ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
Мікрокліматичні умови є найважливішими санітарно-гігієнічними параметрами умов праці. Вони характеризуються температурою, вологістю, тиском і швидкістю руху повітря на робочих місцях, а також тепловим випромінюванням від нагрітих поверхонь технологічного устаткування. Ці чинники можуть суттєво впливати на самопочуття і працездатність людини, продуктивність і безпеку його праці. Тому створення нормальних кліматичних умов є однією з важливих і першочергових завдань на виробництві.
При визначенні впливу кліматичних умов на організм людини враховують явище терморегулювання організму. У цьому випадку розуміють сукупність всіх фізіологічних чинників, що забезпечують процес теплообміну між організмом і зовнішнім середовищем і збереження температури тіла майже на постійному рівні (36,6 оС), незалежно від зовнішньої температури.
Людина в нормальних умовах безперервно віддає тепло в оточуюче середовище. Із загальної кількості теплової енергії при 18-20 оС витрачається:
· на радіацію (променисту енергію) – 45%;
· на випаровування (видалення разом з потом) – 25%;
· на конвекцію – 30%.
Такий розподіл втрат теплової енергії, що втрачає людина, вважається найбільш оптимальним.
При змінах параметрів оточуючого середовища (температури, тиску, вологості і швидкості повітря) ці співвідношення суттєво змінюються. Так, наприклад, при температурі 30 оС віддача
тепла організмом людини випаровуванням зростає на 50% і стає рівною сумарним витратам тепла променистої енергії і конвекції. З подальшим підвищенням температури віддача тепла відбувається вже майже повністю за рахунок випаровування. Ця здатність тіла людини до потовиділення є захисною реакцією організму проти перегрівання.
На стан організму в умовах підвищених температур великий вплив має вологість повітря. При температурі 16-25 оС оптимальною є вологість повітря 40-45%. Підвищення вологості до 80% викликає неприємні відчуття, а вологість вище 85% призводить до порушення терморегуляції організму. Негативну дію на організм людини чинить понижена вологість (нижче 30 %).
На терморегуляцію організму суттєво впливає швидкість повітря. Якщо температура повітря вище температури тіла, то підвищена швидкість руху повітря призводить до перегрівання тіла. При низьких температурах повітря, що рухається, зростає тепловіддача від організму людини конвекцією і температура тіла знижується.
Оптимальні метеорологічні параметри в робочій зоні виробничих приміщень, при яких досягають комфортних умов праці, визначає державний стандарт ДСН 3.3.6.042-99. Їх визначають залежно від категорії робіт (легка, середньої важкості, важка) і надлишку явної теплоти. При цьому розрізняють приміщення з незначним менше 20 ккал/м3.ч (23 Дж/м3.с) і зі значним більше 20 ккал/м3.ч надлишком явного тепла. Приміщення, цехи і дільниці зі значними надлишками явного тепла відносять до категорії “гарячих цехів ”.
Температура, відносна вологість і швидкість руху повітря відповідно ДСН 3.3.6.042-99 визначаються залежно від умов праці для теплого, холодного і перехідного періодів року.
2. ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПТИМАЛЬНИХ МЕТЕОРОЛОГІЧНИХ (МІКРОКЛІМАТИЧНИХ) УМОВ ПРАЦІ.
На виробництві оптимальні метеорологічні умови праці забезпечуються такими заходами:
· при визначенні технологічних процесів перевага надається тим, що характеризуються мінімальною характеристикою шкідливих виробничих чинників згідно ГОСТ 12.3.002 –75;
При неможливості повного усунення шкідливих викидів у повітря робочих приміщень необхідно шляхом використання раціональних
· об’ємно-планувальних рішень відповідно ГОСТ 12.4.001-75 максимально обмежити їх розповсюдження в робочий зоні приміщень. Апарати зі значними тепловими виділеннями (печі, сушарки, теплообмінники, котли) розміщують на відкритих площах або в окремих ізольованих приміщеннях;
· Тепловою ізоляцією апаратів і трубопроводів, що є джерелом теплового виділення;
· Застосуванням припливно-витяжної вентиляції і кондиціювання повітря;
· При локальному виділенні тепла використовують повітряне і рідше водяне душирування.
