Лекція 3
Тема заняття: Різноманітні аспекти діяльності випускників спеціалізації «Фортепіано».
Структура та зміст заняття:
1. Вступ до спеціальності» в системі професійної підготовки молодого спеціаліста: викладача та концертмейстера.
2. Класифікація –викладач:
· Основні завдання професії педагога -музиканта;
· Різні аспекти діяльності сучасного викладача.
3. Кваліфікація концертмейстера:
· специфіка робота концертмейстера з вокалістами, з інструменталістами, хором
· роль навички читання з листа у концертмейстерській практиці.
.
Література: 1 О. Гольденвейзер. «Про музичне мистецтво» М. 1975
2. Михайличенко О.. Нариси з історії музично-естетичного
– Київ: Видавничий центр КДЛУ, 1999;
3. Ніколаї Г.Ю. ВИТОКИ МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В
УКРАЇНІ. В кн.. Мистецька освіта в Україні: теорія і практика.
Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2010.,ст..159- 183
Зміст
1. «Вступ до спеціальності» в системі професійної підготовки музичного виконавця, викладача, концертмейстера має важливе значення у висвітленні теоретичних і практичних питань, пов’язаних з майбутньою професією студентів;у розгляді різних періодів розвитку виконавства на фортепіано в контексті історії к4ультури та мистецтва; знайомстві з сучасною культурно – мистецькою ситуацією, що склалась в Україні та у світі.
Дисципліна «вступ до спеціальності» дає теоретичне обґрунтування, узагальнення та систематизацію педагогічного та виконавського досвіду студентської молоді, сприяє підвищенню рівня теоретичного мислення, аналізу проблем фортепіанної педагогіки, дослідницькому підходу до пізнання закономірностей виконавського мистецтва. Впровадження курсу націлено на сприяння професійному зростання студентів.
2.Випускники музичного училища отримують диплом «молодшого спеціаліста» та присвоєння кваліфікації викладача та концертмейстера ДШМ та ШЄВ.
Важко переоцінити роль викладача в сучасному суспільстві. Викладач – музикант має величезний вплив на формування підростаючого покоління. Мистецтво – художнє відображення світу. Музичне мистецтво – специфічна форма суспільної свідомості, найбільш концентровано відображає духовні цінності минулого і сучасного. Всі види мистецтва прагнуть бути схожими на музику, бо тільки музичне мистецтво має потужний вплив на формування духовної культури молоді. І саме повернення до духовності є сьогодні одним з важливих питань.
Тому викладач має в першу чергу працювати над вдосконаленням своїх особистих якостей. Це: ерудиція, комунікабельність, толерантність, гнучкість, гуманність, здатність до адекватного сприйняття потреб та вимог суспільства, спостережливість, уважність, тактовність, самокритичність, потреба у постійному самовдосконаленні, дисциплінованість і висока вимогливість до себе, творчий підхід до роботи.
Від того, якими якостями володіє викладач, значною мірою залежить і рівень розвитку студентів. Його індивідуальність, сукупність власних знань і поглядів, моральних і естетичних позицій становіть своєрідне «представництво» для студентів навколишньої дійсності і впливають на формування їх світосприйняття. Основу духовної культури викладача становить високий рівень його загального і професійного розвитку. Уроки у студентському житті становлять лише момент, але цього досить для того щоб залишити у пам’яті глибокі сліди. Значення особистості педагога в педагогічному процесі накладає на нього велику відповідальність і вимагає постійної роботи над собою.
Професія педагога повинна бути не лише діяльністю, а й покликанням, творчо натхненною діяльністю.
Викладач дає можливість студентам не лише багато чого дізнатися, отримати професійні навички, а й відчути ту особливу емоцію дотику до пізнання, до педагогічної творчості, що й зіткнення з художньою творчістю на концертах і виставах за участю великих майстрів.
Щоб досягти довершеності, викладачеві потрібно не лише вивчати свій предмет, вдосконалювати виконавські навички, а й вдосконалити техніку свого викладання.
3. Сучасне суспільство вимагає багатопрофільність професійної підготовки майбутнього викладача – музиканта. За роки незалежності України музична педагогіка торкалася різних аспектів професійного становлення студентів музичних спеціалізацій:
- удосконалення педагогічних умінь майбутнього фахівця;
- розвиток психологічних процесів студентів – музикантів;
- поліпшення виконавського рівня майбутнього педагога;
- художньо – естетичний розвиток майбутнього педагога;
- художньо - естетичний розвиток суб’єктів навчання;
- здатність до музично-творчої діяльності.
