Найяскравішою археологічною культурою енеоліту (мідно-кам'яного віку) була трипільська, пам'ятки якої виявлено в лісостеповій зоні на величезних просторах від Пруту і Дунаю до Дніпра.
Трипільська культура датується IV —III тис. до н.е. її характерними особливості такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу.
На середньому етапі історичного розвитку племен трипільської культури розміри поселень значно побільшали. На пізньому етапі істотно зросла чисельність трипільців, і знову ж таки ще більшими стали розміри їхніх поселень. З'являються поселення "гіганти". Уже в IV тис. до н.е. осілі трипільці населяли Середнє Подністров'я і басейн Південного Бугу.
Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство, скотарство. Вимощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землеробства; виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування. Хоча трипільці й почали вживати металеві вироби, їхні знаряддя праці загалом зберігали неолітичний характер
Поряд із високою культурою землеробства спостерігався великий потяг до мистецьких студій, що засвідчують численні статуетки, виконані в реалістичній манері. Дуже поширювалось виготовлення керамічних виробів побутового призначення: мисок, горщиків, макітр, глечиків, декоративної кераміки та модельок жител. Характерна їх ознака — яскравий декоративний розпис, що вигідно вирізняв ці вироби з-поміж інших виробів сусідніх народів.
Є підстави вважати, що трипільська культура виникла в умовах матріархального суспільства, оскільки під час розкопок археологи виявили чималу кількість глиняних фігурок людей, серед яких переважають жіночі зображення. Однак серед цих фігурок є зображення тварин, що можуть бути свідченням про залишки тотемічних вірувань. Відомо, що в їх господарстві тварини мали важливе значення. Люди розводили велику рогату худобу, кіз, свиней, овець, використовували тварин як тяглову силу при зорюванні землі, перевезенні врожаю, будівельних матеріалів, а з овечої вовни навчилися виробляти одяг.
Близько 2000 р. до н.е. трипільська культура почала занепадати, її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском численніших і войовничіших, на думку вчених, індоєвропейських народів археологічної культури бойових сокир і шнуркової кераміки, а частково змішуються з ними. Нове населення прийшло зі сходу і, як вважають фахівці, вперше у світі приручило коня для верхової їзди. Індоєвропейці частково осідали на родючих землях і переходили до землеробства, а частково продовжували кочувати у південних регіонах України. Однак відтепер традиції землеробства разом з осілим способом життя стали вирішальними при визначенні культурного розвитку племен на наших землях
Розкрити основне поняття історичних джерел, дати характеристику писемних джерел.Курс історії України сягає своїм корінням в гли боку давнину і сьогодні ми можемо дізнаватися про те, що було раніше через певні джерела, а саме: пісні, билини, думи, розповіді, але найважливішу роль відіграють писемні джерела – літописи, які інколи наз. Зведеннями.Умовно літописи можна поділити на 3 доби:І. КняжаІІ. Литовсько-польськаІІІ. Козацька доба.До княжої доби ми відносимо літописи датовані 1037-1039рр., написані в Києво-Печерському монастирі Никоном Великим.1093-1095рр. Було написано третє літописне зведення під назвою „Начального літопису”.1113р. закінчено 4 літописне зведення ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором під назвою „Повість минулих літ”. Да нас цей документ дійшов найкраще в двох списках – Іпатієвському і Лаврентіївському.В 1116р. Я. Мудрий наказав монаху Видубецького монастиря Сильвестру доповнити літопис подіями свого князювання. В кінці Сильвестр поставив своє ім’я і лише в одному екземплярі зберігся підпис Нестор.Першими хто вивчали повість є нім. Вчені Мюллер і Шлоцер. Вони писали, що жодна нація не може пишатися таким скарбом, а історик Греков назвав повість одним з виявів людського генія. Повість перекладена на багато мов світу – німецьку, французьку, чеську, датську, англійську.До литовсько-польської доби відносяться такі літописи: Супральський, до якого входять Київський і Смоленський літописи, Авраамки, Баркулабовський, написаний священником Філіповичем, літопис Биховця, - він найповніший з попередніх.Окремо стоять козацькі літописи, які передають події Хмельниччини. Найцікавішою є праця канцеляриста війська Запорізького Самійла Величка під назвою „Сказаніє о войнє казацкой з палякамі”. До тексту включено багато документів, грамот, універсалів, договорів, що надає праці неоціниму вагу.У 18 ст. На Лівобережній Україні виходять твори, які генетично зв’язують історію гетьманської доби з княжою: „Запіскі о малоросії”, „Краткоє опісаніє Малоросії”.В 17 ст. Ширяться хроніки. Найбільш цікавою є хроніка Грабянки. Були спроби ств. Підручник з історії. Він називався „Синопсис” – систематизована історія України. Йог оавтором є німець за походженням Гізель.Завершує період „Історія Русів”. З певних причин автор заховався за ім’ям Георгія Копинського. Вперше в 1848р. вона була видана Боденським в оригіналі в Москві. В 1956р. вийшла укр.. мовою в Нью-Йорку. Лише після розвалу Союзу ця фундаментальна праця вийшла в Україні і стала надбанням вивчення цього документу істориками-дослідниками. Червоною ниткою цього твору є боротьба укр.. народу за свою незалежність. В.Іеликого,Яр.Мудрого,Вол.Мономаха
Білет