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА
3.1. Прилади для вимірювання метеорологічних умов.
Вимірювання температури. Прилади для вимірювання температури підрозділяються на:
· термометри розширення;
· манометричні термометри;
· термоелектричні термометри;
· електричні термометри опору.
Термометри розширення. Принцип дії цих приладів базується на зміні довжини або об’єму твердих або рідких речовин під впливом температури. Найпоширенішими вважають ртутно-скляні термометри, з допомогою яких можна вимірювати температуру від – 30 до + 750 оС.
До термометрів розширення відносять також прилади, робочий орган яких виготовляється у вигляді пластини або стрічки, звернутої у спіраль. Така спіраль складається з двох металів з різними коефіцієнтами температурного розширення, наприклад інвара і латуні. При нагріванні біметал д еформується. Відповідно до ступеню його деформування роблять висновок про величину температури.
Манометричні термометри. Принцип дії цих приладів базується на залежності між температурою і тиском робочої (термометричної) речовини, розміщеної в замкненій системі. Залежно від виду речовини, що заповнює термосистему, манометричні термометри підрозділяють на газові, паро-рідинні і рідинні.
Термоелектричні термометри (термопари). Принцип дії цих термометрів базується на виникненні електрорушійної сили в замкненому ланцюзі, в схему якого входить термопара, виготовлена з двох різних металів. Якщо спай термопари розмістити в середовище, температуру якої необхідно вимірювати, то пропорційно температурі в ланцюзі з’явиться електрорушійна сила, яку можна зареєструвати з допомогою вольтметра, відградуйованого в градусах Цельсія.
Вимірювання температури в даній лабораторній роботі виконуватиметься з допомогою ртутного термометра і самописного метеорологічного термографа типу М-16 за державним стандартом ГОСТ 6416-62.
Принцип дії термографа базується на властивості датчика (біметалевої пластинки) вимірювати радіус вигину при зміні температури оточуючого повітря. Прилад забезпечує вимірювання температури повітря в діапазоні температур від мінус 45 оС до + 55 оС з точністю до ± 1 оС.
Реєстрація зміни температури повітря проводиться на діаграмній стрічці, розміщеній на барабані і яка приводиться в дію за допомогою механізму годинникового типу. Діаграмна стрічка розділена по вертикалі паралельними лініями з ціною ділення, яка дорівнює 15 хвилинам.
Для введення в дію приладу необхідно:
· завести механізм годинникового типу за допомогою ключа у напрямку, що показано на барабані;
· розмістити на барабані механізму годинникового типу діаграмну стрічку і зафіксувати її;
· наповнити перо чорнилами 4СП-1 і привести в робоче положення (торкнутися поверхні діаграмної стрічки);
· поворотом барабана механізму годинникового типу встановити перо на діаграмній стрічці відповідно даному моменту часу.
Вимірювання вологості. Для вимірювання вологості використовують прилади, що називаються гігрометрами. Принцип дії більшості гігрометрів базується на змінюванні фізичних властивостей матеріалів, що поглинають вологу, від вмісту вологи у навколишньому повітрі. Відповідно до цього існують різні прилади для визначення вологості:
· психрометри;
· волосяні гігрометри;
· гігрометри точки роси;
· гігрометри з датчиками, що підігріваються;
· гігрометри з електричними датчиками.
Психрометри. Психрометри є найбільш розповсюдженими приладами для визначення вологості. Принцип дії психрометрів базується на різниці температури сухого і вологого термометрів. Інтенсивність випаровування вологи із резервуару мокрого термометра, а значить і його температура залежить від вологості оточуючого повітря. Різниця показань сухого і мокрого термометрів є характеристикою вологості повітря. Практичні вимірювання вологості повітря проводять методом визначення показників температури сухого і мокрого термометрів. З допомогою таблиць визначають вологість повітря.
