Лекции.Орг
 

Категории:


Поездка - Медвежьегорск - Воттовара - Янгозеро: По изначальному плану мы должны были стартовать с Янгозера...


Транспортировка раненого в укрытие: Тактика действий в секторе обстрела, когда раненый не подает признаков жизни...


Перевал Алакель Северный 1А 3700: Огибая скальный прижим у озера, тропа поднимается сначала по травянистому склону, затем...

ГОСТРА І ХРОНІЧНА СПЕЦИФІЧНА ХІРУРГІЧНА ІНФЕКЦІЯ



До гострої специфічної інфекції належать: правець, сибірка, дифтерія ран і сказ.

Сибіркаспричинюється дуже стійкою спороносною Bacilus anthracis. Зазви­чай хворіють вівці і велика рогата худоба. Зараження людини відбувається через шкіру, шерсть і м'ясо хворих тварин. Тому тварин, загиблих від сибірки, піддають знезараженню і знищенню. Інкубаційний період короткий — 2—7 днів.

Клінічна картина і діагностика

Клінічно існують три форми сибірки:

• шкірна;

• кишкова;

• легенева.

У хірургічній практиці частіше зустрічається шкірна форма, яка розвивається у вигляді карбункула. Найчастіше він з'являється на руках, шиї і ділянці голови.

У місці потрапляння інфекції з'являються пухирці з голубувато-рожевим вміс­том, з різко вираженими набряком і свербінням. Після прориву пухирців їх повер­хня покривається товстим і твердим струпом чорного кольору, оточеним розеткою дрібних пухирців із серозно-геморагічним вмістом, які часто зливаються. Набряк наростає, збільшуються регіонарні лімфатичні вузли. Характерні болючість у зоні ураження і наявність сибіркових паличок у вмісті пухирців і рановому ексудаті. Струп відторгається і на його місці виникає виразка; одночасно можуть з'явитися декілька виразок з мізерними гнійними виділеннями.

Шкірна форма розпізнається на підставі характерного виду карбункула, знач­ного набряку тканин, характерного анамнезу, епідобстановки. Характерною оз­накою для сибірки є відсутність гнійних виділень. Бактеріологічні посіви дають змогу виявити збудника сибірки.

Лікування

Оперативне втручання протипоказане, оскільки при цьому може зруйнува­тись захисний грануляційний вал і поширитись інфекційний процес. Застосову­ють консервативне лікування: спокій, мазеві пов'язки, іммобілізація. Признача­ють антибіотики широкого спектра дії.

Дифтерія ран— це гостре специфічне інфекційне захворювання, спричиню­ване паличкою Лєффлера; проявляється місцевими специфічними змінами тка­нин і загальними токсичними явищами.

Дифтерійна паличка — мікроб, який не утворює спор; знаходячись у плівках дифтерійної рани або слизовій оболонці, паличка довго зберігає стійкість.

У хворого, що переніс дифтерію, паличка тривалий час живе у ротовій порож­нині, унаслідок чого ці бацилоносії можуть бути джерелами поширення інфекції. На організм інфекція діє через ендотоксин, що виділяється бактерією. Наявність іншої інфекції в рані або виразці, наприклад стрептокока, посилює дію дифтерійної палички. На слизовій оболонці зіва паличка спричинює гостре фібринозне за­палення, утворення щільної плівки і некроз тканин, регіонарні лімфовузли при­пухають.

Загальні симптоми виражаються у значній інтоксикації. Дії дифтерійного ток­сину насамперед зазнають серце, нервова система, нирки. Розвивається параліч піднебінних, глоткових м'язів, м'язів діафрагми, кінцівок, серця тощо. За наяв­ності змішаної інфекції в ділянці ураження може одномоментно виникнути гній­но-гнильне запалення.

Ранова дифтерія характеризується утворенням на поверхні рани сірого, сіро-жовтуватого нальоту у вигляді фібринозних плівок, щільно спаяних із тканинами. Навколо рани часто спостерігають яскраве почервоніння і інфільтрацію. Процес протікає мляво, без загальних явищ. Дифтерійні палички можуть бути на свіжих, особливо на гранулюючих ранах, норицях, виразках.

Лікування

Полягає в якомога скорішому введенні протидифтерійної сироватки підшкір­но або внутрішньом'язово в кількості 20—50000 АО за Безредкою. Хворий має бути ізольований в окремій палаті. Показані спокій і місцеве консервативне лікування; антибіотики, асептичні пов'язки з антибіотиками і просочені протидифтерійною сироваткою.

Сказ — це гостре специфічне інфекційне захворювання (вірусне). Зараження людини зазвичай відбувається при укусах або потраплянні слини хворих тварин на уражену шкіру чи слизові оболонки.

Носіями вірусу в природі є дикі хижі тварини і гризуни.

Вірус сказу з рани поширюється нервами, досягає головного і спинного мозку і пригнічує їхні клітини, особливо нейрони гіпоталамуса, гіпокампа, а також ган­глії симпатичних нервів. Виникають набряк і набухання мозку, крововиливи, що супроводжуються тяжкими незворотними порушеннями життєдіяльності організ­му. Інкубаційний період триває від 10—20 діб до 3 міс, у середньому — 1—2 міс. Він тим коротший, чим ближче до головного мозку розташована рана. За 10 діб до появи ознак захворювання вірус виявляється в слинних залозах і слині хворих тварин і людини.

Клінічна картина

Виділяють три періоди захворювання.

Початковий період (продромальний) проявляється загальною слабкістю, не­здужанням, підвищенням температури тіла, сухістю в роті, безпричинним стра­хом, жахливими сновидіннями.

Для другого періоду (криз сказу) характерні надзвичайне збудження хворого, тремтіння, болісні спазми м'язів гортані і глотки, гикавка і блювання, задишка, виділення надзвичайно в'язкої слини. Хворий стає агресивним. Спостерігаються мідріаз і екзофтальм, Збудження і напади спастичного скорочення м'язів глотки виникають при найменшому русі повітря (аерофобія) або при спробі випити ковток води і навіть при погляді на неї (гідрофобія). Напади тривають 2—3 с, повторюють­ся через короткі проміжки часу.

Через 1—2 доби після періоду збудження настає період паралічу (якщо хворий не гине). Хворий стає спокійнішим, розвиваються в'ялий параліч різної локаліза­ції, гемі- і парапарез. У хворого спостерігається сильна слинотеча рідкою слиною, яка разом із підвищеною пітливістю призводить до зневоднення. Риси обличчя загострюються. Усі хворі зазвичай вмирають. Смерть настає раптово. Тривалість хвороби — 3—5 діб.

Профілактика

Профілактика сказу полягає у введенні покусаним або ослиненим особам антирабічного кінського гаммаглобуліну і вакцинації неживими фіксованими вірусами.

Відповідно до наказу «Про профілактику сказу» антирабічне лікування при­значає тільки лікар, який пройшов спеціальну підготовку.

Вакцинацію проводять мозковою (з мозку овець) і культуральною антирабічною інактивованою вакциною, виготовленою на культурі клітин нирок сирійського хом'яка. Обидві вакцини випускаються в сухому вигляді. Для пасивної профілак­тики застосовують антирабічний гаммаглобулін із сироватки коней.

У всіх випадках при укусах, нанесених здоровими тваринами, необхідно пред'явити довідку від ветеринара про результати спостереження за такою твари­ною протягом 10 діб.





Дата добавления: 2016-11-12; просмотров: 125 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.003 с.