Поняття виборчої системи та виборчого права: Види виборчих систем

Виборче право - закріплене Конституцією Ук­раїни (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право.

Термін «виборча система» в науці конституційного права та­кож використовується у двох значеннях - широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворю­ють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розпо­ділу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результа­тів голосування виборців або інших уповноважених осіб.

За порядком голосування і підрахунком голосів розрізняють такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана (мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна).

Мажоритарна виборча система – це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. За цією системою відбуваються парламентські вибори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій.

Існують мажоритарні системи абсолютної та відносної більшості. За першою перемогу на виборах здобуває кандидат, який набрав 50% голосів плюс один голос. Під час виборів за мажоритарною системою відносної більшості членом парламенту стає депутат, який одержує більше голосів, ніж усі його суперники, навіть якщо це менше 50% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Пропорційна виборча система – це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 49 країнах світу, в тому числі у 25 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Росія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті.

63. 1.1 Поняття і основні ознаки правових норм
Правові норми - одна з найбільш молодих структур в системі соціальних норм, яка стала можливою тільки з розвитком інституту держави, так як, згідно з одним із визначень, правовими нормами є «загальнообов'язкові правила поведінки, які є мірою свободи і відповідальності формально рівних суб'єктів суспільних відносин, що встановлюються державою, документально оформлені і забезпечені різними формами державного впливу і примусу». [1]
Тут необхідно зазначити, що такі форми не обов'язково повинні обмежуватися силовим примусом. Однак на зорі цивілізації, в період первісного становлення предгосударственние утворень, норм права в сучасному їх значенні ще не існувало, так як їх місце займало (хоча і поступово розвиваючись) звичаєве право. Прикладами цього є багато стародавніх правові пам'ятки.

Алина незню ответ на этот вопрос полностью,посмотри вопрос и найди в нете если что

64. Поняття правового статусу судді

При зайнятті посади професійного судді людина наділяється специфічною роллю — можливістю розглядати всі правові спори, конфлікти, які виникають у суспільстві, державі в цілому. З моменту призначення чи обрання на посаду і протягом усього строку перебування в цьому статусі усі соціальні ролі, що виконуються суддею, можна розділити на службові та неслужбові.

Службові ролі пов'язані з виконанням суддею в державі функцій судової влади. А отже статус носія судових повноважень цілком залежить від місця суду, судової влади в державі, принципів функціонування суспільства. Саме тому статус судді в державі, суспільстві в цілому традиційно розглядається в сучасному світі як найточніший показник розвиненості правових засад, основним критерієм усвідомлення та сприйняття конкретним соціумом цінностей правової держави, громадянського суспільства.

65. 65.Принципи громадянства України — це вихідні засади, керівні ідеї, що знайшли своє закріплення в законодавстві та у відносинах між державою та особою.

До спеціальних принципів громадянства України належать такі:

• єдиного громадянства (закріплений у ст. 4 Конституції України та ст. 1 Закону України "Про громадянство України" і суть його полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави; він спрямований на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України та їх однакового правового зв´язку з державою; ліквідує підґрунтя політичних і юридичних колізій, що є у тих країнах, конституції яких визнають інститут подвійного громадянства (біпатризму);
• рівності (закріплений у ст. 24 Конституції України та ст. 2 Загальної Декларації прав людини й полягає в тому, що всі громадяни України, незалежно від підстав форм та часу набуття громадянства, є рівними перед законом і мають рівні конституційні права, свободи й обов´язки);
• гуманізму (означає, що ніхто з громадян не може бути позбавлений громадянства чи права змінити громадянство, бути вигнаним за межі України або виданий іншій державі);
• невід´ємність громадянства України (проявляється в збереженні за громадянами України українського громадянства, в пріоритетності громадянства України, в забороні позбавлення громадянина України громадянства, в неприпустимості вислання громадянина України за межі України);
• збереження громадянства (випливає з положення про пріоритетність громадянства України: одруження громадянина чи громадянки України з особою, що перебуває в іноземному громадянстві, або з особою без громадянства, а також розірвання такого шлюбу не змінюють їхнього громадянства; проживання чи тимчасове перебування громадянина України за межами держави не припиняє його громадянства України; за дітьми, усиновленими іноземцями, зберігається громадянство України та ін.);
• недопустимості автоматичної втрати громадянства України (громадянство України втрачається тільки після настання юридичного факту - видання Указу Президента України, за наявності підстав, визначених в Законі України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р.);
• єдності громадянства членів сім´ї (реалізується, передусім, при визначенні громадянства дітей віком до 16 років у разі зміни громадянства їхніх батьків, але українське законодавство не забороняє членам сімї мати різне громадянство);
• запобігання виникненню випадків безгромадянства та ін.