Волосяний гігрометр. Принцип дії волосяного гігрометра базується на здатності обезжиреного волоса змінювати свою довжину при зміні вологості оточуючого повітря. Загальне подовження волоса при зміні відносної вологості від 0 до 100% становить 2,5% його довжини. В якості датчика замість волоса іноді використовують синтетичні плівки.
Гігрометри точки роси. Цей метод базується на визначенні температури, до якої треба остудити повітря при постійному тиску для того, щоб довести це повітря до стану насичення (точка роси). Температуру точки роси визначають в момент конденсації водяного пара на поверхні твердого тіла (металевого дзеркальця) і за показником температури точки роси визначають вологість повітря.
Гігрометри з датчиками, що підігріваються. Принцип дії гігрометрів цього типу базується на вимірюванні точки роси під насиченим розчином солі. Точка роси любої солі знаходиться у відомій залежності від вологості оточуючого повітря. Користуючись цією залежністю по визначеній температурі точки роси над розчином розраховують вологість повітря. Як робочу рідину застосовують розчин, що має значну гігроскопічність. Перевагою цих датчиків є можливість їх використання при низьких температурах (до – 50 оС).
Гігрометри з електричними датчиками. Ці гігрометри мають чутливий елемент, виготовлений із гігроскопічного матеріалу, який при зміні вологості знаходиться у гігрометричній рівновазі з газом (повітрям), що контролюється Так, наприклад, вимірюючи опір плівки електроліту, що здатен поглинати вологу, можна визначити вологість повітря.
Визначення вологості в даній лабораторній роботі проводять з допомогою психрометра і самописного гігрографа М-21. Гігрограф забезпечує запис зміни відносної вологості повітря від 30 до 100% при температурі від –30 оС до +45 оС.
Принцип дії прилада базується на властивості обезжиреного волосся людини змінювати свою довжину при різній вологості повітря. Зміна довжини пучка волосся, що виникла внаслідок зміни відносної вологості повітря, перетворюється за допомогою передавального механізму у переміщення стрілки з пером відносно паперової діаграмної стрічки. При зростанні відносної вологості повітря пучок волосся подовжується, стрілка з пером переміщується вверх, а при зменшенні – спускається вниз. Обертання барабана з паперовою діаграмною стрічкою відбувається за допомогою механізму годинникового типу, що розміщений всередині барабана. Механізм годинникового типу заводиться ключем.
Діаграмна стрічка розділена горизонтальними лініями з ціною ділення 2% відносної вологості і вертикальними дугоподібними лініями з ціною ділення, що відповідає 15 хвилинам часу.
Для включення приладу необхідно:
· з’єднати за допомогою крючка пучок волосся з механізмом приладу;
· обрізати нижню окрайку діаграмної стрічки;
· розмістити діаграмну стрічку на барабані і зафіксувати її;
· завести механізм годинникового типу;
· заповнити перо чорнилами і привести в дію (торкнутися поверхні діаграмної стрічки).
Вимірювання атмосферного тиску. Для вимірювання тиску існує безліч різних приладів, які за принципом дії розділяють на п’ять основних груп:
· рідинні;
· поршневі;
· пружинні;
· електричні;
· п’єзоелектричні.
Рідинні манометри. Дія рідинних манометрів базується на врівноваженні тиску, що вимірюється, тиском стовпа робочої рідини (гідростатичним тиском).
Найпоширенішими є U – подібні манометри, в яких робочою рідиною слугує вода, ртуть, масло і т.п. Для вимірювання незначного надлишкового тиску застосовують мікроманометр з похилою трубкою.
