Основні напрями міжнародних відносин Київської русі

1.З кочовиками: в історичній науці є кілька різних точок зору щодо ролі кочівників в історії давньоруського народу. Звичайно, було б несправедливим вбачати у взаємовідносинах Київської Русі лише негативний аспект І все-таки треба визнати, що загалом відносини Київської Русі зі своїми кочовими сусідами були поганими. Причина полягає,, у характері господарювання двох сусідніх народів. Кочовики не знали кордонів. спосіб ведення господарства змушував їх шукати нові життєві простори. Неабияке значення мало й пограбування сусідів, на чому спеціалізувалася військово-дружинна верхівка кочовиків.

Так, князь Ігор у 915—920 рр. виступає проти печенігів, здійснює походи у Закавказзя. У 965 р. князь Святослав розгромив Хозарський каганат і оволодів важливим шляхом по р. Волга. На півдні виникає велика руська колонія-князівство Тмуторокань. У 985 р. князь Володимир переміг Дунайську Болгарію, уклав з нею мир. У 1036 р. князь Ярослав здолав печенігів, але з'явився новий ворог — половці. Боротьбу проти половців продовжив Володимир Мономах. Перше вторгнення половців на Русь відбулося в 1068 р. За пропозицією Володимира Мономаха в 1103 р. руські князі домовилися про спільну боротьбу з половцями. Походи відбувалися майже щорічно. Особливо вдалими були походи 1103, 1107, 1111 рр. Саме внаслідок останнього походу половці змушені були відійти аж до Грузії.

2.З Візантією:

Особливо слід виділити взаємовідносини Київської Русі з Візантією. Укладення з нею угод було актом великої Історичної цінності, свідчило про утвердження Київської Русі як рівного партнера імперії.

За літописами відомо про похід 80-тисячного війська князя Олега на Візантію 907 р., результатом якого була угода між державами, почесна І вигідна для Русі. У 911 р. укладено нову угоду, що значно доповнювала попередню.

Продовжуючи політику боротьби проти засилля Візантії в Причорномор'ї, князь Ігор двічі здійснив походи на Візантію: перший, 941 р., завершився невдачею, другий, 944 р., укладенням договору, за яким Русь позбавлялася багатьох привілеїв, обумовлених договорами 907 і 911 рр.

Княгиня Ольга 957 р. відвідала Константинополь, де вела переговори з імператором. У 971 р. після невдалого походу князя Святослава на Балкани було підписано мирну угоду, за якою київський князь відмовився від претензій на візантійські володіння в Криму і на Дунаї.

Коли 988 р. за князя Володимира на Русі було прийнято християнство, це сприяло посиленню політичних і культурних зв'язків з Візантією.

У 1043 р. спалахнула русько-вІзантійська війна, спричинена ворожістю до Київської держави нового Імператора Костянтина. Морський похід на Царгород закінчився невдало. Але Ярослав знайшов союзників на Заході, й Костянтину довелося розпочати мирні переговори. Русі була надана компенсація за військові втрати.

Це була остання війна русичів проти Візантії. Київ надалі підтримував з Візантією дружні відносини.

3.З Європою: У середньовічній Європі ознакою престижу й могутності правлячого роду була готовність інших провідних династій вступити з ним у шлюбні зв'язки, які відігравали велику роль у зміцненні політичних, економічних і культурних контактів між державами. Зокрема, дружні відносини Русі з Польщею І Швецією Володимир закріпив, одруживши своїх синів Святополка і Ярослава на дочках Болеслава Хороброго і Олава Скотконунга. У майбутній боротьбі за стіл великого князя брати спиратимуться на підтримку Польщі і Скандинавії. На захист Святополка виступив польський князь Болеслав, а у війську Ярослава були норманські дружини.

Сам Ярослав був одружений з донькою шведського короля Інгігердою (Іриною). Його сестра Марія-Доброгаіва була дружиною польського короля Казимира.

У візантійського імператора Костянтина виникла потреба в допомозі з боку Русі для боротьби проти печенігів, і він пішої на зближення з нею. Щоб задобрити Ярослава, імператор видав дочку Анастасію за Всеволода — улюбленого сина київського князя. Від цього шлюбу народився видатний у майбутньому державний діяч Володимир Мономах.

Другий син Ярослава одружився на дочці польського короля, інші два — з німецькими княжнами. За Іноземних правителів були видані дочки Ярослава: Анастасія — за угорського короля, Єлизавета — за норвезького королевича Гарольда Сміливого, Анна стала дружиною французького короля Генріха І.

Такі династичні зв'язки сприяли прилученню Русі до європейської політики.