До гострої специфічної інфекції належать: правець, сибірка, дифтерія ран і сказ.
Сибірка спричинюється дуже стійкою спороносною Bacilus anthracis. Зазвичай хворіють вівці і велика рогата худоба. Зараження людини відбувається через шкіру, шерсть і м'ясо хворих тварин. Тому тварин, загиблих від сибірки, піддають знезараженню і знищенню. Інкубаційний період короткий — 2—7 днів.
Клінічна картина і діагностика
Клінічно існують три форми сибірки:
• шкірна;
• кишкова;
• легенева.
У хірургічній практиці частіше зустрічається шкірна форма, яка розвивається у вигляді карбункула. Найчастіше він з'являється на руках, шиї і ділянці голови.
У місці потрапляння інфекції з'являються пухирці з голубувато-рожевим вмістом, з різко вираженими набряком і свербінням. Після прориву пухирців їх поверхня покривається товстим і твердим струпом чорного кольору, оточеним розеткою дрібних пухирців із серозно-геморагічним вмістом, які часто зливаються. Набряк наростає, збільшуються регіонарні лімфатичні вузли. Характерні болючість у зоні ураження і наявність сибіркових паличок у вмісті пухирців і рановому ексудаті. Струп відторгається і на його місці виникає виразка; одночасно можуть з'явитися декілька виразок з мізерними гнійними виділеннями.
Шкірна форма розпізнається на підставі характерного виду карбункула, значного набряку тканин, характерного анамнезу, епідобстановки. Характерною ознакою для сибірки є відсутність гнійних виділень. Бактеріологічні посіви дають змогу виявити збудника сибірки.
Лікування
Оперативне втручання протипоказане, оскільки при цьому може зруйнуватись захисний грануляційний вал і поширитись інфекційний процес. Застосовують консервативне лікування: спокій, мазеві пов'язки, іммобілізація. Призначають антибіотики широкого спектра дії.
Дифтерія ран — це гостре специфічне інфекційне захворювання, спричинюване паличкою Лєффлера; проявляється місцевими специфічними змінами тканин і загальними токсичними явищами.
Дифтерійна паличка — мікроб, який не утворює спор; знаходячись у плівках дифтерійної рани або слизовій оболонці, паличка довго зберігає стійкість.
У хворого, що переніс дифтерію, паличка тривалий час живе у ротовій порожнині, унаслідок чого ці бацилоносії можуть бути джерелами поширення інфекції. На організм інфекція діє через ендотоксин, що виділяється бактерією. Наявність іншої інфекції в рані або виразці, наприклад стрептокока, посилює дію дифтерійної палички. На слизовій оболонці зіва паличка спричинює гостре фібринозне запалення, утворення щільної плівки і некроз тканин, регіонарні лімфовузли припухають.
Загальні симптоми виражаються у значній інтоксикації. Дії дифтерійного токсину насамперед зазнають серце, нервова система, нирки. Розвивається параліч піднебінних, глоткових м'язів, м'язів діафрагми, кінцівок, серця тощо. За наявності змішаної інфекції в ділянці ураження може одномоментно виникнути гнійно-гнильне запалення.
Ранова дифтерія характеризується утворенням на поверхні рани сірого, сіро-жовтуватого нальоту у вигляді фібринозних плівок, щільно спаяних із тканинами. Навколо рани часто спостерігають яскраве почервоніння і інфільтрацію. Процес протікає мляво, без загальних явищ. Дифтерійні палички можуть бути на свіжих, особливо на гранулюючих ранах, норицях, виразках.
Лікування
Полягає в якомога скорішому введенні протидифтерійної сироватки підшкірно або внутрішньом'язово в кількості 20—50000 АО за Безредкою. Хворий має бути ізольований в окремій палаті. Показані спокій і місцеве консервативне лікування; антибіотики, асептичні пов'язки з антибіотиками і просочені протидифтерійною сироваткою.
Сказ — це гостре специфічне інфекційне захворювання (вірусне). Зараження людини зазвичай відбувається при укусах або потраплянні слини хворих тварин на уражену шкіру чи слизові оболонки.
Носіями вірусу в природі є дикі хижі тварини і гризуни.
Вірус сказу з рани поширюється нервами, досягає головного і спинного мозку і пригнічує їхні клітини, особливо нейрони гіпоталамуса, гіпокампа, а також ганглії симпатичних нервів. Виникають набряк і набухання мозку, крововиливи, що супроводжуються тяжкими незворотними порушеннями життєдіяльності організму. Інкубаційний період триває від 10—20 діб до 3 міс, у середньому — 1—2 міс. Він тим коротший, чим ближче до головного мозку розташована рана. За 10 діб до появи ознак захворювання вірус виявляється в слинних залозах і слині хворих тварин і людини.
Клінічна картина
Виділяють три періоди захворювання.
Початковий період (продромальний) проявляється загальною слабкістю, нездужанням, підвищенням температури тіла, сухістю в роті, безпричинним страхом, жахливими сновидіннями.
Для другого періоду (криз сказу) характерні надзвичайне збудження хворого, тремтіння, болісні спазми м'язів гортані і глотки, гикавка і блювання, задишка, виділення надзвичайно в'язкої слини. Хворий стає агресивним. Спостерігаються мідріаз і екзофтальм, Збудження і напади спастичного скорочення м'язів глотки виникають при найменшому русі повітря (аерофобія) або при спробі випити ковток води і навіть при погляді на неї (гідрофобія). Напади тривають 2—3 с, повторюються через короткі проміжки часу.
Через 1—2 доби після періоду збудження настає період паралічу (якщо хворий не гине). Хворий стає спокійнішим, розвиваються в'ялий параліч різної локалізації, гемі- і парапарез. У хворого спостерігається сильна слинотеча рідкою слиною, яка разом із підвищеною пітливістю призводить до зневоднення. Риси обличчя загострюються. Усі хворі зазвичай вмирають. Смерть настає раптово. Тривалість хвороби — 3—5 діб.
Профілактика
Профілактика сказу полягає у введенні покусаним або ослиненим особам антирабічного кінського гаммаглобуліну і вакцинації неживими фіксованими вірусами.
Відповідно до наказу «Про профілактику сказу» антирабічне лікування призначає тільки лікар, який пройшов спеціальну підготовку.
Вакцинацію проводять мозковою (з мозку овець) і культуральною антирабічною інактивованою вакциною, виготовленою на культурі клітин нирок сирійського хом'яка. Обидві вакцини випускаються в сухому вигляді. Для пасивної профілактики застосовують антирабічний гаммаглобулін із сироватки коней.
У всіх випадках при укусах, нанесених здоровими тваринами, необхідно пред'явити довідку від ветеринара про результати спостереження за такою твариною протягом 10 діб.