Поршневі манометри. Принцип дії поршневих манометрів базується на зміні об’єму газу (повітря) в циліндрі з поршнем. Під дією тиску поршень змінює своє положення, що фіксується.
Пружинні манометри. Принцип дії цих приладів базується на виправленні порожньої пружини під дією тиску. Різновидом пружинних манометрів є мембранні манометри, які слугують для вимірювання незначного тиску.
Електричні манометри. Принцип дії цих приладів базується на змінюванні електричного опору провідникових матеріалів при зміні тиску.
П’єзоелектричні манометри. В цих приладах використовують п’єзоелектричний ефект кварцу і деяких інших матеріалів. Якщо кварцеву пластинку стискати вподовж електричної вісі, то на її площині виникають електричні заряди, пропорційні тиску. Величина заряду фіксується по шкалі мілівольтметра, що відградуйований в одиницях тиску.
Визначення атмосферного тиску в даній лабораторній роботі проводять з допомогою барометра і самопишучого метеорологічного барографа М-22А за ГОСТ 6359-63. Прилад забезпечує реєстрацію змін атмосферного тиску в діапазоні від 780 до 1060 мбар при температурі повітря від –10 до +45 оС.
Принцип дії барографа базується на властивості анероїдних коробок реагувати на зміни атмосферного тиску зміною своїх геометричних розмірів по висоті за рахунок деформації мембран. Реєстрація зміни атмосферного тиску проводиться на діаграмній стрічці, що зафіксована на барабані і приводиться в дію механізмом годинникового типу. Похибка приладу складає ± 0,7 мбар на кожні 10 мбар зміни атмосферного тиску.
Діаграмна стрічка розділена по вертикалі горизонтальними паралельними лініями з ціною ділення 1 мбар атмосферного тиску, а по горизонталі – вертикальними дугоподібними лініями з ціною ділення, рівною 15 хвилинам.
Введення в дію приладу:
· установити прилад удалині від відносної системи і поза зоною дії прямих сонячних променів;
· завести механізм годинникового типу;
· розмістити діаграмну стрічку на барабані і зафіксувати її;
· завести механізм годинникового типу;
· заповнити перо чорнилами і привести в дію (торкнутися поверхні діаграмної стрічки).
Вимірювання швидкості руху повітря. Вимірювання швидкості повітря проводиться з допомогою чашечного або крильчатого анемометрів. Чим більше швидкість повітря, тим вище швидкість обертання анемометра, яка фіксується на шкалі приладу. Для вимірювання швидкості руху повітря необхідно встановити прилад (крильчатий анемометр) перпендикулярно вісі руху повітря, визначити число ділень шкали, відмічених приладом за одиницю часу і по графіку визначити швидкість руху повітря.
Порядок проведення роботи.
1. Ознайомитись з правилами техніки безпеки під час проведення роботи.
2. Вивчити і законспектувати основні положення даної лабораторної роботи.
3. Відповідно до вимог ДСН 3.3.6.042-99 вибрати оптимальну температуру, вологість і швидкість руху повітря у виробничому приміщенні для даного періоду часу з урахуванням умов: в приміщенні виконується робота середньої важкості ІІ –а і спостерігається надлишок явного тепла 25 ккал/м3.год
(104,5 кДж/м3.год). Вибрані параметри занести в таблицю 1.
4. Ознайомитись з конструкцією, принципом дії і технікою вимірювань температури, відносної вологості, атмосферного тиску і швидкості руху повітря за допомогою самопишучих автоматичних приладів: термографа М-16, гігрографа М-21, барографа М-22А і анемометра. Провести замірювання метеорологічних умов за допомогою вказаних приладів. Результати занести в таблицю.
5. Порівняти результати замірів з оптимальними метеорологічними умовами, вибраними відповідно до ДСН 3.3.6.042-99. У випадку невідповідності цих даних включити кондиціонер і добитись того, щоб фактичні дані по температурі і вологості відповідали оптимальним умовам. Результати занести в таблицю 1.
