Відповідальність підприємців за соціальну справедливість

У сфері розподілу доходів

Соціальна відповідальність є невід'ємною складовою діяльності людей, фірми, суспільства, держави на всіх етапах розвитку цивілізації. Проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці ХІХ - початку XX століть і пов'язана з іменем бізнесмена Ендрю Карнегі, який у праці «Євангеліє процвітання» зазна­чав, що прибуткові організації повинні пожертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Більшість бібліотек, театрів, пам'яток, які сьогодні є окрасою українських міст, побудовані на кошти меценатів: промисловців, банкірів, пред­ставників ділових кіл. Нинішній період розвитку ринкової економіки в Україні не є винятком. Навпаки, він вимагає нових підходів до забезпечення норм та правил взаємовідносин між державою і підприємцями, між підприємцями і на­йманими працівниками, між підприємництвом і навколишнім середовищем.

Вітчизняна і світова практика свідчить, що для забезпечення сталого соціаль­но-економічного розвитку необхідна тісна взаємодія, співробітництво та відповідальність органів влади, профспілок і роботодавців. Ці взаємовідносини міжсоціальними партнерами забезпечують оптимальний баланс інтересів держави, найманих працівників і власників та базуються на принципах законності, рівно­правності, прозорості, взаємоповаги й відповідальності за дотримання досягну­тих домовленостей. Результативність соціального діалогу, який, за визначенням Міжнародної організації праці, є основою у взаємній роботі соціаль­них партнерів, значною мірою залежить від їхнього прагнення об'єднати зусилля для розв'язання найбільш гострих економічних та соціальних проблем, уміння знаходити компроміси для їх розв'язання.

Відповідальність у сфері соціального партнерства поділяється на соціальну і юридичну.

Юридична відповідальність - це додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що можуть, а чого не можуть робити у своїх вза­ємовідносинах соціальні партнери.

Соціальна відповідальність - це певний рівень добровільного реагування влади, профспілок, роботодавців на соціальні проблеми в суспільстві.

Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним: від негативного до позитивного. У зв'язку з цим виділимо три рівні соціальної відповідальності.

У 1975 році Кіт Девіс запропонував концепцію соціальної відповідальності, яка і сьогодні не втратила своєї актуальності. Концепція охоплює п'ять ключових положень.

1. Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади ма­ють створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.

2. Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, врахову­вати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з другого - бути відкритим у своїх операціях для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті щодо пра­вомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, ви­дом діяльності, у кінцевому підсумку оплачує споживач.

5. Ділові організації, як і громадяни, долучаються до відповідальності за роз­в'язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності.

Україна проголошена соціальною державою із соціально орієнтованою еконо­мікою, в якій вищою цінністю є людина. Соціальна спрямованість державної по­літики дає змогу кожному індивіду реалізувати своє право на гідний рівень якості життя і добробуту. Провідним соціальним стандартом, індикатором рівня якості життя є рівень матеріального добробуту, який визначається величиною заробітної плати і всіма видами доходів.

Формування і розподіл доходів є однією з найгостріших соціально-еконо­мічних проблем, оскільки це показник, який визначає рівень добробуту, со­ціальний статус, належність до певного прошарку, можливість задоволення матеріальних і духовних потреб і подальший розвиток людини. Доходи населен­ня як соціально-економічна категорія характеризують стосунки в суспільстві з приводу присвоєння, використання та розподілу створюваного продукту. Тому саме держава, підприємці, працівники є відповідальні за те, як отримати і пра­вильно розподілити доходи.

Як змусити підприємця бути відповідальним за результати своєї діяльності? На нашу думку, відповідальність підприємця базується на двох засадах, а саме:

• на дотриманні норм і правил поведінки на ринку, встановлених державою;

• моральних зобов'язаннях, культурі підприємця.

Відповідальність підприємця істотно залежить від того, які правила гри встановлює держава на ринку праці і як вона виконує свої зобов'язання перед громадянами.

Держава відповідає перед своїми громадянами за встановлення соціальних стандартів та соціальних гарантій відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Базовим со­ціальним стандартом у сфері доходів населення є прожитковий мінімум, який застосовується для визначення мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги з безробіття, стипендій та інших соціальних виплат, установлення величини не­оподатковуваного мінімуму доходів громадян тощо.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заро­бітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може про­водитись оплата за виконану працівником роботу чи обсяг робіт. Мінімальна зарплата належить до основних державних соціальних гарантій, є обов'язковою для підприємств усіх форм власності і видів господарювання. Розмір мінімальної зарплати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги. Головне призначення мінімальної заробітної плати - забезпечити гарантований рівень соціального захисту у сфері розподілу дохо­ду.

Мінімальна зарплата і прожитковий мінімум є головними індикаторами, які визначають величину соціальної відповідальності держави перед населенням. Розмір мінімальної зарплати має забезпечувати прожитковий мінімум. Проте це завдання держава виконує незадовільно. Так, з 1 січня 2015 року мінімальна зарплата становить 1218 грн., а прожитковий мінімум – 1176 грн. Однак, відповідно до стандар­тів Європейської соціальної хартії, мінімальна зарплата має становити не менше ніж 2,5 прожиткового мінімуму. Такого співвідношення в Україні поки що не до­сягнуто.

Мінімальну зарплату законодавчо покладено в основу ставок першого тарифного розряду. Тарифна система - це сукупність взаємопов'язаних елементів: тарифні сітки, тарифні ставки, тарифно-кваліфікаційні довідники, система посадових окладів. Тарифна система оплати праці тривалий час не змінювалася. Співвідношення в оплаті праці різних категорій працюючих деформовані, знизилася престижність висококваліфікованої праці. Статистичні дані свідчать, що різниця в оплаті праці з вищою і початковою освітою становить лише 85%. За міжнародними стандартами, це дуже низький показник, оскільки в багатьох країнах прийнято рівень 200% і більше.

Використання низького рівня заробітної плати створює можливість для приховування фонду оплати праці (ФОП). Роботодавці не зацікавлені оприлюд­нювати весь обсяг заробітної плати. Не секрет, що сьогодні частина зарплати ви­плачується «у конвертах», унаслідок чого працівник позбавляється відповідного соціального захисту і приречений у майбутньому на отримання мізерної пенсії. Ставлення держави до нарахувань на ФОП суб'єктів підприємницького сектору має зазнати суттєвих змін. Одним із можливих напрямів удосконалення політи­ки держави може бути зниження нарахувань на ФОП. Однак тоді неодмінно слід зобов'язати роботодавця в цільовому порядку використати ці кошти на підви­щення зарплати працівникам.