Історію соціології прийнято розподіляти на три великих етапи: протосоціологічний, академічний та новітній.
Перший етап - протосоціологічний - триває, починаючи з часів Стародавнього світу до середини XIX століття (фактично до виникнення соціології як науки). Як вже згадувалося, виникнення соціології не одномоментний акт, а довготривалий процес накопичення знань про суспільство, який нараховує тисячі років. Імена - символи, тобто найбільш знані представники цього етапу: Платон, Арістотель, А.Августін, Ф.Аквінський, Г. Броцій, Ж.Ж. Руссо, Дж.Локк, Т.Гоббс, І.Кант, В.Ф.Гегель, Ш.Фур'є, К. Сен-Сімон та інші.
Цими мислителями у широкий обіг введені ключові поняття, які потім використовувалися у соціологічній науці. Серед них -суспільство, соціальна реальність, природний стан, соціальний рух, соціальний детермінізм, соціальний закон, прогрес, регрес, циклічний та маятниковий розвиток та інші.
До виникнення соціології як науки чітко сформувалися два протилежних підходи щодо розуміння суспільства. Перший тлумачить суспільство як природне явище, а до суспільний стан людини розглядає як до людський. Відповідно держава також розглядається як природний витвір, тому що вона є різновидом суспільства. Людина першопочатково соціальна за своєю природою. Класичний представник такого підходу - Арістотель, який визначав людину як "політичну тварину". Його погляди поділяли римський філософ Л.А.Сенека, французькі мислителі Ж. Боден і Ш.Л.Монтеск'є. Другий підхід є протилежним описаному і полягає у витлумаченні суспільства як штучного утворення, вигаданого, монархами задля блага народу. Таке розуміння суспільства є характерним для Платона. Серед його послідовників - прибічники теорії суспільного договору - Дж. Локк, Т.Гоббс, Ж.Ж.Руссо та ін.
У Новий час, який є найбільш плідним на висунення та формування різних концепцій, що пояснювали суспільне життя, активно розробляються теорії природних прав людини (Г.Гроцій), ідея суспільного договору (Дж. Локк, Т.Гоббс), ідея розподілу влад (Ш. Л.Монтеск'є), ідея громадянського суспільства (Г.В.Ф.Гегель), ідея "держави права" (І.Кант). "Для європейців, - зазначав К.Ясперс, - ці століття є найбільш значимими, це фундамент, найбільше джерело наших поглядів, уявлень".
Початок XIX століття ознаменувався діяльністю представників утопічного соціалізму - К. Сен-Сімона, Ш.Фур'є та Р.Оуена. У їх теоретичних працях розроблялося поняття суспільства, аналізувався соціальний рух, обґрунтовувалася необхідність удосконалення існуючого суспільства. Вибудувавши у своїй уяві ідеальне суспільство, вони намагалися цей новий погляд на нього втілити у реальне життя.
У межах протосоціології значно розвивалися ідеї соціального детермінізму (спричиненості соціальних явищ), ідеї прогресу та регресу суспільства а також наукового методу.
Другий етап - академічний, який починається із середини XIX століття, представлений плеядою відомих вчених, таких як О. Конт, Г.Спенсер, К.Маркс, Е. Дюркгейм та інших. У цей період нова наука набуває своєї назви соціології. Зусиллями цих мислителів у загальних рисах був окреслений предмет соціології, сформульовані її закони, пояснені фундаментальні категорії соціології. Особлива увага вчених зосереджувалася на аналізі понять соціальний організм, соціальна система, соціальна статика, соціальна динаміка, позитивна наука, індустріальне суспільство, еволюція, природний відбір, органіцизм, механічна та органічна солідарність, суспільна гармонія, аномія, суспільно-економічна формація, базис та надбудова, соціальна революція, матеріалістичне розуміння історії тощо.
Третій етап - новітній. Він починається з перших десятиліть XX століття і триває дотепер. Імена-символи цього етапу: М.Вебер, П.Сорокін, Т.Парсонс, Р.Мертон, Дж.Мід, Р.Парк, Ф.Знанецький, Е.ГІдденс, А. Турен, Ю. Хабермас, Т. Лукман, Н.Луман та інші.
Саме у цей період стрімко розвиваються немарксистські концепції суспільного розвитку, зокрема, М. Вебером, П. Сорокіним. М. Вебер, на відміну від К.Маркса, обґрунтовує думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чинниками, а й культурними, релігійними, організаційними. Розвиток капіталізму розуміється ученим як такий процес, що зазнає впливу науки та бюрократії і розуміється як раціоналізація соціальної дії. П. Сорокіним викладається та детально обґрунтовується концепція конвергенції - поступового зближення та вироблення схожих рис у різних способах виробництва - комуністичного та капіталістичного. На цей період припадає розквіт "малих соціологій" – соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріального суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, соціології девіацій, соціології адаптацій, соціології інтимності, гендерної соціології та багатьох інших. Бурхливого розвитку набуває прикладна соціологія. Удосконалюється методика та техніка конкретних соціологічних досліджень. З'являються і швидко поширюються ефективні методики здійснення емпіричних досліджень. Започатковуються ґрунтовні електоральні дослідження. Соціологія сприяє розвиткові менеджменту та маркетингу, вивчається громадська думка, досліджуються нові тенденції у міждержавних відносинах в умовах глобалізму.
