Відповідно до ст. 197 ГК господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.
У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано:
• за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на нерухоме майно (будівлю, земельну ділянку, інше нерухоме майно) – за місцезнаходженням нерухомості;
• за грошовими зобов'язаннями – за місцезнаходженням (місцем проживання) управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за її новим місцезнаходженням (місцем проживання) за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;
• за іншими зобов'язаннями – за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.
Зобов'язання має бути виконане також:
• в повному обсязі (управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання);
• вчасно, тобто у встановлені законом та/або договором строки; зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання.
Господарське зобов'язання має виконуватися зазвичай зобов'язаною особою.
5. Залежно від характеру порушеннь у сфері економічної конкуренції розрізняють такі їх види: недобросовісна конкуренція; антнконкурентні дії (монополістичні) зловживання; протидія антимонопольним органам.
1. Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності (ч.1 ст.1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. (далі - Закон від 07.06.1996 р.).
Правопорушеннями, що належать до недобросовісної конкуренції, є:
1.1. неправомірне використання ділової репутації, що може проявлятися через такі дії: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки (ст.4); неправомірне використанням товару іншого виробника (ст.5); копіювання зовнішнього вигляду виробу (ст. 6); порівняльна реклама (ст.7).
створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, що може проявлятися як: дискредитація суб'єкта господарювання(ст. 8);схилення до бойкоту суб'єкта господарювання (ст.10);схиленням постачальника до дискримінації покупця/замовника (ст.11);підкуп працівника/посадової особи постачальника (покупця/замовника) (ст.13, ст.14);досягненням неправомірних переваг у конкуренції (ст.15);поширенням інформації, що вводить в оману (ст. 15-1).
1.3. неправомірні дії щодо комерційної таємниці конкурента. До цієї групи правовопорушень належать: неправомірне збиранням комерційної таємниці (ст.16); неправомірне розголошення комерційної таемниці (ст. 17); схилення до розголошення комерційної таємниці (ст.18); неправомірне використання комерційної таємниці (ст. 19).
2. Антиконкурентні чи монополістичні зловживання - це поведінка (зазвичай дії) учасників економічної конкуренції, спрямована на недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, що в кінцевому підсумку призводить (може призвести) до монополізації товарних ринків. Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.12.2001 р. (далі – Закон від 11.12.2001р.)
3. Протидія антимонопольним органам (їх працівникам) - це наступний вид правопорушень у сфері економічної конкуренції. До них належать:
3.1. неподання суб'єктами господарювання у встановлені строки інформації, подання неповної чи недостовірної інформації антимонопольним органам (пп.13-15 ст. 50 Закону від 11.12.2001р.);
3.2. створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень (проведення перевірок, вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації), п. 16 ст. 50 Закону від 11.12.2001р.;
3.3. невиконання суб'єктами господарювання погоджених з антимонопольними органами установчих документів (у випадках економічної концентрації) або вимог та зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію
6. У сфері капітального будівництва, включаючи й договірні відносини, застосовуються такі види господарсько-правової відповідальності:
1. Відшкодування збитків - універсальна форма господарсько-правової відповідальності, що застосовується в будь-яких відносинах: вертикальних та горизонтальних, договірних та позадоговірних.
2. Стягнення неустойки (штрафних санкцій); використовується залікова неустойка, яка сплачується за передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК) та/або договором порушення сторонами договірних зобов'язань.
3. Конфіскація - застосовується у випадках, передбачених законодавством:
- якщо договір підряду на капітальне будівництво визнаний недійсним як такий, що укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України);
- у разі якщо прибуток (доход) був отриманий учасником відносин з капітального будівництва внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 240 Господарського кодексу України).
