У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М. Горбачова, який визнавав необхідність проведення реформ. М. Горбачов став ініціатором політики перебудови — прагнення «зверху» здійснити реформування політичної та суспільно-економічної системи радянського суспільства. 16_лютого 1989 р.^було_надруковано проект програми «Народний рух України за перебудову» — громадсько-політичної організації, до складу якої входила демократично налаштована, національно свідома інтелігенція, колишні дисиденти. НРУ закликав: а) до об'єднання всіх представників національно-демократичних сил; б) «побудови в Україні демократичного й гуманного суспільства»; в) створення суверенної української держави; г) відродження та всебічного розвитку української нації; д) створення в Україні правової держави; є) створення самостійної економіки. Посилення кризи Комуністичної партії України сприяло утворенню нових політичних партій, які сповідували різні погляди та ідеологію. Так, виникли Українська республіканська партія, Партія демократичного відродження України, Соціал-демократична партія України, Об'єднана демократична партія України. Політика КПУ призвела до поступової втрати провідної ролі в суспільстві. У 1989 р. у відставку вийшов тодішній Перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький. Його наступники В. Івашко та С. Гуренко не змогли протистояти утворенню у Верховній Раді УРСР опозиційної групи — Народна Рада та консолідувати українське суспільство. Унаслідок політичної боротьби між депутатами-комуністами та депутатами демократичної меншості у Верховній Раді УРСР 16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Цей документ не було реалізовано на практиці, але він став підґрунтям для проголошення у майбутньому незалежності України. Апогеєм конфронтації стали події 19—21 серпня 1991 р.— спроба державного перевороту ДКНС. Реакційні сили прагнули відновити стару тоталітарну систему, але зазнали краху. 24 серпня 1991 р. на засіданні позачергової сесії Верховної Ради УРСР було прийнято Акт проголошення незалежності України, який визнав Україну незалежною державою. Результатом Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. стало підтвердження незалежності України та обрання Президента України — Леоніда Кравчука. Розпочався новий етап українського державотворення. Висновок. Політична ситуація в Україні у 1985—1991 рр. була вкрай напруженою. Однак політика перебудови активізувала діяльність демократичних сил та сприяла здобуттю Україною незалежності.
57. Політ. і соц.-економ. розвиток Укр. на шляху розбудови демократичного сусп.а (з 1991р.)
Формування багатопартійності: І-етап – зародження багатопартійності – (середина 1988р. – березень 1990 р.); ІІ етап - “вихід багатопартійнгості на державний рівень (травень 1990р. – серпень 1991 р); ІІІ етап – становлення багатопартійності з сепня 1991р.: розширення спектра багатопартійності (100 політичних партій; посилення розколів та дроблення політичних сил; активізація процесу створення місцевих партійних відділень та осередків; зміцнення зв”язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами. Характериними рисами багатопартійності є: 1) мультипартійність; 2. нечисленність партійних лав; 3.) Невизначеність соціальної бази; 4. Локальність партійного впливу; 5. Створення значної частини партій не на основі консолідації навколо ідеї.
Шлях “шокової терапії”(Польща) – запровадження в короткий термін комплексу радикальних економічних заходів – блискавичної лібералізації цін, ліквідація більшості субсидій, усунення держави від втручання в економічні процеси. Відновлення галузеве централізоване управління народним господарством, введення держзамовлення. Ростуть ринки валюти, нерухомості. Кучма в 1994 році проголосив нову соціально-економічну стратегію:1). Фінансова стабілізація- послаблення податкового пресу, поглиблення банківської реформи; 2) регульована та контрольована лібералізація цін; 3) докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки; 4) децентралізація управління економікою; 5) лібералізація зовнішньоекономічних зв”язків; 6) соціальний захист, докорінні реформи зарплати, соціальної допомоги, передання через акції в приватьне користування населення державного майна.
Було створено фінансову, митну, податкову, банківську та інші системи, що визначають основну економічну інфраструктуру державності. Роздержавлення землі, та її передання у власність юридичних осіб. Розпаювання землі.
58.Україна в період реформаційного курсу (др. пол. 1994-2004 рр.)
27 березня 1994 р. відбулись вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Найбільше місць отримала КПУ — 96. 18 травня 1994 р. Головою Верховної Ради було обрано О. Мороза. Новий парламент затвердив Прем'єр-міністром В. Масола. В червні—липні 1994 року відбулися президентські вибори. Перемогу здобув Л. Кучма. 9 липня новообраний Президент України склав присягу. У період правління Л. Кучми здійснювалися певні ринкові перетворення, проте тривав спад виробництва. Прийняття Верховною Радою Конституції України (28 червня 1996 р.) та введення національної грошової одиниці гривні (вересень 1996 р.) стали позитивними зрушеннями у становленні незалежної України. Важливою подією стали вибори до Верховної Ради (березень 1998 р.), які проходили за новою виборчою системою — мішаною. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар'єр подолали КПУ (24,65 %; 84 депутатські мандати. 12 травня 1998 р. Верховна Рада XI скликання розпочала свою роботу. Вибори Президента України відповідно до Конституції України було призначено на 31 жовтня 1999 р. Після підрахунку голосів з'ясувалося, що жоден із кандидатів у Президенти не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. ЦВК призначив дату проведення другого туру голосування — 14 листопада. Президентом України вдруге було обрано Л. Кучму. За нього проголосувало 56 % виборців, а за П. Симоненка — близько 38 %. Після обрання Президента відбулась зміна уряду. У грудні 1999 р. Прем'єр-міністром України призначено В. Ющенка. У січні 2000 р. її сформували депутати 11 парламентських груп і фракцій, а також деякі позафракційні депутати. Більшість надала підтримку уряду Ющенка. Формування більшості спричинило зміну керівництва ВРУ: Головою ВРУ став І. Плющ, 19 з 24 Комітетів очолили представники більшості.. Навесні 2001 р. Україну охопила політична криза, пов'язана із вбивством журналіста Г. Гонгадзе.. У січні 2001 р. було відправлено у відставку Ю. Тимошенко, а 26 квітня 2001 р.— увесь уряд В. Ющенка. Це було поштовхом до формування могутньої опозиції. Упродовж осені-зими 2001 р. відбулося формування передвиборчих блоків. Основними суперниками на парламентських виборах стали опозиційний блок «Наша Україна» і провладний блок «За єдину Україну». Вибори у березні 2002 р. відбувалися за мішаною виборчою системою. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар'єр подолали: блок Наша Україна» на чолі з В. Ющенком. 28 травня 2002 р. було обрано керівництво ВРУ: голова — В. Литвин, перший заступник — Г. Васильєв, заступник — О. Зінченко (СДПУ(о)). Головами ключових комітетів ВРУ стали представники «Нашої України».
