Організація системи влади Київської Русі.

Історія України як наука та навчальна дисципліна. Періодизація курсу і його історіографія.

Історія – наука про життя і розвиток суспільства. Обєкт – це вся історична реальність.

Предмет – це та частина історичної реальності, яка викликає інтерес. Предметом історії України є суспільний, економічний, політичний, культурний та державницький розвиток укр. земель, починаючи з давніх часів і до сьогодні.

Історіографія (з грецького – опис історії) – вивчає історію історичної науки.Перше питання про укр. як народ який має сх. до держав в друг. Пол. 19 ст. поставив і вивчав укр. історик Костомаров. В своїй праці «Дві руські народ. «він виділив 2 групи словянських племен: пн. і. пд. Руси. Грушевський на рубежі 19 – 20 ст. створював наукову схему праці «Історія України – Русі «На початку 20 ст. в Україні історично утворилося 2 напрямки: народний і державний.

В історії поділяють на 5 періодів (ладів): 1первіснообщинний 2рабовласницький 3феодальний 4 капіталістичний 5соціалістичний.

За рад. історії, історія України як предмет не викладалася. А була історія СРСР. Феодальний лад тривав з 9 по 19 ст. потім народжуватися капіталізм.

На початку 90 – х років 20 ст. рад. періодизація була змінена новою періодизацією.

Періодизація історії України:1.Проісторична і рання історія;2.Княжа доба3.Литовсько – руська (польська) 4.Доба козацько – гетьманської держави5.Доба культурно – національного і державного відродження України6.Радянська доба: міжвоєнна ситуація, 2 світова війна, перебудова.

Головне історичне джерело – археологія. Періодизація історії – це життя, діяльність, боротьба певних державних структур від найдавніших часів до сьогодні. Види історичних джерел: літопис – Нестор – літописець, Галицько Волинський літопис 13 ст., Київський літопис – 12 ст., козацькі – Самовидця, літературні джерела.

Теорії походження Давньоруської держави. Причини утворення Київської Русі.

До питання походження Київської Русі вперше звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в «Повісті минулих літ».Трактування цього питання є одним з найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії. Перші спроби знайти вирішення цієї проблеми були здійснені ще середньовічними хроністами, які штучно повя ‘зували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи – скіфами, кельтами, сарматами, аланами.

У середині 18 ст німецькі історики, члени Петербурзької Академії наук Г. Байєр та Г. Міллер обгрунтували концепцію норманізму. Посилаючись на літописну легенду про прикликання варягів на Русь, ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження

У 20-их роках 20 ст на основі численних історичних, археологічних та мовних джерел значна частина науковців світу віддавали перевагу «варязькому чиннику» - русь отримала назву від «Руотси». Так у середині 11 ст фіни називали шведів.- більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією(911, 944), мають скандинавське походження – Карл, Інегельд, Фарлоф, Вермунд.

- ісламські географи та мандрівники 9-10 ст завжди чітко розділяли «русів» і»слов’ян».

На противагу антинорманісти стверджували:

назва «Русь» слов’янського походження, оскільки тісно пов’язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні.

жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонорманське джерело, включаючи саги.

Спробою кардинально змінити напрям пошуку стала хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Її автори, професор Гарвардського університету(США) О. Пріцак, запропонував взагалі відмовитися від концепції слов’янського походження Русі.

Причини утв.: 1. Вдале географічне розположення Києва.

2. Зародження структури управління державою

3. Об’єднання земель.

Організація системи влади Київської Русі.

Найважливішим з влади були княжа влада, рада бояр (дума) та збори городян (віче). Влада й престиж, що ними користувався князь, у свою чергу зобов'язували його забезпечувати підданим справедливість, порядок і захист. У виконанні своїх військових функцій князь насамперед залежав від дружини. В разі потреби більших військових сил збиралося ополчення городян або, рідше, проводилася загальна мобілізація. Численність цього війська була відносно невеликою - десь близько 2-3 тис. чоловік, а той менше. Правосуддя вершив сам князь чи призначенні ним судді згідно з "Руською правдою" Ярослава Мудрого.

У фінанси. своєї діяльності князі насамперед залежали від данини. Згодом розвинулася складніша система оподаткування, що включала кожне господарство (яке називалося "дим" або "соха").

За порадою і підтримкою князь мусив звертатися до боярської думи - органу, що виник із старших членів дружини, багато з яких були нащадками варязьких ватажків чи слов'янських племінних вождів. Пізніше місце у думі дістали й церковні ієрархи. Функції думи ніколи читко не визначалися, а князь не був зобов'язаний радитися з нею. Проте, ігноруючи її, він ризикував позбутися підтримки з боку цього впливового органу, що представляв усю боярську знать. Демократичну сторону політичного устрою Києва репрезентувало віче, або збори громадян, що виникли ще до появи князів і, очевидно, походили від племінних рад східних слов'ян. Віче скликалося князем або городянами, коли виникала потреба порадитись або висловити свою думку. Серед питань, обговорюваних на вічі, були військові походи, укладення угод, престолонаслідування, розподіл посад у державі, організація війська. Віче могло критикувати або схвалювати князівську політику, але воно не мало права визначати свою власну політику чи видавати закони. Проте, коли на престолі сідав новий князь, віче могло укласти з ним формальну угоду ("ряд"), за якою князь зобов'язувався не переходити традиційно встановлених меж влади щодо віча, а воно в свою чергу визнавало над собою його владу.