66. 66. Для адміністративної відповідальності як самостійного виду правової відповідальності характерні такі властивості:

— адміністративна відповідальність є менш суворою, ніж кримінальна, адже не тягне судимості особи, до якої вона застосовується. Юридичною підставою для настання адміністративної відповідальності є окремий вид правопорушень — адміністративні проступки;

— засобами реалізації адміністративної відповідальності є самостійні юридично-репресивні (примусові) заходи — адміністративні стягнення, а щодо неповнолітніх правопорушників, у випадках, передбачених КпАП України, — заходи впливу;

— адміністративна відповідальність — це своєрідні правовідносини між органами (посадовими особами), що її застосовують, та правопорушниками, причому в таких правовідносинах відсутні елементи службового підпорядкування;

— певними правами щодо встановлення та застосування адміністративної відповідальності наділене значне коло державних органів (посадових осіб);

— це один із важливих адміністративно-правових інститутів, нормами якого значною мірою охороняється велика кількість суспільних відносин, урегульованих як адміністративно-правовими нормами, так і нормами інших галузей права;

— суб´єктами адміністративної відповідальності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (наприклад, при порушенні правил пожежної безпеки, законодавства про об´єднання громадян тощо) [4, 20-21]. Відповідно, є всі підстави для того, щоб цей вид адміністративного примусу вважати заходом, який, поряд з іншими (загальне регулювання, запобіжні та припинювальні адміністративно-примусові заходи), надає можливість здійснення державного нагляду за підприємницькою та іншою діяльністю не лише індивідуальних, а й колективних суб´єктів адміністративного права];

— для застосування заходів адміністративної відповідальності чинне законодавство встановлює особливий процесуальний режим — адміністративне провадження у справах про адміністративні правопорушення або адміністративне судочинство;

— адміністративне провадження на відміну від кримінального і цивільного проваджень значно спрощене, що дає можливість оперативно, без значних матеріальних витрат захистити права, свободи та законні інтереси громадян, організацій і держави, а також притянути правопорушника до відповідальності;

— адміністративну відповідальність можна розглядати як сукупність матеріальних і процесуальних правовідносин. Кодифікованими актами, що регулюють суспільні відносини щодо застосування адміністративної відповідальності, є Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кодекс адміністративного судочинства України;

— адміністративну відповідальність відрізняє також порядок її встановлення. Згідно зі ст. 92 Конституції України встановлення адміністративної відповідальності належить до компетенції Верховної Ради України і регулюється виключно законами України;

— адміністративна відповідальність настає з досягненням особою 16 років.

67. 67. Правоохоро́нні о́ргани — державні органи, що на підставі Конституції і законів України здійснюють правоохоронну (правозастосовну та правозахисну) діяльність.

Діяльність правоохоронних органів спрямована на забезпечення законності і правопорядку, захист прав та інтересів громадян, соціальних груп, суспільства і держави, попередження, припинення правопорушень, застосування державного примусу або заходів громадського впливу до осіб, які порушили закон та правопорядок.

Законодавство України не містить чіткого переліку державних органів, які є правоохоронними. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»^[4] дає неповний перелік органів, які для цілей цього Закону вважаються правоохоронними.

· суд · органи прокуратури · органи внутрішніх справ · органи служби безпеки · Військова служба правопорядку у Збройних Силах України · Служба зовнішньої розвідки України · митні органи · органи охорони державного кордону · органи Державної податкової служби (у тому числі підрозділи податкової міліції органів Державної податкової служби) · органи і установи виконання покарань · слідчі ізолятори · органи Державної фінансової інспекції

· органи державної лісової охорони; · Антимонопольний комітет України; · Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; · Управління державної охорони України; · Державна санітарно-епідеміологічна служба; · Державна екологічна інспекція; · Державна інспекція ядерного регулювання України; · органи захисту прав споживачів; · Державна архітектурно-будівельна інспекція України; · адвокатура; · нотаріат. · органи рибоохорони

Цей перелік не є вичерпним, він змінюється в залежності від утворення, ліквідації, реорганізації тих чи інших органів. Правильним є підхід до віднесення того чи іншого органу до складу правоохоронних за ознаками, що полягають у безпосередньому здійсненні правоохоронної діяльності. При чому, тут можна виділити:

· органи, головним і основним призначенням яких є правоохоронна діяльність (наприклад, МВС);

· органи, які поряд з іншими видами діяльності, провадять правоохоронну (наприклад, Держсанепідслужба);

органи, окремі підрозділи яких створені виключно у правоохоронних цілях (наприклад, підрозділи по боротьбі з контрабандою у складі митниць

68. 68.Характеристика Юридичної особи

Юридична особа-це організація,яка створена і зареєстрована у встановленому законом порядку,наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю.

