських народів. 9 січня 1905 р. за наказом царя було розстріляно робітничу демонстрацію у Санкт-Петербурзі. Загинуло близько тисячі чоловік. Петербурзький розстріл викликав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. У січні в імперії застрайкувало 440 тис. чол. У червні 1905 р. починаються селянські виступи, які відбулися в 64 з 91 повітів 9 українських губерній. У червні виступи населення перекинулись і на армію, останню опору режиму. 14 червня повстали матроси броненосця "Потьомкін". На кораблі було піднято червоний прапор. Повсталі, не маючи чіткої програми дій, 24 червня здались румунським властям. На початку жовтня 1905 р. розпочався всеросійський політичний страйк. Прагнучи придушити його, уряд запровадив військовий стан у багатьох містах, в тому числі Києві і Харкові. Університети було закрито, на фабрики і заводи введено поліцію і війська. В Україні в страйку взяло участь 120 тис. чол. Голова уряду граф С. Вітте наполіг на кардинальній реформі. 17 жовтня 1905 р. цар Микола II видав Маніфест, який "дарував" народу громадянські свободи - недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Декларувалось скликання законодавчої Державної думи. Революція 1905-1907 рр. сприяла короткочасному розквіту українського національного життя. Так, було скасовано Емський указ. Відкрито нові кафедри українознавства в Одеському та Харківському університетах. Відбулись зміни і в розстановці українських політичних сил. У 1905 р. РУП перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Українську соціал-демократичну партію (УСДП, лідери В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич).

51 .Україна в умовах столипінського політичного режиму. Аграрна реформа Столипіна в Україні.

Внаслідок поразки революції 1905— 1907 pp. тимчасово переміг царизм. По всій країні встановився режим репресій, що, за іменем одного з його основних натхненників і провідників — голови царської Ради міністрів П. Столипіна, дістав назву столипінського.

Вибори, що відбувалися влітку і восени 1907 p., дали царизмові бажаний склад Думи, в якому переважали праві (чорносотенці), октябристи й кадети. Склад III Думи відображав блок чорносотенних поміщиків з верхівкою торгово-промислової буржуазії. Відповідно в Думі були дві більшості: 1) право-октябристська і 2) октябристсько-кадетська. Уряд Столипіна балансував між цими двома більшостями. Ця політика лавірування уряду між різними класами дістала назву бонапартизму. Третьочервнева монархія, заснована на союзі поміщиків і буржуазії, на політиці лавірування між ними, за своєю суттю була антинародною. Вся її діяльність була спрямована проти інтересів народних мас. Однією з найважливіших складових частин політики третьочервневої монархії був наступ проти революційних сил, проти трудящих і, передусім, проти робітничого класу. Як і багато інших районів Росії, різні місцевості України тривалий час перебували на воєнному стані, стані надзвичайної або посиленої охорони. В селах і містах жорстоко розправлялися з трудящими козацькі сотні, військові команди й чорносотенні банди, які лютували. Столипін дав пряму директиву губернаторам: «Менше арештовувати, більше стріляти... Переконання залиште, дійте вогнем...». Важливим елементом політики царизму, поміщиків і буржуазії в період реакції було насадження ідеології великодержавного шовінізму й посилення національного гніту. В Україні царизм переслідував українську мову й культуру — забороняв користуватися українською мовою в учбових закладах і адміністративних установах, припиняв видання українських газет і журналів, художньої літератури. У школах не можна було співати українських пісень, читати вірші й виконувати українські мелодії.

Аграрна реформа Столипіна в Україні.

Столипінська аграрна реформа комплексно вирішувала цілу низку важливих завдань: підняти ефективність сільськогосподарського виробництва, підвищити товарність селянського господарства, утворити соціальну опору самодержавства на селі, вирішити проблему аграрного перенаселення. У перспективі здійснення Столипінської програми обіцяло поліпшення ситуації у суспільстві. Однак вона значною мірою була зустрінута вороже. Проти неї виступили і праві, і ліві політичні сили. Правих не влаштовувало руйнування традиційного сільського укладу, а ліві не бажали послаблення протиріч на селі, які були збудниками революційної активності селянства. В цілому селянство також дуже насторожено поставилося до реформаторських ідей. Це було зумовлено природним консерватизмом селян, зрівняльною психологією і невірою у власні сили. Реформи Столипіна найбільший успіх мали в Україні. Цю обставину слід пояснити особливостями української ментальності, сильнішим, ніж у росіян, потягом до індивідуального господарювання, порівняно меншою поширеністю на території України селянських общин. Аграрні перетворення прискорили розвиток товарних відносин у сільськогосподарському виробництві, сприяли розвитку кустарних промислів, артілей і кооперативних товариств. Україна стала житницею Російської імперії, вийшла на друге місце в світі за виробництвом сільськогосподарської продукції. Українська пшениця становила понад 40%, ячмінь близько 50% загальноросійського експорту цих культур. Проте в результаті проведення Столипінської аграрної реформи так і не вдалося остаточно зруйнувати селянську общину. Не було ліквідувань і поміщицьке землеволодіння, хоча спроби перерозподілу поміщицьких земель шляхом купівлі-продажу через Селянський банк робилися владою досить активно. Аграрна реформа привела до соціального розшарування серед селянства, скорочення земельних наділів, і навіть до обезземелення селян.

Отже, аграрні реформи на початку ХХ століття не реалізували повністю свого потенціалу і не досягли поставленої мети через низку причин: протидію селян, політичних сил, недостатнє фінансування та погану організацію реформаційних заходів, відсутність соціальної бази, загибель Столипіна тощо. Однак, вони прискорили процес переходу українського села на рейки буржуазного розвитку.