Таблиця 1
Оптимальні і фактичні параметри метеоумов
| параметри | Оптимальні значення за ГОСТ 12.1.005-76 | Фактичні значення по приладах | |
| Без кондиці- ювання | З кондиці- юванням | ||
| Температура, to, оС Відносна вологість, φ,% Атмосферний тиск, Р, мм.рт.ст швидкість руху повітря, V, м/с |
6. Провести розрахунок кількості повітря, що потрібно для подачі в приміщення системою вентиляції для підтримання метеорологічних умов на оптимальному рівні, беручи до уваги, що у виробничому приміщенні існує надлишок явного тепла. При цьому слід користуватись формулою:
де Vт – об’єм зовнішнього повітря, що подається в приміщення при розрахунку за надлишком явного тепла, м3/год;
Vо – об’єм повітря, що видаляється з робочої зони приміщення місцевими відсосами на технологічні потреби, м3/год;
Qл – надлишок явного тепла, ккал/м3.год;
to – температура повітря, видаленого з робочої зони приміщення, оС (to=tнорм);
tн = температура зовнішнього повітря, що подається в приміщення, оС;
tух – температура повітря, що видаляється з приміщення за межами робочої зони, оС.
Значення перерахованих параметрів необхідно приймати відповідно завдання (таблиця 2).
Таблиця 2
| № п/п | Кількість повітря, м3/год Vo | Надлишок явного тепла, ккал/год Qл | Температура, оС | ||
| to | tн | tух | |||
| 1. | 60 . 102 | 0,2 . 106 | З табл.1, столб. 3 | На 5 – 8 оС нижче за to | tух= to |
| 2. | 70 . 102 | 0,3 . 106 | |||
| 3. | 80 . 102 | 0,4 . 106 | |||
| 4. | 90 . 102 | 0,5 . 106 | |||
| 5. | 100 . 102 | 0,6 . 106 | |||
| 6. | 110 . 102 | 0,7 . 106 | |||
| 7. | 120 . 102 | 0,8 . 106 | |||
| 8. | 130 . 102 | 0,9 . 106 | |||
| 9. | 140 . 102 | 1,0 . 106 | |||
| 10. | 150 . 102 | 1,1 . 106 |
4. ОФОРМЛЕННЯ ЗВІТУ ПРО ВИКОНАНУ РОБОТУ.
Складання звіту про виконану роботу полягає у розрахунках і заповненні таблиці 1 і визначенні кількості повітря, що подається в приміщення для зниження надлишків тепла.
5. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ.
1. Які санітарно-гігієнічні вимоги пред’являють до промислових підприємств?
2. Що таке оптимальні метеорологічні умови у виробничих приміщеннях і які шляхи їх забезпечення?
3. Які прилади застосовують для визначення метеоумов: температури, вологості, атмосферного тиску, швидкості повітря? Як вони сконструйовані і який їх принцип дії?
4. Які заходи проводять на виробництві для боротьби з надлишком тепла і надлишком вологи?
5. У яких випадках застосовують кондиціонери повітря?
6. Що таке терморегуляція організму людини?
6. ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ.
Під час проведення даної лабораторної роботи немає специфічної потенційної небезпеки і тому студентам слід дотримуватись лише загальних вимог техніки безпеки при роботі в учбовій лабораторії. Слід уважно відноситись до включення електричних приладів (кондиціонера і нагрівальної плитки). Перед включенням цих приладів слід перевірити справність електричних розеток і шнурів, перевірити заземлення. Робота з несправними шнурами і розетками не припускається. Крім того, слід уникати необережного поводження з нагрівальною плиткою, аби не отримати опіків.
7. МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.
1. Кондиціонер БК-1500.
2. Гігрограф М-21.
3. Психрометр побутовий.
4. Барограф тип М-22А (за ГОСТ 6359-63).
5. Барометр БМ-2.
6. Термограф тип М-16 (за ГОСТ 6416-62).
