Лівобережна та Слобідська Україна. Ліквідація Гетьманщини

Після смерті цариці Анни Іоанівни з 1741 по 1761 р. правила дочка Петра І Єлизавета Петрівна, при якій політику щодо України було пом’якшено. У 1744 р. вона приїжджала до Києва й прихильно поставилася до прохання старшини щодо обрання нового гетьмана Лівобережної України. Єлизавета Петрівна сама підібрала кандидатуру на гетьманство — Кирила Розумовського, якого було обрано в 1750 р. у Глухові гетьманом (1750–1764). Правління гетьманського уряду було ліквідоване, царських урядовців відкликано, владі гетьмана підпорядковано Запорізьку Січ. Новий гетьман діяв із волі цариці, роздавав багато земель українській старшині і російським дворянам, сприяв зміцненню козацької старшини як поміщиків-феодалів.

Колишній сільський хлопець із Чернігівщини завдяки своєму старшому брату Олексі (Олексій Розумовський — фаворит цариці Анни) отримав при царському дворі й за кордоном прекрасну освіту й виховання спочатку в Петербурзі, а потім у Німеччині, Італії, Франції. У 1744 р. був удостоєний графського титулу, а в 1776 р., у 18 років, був призначений президентом Петербурзької Академії наук. Ставши гетьманом, Розумовський намагався перетворити Глухів на маленький Петербург. Тут було збудовано прекрасний будинок Генеральної канцелярії, гетьманський палац із парком. За гетьманування Розумовського козацька старшина утверджувалася як привілейована, панівна верства суспільства. Було завершено реформу судової системи, що почалася ще за часів Данила Апостола. Гетьман намагався реформувати й армію: увів однакове озброєння, однакову уніформу (сині мундири, білі штани).

Остаточна ліквідація гетьманства

Катерина ІІ, ставши у 1762 р. російською царицею, намагалась уніфікувати систему управління по всій країні, перетворити навколишні землі, у тому числі й Україну, на провінції Росії.

У 1764 р. цариця викликала гетьмана К. Розумовського до Петербурга і під загрозою кари «за зраду» змусила написати прохання про вивільнення його «от столь тяжелой и опасной должности», тобто від гетьманства. Гетьманство було ліквідовано. Розумовський дістав від цариці велику пенсію й чималі земельні володіння в Україні. У тому ж 1764 р. він дістав чин генерала-фельдмаршала. У 1794 р. переїхав до Батурина. Помер 15 січня 1803 р. і похований у Батурині у невеликій Воскресенській церкві, збудованій його коштом.

Для управління Лівобережною Україною було створено Малоросійську колегію, яка складалася з 4 російських і 4 українських членів. Президентом цієї колегії став малоросійський генерал-губернатор граф П. Румянцев. У «Секретном наставлении», даному Румянцеву, Катерина ІІ наказувала повністю ліквідувати всі залишки автономії в Україні, маючи при цьому «і вовчі зуби, й лисячий хвіст».

Централізаторська політика Катерини ІІ поклала край слобідській автономії. Уже у 1762 р. цариця призначила слідство над місцевою старшиною. За його підсумками у 1765 р. був виданий маніфест, де говорилося про безладдя і непотрібність козацької служби. Слобожанське козацьке військо було ліквідоване, а замість нього створено 5 гусарських полків.Поділ території на полки і сотні теж був скасований. Натомість із центром у Харкові була створена Слобідсько-Українська губернія, що складалася з 5 провінцій, назви яких збігалися з назвами колишніх полків. У 1780 р. її замінило Харківське намісництво з 15 повітів. У 1796 р. Слобідсько-Українська губернія була відновлена, але ці поверхневі зміни істотного значення не мали.

Скасування російським урядом військового та адміністративного устрою

На Лівобережній Україні

На Лівобережжі у 1781 р. було скасовано поділ на полки й запроваджено новий адміністративний устрій. Пізніше (1886 р.) була ліквідована і друга Малоросійська колегія.У 1781–1782 рр. Лівобережна Україна була поділена на три намісництва — Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське. Тоді ж утворені Харківське (1780) та Катеринославське (1783) намісництва. Скрізь була заведена єдина для всієї Російської імперії система адміністрації.

У 1782 р. вийшов указ царської Військової колегії про ліквідацію українських козацьких полків і створення замість них регулярних карабінерних полків за російським зразком. Старшини або залишалися на службі й діставали російські офіцерські чини, або звільнялися у відставку. Козаки ставали окремою групою (однією з найбільш привілейованих) державних селян. За наказом Катерини ІІ з України до Петербурга вивезли козацькі військові прапори, печатки, гармати. Ці реліквії мали бути повернуті в Україну після Жовтневої революції 1917 р. Але вони так і не були повернуті.

Таким чином, на кінець XVIII ст. царизм ліквідував автономний устрій в Україні, знищивши залишки української державності. Українська козацька старшина була юридично зрівняна з російськими дворянами і злилася з ними в одному пануючому стані, а основна маса селян була і фактично, і юридично закріпачена. Феодально-кріпосницький лад досяг свого апогею.