Цілі, підстави та види юридичної відповідальності

Конституція України закріплює основи юридичної від­повідальності особи.

За Конституцією України:

ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як право­порушення;

юридична відповідальність особи має індивіду­альний характер;

ніхто не може бути двічі притягнений до юри­дичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Юридична відповідальність має певні цілі, передба­чувані результати.

До таких належать:

захист прав і свобод громадян;

утвердження законності;

охорона державного ладу;

виховання і перевиховання правопорушника;

запобігання правопорушенням.

Юридична відповідальність містить у собі й елемент кари, тому що обмежує в чомусь правопорушника, позбав­ляє його певних благ.

Підставою для юридичної відповідальності є наявність у діях суб'єкта складу правопорушення, який, як зазна­чалося, включає чотири елементи: суб'єкт, суб'єктивну сторону, об'єкт та об'єктивну сторону.

Для всіх правопорушень загальним об'єктом є сус­пільні відносини, що охороняються законом. Безпосереднім об'єктом є ті конкретні суспільні відносини, яким запо­діяно шкоду зазначеним правопорушенням. Ними можуть

бути права і свободи громадян, права та інтереси орга­нізацій тощо.

Незнання закону не звільняє від відповідальності. Коли б цей принцип не діяв, тоді більшість правопорушників, очевидно, спробували б послатися на своє незнання закону, щоб уникнути відповідальності за правопорушення.

Залежно від характеру, ступеня суспільної небезпеч­ності правопорушень розрізняють кілька основних видів юридичної відповідальності.

Це відповідальність:

кримінальна, яка є найсуворішим видом відпо­відальності;

адміністративна;

цивільно-правова;

матеріальна;

дисциплінарна.

49. Що означають терміни "опіка", "піклування"?
Опіка та піклування — це система заходів, спрямованих на забезпечення особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки.
Опіка і піклування встановлюються відповідними відділами органів виконавчої влади районів, міст, районів у містах, селищах, селах.
Органи опіки та піклування зобов'язані:
1) вирішувати питання про встановлення і припинення опіки та піклування;
2) здійснювати нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників;
3) забезпечувати тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки та піклування;
4) розглядати спори, пов'язані з вихованням неповнолітніх дітей;
5) вживати заходів щодо захисту особистих та майнових
прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою та піклуванням;
6) брати участь у вирішенні судами спорів, пов'язаних із захистом особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою та піклуванням;
7) здійснювати іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповнолітніх дітей та інших осіб, які потребують захисту.
Опіка встановлюється відносно малолітніх осіб, які позбавлені батьківського піклування, та фізичних осіб, які визнані недієздатними.
Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Слід підкреслити, що опіку і піклування над фізичною особою встановлює суд. Він також встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітнім, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

50. Припинення шлюбу”

Припинення шлюбу
Під припиненням шлюбу розуміється зумовлене певними юридичними фактами припинення на майбутнє правовідносин між подружжям, які виникли з зареєстрованого дійсного шлю-бу. Припинення шлюбу відрізняється від визнання останнього недійсним тим, що воно спрямоване на майбутнє, тоді як виз-нання шлюбу недійсним має зворотну силу і припиняє правові наслідки шлюбу з моменту його укладення.
Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя, оголошення одного з подружжя померлим, розірвання шлюбу.