7. Термометр розширення (ртутний або спиртовий).
8. Анемометр чашечний або крильчатий.
9. Плитка нагрівальна (джерело тепла).
10. Вентилятор (для створення потоку повітря).
8. ЛІТЕРАТУРА.
1. ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень.
2. ГОСТ 12.3.002-75* ССБТ. Процессы производственные Общие требования безопасности.
3. ГОСТ 12.4.011—75. Средства защиты работающих. Классификация.
4. Основи охорони праці:. /В.В. Березуцький, Т.С. Бондаренко, Г.Г.Валенко та ін.; за ред. проф. В.В. Березуцького. – Х.:Факт, 2005. – 480 с.
5. Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с.
6. Охорона праці: навч. посіб. / З.М. Яремко, С.В. Тимошук, О.І. Третяк, Р.М. Ковтун; за ред. проф. З.М. Яремка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 374 с.
7. Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І.П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навч. посіб. – Суми: Університетська книга, 2009. – 540 с.
8. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник –– Львів: УАД, 2006 – 336 с.
9. Охорона праці та промислова безпека: Навч. посіб. / К. н. ткачук, В. В. Зацарний, Р. В. Сабарно, С. Ф. Каштанов, Л. О. Мітюк, Л. Д. Третьякова, К. К.Ткачук, А. В. Чадюк. За ред. К. н. ткачука і В. В. Зацарного. – К.: 2009.
10. Охорона праці (Законодавство. Організація роботи): Навч. посіб. / За заг. ред. к.т.н., доц. І. П. Пістуна. – Львів: “Тріада плюс”, 2010. – 648 с.
11. Охорона праці (практикум): Навч. посіб. / За заг. ред.. к.т.н., доц.. І. П. Пістуна. – Львів: «Тріада плюс», 2011 – 436 с.
Лабораторна робота №2
ВИЗНАЧЕННЯ ЗАПИЛЕНОСТІ ПОВІТРЯ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ
1. Мета роботи:
1. Визначити вміст пилу у повітрі ваговим методом.
2. Дати санітарну оцінку запиленості виробничого середовища відповідно ГОСТ 12.1.005-88.
3. Провести розрахунок потрібної кількості зовнішнього повітря, що подається в приміщення системами вентиляції з урахуванням забезпечення максимально допустимої концентрації пилу в робочій зоні приміщення.
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
Більшість технологічних процесів (особливо в текстильної промисловості) супроводжується виділенням пилу, який негативно впливає на органи дихання людини. Частки пилу мають значну сумарну поверхню, внаслідок чого їх хімічна і біологічна активність дуже висока. Ступінь шкідливої дії пилу на організм людини залежить від природи пилу, що вдихається, його кількості й ступеня дісперсності (діаметра частинок). За характером дії на організм людини промисловий пил підрозділяють на подразнюючий і токсичний пил. До подразнюючого пилу відносять мінеральний (вугільний, кварцевий, азбестовий, наждачний), металевий (чугунний, сталевий, цинковий), рослинний (деревинний, бавовняний, лляний, шерстяний) та інші. Проникаючи в легені і лімфатичні залози, пил викликає їх захворювання, а при тривалій роботі в умовах запиленості повітря можуть виникати хронічні захворювання легенів – пневмоконіози..
Токсичний пил (ртутний, миш’як, свинець) розчиняються в біологічному середовищі і діють як яди, викликаючи отруєння організма. Нетоксичний пил здатен адсорбуввати з повітря деякі ядовиті гази, внаслідок чого він може виявитись токсичним. Наприклад, вугільний пил і сажа можуть адсорбувати окис вуглерода і стати токсичним. Пил може мати електричний заряд, який полегшує осадження його в легенях людини.