4. Господарсько-адміністративні штрафи: застосовуються у випадках:
- проведення будівельних робіт без дозволу на їх виконання або без затвердженої проектної документації - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості цих робіт;
- передачі проектною організацією замовнику робочої документації, що не відповідає державним стандартам, нормам і правилам, вихідним даним на проектування об'єктів архітектури, які надані в установленому порядку, та затвердженому проекту - у розмірі тридцяти відсотків вартості розробленої робочої документації;
- виконання будівельних робіт, що не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням, - у розмірі десяти відсотків вартості виконаних робіт;
- прийняття в експлуатацію об'єктів, зведених з порушенням законодавства, а так само місцевих правил забудови населених пунктів або проектних рішень,— у розмірі п'яти відсотків вартості відповідних об'єктів;
- здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві, що підлягають ліцензуванню, без отримання у встановленому порядку ліцензії - у розмірі плати за видачу ліцензії на відповідний вид господарської діяльності;
5. Господарсько-організаційні санкції, що застосовуються інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які мають право:
- безперешкодного доступу на будівництво об'єктів і підприємства будівельної індустрії незалежно від форм власності;
- одержувати від замовників, проектних і будівельних організацій та підприємств будівельної індустрії необхідну для виконання покладених на них функцій нормативно-технічну, проектну та іншу документацію;
- зупиняти будівельні роботи, які не відповідають вимогам державних стандартів, норм і правил, затвердженим проектним рішенням, або місцевим правилам забудови населених пунктів, здійснюються без дозволу на їх виконання, а так само виробництво і застосування у будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, виготовлених з порушенням державних стандартів;
7. Бажаючи залучити в Україну іноземні інвестиції, держава встановила певні гарантії захисту іноземних інвестицій, в тому числі:
- застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції;
- гарантії щодо примусового вилучання, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб;
- компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам;
- гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності;
- гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій;
- інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності (ч. 1 ст. 397 ГК).
Гарантії у разі зміни законодавства полягають у тому, що якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в Законі «Про режим іноземного інвестування», то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі.
До прав і обов’язків сторін, визначених угодою про розподіл продукції, протягом її дії застосовується законодавство України, чинне на момент її укладання. Зазначені гарантії не поширюються на зміни законодавства, що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, охорони довкілля.
Гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дії органів влади та їх посадових осіб. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених не це Кабінетом Міністрів України.
Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до ст. 26 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дії, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.
Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статусного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.
Гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій. Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів гарнтується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.
Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається Національним банком України.
8. Виконання господарських зобов'язань забезпечується (а) заходами захисту прав (що передбачені законом або такі, що йому не суперечать) та (б) заходами відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК, ЦК та іншими законами.
За погодженням сторін можуть застосовуватися види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігові, й умови та порядок застосування яких визначається Цивільним кодексом України.
Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектору економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.
Господарський кодекс регулює відносини, пов'язані із застосуванням господарсько-правової відповідальності та такими способами забезпечення виконання господарських зобов'язань, як банківська гарантія (ст. 200 ГК) та публічні (загальногосподарські) гарантії (ст. 201 ГК).
Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
9. З метою попередження порушення справи про банкрутство ГК України (ст. 211) та Закон від 14.05.1992 (ст. 5 та ст. 6) передбачають заходи запобігання банкрутству та позасудові процедури, обов'язок вжиття (застосування) яких покладається на засновників та учасників суб'єктів господарювання, власників майна, органів державної влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. До заходів належать:
- надання боржнику фінансової допомоги в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами;
- взяття на себе зобов'язань перед особами, що надали фінансову допомогу боржникові.
Позасудовими процедурами є санація боржника до порушення справи про банкрутство (позасудова процедура санації).
Позасудова процедура санації – це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення провадження у справі про банкрутство. При цьому боржник самостійно розробляє план санації, погоджує його з усіма забезпеченими кредиторами та отримує рішення загальних зборів кредиторів про його схвалення. У подальшому цей план санації підлягає затвердженню господарським судом. Строк дії позасудової процедури санації не може перевищувати 12 місяців з дня затвердження господарським судом плану санації. Протягом цієї процедури діє мораторій на задоволення вимог кредиторів та заборона на порушення справи про банкрутство боржника.
Санація боржника - це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати реструктуризацію підприємства, боргів і активів та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Мирова угода (як судова процедура у справі про банкрутство) - це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін.
10. Зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, направлена на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків в зовнішній торгівлі.Зовнішній торгівлі притаманні слідуючи ознаки:Ці угоди можуть здійснювати тільки фізичні або юридичні особи, які наділені таким правом:повинні бути зареєстровані як суб’єкти підприємницької дальності;зовнішньоекономічна діяльність повинна бути предметом їх діяльності згідно статутних документів.Другим учасником контракту повинен бути іноземний контрагент – торговий партнер, який знаходиться за межами України.
11. Відповідно до ст. 295 ГКУ комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.
Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, що наданий агентським договором, здійснює комерційне посередництво.
Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча й у чужих інтересах, але від власного імені.
Комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого представляє, стосовно себе особисто.
Агентські відносини виникають у разі:
• надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій;
• схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.
Предмет агентського договору: за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.
Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції в разі порушення сторонами умов договору, інші визначені сторонами необхідні умови.
Договором повинна бути передбачена умова щодо території, у межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. Якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України.
Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента (ст. 297 ГКУ).
12. Кредитний договір є різновидом договору позики. На це, зокрема, вказує норма ч. 2 ст. 1054 ЦК, яка поширює на відносини за кредитним договором положення § 1 гл. 71 ЦК, що регулює позику, зі специфічними ознаками, притаманними суто інституту кредитування, встановленими § 2 зазначеної глави ЦК, а також іншими нормативними актами. Згідно зі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Предметом кредитного договору є винятково грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах, визначених у договорі. Це відрізняє кредитний договір від договору позики, предметом якого можуть бути як грошові кошти, так і речі, визначені родовими ознаками.
Сторонами кредитного договору є позичальник і кредитодавець. Номінально позичальником може бути будь-яка юридична або фізична особа, в тому числі суб'єкт підприємницької діяльності. Проте факт набуття зазначеними особами статусу "позичальника" (тобто можливість отримання ними кредиту) залежить від положень нормативних актів, що встановлюють особливості укладення кредитних договорів того чи іншого виду, а також у кінцевому підсумку - від волі кредитодавця - особи, яка надасть грошові кошти.
13. Ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.
Відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: 1) банківська діяльність; 2) професійна діяльність на ринку цінних паперів; 3) із надання фінансових послуг; 4) зовнішньоекономічна діяльність; 5) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення; 6) діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії; 7) діяльність у сфері освіти; 9) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами; 10) діяльність у сфері телекомунікацій; 11) будівельна діяльність; 12) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажу повітряним транспортом;
Для отримання ліцензії суб'єкт господарювання подає до органу, що визначається Кабінетом Міністрів України заяву про видачу ліцензії.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж 10 робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, якщо спеціальним законами, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.
Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є: недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії; невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії тощо.
14. Метод господарського права – це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення і способи юридичного захисту прав та законних інтересів сторін.
Законодавець, для правового регулювання господарських відносин, застосовує для наступні методи:
Метод владних приписів, який передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва ( власником майна) щодо підпорядкованого йому суб’єкта (рішення власника про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємства; видача ліцензії).
Цей метод застосовується:
законодавцем у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного капіталу чи резервного фонду акціонерних товариств, комерційних банків та ін., джерел формування їх майна) з урахуванням, у першу чергу, публічних інтересів;
власником майна, щодо створеного ним підприємства у формі статуту (в статуті власник визначає межі використання таким підприємством переданого йому майна та обов’язки підприємства перед власником), з урахуванням інтересів власника.
Метод узгодження, який поділяється на:
· метод автономних рішень дозволяє субєктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, і обовязок усіх інших субєктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень. Це означае, що субєкти господарських відносин самостійно:а)планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають забовязання в них, інші умови господарських взаємовідносин.
· метод коордінації забеспечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не вправі навязувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (наприклад, укладення господарського договору).
Метод рекомендацій передбачае видання компетентними органами адресованих суб’єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Цей метод відзеркалюється в документах рекомендаційного характеру (наприклад в примірних господарських договорах, примірних установчіх та внутрішнх правових документах господарських організацій, акціонерних товариств).
15. Згідно з ч.1 ст.118 ГК об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Асоціація - це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій(функцій стратегічного планування тощо), розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Корпорацієя - це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Консорціум – це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерн - це статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій(наукових, проєктно- конструкторських тощо), на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
16. Відповідно до Закону «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції можуть здійснюватися також на основі концесійних договорів, договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності.
