Основні напрямки держ. політики гетьмана І.Виговського. Причини громадянської війни.

По смерті Б. Хмельницького його син Юрій Хмельницький, обраний гетьманом, за рішенням старшинської ради був замінений І. Виговським.

У внутрішній політиці І. Виговський спочатку виступив за пріоритетну роль шляхти, ігноруючи давні принципи соціальної організації України, засновані на традиціях козацтва. У зовнішній політиці Виговський прагнув підтримувати дружні взаємини з усіма сусідніми країнами, не виявляючи переваги жодної з них. У жовтні 1657 р. він уклав українсько-шведський договір, умови якого були розроблені ще при участі Б.Хмельницького. В той же час гетьман відновив союз з Кримським ханством, що був разірваний з моменту укладання Березневих статей і почав переговори з Польщею. Активна зовнішня політика Виговського, спрямована на укріплення міжнародного авторитету України, викликала неспокій московського уряду. Прагнучи посилити свій вплив на Україну, царський уряд почав активно формувати за допомогою своїх агентів антигетьманську опозицію. Невдоволений втручанням російських чиновників у справи України, він починає мирні переговори з Польщею. На початку 1658 р. Виговський дає польському королеві Яну Казимирові згоду на визнання сюзеренітету.

Обурена козацька старшина під керівництвом кошового Я. Барабаша та полтавського полковника М. Пушкаря збирає військо і фактично розпочинає громадянську війну. Гетьман розгромив повстання і жорстоко покарав його учасників. У вересні 1658 р. переговори з Польщею були продовжені, і 16 вересня підписується Гадяцький трактат, згідно з яким Україна як «Руське князівство» входила до Речі Посполитої на правах формально рівного суб'єкта федерації. Органи влади формувалися за польським зразком. На чолі держави стояв виборний гетьман. Україна могла мати власний суд, військо, скарбницю, але при цьому позбавлялася можливості міжнародних стосунків. Урівнювалися права католицької та православної церков, а в одному з варіантів угоди мова навіть йшла про ліквідацію унії. Пропольська орієнтація Виговського не знайшла підтримки серед українського народу. А запорожці відкрито готувалися до виступу. В цей час війну проти гетьмана починає Росія. За допомогою кримських татар Виговський у липні 1659 р. розгромив російські війська під Конотопом. Але скористатися перемогою гетьман не зміг, оскільки проти нього піднімається ще одне повстання — під проводом І. Богуна та І. Сірка. Підтримані російськими військами, повсталі завдають поразки Виговському, і той змушений тікати до Польщі.

26.Внутрішня та зовнішня політика лівобережних гетьманів доби «Руїна»

Гетьманом Лівобережної України обирають Івана Брюховецького. В своїй політиці він повністю визнавав зверхність царя та був палким прихильником Москви. Підписані так звані Московські статті не тільки підтверджували Переяславські статті 1659 року, та ще більше обмежували права укр. народу. Складений 1667 року між Москвою та Польщею Андрусівський договір, І Брюховецький, побоюючись загального повстання розуміє: єдиний шлях порятунку для України – вигнати московських воєвод та просити протекції турецького султана. Одночасно Брюховецький веде таємніф переговори з гетьманом Правобережжя Дорошенком, який також веде переговори з Туреччиною та Кримським ханом. Весною 1668 року Дорошенко переходить Дніпро, тріумфіально крокуючи по Україні. Дорошенка проголошують гетьманом обох сторін Дніпра. В 1668 році Дорошенко, змушений повернутися на Правобережжя для боротьби з поляками назначає наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного. Многогрішний клянется на вірність цареві та дістає його визнання як гетьмана Лівобережної України. Укладена ним в Глухові угода чіткіше визначала автономію України в складі Московської держави.Гетьман України позбавлявся права дипломатичних відносин, обмежувався перехід селян в козаки і навпаки. Глухівські статті дещо послаблювали централізовану політику царизму на Україні Активно бореться з старшинською олігархією. Призначає та змінює полковників, сотників, без суду їх карає, накладає податкина старшину та духовенство. 1672 року Дям’яна Многогрішного скинуто з гетьманування,

Протягом трьох місяців в Україні правила старшинська олігархія, На Генеральній Раді біля Путивля було поновлено договір з Москвою та обрано нового гетьмана - Івана Самойловича. В своїй зовнішній політиці Самойлович намагався підкорити всю Україну і боровся проти тенденцій Запоріжжя вести окрему політику Щоб поширити кордони України, Самойлович радив цареві заявити Польщі претензії не Західну Україну, Волинь, Підлящща, Поділля, Підгір’я, Червону Русь, які завжди були частиною України. Також він намаговся приєднати до України Слободжанщину,. Та ці обдва домагання не мали успіху.

Таким чином, за часів гетьманування спочатку Многогрішного, а потім Самойловича на Лівобережній Україні скінчується доба Руїни і починається новий період - Гетьманщина.