Західноукраїнські землі у складі Австрійської монархії в першій половині ХІХ ст.

У першій половині ХІХ ст. внаслідок поділу Польщі західноукраїнські землі перебували під владою Австрійської монархії. Східна і Західна Галичина утворювали “королівство”, що поділялося на 19 округів, якими керували призначені австрійським урядом окружні старости. Адміністрацію “королівства” очолював губернатор, якого призначав імператор. На місцях адміністративна й судово-поліційна функції належали поміщикам або управителям панського маєтку – наглядачам (мандаторам), що затверджувалися окружними старостами. Містами управляли магістрати, до кожного з яких входили бургомістр, віце-бургомістр і радники, що призначалися урядом. Австрійська монархія, спираючись на місцеву панівну верхівку, намагалася онімечити західноукраїнське населення. Особливо реакційною була економічна політика австрійського уряду, який намагався зробити з Західної України аграрно-промисловий придаток до Австрії і гальмував тут розвиток промисловості. У 1841 р. у Східній Галичині було лише 2 парових двигуни, тоді як в Австрії – 231.

Основною галуззю економіки залишалося сільське господарство, яке через існування кріпацтва перебувало в стані занепаду насамперед у зв’язку з безземельністю селян. На 1847 – 1849 рр. на одне селянське господарство припадало 8,9 морги (морг – близько 0,7 га), а на один маєток – 755 моргів. Одночасно зі зменшенням селянських наділів (з 1787 р. до 1848 р. поміщики відібрали у селян понад 1 млн. моргів землі) збільшувалися селянські повинності – панщина, данина.

Селяни протестували проти кріпосницького гноблення. Антикріпосницька боротьба мала різні форми: скарги селян на поміщиків у державні установи, втечі від поміщиків, потрави панських посівів і лук, підпали поміщицьких маєтків, відмова від виконання повинностей, діяльність опришків, масові хвилювання й повстання. Серед опришківських загонів одним з найактивніших у 20-х роках був загін Мирона Штоли (Штолюка). У Східній Галичині активно виступали селянські громади с.Якубової Волі, Комарнівського володіння графа А.Лянцкоронського, маєтку Сколе в Чортківському окрузі та ін. На Буковині одним із найбільш значних був виступ селян у Русько-Кимполунзькому окрузі в 1843 – 1844 рр.

У 30 - 40-х рр. в Галичині інтенсивно розвивався польський суспільно-політичний рух, спрямований проти кріпосництва, абсолютизму, де брали активну участь і українці. Одночасно розвивався й український національний рух. У 30-х роках у Львові склався гурток, який через те, що його засновники М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький розмовляли українського (“руського”) мовою, був прозваний реакційними студентами “Руською трійцею” (так назва за ними і закріпилася). Найбільш значною заслугою “Руської трійці” стало видання збірки “Русалка Дністровая”, в якій були опубліковані українські народні думи, історичні пісні, обрядові пісні-колядки, веснянки, весільні пісні, жіночі пісні, колискові та інші.

У середині ХІХ ст. в ряді західноєвропейських держав відбулися буржуазні революції, насамперед Французька революція 1848 року, яка швидко перекинулася і в Австрійську монархію. Революція викликала велике збудження серед західноукраїнського селянства. З’явилася пряма загроза масового сільського повстання. Щоб запобігти йому, австрійський імператор Фердінант підписав указ про скасування в Галичині з 15 травня 1848 р. кріпосного права. Хоч пізніше скасування кріпацтва в західноукраїнських землях було проведено за рахунок селян на користь поміщиків, все ж таки скасування кріпацтва відкрило шлях до швидкого буржуазного розвитку.

Революція викликала і пожвавлення національно-визвольного руху. Українська інтелігенція та уніатське духовенство для керівництва політичним і національним рухом українського населення 2 травня 1848 р. у Львові створили Головну Руську Раду. Головна Руська Рада висунула помірковані вимоги, які стосувалися задоволення культурно-національних запитів українського населення.

З осені 1848 р. центром революційного руху в Австрійській монархії стає Угорщина. Австрійський уряд вирішив послати проти Угорщини війська, що викликало у Відні повстання. Все це прискорило революційний вибух у Львові. 1 листопада 1848 р. робітники і студенти збудували на вулицях 24 барикади, проте 2 листопада після гарматного обстрілу міста повстання було придушене австрійськими військами.