Аналіз кожного з вище зазначених аспектів дозволяє стверджувати, що викладач музики – це педагог і музикант в одній особі. Тому його творчий потенціал поєднє в собі педагогічно – методичну й музичну творчість. Як будь – який інший за фахом учитель, він весь час знаходиться у нетипових педагогічних ситуаціях, які вимагають швидкого прийняття рішень, миттєвого узгодження різних протиріч. Тобто які активізують здатність до педагогічної імпровізації. Педагогічна імпровізація викладача є «об’єктивною складовою навчально – виховного процесу, яка виступає засобом інтуїтивного пошуку оперативного розв’язання суперечностей між усталеними, традиційними прийомами музично виконавської і виконавсько – мовленнєвої діяльності та несподіваною ситуацією взаємодії вчителя й студента, що потребує нестандартного застосування цих прийомів». Педагогічна імпровізація базується на таких якостях, як кмітливість, винахідливість, здатність до вільного оперування своїми знаннями, досвідом, що в свою чергу обумовлюється мірою внутрішньої свободи, спроможності швидко орієнтуватися в тих чи інших обставинах. Педагогічні вміння й навички викладача залежать від його ерудиції, обізнаності в різних галузях науки і мистецтва. Як фахівець, викладач повинен легко орієнтуватися у художньо – мистецьких напрямках, стилях композиторів – класиків, жанрових різновидах, володіти міцною базою музично - теоретичних знань, виразно виконувати музичні твори. Вміти цікаво побудувати бесіду, залучаючи інші види мистецтва. Методично грамотно поєднувати різні моменти уроку. При цьому бути емоційною людиною, щоб студенти захопилися особистістю викладача і виявляли інтерес до його уроків.
Необхідно піднести студента на новий рівень самопізнання, на відкриття перед ним нових дослідницьких можливостей, на гідне осмислення матеріалу. Зокрема, треба студентів - майбутніх викладачів - скерувати на пізнання законів та закономірностей процесу роботи над музичним твором. Студент повинен опанувати систему роботи над музичним твором, уміти складати його художньо-виконавський аналіз.
Аналітичний розбір нотного тексту:
- наближає нас до адекватного композиторського задуму інтерпретації, хоч і не гарантує її;
- дає ясне уявлення про особливості змісту і форми твору;
- дає розуміння про взаємодію художніх засобів;
- сприяє кращому запам’ ятовуванню музичного матеріалу;
- дає осмислення виразових можливостей елементів музичної мови;
- розширює інтелектуальний горизонт;
- допомагає виконавцю усвідомити своє відношення до того чи іншого музичного твору, обгрунтувати його, «вжитися» у задум авторів, зробити їх думки і почуття своїми, щоб потім у процесі виконання цього твору передати ці почуття, «заразити» ними слухачів.
Художньо-виконавський аналіз необхідний для правильного розуміння музичного твору в цілому. Умовно цей процес можна розбити на кілька етапів. Перш за все, необхідно оволодіти музичним матеріалом. Знаючи зміст твору, слід ознайомитися також з епохою, коли написаний твір, дослідження, що стосуються стилю твор. Це допомагає розібратися у змісті й більш глибоко осмислити його.
Після вивчення змісту наступає складний період: оволодіння музичним матеріалом. Корисно спочатку ознайомитися з усім твором, щоб мати про нього більш цілісне враження.
Дуже важливо визначити музичну драматургію твору, зуміти правильно відчути й глибоко зрозуміти своєрідність характеру твору, що вивчається. У цьому студенту допомагає розібратися педагог. Відбувається детальне спільне обговорення музичного матеріалу педагогом і студентом, визначається характер виконання, динаміка, кульмінація твору тощо.
Тільки після засвоєння цілісного твору необхідно приступати до детального вивчення нотного матеріалу музичного твору, поступово опановуючи його.
До нотного матеріалу слід відноситися дуже уважно, не упускати жодної «дрібниці», жодної деталі з авторських вказівок. Часто студенти нехтують паузами, «крапками», дрібними тривалостями, адже в них теж є певний зміст.
Усі ці крапки, паузи, прикраси - не примха автора, бо вони створюють певний ритм, напруження, гостроту, характерну для стилю твору, його настрій, та сприяють якнайповнішому виразу образу. Неправильне прочитання нот приводить студента до «забруднення» музичного матеріалу.
Не можна також нехтувати вказівками темпів, нюансів і інших музичних характеристик, оскільки в них містяться дуже важливі відомості та засоби інтерпретації.
У процесі засвоєння нотного матеріалу студент одночасно відпрацьовує технічно музичний матеріал. Це - кропіткий, трудомісткий процес. На індивідуальних заняттях у класі фортепіано студент долає технічні труднощі твору під керівництвом педагога.
Аналіз музичного твору повинен бути орієнтований на інтерпретацію твору. Зберігаючи основні принципи цілісного музикознавчого дослідження, художньо-виконавський аналіз повинен дати матеріал для висновків кілька іншого плану:
- про можливі виконавські трактування твору;
- про правомірність використання тих чи інших прийомів, про відповідність їх певному стилю.