Крім шкідливої дії на організм людини, пил попадаючи всередину устаткування спричиняє його швидке зношування, засмічує продукцію. При певному вмісті горючого пилу у повітрі можуть утворюватись вибухонебезпечні суміші. Максимально допустимі норми пилу в робочій зоні виробничих приміщень наведені у ГОСТ 12.1.005-88.
З метою зниження шкідливої дії на організм людини у виробничих приміщеннях встановлюють місцеві відсоси, використовують індивідуальні засоби захисту (респіратолри, киснево-ізолюючі прилади), застосовують приточно-витяжну вентиляцію.
Для оцінки ступеню запиленості повітряного середовища у приміщеннях використовують різні методи: ваговий, розрахунковий, електричний і фотоелектричний.
Визначення запиленості ваговим методом
Ваговий метод є найбільш простим і надійним. Він дозволяє визначити масу пилу, що міститься в одиниці об’єму повітря. Недоліком вагового метода є те, що він не дає уявлення про якісну характеристику пилу, без якої неможлива повна гігіенічна оцінка запиленості об’єкта. Однакова вагова кількість пилу може бути при наявності у повітрі незначної кількості крупних частинок або значної кількості мілких. Тому для санітарної оцінки запиленості часто використовують комбінований метод – ваговий і розрахунковий.
Для визначення запиленості ваговим методом зважують спеціальний фільтр до і після пропускання через нього певного об’єма запиленого повітря, а потім по різниці ваги розраховують масу пилу і відносять його до об’єму пропущеного через фільтр повітря.
Таким чином,вагова концентрація пилу в мг/м3 може бути визначена за формулою:
(1)
де G1 – маса фільтра до відбору пилу, мг;
G2 – маса фільтра після відбору пилу, мг;
Vo – обєм повітря, ппропущеного через фільтр, приведений до нормальних умов і визначений за формулою:
(2)
де V1 – фактичний об’єм повітря, пропущеного через фільтр за 3 хвилини в робочих умовах (в л), тобто при t оС і барометричному тиску Р, мм. рт.ст. Значення t і Р визначають за показниками приладів.
- ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА.
3.1. Опис експериментальної установки.
Визначення запиленості повітря ваговим методом проводять на установці, загальний вигляд якої показано на рис. 1. Установка складається з пилової камери 1, патрона 6 з фільтром 7 і переносної ротаційної установки 9, що слугує для просочування запиленого повітря. Пилова камера виконана з органічного скла у вигляді прямокутної ємності, розмірами 250 х 300 х 450 мм. Всередині камери змонтовано два вентилятори 2 і 3, що живляться від мережі перемінного струму напругою 220 В і слугують для створення повітряно-пилової суміші в пиловій камері. Фільтр 7 встановлюють між конусом патрона 6 з допомогою затискної гайки. Патрон для сталості закріплюють на штативі 8.
Ротаційна установка 9 типу ПРУ-4 призначена для пропуску запиленого повітря через фільтр. Вона складається з електромотора, ротаційної повітродувки і 4-х ротаметрів 11, що розміщені у загальному корпусі. Швидкість пропуску повітря через кожен ротаметр регулюється з допомогою кранів 10, що розміщені у верхній частині панелі. Під кожним ротаметром є вхідні штуцери 13, що слугують для з’єднання приладу з фільтром. Живлення установки проводиться від мережі перемінного струму 220 В. Ротаметри пронумеровані і мають різну продуктивність. Ротаметри 1 і 2 мають продуктивність від 0 до 1 л/хвил; ротаметри 3 і 4 – від 0 до 25 л/хвил. Включення приладу відбувається за допомогою
тумблера 12. Прилад перед роботою має бути заземлений.
Рис. 1. Схема експериментальної установки для визначення запиленості повітря ваговим методом:
1 – пилова камера; 2,3 – вентилятори; 4 – вихідний штуцер; 5 – з’єднуюча трубка; 6 – патрон; 7 – фільтр; 8 –штатив; 9 –установка ПРУ-4; 10 – крани; 11 – реометри, 12 - тумбле