Концесійні договори. Відповідно до ст. 22 Закону «Про режим іноземного інвестування» надання іноземним інвесторам права на проведення господарської діяльності, пов’язаної з використанням об’єктів, що перебувають у державній або комунальній власності і передаються у концесію, відбувається на підставі відповідного законодавства України шляхом укладання концесійного договору.
Договори (контракти) про інвестиційну діяльність. Іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво, тощо), не пов’язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.
Господарська діяльність на підставі договорів (контрактів) про інвестиційну діяльність регулюється законодавством України.
Сторони за договорами (контрактами) повинні вести окремий бухгалтерський облік та складати звітність про операції, пов’язані з виконанням умов цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в установчих банках України для проведення розрахунків за цими договорами (контрактами).
Договори (контракти) повинні бути зареєстровані у терміни та в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України постановою від 30 січня 1997 р. затвердив Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора
Державну реєстрацію договорів (контрактів) здійснює Мінекономіки та уповноважені ним органи (далі органи державної реєстрації)
Державна реєстрація договорів (контрактів) є підставою для здійснення іноземної інвестиції за такими договорами (контрактами) відповідно до статей 23 та 24 Закону України «Про режим іноземного інвестування».
17. Повне товариство. Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.
Основні риси:
• різновид господарського товариства;
• спеціальне регулювання: ГК України (частини 6 і 8 ст. 80), ЦК України (статті 119-132),Закон «Про господарські товариства» (статті 66-74);
• установчий документ - засновницький договір;
• відсутність законодавчих вимог про розмір і порядок формування майна, що регулюється засновницьким договором;
• відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками в порядку, визначеному засновницьким договором товариства;
• можливість використання таких схем управління: а) управління здійснюється спільно всіма учасниками; б) управління доручається або одному, або частині учасників (так звані уповноважені учасники);
• повна відповідальність товариства за власними зобов'язаннями (тобто усім майном, що належить йому на праві власності);
• субсидіарна солідарна відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;
• вимога до учасників товариства - наявність статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання (ч. 7 ст. 80 ГК України);
• законодавчо встановлена заборона для учасників конкурувати з повним товариством;
• заборона звернення стягнення на частку учасника повного товариства за його власними зобов'язаннями;
Командитне товариство.
Відповідно до ч. ст. 133 ЦК України (додатково див. ст. 75 Закону «Про господарські товаритва) командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.
Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова "командитне товариство" або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слова "командитне товариство".Якщо у найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.
До командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено ЦК України, іншим законом.
18. Відповідно до ч. 3 ст. 80 Господарського кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 100 осіб. При перевищенні цієї кількості ТОВ підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.
ТОВ не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.
Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники такого товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаковому кратному розмірі до внеска кожного учасника.
Кредитори на власний вибір можуть звернутися з вимогою покриття боргу товариства до будь-кого з учасників, які повинні задовольнити вимоги кредитора, а згодом у порядку регресу вимагати від інших учасників сплати тієї частини боргу, що відповідає їх частці у статутному фонді.
До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення про товариство з обмеженою відповідальністю, з урахуванням особливостей правового статусу ТДВ.
19. торговий патент - це державне свідоцтво з обмеженим строком дії на провадження певного виду підприємницької діяльності та користування яким передбачає своєчасне внесення до бюджету відповідного збору.
Торговий патент не засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.
Види патентів.
Пільговий торговий патент. З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів (незалежно від країни їх походження): а) товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів; б) товарів військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і військових навчальних закладів; в) насіння та посадкового матеріалу овочевих, баштанних, кормових та квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі; г) сірників; ґ) термометрів та індивідуальних діагностичних приладів.
Короткотерміновий торговий патент. Придбання такого патенту здійснюється суб'єктом господарювання у разі проведення ним ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових заходів, пов'язаних з демонстрацією та продажем товарів. Строк дії короткотермінового торгового патенту становить від одного до п'ятнадцяти календарних днів. Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням короткотермінового торгового патенту за один день становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати.
