Важливою задачею фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямованою на оптимізацію її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу.
Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, строк плати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість по векселям отриманих; дебіторська заборгованість по розрахункам з бюджетом; дебіторська заборгованість по розрахункам з персоналом та інші види дебіторської заборгованості.
Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частину загальної політики управління оборотними активами й маркетингової політики підприємства, яка спрямовується на розширення обсягу реалізації продукції і полягає в оптимізації загального обсягу цієї заборгованості і забезпеченні її своєчасної інкасації.
Управління дебіторською заборгованістю включає такі етапи:
1. Здійснюється аналіз дебіторської заборгованості в минулому періоді. З цією митою розраховуються показники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий період. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів, який розраховується за формулою:
, де
Кво – коефіцієнт відволікання оборотних активів.
Дз – середня величина дебіторської заборгованості.
ЗА - середня сума оборотних активів підприємства.
Коефіцієнт відволікання оборотних активів визначається в динаміці.
Розраховані коефіцієнти порівнюються і визначаються закономірністю зміни цих коефіцієнтів. Якщо із року в рік цей коефіцієнт скорочується то це є позитивним в роботі підприємства, якщо навпаки негативним.
Другий показник - це середній період інкасації дебіторської заборгованості який визначається за формулою:
, де
Сп – середній період інкасації дебіторської заборгованості;
Дз – середній залишок дебіторської заборгованості в аналізуємому періоді;
Вд – одноденна виручка від реалізації продукції в аналізуємому періоді.
Третій показник – це кількість оборотів дебіторської заборгованості за визначений період і визначається за формулою:
, де
Ко – кількість оборотів дебіторської заборгованості в аналізуємому періоді;
ЗР – загальна сума реалізації продукції за відповідний період.
Зазначений показник також розраховується в динаміці і порівнюється між собою. Збільшення цього показника є позитивним в роботі цього підприємства, зменшення – негативним.
2. Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції.
Типи кредитної політики:
- консервативний – спрямований на мінімізацію ризику.
- поміркований – характеризує типові умови її здійснення у відповідності з прийнятою фінансовою практикою і орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.
- агресивний – пріоритетною метою ставить максимізацію прибутку за рахунок розширення обсягів реалізації продукції в кредит, не враховуючи рівень кредитного ризику, який супроводжує ці операції.
3. Визначення можливої суми фінансових засобів, що інвестуються у дебіторську заборгованість по товарному і споживчому кредитам.
Розрахунок необхідної суми фінансових засобів, що інвестуються у дебіторську заборгованість, здійснюється за формулою:
, де
Ідз – необхідна сума фінансових коштів, що інвестуються у дебіторську заборгованість;
ОР – плановий обсяг реалізації продукції з наданням комерційного кредиту;
Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції;
СПо – середній період обороту дебіторської заборгованості по результатам аналізу минулого періоду;
СПП – середній період прострочення платежів по результатам аналізу минулого періоду.
4. Формування системи кредитних умов. У склад цих умов входить: строк, розмір і вартість кредиту, що надається, система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями.
В залежності від строку обороту дебіторської заборгованості може встановлюватися плата за комерційний кредит – за формулою:
, де
ПСк – річна норма процентної ставки за комерційний кредит;
ЗН – знижка, що надається покупцям за дострокову сплату продукції;
СПо – середній період обороту дебіторської заборгованості по результатам аналізу минулого періоду.
5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту включає такі елементи:
- визначення системи характеристик, які оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців;
- формування і експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;
- вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;
- групування покупців за рівнем кредитоспроможності;
- диференціація кредитних умов у відповідності до рівня кредитоспроможності покупців.
6. Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості.
7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості, що являє собою прискорений метод переводу дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, форфейтінг.
Факторинг являє собою фінансову операцію, яка полягає у поступці підприємством-продавцем права одержання коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії - "фактор-компанії", які приймають на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягують із підприємства-продавця певну комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції й передбачених строків її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у строк до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог по платіжних документах (зазвичай в розмірі від 70 до 90% суми боргу залежно від фактора ризику). Інші 10-30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу вертається продавцеві після повного погашення суми боргу покупцем).
Ефективність факторингової операції для продавця визначається шляхом порівняння рівня витрат за цією операцією із середнім рівнем процентної ставки по короткостроковому банківському кредитуванню.
Облік векселів, виданих покупцями продукції, являє собою фінансову операцію по їх продажу банку (або іншому фінансовому інституту, іншому господарюючому суб'єкту) за визначеною (дисконтною) ціною, яка встановлюється залежно від їх номіналу, строку погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Зазначена операція може бути здійснена тільки з переказним векселем.
Форфейтинг являє собою фінансову операцію по рефінансуванню дебіторської заборгованості по експортному товарному кредиту шляхом передачі (індосаменту) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк (факторингова компанія) бере на себе зобов'язання по фінансуванню експортної операції шляхом виплати за врахованим векселем, який гарантується наданням авалю банку країни імпортера. У результаті форфейтування заборгованість покупця по товарному (комерційному) кредиту трансформується в заборгованість фінансову (на користь банку). За своєю сутністю форфейтинг поєднує в собі елементи факторингу (до якого підприємства-експортери вдаються у випадку високого кредитного ризику) і обліку векселів (з їх індосаментом тільки на користь банку).
8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.
