Право власності – сукупність норм, регулюючих правовідносини, пов'язані з наданням матеріальних благ.
Право власності конкретної особи визначається через три правомочності власника:володіння;користування;розпорядження.
Володіння – заснований на законі фактичне володіння річчю. Завжди має спиратися на юридична підстава, тобто. титул володіння.
Користування – можливість вилучення з речі її корисних властивостей, джерело якої в законі.
Розпорядження – заснований на законі право визначати юридичну долю речі шляхом зміни її приналежності (може бути лише відчуження, а й знищення).
Всі ці три повноваження можуть і в власника (наприклад, наймач, орендар).
Власник користується, володіє, і розпоряджається власністю у своїх інтересах, тобто. права власності носять абсолютний характер. Право власності може бути обмежене у разі, певних законом не може бути обмежена іншими особами.
Обмеження права власності можливо:щодо землі, пам'яток, природних ресурсів;щодо житлового приміщення – може бути використано лише проживання.
Проголошене право громадян вільне підприємництво і здійснення економічної діяльності гарантується державної підтримкою розвитку конкуренції, та припиненням проявів монополізму. Конституція забороняє зловживання підприємцем своїм домінуючим становищем над ринком й застосування їх недозволених форм і прийомів конкуренції.
Під авторським правом розуміється сукупність особистих (немайнових) прав, які пов'язані із отриманням прибутків і винагороди, а служать безпосередньо за захистом інтересів автора, і прав автора; у вузькому – це майнових прав автора, що він вправі передавати іншим особам через укладання авторського договору. У Росії її на сьогодні створена основному правову базу охорони авторських та суміжних суміжних прав. Цивільний Кодекс РФ визнає прерогатива (інтелектуальну власність) громадянина чи юридичної особи на результати інтелектуальної роботи і прирівняні до них кошти індивідуальні юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконуваних робіт чи послуг.
54. Капітальне будівництво може здійснюватися різними способами. Розрізняють два основних (підрядний і господарський способи) і змішаний спосіб капітального будівництва (підрядно-господарський). Підрядний спосіб є найбільш поширеним і характеризується наявністю договірно-підрядних відносин між інвестором/замовником і виконавцем/виконавцями будівельних та пов'язаних з ними робіт. Передбачається, що замовник як суб'єкт інвестування підряджає на будівництво об'єкта будівельного підрядника на відповідних договірних умовах. Господарський спосіб полягає у виконанні робіт і введенні об'єкта в експлуатацію силами самого забудовника, тобто того підприємства чи організації, яке є розпорядником інвестицій і має затверджену будівельну (проектно-кошторисну) документацію. Будівництво за цього способу здійснюється силами власних будівельних підрозділів певної організації (підприємства) поряд з основною господарською діяльністю, для чого створюється управління (відділ, департамент) капітального будівництва. Відносини, що складаються при цьому, є внутрішньогосподарськими. На практиці використовується ще й змішаний спосіб - підрядно-господарський, коли частину робіт виконує організація-забудовник власними силами, а на виконання решти робіт підряджає відповідні будівельні організації, укладаючи з ними договір підряду на капітальне будівництво (виконання будівельних і пов'язаних з ними робіт). Капітальне будівництво як форма інвестування складається з двох основних стадій, що регулюються актами будівельного законодавства. Першим етапом є підготовча стадія (зазвичай іменується стадією проектування), на якій: інвестор визначає доцільність інвестування у формі капітального будівництва певного об'єкта; на замовлення інвестора спеціалізованими (проектними або проектно-вишукувальними) організаціями розробляються передпроектні документи, проводяться відповідні дослідження, після чого інвестор приймає рішення про інвестування; Наступною стадією є реалізація інвестиційного проекту будівництва, яка може бути забезпечена самим інвестором (у разі застосування господарського способу будівництва) або будівельним підрядником (якщо використовується підрядний спосіб будівництва). Після реалізації інвестиційного проекту завершений будівництвом об'єкт приймається в експлуатацію відповідно до встановленого порядку (див. тему 15 "Окремі види господарських договорів" розділу IV "Господарські зобов'язання").
55. Провадження у справі про банкрутство можна поділити на кілька стадій:
1. Подання заяви до господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство: Ініціатором порушення провадження у справі про банкрутство може бути боржник або кредитор. Вимоги до заяви та комплекту документів, що додаються до заяви, визначаються ст. 11 Закону від 14.05.1992. Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом. Боржник зобов’язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин: задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності); під час ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; в інших випадках, передбачених Законом.
2. Підготовче засідання господарського суду у справі про банкрутство та порушення провадження у справі про банкрутство. Підготовче засідання провадиться за участю сторін і має на меті визначення обґрунтованості вимог заявника і заперечень боржника на підставі оцінки поданих документів і пояснень сторін.
3. Виявлення кредиторів та осіб, що мають намір взяти участь у санації боржника, відбувається протягом 30 днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство
4. Попереднє засідання проводиться у строк, визначений ухвалою підготовчого засідання; на ньому розглядається всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.
За результатами засідання виноситься ухвала.
5. Визнання боржника банкрутом. У випадках, передбачених Законом (ч. 3, 4 ст. 27, ч. 12 ст. 28, ч. 8 ст. 29, ч. 8 ст. 33, ч.9 ст. 34, ч. 6, 11 ст. 36, ч. 13 ст. 85, ч. 4. ст. 90, ч. 7 ст. 93, ч. 3, ст. 94, ч. 2 ст. 95), господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Даною постановою призначається ліквідатор і формується ліквідаційна комісія, на яку покладається безпосереднє здійснення ліквідаційної процедури.