Ознаки юридичної особи:

1) Організаційна єдність

Організаційна єдність полягає у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їх функціонування тощо.

2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;

Лише з моменту державної реєстрації організація набуває статусу юридичної особи і може бути суб’єктом цивільних та інших відносин

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність

Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов’язки,як і фізична особа,крім тих,які можуть належати лише людині(право на привтане життя тощо)

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.

Наявність можливості виступати позивачем і відповідачем у судді надає право захищати свої права та відповідати за взяті на себе зобов’язання;

5) Участь у цивільному обігу від власного імені.

Юридична особа повинна мати своє найменування яке має містити інформацію про характер її діяльності.

69=53

70.=61

71.=62

72. 72. Респу́бліка (від лат. res publica — громадська справа) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноважень, існує поділ влади назаконодавчу, виконавчу, судову.

Республіка відмінна від монархії — форми державного правління, при якій верховна державна влада належить одній особі — монарху, передається у спадок.

Республіці властиві такі риси:

· Існування одноосібного і колегіального глави держави — президента і парламенту.

· Парламент представляє законодавчу владу.

· Завдання президента — очолювати виконавчу владу, але це характерно не для всіх типів республік.

· Виборність на певний термін голови держави і інших верховних органів державної влади. Так, президент і парламент повинні обиратися народом на певний термін.

· Юридична відповідальність голів держави. Наприклад, згідно із більшістю конституцій, у парламенту є право звільнення від посади президента за тяжкі злочини проти держави (імпічмент).

· У випадках, передбачених конституцією, право представляти і виступати від імені держави має президент.

Існують три основних різновиди республіканської форми правління:

· президентська республіка;

· парламентська республіка;

· республіка змішаного типу.

 

73.=51

74. 74. Адміністративне стягнення – це міра відповідальності, яка і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Види адміністративних стягнень
1) попередження;
2) штраф (є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КпАП та іншими законами України)
3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
4) конфіскація:
· предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
· грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;
5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові: права керування транспортними засобами, права полювання);
6) виправні роботи;
7) адміністративний арешт.

75. 75. Спадковий договір — це цивільно-правова угода на випадок смерті, яка дійсна за на­явності виконання умов, що передбачені цією угодою, і які не суперечать чинному законо­давству.

Характеристика договору:
- двосторонній. Цей правочин являє собою погоджену дію двох сторін;
- консенсуальний, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами зго­ди за всіма істотними умовами за дотримання форми правочину, встановленої законодав­ством;
- відплатний, тому що у набувача виникає обов'язок виконати певні дії замість отри­маного майна. Спадковий договір передбачає, що відчужувач має право вимагати від на­бувача певного майнового надання.

На спадковий договір, як і на будь-який інший правочин, поширюються загальні вимо­ги щодо їх дійсності, додержання яких є необхідною умовою його чинності. Так, відповід­но до ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити нормам ЦК, іншим актам цивіль­ного законодавства, моральним засадам суспільства, а також правам і інтересам малоліт­ніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсним визнається договір, якщо порушена хоча б одна з умов дійсності правочину (ст. 203 ЦК): правомірність і неаморальність угоди, дієздатність учасників угоди, споді­вання волі і волевиявлення, відсутність вад у виникненні волі, дотримання форми угоди. Договір визнається недійсним, якщо його спрямовано на обмеження правоздатності та ді­єздатності.

76. 76. Юридична відповідальність — це юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які належали йому до факту правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності:

• це один з видів державного примусу у формах каральних і правовідновлювальних заходів;

• це негативна реакція держави на правопорушення та суб'єкта, винного в його вчиненні;

• виникає тільки за наявності правопорушення;

• здійснюється лише за умови встановлення складу правопорушення;

• має зовнішній характер;

• здійснюється компетентним органом відповідно до закону та при дотриманні певного процедурно-процесуального порядку та форм;

• виражається в обов'язку особи (правопорушника) зазнати певних втрат особистого" організаційного чи матеріального характеру.

Залежно від видів правопорушень розрізняють і види юридичної відповідальності:

• кримінальна відповідальність

• адміністративна відповідальність

• цивільно-правова відповідальність

• дисциплінарна відповідальність

• матеріальна відповідальність

• конституційна відповідальність

77. №77

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок встановлення батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

 

Закон «Про громадянство» визначає особливості набуття громадянства України за народженням:

— особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України;

— особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянства того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України;

— новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України;

— особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

 

Закон «Про громадянство» встановлює також порядок набуття громадянства України за територіальним походженням. Особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.