Якщо в музичному аналізі основна увага приділяється тому, за допомогою яких музично-виразних і формоутворювальних засобів створений той або інший художній образ, передається той або інший зміст, то виконавський аналіз повинен відповісти на питання: як донести його до слухача, як слід виконувати твір?
Якщо для теоретика аналіз форми і змісту твору є, як правило, кінцевою метою дослідження, то для виконавця - це тільки встановлення необхідних попередніх даних, що вимагають практичного творчого осмислення. Тому художньо-виконавський аналіз не завжди може охоплювати всі сторони твору, але обов’ язково повинен бути цілеспрямованим, бо виконавцем керує свідомий намір довести вірність певних припущень, що виникли у процесі вивчення твору.
ПЛАН
ХУДОЖНЬО-ВИКОНАВСЬКОГО АНАЛІЗУ МУЗИЧНОГО ТВОРУ
1. Назва твору (що вона означає), рік написання, автори (відомості про автора).
2. Історичні дані(стиль,епоха період написання твору), критичні дослідження.
3. Форма, зміст.
4. Аналіз тексту:
- самостійне прочитання;
- ритмічна структура твору;
- з’ ясування всіх незрозумілих фраз;
- уточнення всіх позначень і ремарок авторів;
5. Аналіз засобів музичної виразності:
- авторські вказівки;
- ладотональний план;
- мелодія;
- темп;
- ритм;
- динаміка.
6. Аналіз технічних труднощів.
7. Музична драматургія (інтонація, фразування, кульмінація).
10. Вибудовування загальної драматургії твору.
Таким чином, художньо-виконавський аналіз музичного твору допоможе виконавцю, створити більш повний музичний образ. Пропонований план художньо-виконавського аналізу музичного твору є одним із можливих варіантів підходу до його складання..
4.Концертмейстер – найпоширеніша професія серед піаністів. Концертмейстер потрібен буквально скрізь: і в класі з усіх спеціальностей, і на концертній естраді, і в хоровому колективі, і в оперному театрі, і в хореографії, і на викладацькому поприщі (у класі концертмейстерської майстерності). Без концертмейстера не обійдуться музичні та загальноосвітні школи, палаци творчості, естетичні центри, музичні та педагогічні училища та вузи.
Соліст і піаніст в художньому сенсі є членами єдиного, цілісного музичного організму. Концертмейстерське мистецтво вимагає високої музичної майстерності. Художньої культури та особливого покликання.. Функції концертмейстера, що працює з солістами, носять, в значній мірі, педагогічний характер. Оскільки вони полягають, головним чином, в розучуванні з солістами нового репертуару. Ця педагогічна сторона концертмейстерської роботи вимагає від піаніста, крім акомпаніаторського досвіду, низки специфічних навичок і знань з області суміжних виконавських мистецтв, а також педагогічно чуття і такту. Досвід показує, що головною відмінною рисою концертмейстерської діяльності є необхідність розвитку навичок та умінь слухати не тільки себе, але й соліста. Саме в подвійній концентрації і активності слухової уваги піаніста прихована головна риса концертмейстерської діяльності. У процесі акомпанування слухова увага піаніста проходить ряд характерних етапів розвитку та формування. А саме перший етап безпосередньо пов'язаний з вслуханням і усвідомленням власної партії, яку піаністу необхідно міцно вивчити і вільно, упевнено виконувати: другий етап – обумовлений з сприйняттям партії соліста, яку піаніст також уважно розучує, підспівуючи собі під час виконання, третій етап - самий складний, в ньому відбувається слухова адаптація, поступове злиття обох партій в ансамбль і, нарешті, четвертий етап – заключний, кульмінаційний, коли в слуховій свідомості піаніста обидві партії (супроводу і соло) з’єднуються в єдиний звуковий потік, в якому вже не сприймаються дві партії, а чується єдиний ансамбль.
Література: 1 О. Гольденвейзер. «Про музичне мистецтво» М. 1975
2. Михайличенко О.. Нариси з історії музично-естетичного
– Київ: Видавничий центр КДЛУ, 1999;
3. Ніколаї Г.Ю. ВИТОКИ МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В
УКРАЇНІ. В кн.. Мистецька освіта в Україні: теорія і практика.
Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2010.,ст..159- 183
Питання для самоконтролю
1. Що таке музичне мистецтво?
2. Які аспекти професійного становлення студентів торкалася музична педагогіка?
3. Які основні аспекти діяльності випускників спеціалізації «Фортепіано».
4. На чому базується педагогічна імпровізація.
5. Від чого залежать педагогічні вміння і навички.
6. Які особисті якості важливі для викладача.
7. Що дає аналітичний розбір музичного твору.
8. В чому полягає головна риса концертмейстерсьї діяльності.
9. Порівняти специфіку роботи викладача та концертмейстера.
